Рішення № 82739838, 20.06.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/55/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2019 справа № 908/795/19

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” (69063, місто Запоріжжя, вул. Благовіщенська/вул. Академіка Амосова, 4/40, кв. 1)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Інагротех” (70600, Запорізька область, м. Пологи, пров. Водопровідний, 9)

про визнання недійсним договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018,

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Лінчук А.В.

учасники справи:

від позивача: не з`явився (в судовому засіданні 16.05.2019 – Ренгевич А.В., наказ № 04-К від 22.01.2018, паспорт № СВ 289619 від 15.02.2001, директор з юридичних питань)

від відповідача: Кравченко С.І., ордер ЗП № 110702 від 11.02.2019

Розглядаються позовні вимоги про визнання недійсним договору поставки товару №23/02-18 від 23.02.2018, укладеного ТОВ “Авангард-Агро” та ТОВ “Інагротех.

Ухвалою суду від 17.04.2019, враховуючи усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/795/19, присвоєно справі номер провадження 18/55/19, підготовче засідання призначено на 16.05.2019; оголошувалась перерва до 05.06.2019; ухвалою від 05.06.2019 підготовче провадження закрито, почато судовий розгляд справи по суті, судове засідання призначено на 20.06.2019.

В судовому засіданні 20.06.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судове засідання 20.06.2019 не з`явився, 05.06.2019 надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що договір поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018, укладений ТОВ “Авангард-Агро” та ТОВ “Інагротех, не відповідає вимогам ст.ст. 41, 58-62 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 1 ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України. За доводами позивача, договір від імені ТОВ “Авангард-Агро” підписаний генеральним директором Устименко Катериною Володимирівною, яка не мала повноважень на його підписання, оскільки повноваження генерального директора щодо укладення правочинів (договорів, контрактів та інших угод), щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту) обмежені уставними документами товариства. Відповідно до підпункту (г) п.п. 1 п. 14.8 Статуту ТОВ «Авангард-Агро», до компетенції Загальних зборів належить прийняття рішень про укладення, зміну чи розірвання правочинів (договорів, контрактів та інших угод), щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту), поруки (поручительства), гарантії, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна Товариства. Підпунктом 3 п. 15.3 Статуту унормовано, що генеральний директор має право приймати рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів, контрактів та інших угод) на суму до 100 000 доларів США, або суму еквіваленту в гривні за курсом НБУ, за винятком тих правочинів (договорів, контрактів та інших угод), прийняття рішення про укладення, зміну чи розірвання по яким відноситься до компетенції Загальних зборів, згідно з пунктами (б)-(г) пункту 14.8 (1) цього Статуту. Згідно підпункту (б) п.п. 4 п. 15.3 Статуту, генеральний директор має право укладати, від імені Товариства інші правочини (договори, контракти та інші угоди), рішення про укладення, зміну чи розірвання яких віднесено до компетенції Загальних зборів, за умови, що таке рішення було прийняте Загальними зборами і доведене до відома Генерального директора. Право на укладення, зміну чи розірвання таких правочинів (договорів, контрактів та інших угод) виникає у Генерального директора з моменту надання йому письмового рішення (витягу з протоколу) Загальних зборів, оформленого за підписами Голови та секретаря Зборів. Придбання товару за спірним договором відбувалось в кредит з відповідними довгостроковими зобов`язаннями для Товариства (сплатою відсотків за користування кредитом тощо), отже рішення про укладення такого кредитного договору, з урахуванням Статуту та норм діючого законодавства, повинне бути прийняте Загальними зборами у складі учасників Товариства. Рішення (протокол) Загальних зборів про надання повноважень генеральному директору на укладення спірного договору не приймалося та в подальшому не схвалено. Враховуючи наведене, позивач вважає, що спірний договір є таким, що суперечить нормам діючого законодавства, оскільки підписаний особою без відповідних на те повноважень. Посилаючись на приписи ст.ст. 16, 92, 203, 215, 694, 695 ЦК України, ст.ст. 41, 58-62 Закону України «Про господарські товариства», позивач просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти розгляду справи за відсутності представника позивача не заперечив.

У відзиві на позов відповідач проти заявлених вимог заперечив та вказав, що правочин схвалений та прийнятий до виконання підприємством, оскільки ТОВ «Авангард-Агро» упродовж тривалого часу вчиняло дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору, зокрема, підписувало додаткові угоди і специфікації на поставку товару, приймало відвантажений товар, здійснювало часткову оплату його вартості. Підставою оспорювання укладеного сторонами договору є посилання на перевищення генеральним директором своїхповноважень при укладенні договору, проте, в силу ст. 241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляв представник, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Щодо посилання позивача на відсутність у генерального директора ТОВ «Авангард-Агро» повноважень на отримання позик та кредитів, оскільки товар за договором отриманий з відстрочкою платежу, такий договір є договором кредиту, відповідач зазначив, що дане твердження є хибним, оскільки право та порядок продажу товару з відстрочкою платежу визначено ст. 694 ЦК України. Крім того, договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Просив в позові відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Рішення (протокол) Загальних зборів про надання повноважень генеральному директору на укладення спірного договору, додатків до нього та підписання видаткових накладних не приймалося та в подальшому не було схвалено. Всі документи були підписані одноособово генеральним директором з перевищенням повноважень. Позивач відзначив, що за Статутом товариства, не має уточнень та обмежень, на підставі якого договору надається ТОВ «Авангард-Агро» кредит (за кредитним договором чи договором купівлі-продажу), тому обмеження щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту) поширюється на усі договори та правовідносини.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Інагротех” (постачальником, відповідачем у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” (покупцем, позивачем у справі) 23.02.2018 укладено договір поставки № 23/02-18 з протоколом розбіжностей (надалі – Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується на умовах дійсного договору передати (поставити) у власність покупця засоби захисту рослин, надалі ЗЗР або товар, та/або насіння, надалі Насіння або товар, та/або мінеральні добрива, надалі Добрива або товар, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті, визначених умовами даного договору, на суму згідно Специфікацій до даного договору та видаткових накладних в цінах визначених на момент поставки товару.

За визначенням п. 2.1. Договору конкретний асортимент, кількість, дата поставки товару наведені в Специфікаціях або накладній на поставку товару. Якщо в період дії цього договору між сторонами відбудеться поставка товару, але не буде підписана Специфікація на нього, то накладна на такий товар, підписана представником покупця, прирівнюється до Специфікації, якою погоджено асортимент, ціна та кількість товару, що постачається покупцю, покупець зобов`язується оплатити такий товар (у т.ч. сплатити суму індексації ціни такого товару) на умовах; у строки та в порядку, визначеному в цьому Договорі.

Згідно з п. 2.2 Договору усі підписані представниками сторін у період дії цього договору Специфікації та накладні з поставки (відпуску) покупцю засобів захисту рослин, та/або насіння, та/або мінеральних добрив, є невід`ємними частинами цього Договору, навіть якщо в них немає посилання на реквізити цього договору. Умови поставок, оплати товару за ними та відповідальність покупця за прострочення оплати товару регулюється цим договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору ціни товарів визначаються сторонами як договірні. Ціна; та вартість товару, узгоджується сторонами по кожній партії товару окремо в гривнях та валютному еквіваленті (міжбанківському курсу продажу долара США за гривні на міжбанківському валютному ринку України на день укладення договору, (специфікації), далі курс долара США за договором. Курс договору визначається, як курс продажу долара США за гривні на міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті укладення договору (специфікації на окрему партію товару), зазначеному на електронному сайті за такою адресою: http:/index.minfin.com.ua/ або на офіційному сайті НБУ.

Пунктом 3.7. Договору визначено, що у випадках; передбачених специфікацією, покупець здійснює обов`язкову повну або часткову попередню оплату вартості товару у розмірі зазначеному в Специфікації. На решту суми постачальник надає покупцеві відстрочку по оплаті на умовах товарного кредиту, зі сплатою відсотків за користування товарним кредитом. Покупець оплачує товар черговими платежами, згідно строків, які відображені в специфікації. У випадку порушення строків оплати обумовлених Специфікацією, визначена сума, яка підлягала оплаті є заборгованістю покупця перед постачальником.

Згідно п. 4.1. Договору поставлений покупцю товар на умовах його оплати з відстроченням або розстроченням платежу (тобто оплатою повної вартості товару після поставки), сторони вважають товаром, що поставлений покупцю на умовах товарного кредиту. Розмір товарного кредиту становить вартість отриманого та неоплаченого покупцем товару (його частини), зазначеного в Специфікації в гривнях на день укладення специфікації.

Пунктом 4.2. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) визначено, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,0001 (одна десятитисячна) відсотка за кожен день користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору.

Згідно п. 4.8. Договору сплата нарахованих процентів здійснюється покупцем у строк, визначений у специфікації, як дата сплати останнього чергового платежу. Проценти, нараховані за період заборгованості оплати отриманого товару, сплачуються не пізніше 10 дня наступного місяця.

Відповідно до п. 9.1. Договору договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині розрахунків, нарахування процентів та відповідальності – до повного виконання покупцем своїх зобов`язань.

За доводами позивача, відповідно до пункту 1.2. Специфікацій № 1 від 23.02.2018, № 5 від 30.05.2018 до Договору оплата поставленої партії товару здійснюється з розстроченням платежу (тобто з оплатою повної вартості товару після поставки) на умовах товарного кредиту визначених Договором, що свідчить про наявність ознак кредитного договору.

Посилаючись на перевищення генеральним директором ТОВ «Авангард-Агро»повноважень при укладенні договору, оскільки продаж товару фактично відбувався в кредит, з огляду на наявність відповідних обмежень повноважень генерального директора в Статуті товариства, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору поставки товару №23/02-18 від 23.02.2018.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту порушеного права (охоронюваного законом інтересу), який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов`язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб`єктивного права (охоронюваного інтересу) - об`єкту судового захисту, порушення у зв`язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини з поставки товару, що породили взаємні обов`язки. Обов`язки відповідача виразились у передачі товару, а обов`язки позивача полягають в його оплаті.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При укладенні договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018 сторони узгодили всі істотні умови, а саме, предмет договору, його мету, ціну та порядок оплати товару, умови передачі товару та строк дії договору.

В обґрунтування заявлених вимог про визнання недійсним договору поставки товару позивач зазначає суперечність його вимогам ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» та ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України.

Згідно преамбули спірного договору, договір укладено товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард-Агро” (покупцем) в особі генерального директора Устименко Катерини Володимирівни, що діє на підставі Статуту.

З наведеного вбачається, що повноваження особи на вчинення правочину від імені юридичної особи підтверджується установчими документами цієї юридичної особи, зокрема, статутом.

Підпунктом (г) п.п. 1 п. 14.8 та п. 15.3 Статуту ТОВ «Авангард-Агро», на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, встановлено, що до компетенції Загальних зборів належить прийняття рішень про укладення, зміну чи розірвання правочинів (договорів, контрактів та інших угод), щодо надання або одержання будь-якої позики (кредиту), поруки (поручительства), гарантії, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна Товариства; генеральний директор має право приймати рішення про укладення, зміну чи розірвання будь-яких правочинів (договорів, контрактів та інших угод) на суму до 100 000 доларів США, або суму еквіваленту в гривні за курсом НБУ, за винятком тих правочинів (договорів, контрактів та інших угод), прийняття рішення про укладення, зміну чи розірвання по яким відноситься до компетенції Загальних зборів, згідно з пунктами (б)-(г) пункту 14.8 (1) цього Статуту.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на момент укладення спірного договору повноваження генерального директора ТОВ «Авангард-Агро» Устименко Катерини ОСОБА_1 , як керівника та особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, обмежені на укладення правочинів на суму більш ніж ста тисяч доларів США або суму еквівалентну в гривні за курсом НБУ.

Сума договору згідно Специфікацій №№ 1, 5, на які посилається позивач, складає 9305,65 доларів США/ 251159,52 грн. та 2620,00 доларів США/38461,68 грн., відповідно, що не перевищує визначених Статутом обмежень.

Дотримання умов Статуту при укладенні спірного правочину, за наявності застереження у Статуті щодо віднесення до компетенції Загальних зборів прийняття рішень про надання або одержання будь-якої позики (кредиту), не може свідчити про те, що такий правочин з боку позивача було укладено неуповноваженою особою.

Частиною 1 ст. 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією собою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, чинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Частина друга вказаної норми передбачає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” №11 від 29.05.2013 роз`яснено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а собою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України в постанові від 06.04.2016 року №3-84гс16, законодавець не ставить схвалення правочину в обов`язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки утвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.

Також, у постановах Верховного суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-38гс14 і від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14 висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 ЦК схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Разом з тим, договір поставки є двостороннім правочином, права та обов`язки за ним виникають як у постачальника так і покупця, а відтак необхідно оцінити дії обох сторін, які вчинялись на виконання такого правочину.

Як підтверджується матеріалами справи, сторонами вчинялись дії, направлені на схвалення правочину, оскільки спірний договір виконувався протягом тривалого часу, зокрема, сторонами укладено дев`ять Специфікацій в період з 23.02.2018 по 02.11.2018. Поставлений на виконання умов Договору товар прийнято ТОВ «Авангард-Агро» без зауважень. Вартість отриманого товару сплачено частково. Наведені дії ТОВ «Авангард-Агро» щодо виконання умов договору свідчать про його наступне схвалення.

Таким чином суд дійшов висновку, що вчинення конклюдентних дій сторін щодо виконання правочину свідчить про схвалення позивачем спірного договору.

Разом з тим, суд визнав необхідним зазначити про невірність обраного позивачем способу захисту, оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання недійсним правочину сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Якщо за недійсним правочином, як стверджує позивач, сторонами виконані дії на його виконання, належним способом захисту має бути саме оспорювання наслідків такого правочину (повернення поставленого товару, стягнення суми перерахованих коштів, зобов`язання прийняти товар тощо), а не визнання договору недійсним.

Відносно доводів позивача, що придбання товару за спірним договором відбувалось в кредит з відповідними довгостроковими зобов`язаннями для ТОВ «Авангард-Агро» (сплатою відсотків за користування кредитом тощо), тому рішення про укладення такого кредитного договору з урахуванням Статуту повинно бути прийнято Загальними зборами у складі учасників товариства, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Господарські правовідносини сторін виникли з договору поставки товару, умовами якого передбачено оплата вартості товару на умовах товарного кредиту з відстроченням платежу.

Право та порядок продажу товару з відстроченням платежу визначено ст. 694 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. Тобто, продаж товару з відстрочкою платежу передбачено саме договором купівлі продажу, а не договором позики або кредиту.

Разом з тим, відсутні підстави для віднесення спірного договору до договору позики або кредиту. Відповідно до положень ст.ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність, другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто договір позики або кредиту передбачає повернення коштів або речей отриманих по даному договору, а не їх викуп, як у оспореному договорі. А правила ст.ст. 1054-1056 ЦК України можуть застосовуватись до таких правовідносин в тій частини, що не суперечить їх суті.

При цьому суд звертає увагу, що пункт 4.2. Договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачає сплату 0,0001 (однієї десятитисячної) відсотка за кожен день користування товарним кредитом, а не 0,01 (однієї сотої) відсотка, як вказує позивач. Пункт 4.4. Договору, на який посилається позивач, протоколом розбіжностей взагалі виключено.

Також судом встановлено, що жодних процентів постачальником за користування покупцем комерційним кредитом не нараховувалось, відповідно, покупцем такі проценти не сплачувались. До податкових звітності та зобов`язань сторонами такі суми не включалися та, відповідно, не оподатковувалися.

Таким чином, посилання позивача на те, що для укладення спірного договору вимагалось рішення Загальних зборів учасників товариства є хибними.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, приписами даної правової норми встановлено, що договір є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або він не визнаний судом недійсним.

Отже, в силу приписів діючого законодавства правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Доводи позивача щодо невідповідності договору поставки товару № 23/02-18 від 23.02.2018 нормам ст.ст. 41, 58-62 Закону України «Про господарські товариства» та ч. 1 ст. 92, ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених у позовній заяві та доповненнях до неї підстав, позовні вимоги позивача не є обґрунтованими, тому в задоволенні заявлених позовних вимог суд відмовляє.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 01.07.2019.

Суддя В.В. Носівець