Вирок № 82728095, 01.07.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/4207/17

пр. № 1-кп/336/47/2019

ВИРОК

Іменем України

01 липня 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Дацюк О.І.

при секретарях Скибі О.Б., Наумові А.А.

за участі прокурорів Мірзоян Т.В., Драча Т.В., Парфенова Р.Г.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника адвоката Шостак А.П.

представника потерпілого адвоката Штенгелова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за звинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжя, громадянина України, освіта вища, не одруженого, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого інспектором батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Запорізькій області, раніше не судимого, звинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні злочину за наступних обставин.

ОСОБА_1 , займаючи посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ГУНП в Запорізькій області, 28 квітня 2017 року в період часу з 03.00 години до 05.00 години, перебуваючи поряд з адміністративною будівлею Шевченківського ВП за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, та в приміщенні зазначеної будівлі, перевищуючи владу та службові повноваження працівника поліції, діючи умисно, усупереч вимогам ст. 43 Закону України «Про Національну поліцію», без попередження, за відсутності підстав, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», застосував до ОСОБА_2 фізичну силу шляхом нанесення ОСОБА_2 не менше 3 ударів руками та ногами по голові, чим спричинив останньому рану у лівій надбрівній ділянці, садно у лобовій ділянці ліворуч, на слизовій оболонці нижньої губи, синці у лівій та правій ділянках очних ямок, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 365 ч. 2 КК України як перевищення влади та службових повноважень працівником правоохоронного органу, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувались насильством, за відсутності ознак катування.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у скоєнні злочину заперечував повністю, вказуючи про свою непричетність до нанесення тілесних ушкоджень потерпілому. Про обставини подій пояснив, що у квітні 2017 року він працював дільничним офіцером поліції сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області та заступив на добове чергування до 08.00 години 28 квітня 2017 року. Перебував в період чергування у кабінеті, розташованому у будівлі Шевченківського ВП за адресою: м. Запоріжжя. вул. 8 Березня, 27 . Близько 02.00 години ночі черговий повідомив, що патрульна служба привезла до відділення поліції громадянина, який начебто намагався розплатитись фальшивою купюрою. Підійшовши до чергової частини, ОСОБА_1 побачив чоловіка, як згодом з`ясувалось ОСОБА_2 , що перебував у стані алкогольного сп`яніння, якому ОСОБА_1 запропонував пройти до свого кабінету. Вони разом вийшли з будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, 31 та попрямували до іншої будівлі Шевченківського ВП за адресою: м . Запоріжжя . вул. 8 Березня, 27, які розташовані неподалік одна від одної. Вже підходячи до будівлі по вул. 8 Березня, 27 ОСОБА_1 виявив, що в іншій будівлі відділення поліції залишились його ключі від кабінету. Запропонувавши ОСОБА_2 присісти на лавку та почекати на нього, ОСОБА_1 попрямував назад до будівлі по вул. 8 Березня, 31 , де перебував десь 10-15 хвилин, оскільки забирав ще документи. Виходячи з будівлі відділення поліції, ОСОБА_1 почув якісь крики, однак, не зрозумів звідки, адже було темно, та пішов в бік будівлі по вул. 8 Березня, 27 . Підходячи до лавки, де раніше залишався ОСОБА_2 , ОСОБА_1 побачив, що потерпілий лежить біля лавки на спині. Увімкнувши ліхтарик на телефоні ОСОБА_1 побачив на обличчі ОСОБА_2 кров, після чого допоміг потерпілому підвестись та посадив на лавку, однак, ОСОБА_2 постійно падав, скаржився, що у нього телефон пошкоджений. Потім потерпілий пояснив, що, очікуючи на ОСОБА_1 , він побачив двох перехожих, до яких звернувся по цигарки, але у них виник конфлікт. ОСОБА_2 при цьому кілька разів падав з лавки та казав, що погано почувається. Побачивши на обличчі ОСОБА_2 ушкодження, ОСОБА_1 попросив чергового викликати швидку медичну допомогу. Через деякий час прибула бригада швидкої медичної допомоги та забрала ОСОБА_2 до лікарні, а десь о 06.00 годині ОСОБА_2 знову привезли до відділення поліції. У ОСОБА_2 . була перемотана голова, але почувався він нормально. ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_2 заяву, що потерпілий не має претензій до працівників поліції, надав відповідні пояснення. Також ОСОБА_1 запитав у чергового чи опитали ОСОБА_2 з приводу фальшивих купюр, а черговий вказав, що у цьому немає потреби, оскільки купюри сувенірні. Далі ОСОБА_2 викликали таксі та він поїхав. Того ж дня, приблизно о 10-11 годині, коли ОСОБА_1 здавав зміну, йому зателефонувала жінка, яка представилась ОСОБА_5 та вказала, що вона жінка ОСОБА_2 , та запитала що трапилось та чому її чоловік побитий. Цього ж дня ОСОБА_1 разом з ОСОБА_30 поїхали до дому потерпілого, вийшла дружина останнього, яка запитувала що трапилось, казала, що чоловік не розповідає їх хто його побив, каже, що якісь чоловіки. ОСОБА_1 розповів їй ситуацію з сувенірними купюрами. Наступного дня ця жінка приїхала до Шевченківського відділення поліції та хотіла поспілкуватись з ОСОБА_1 та начальником ВП. ОСОБА_1 пояснив їй що трапилось, але вона була не вдоволена, казала, що чоловік тепер не може працювати. В цей момент мимо йшов начальник Шевченківського ВП, якого ОСОБА_5 впізнала та звернулась до нього, після чого вони вдвох пішли до кабінету. Через деякий час ОСОБА_6 викликав ОСОБА_1 та вказав йому, щоб той розбирався сам, оскільки саме він був черговим, тож має сам і відповідати. Причини, з яких ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 гроші, ОСОБА_1 не відомі, адже він не запитував, ці гроші йому не належали. Коли ОСОБА_1 запитував ОСОБА_6 чому його роблять винним, то начальник вказав йому, що оскільки він черговий, тож він і має нести відповідальність у цій ситуації. Через деякий час в обох будівлях Шевченківського ВП були проведені обшуки, в ході яких вилучені телефон ОСОБА_1 та якісь матеріали перевірок.

Потерпілий ОСОБА_2 до суду викликався неодноразово, однак, в жодне з судових засідань не з`явився, особисто не повідомивши про причини неявки. З наданих прокурором та досліджених судом документів, зокрема відповіді Управління Служби безпеки України в Запорізькій області (т. 1 а.с. 58, т. 3 а.с. 145), вбачається, що потерпілий ОСОБА_2 15.06.2017 року поїхав до Польщі, відомості про повернення ОСОБА_2 на територію України відсутні. Суд неодноразово намагався зв`язатись з потерпілим як за допомогою направлення кореспонденції за адресою проживання у м . Запоріжжя , так і через його дружину - свідка у справі ОСОБА_7 , а також через його представника - адвоката Штенгелова О.В., а також і засобами електронного зв`язку, які були повідомлені прокурором як такі, які належать саме потерпілому, однак, усі спроби виявились марними. Листи та судові повістки, які судом направлялись електронною поштою на адресу, яку вказала прокурор, не були доставлені адресату жодного разу (т. 3 а.с. 121, 127, 129).

Також прокурором на адресу ОСОБА_2 у Республіці Польща у квітні 2019 року було направлено лист (т. 3 а.с. 146-148), однак, станом на день закінчення судового слідства, тобто через два місяці після направлення листа, відомості про доставлення цього листа так і не були сповіщені суду.

Неявка потерпілого до суду протягом двох років та неможливість зв`язатись із ним іншими засобами зв`язку позбавила суд можливості допитати потерпілого безпосередньо.

Водночас, неявка потерпілого до суду не може бути підставою для кримінального переслідування особи без вироку суду протягом невизначеного часу, натомість як тривале перебування потерпілого поза межами України, а саме у Республіці Польща, прямування до Польщі родини потерпілого, вказують на те, що таке очікування може і не мати передбачуваного закінчення.

В судовому засіданні інтереси потерпілого представляв адвокат Штенгелов О.В. на підставі договору, укладеного між адвокатом та ОСОБА_7 Водночас адвокат Штенгелов О . В. не підтвердив наявності згоди самого ОСОБА_2 на укладення такого договору від його імені та в його інтересах на момент укладення або його наступного погодження.

В подальшому адвокат Штенгелов О.В. направив до суду заяви про подальший судовий розгляд у кримінальному провадженні без його участі (т. 2 а.с. 229, 247).

Судом допитані свідки як за клопотанням сторони обвинувачення, так і за клопотанням сторони захисту, та досліджені письмові докази, надані сторонами обвинувачення та захисту.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що він торгує овочами та фруктами на ринку, до ОСОБА_1 відчуває неприязнь. Дозволу на торгівлю свідок не має, неодноразово щодо нього складались протоколи про адміністративне правопорушення з цього приводу. 13.09.2017 року до нього підійшов ОСОБА_1 , представився, показав посвідчення та вказав, що свідок незаконно здійснює торгівельну діяльність, а також при цьому ОСОБА_1 забрав ваги, погрожував свідку фізичною розправою та знищенням майна.

Свідок ОСОБА_10 показала, що 13.09.2017 року у її приятеля ОСОБА_9 виник конфлікт з ОСОБА_1 , в ході якого останній погрожував відлупцювати ОСОБА_9 , а наступного дня також погрожував.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні вказала, що працює начальником відділу економічного розвитку та підприємництва у районній адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району. Щотижнево працівники районної адміністрації разом з працівниками поліції проводять рейди з метою припинення стихійної торгівлі. 13.09.2017 року в черговий раз рейдували, також приймали участь двоє співробітників поліції, один з яких ОСОБА_1 Вони підійшли до продавців, які здійснювали торгівлю на газоні у неналежному місці, та попросили надати дозвільні документи, однак, їм відмовили. Потім прийшов ОСОБА_9 , який самовільно без дозволів встановив два кіоски та казав, що тут все належить йому. Були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 152 та ст. 160 КУпАП, ОСОБА_9 самостійно віддав ваги.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що є дружиною потерпілого ОСОБА_2 Якось навесні 2017 року чоловік вранці пішов на роботу, а повернувся близько 06.00 годині наступного ранку. Ввечері ОСОБА_7 телефонувала чоловіку, який вказав їй, що вип`є пива зі своїм знайомим, а потім приїде додому. Коли вранці чоловік приїхав, на його обличчі були крововиливи, також була зашита рана в районі брови. ОСОБА_2 ліг спати, а свідок взяла його телефон та побачила, що чоловік спілкувався з ОСОБА_1 . На питання хто такий ОСОБА_1 , чоловік повідомив, що це поліцейський, який привіз його додому. Свідок зателефонувала за цим номером телефону, ОСОБА_1 повідомив їй, що її чоловіка підібрали працівники поліції та відвезли до лікарні Згодом до них додому приїхав ОСОБА_1 разом з ще одним чоловіком, який представився працівником поліції. Свідок питала, що трапилось, казала, що чоловіку потрібно до лікарні. Хтось їй пропонував якусь грошову компенсацію. Далі ОСОБА_7 викликала швидку медичну допомогу та з чоловіком вони попрямували до лікарні. Потім свідок зателефонувала на «гарячу лінію» МВД та їй рекомендували звернутись до прокуратури. Після цього ОСОБА_7 поїхала до прокуратури, де спілкувалась зі слідчим ОСОБА_12, який викликав працівників СБ України. Працівники СБ України запропонували ОСОБА_7 зателефонувати ОСОБА_1 та повідомити, що їй потрібні гроші на лікування. Вранці наступного дня до свідка приїхали працівники СБ України, вона при них зателефонувала ОСОБА_1 Далі працівники СБ України дали їй куртку з прихованою відеокамерою, щоб вона зафіксувала розмову з ОСОБА_1

ОСОБА_7 поїхала до Шевченківського ВП та очікувала на ОСОБА_1 , також працівники СБ України вказали їй поспілкуватись з начальником відділення поліції. Під`їхав ОСОБА_1 , вони спілкувались. ОСОБА_1 вказував, що якщо вони хочуть, то можуть скаржитись. В цей момент підійшов чоловік, який представився начальником Шевченківського ВП, потім ОСОБА_7 разом з ним пішла до кабінету, де ОСОБА_6 запропонував їй назвати суму компенсації. ОСОБА_7 вказала, що їм потрібно 5000 гривень, на що ОСОБА_6 відповів, що зараз знайдуть 2000 гривень, оскільки субота, а в понеділок ще 3000 гривень. Пізніше їй сказали, що знайшли 5000 гривень, ОСОБА_1 передав гроші ОСОБА_6 , а ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_7 гроші взяла та написала розписку, після чого поїхала, зустрілась з працівниками СБ України, яким віддала гроші. ОСОБА_2 пояснював, що його на вулиці біля відділення поліції побили двоє працівників поліції, один з яких був лисим. Потім ОСОБА_1 разом із ще одним чоловіком відвезли ОСОБА_2 до лікарні, а потім знову привезли до відділення поліції, де попросили написати заяву, що ОСОБА_2 впав. Заяву про вчинення злочину їм не пропонували забрати, погроз від працівників поліції не було. ОСОБА_2 не мав наміру когось притягувати до відповідальності, хотів отримати кошти та забути про цю ситуацію. Згодом слідчий ОСОБА_12 познайомив свідка з адвокатом Штенгеловим О.В. та вказав, що цей адвокат буде представляти інтереси її чоловіка в суді. Особисто ОСОБА_2 з адвокатом не зустрічався, договір не укладав.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що у квітні 2017 року працював поліцейським водієм в Шевченківському ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області. Здається, що чергував в ніч з 27 на 28 квітня 2017 року, однак, не пригадує чи їздив на виклики, також не пригадує чи викликалась швидка медична допомога.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні вказала, що працює в охороні в Шевченківському ВП, робоче місце у холі та свідок контролює хто та до кого приходить. Вночі з 02.00 до 05.00 або до 06.00 години свідок відпочиває, тому їй не відомі обставини подій. Зранку хтось сказав свідку, що начебто був конфлікт між громадянином та дільничним.

Свідок ОСОБА_6 показав, що наразі працює начальником Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, а у квітні 2017 року обіймав посаду начальника Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області. ОСОБА_1 працював дільничним інспектором, скарг на нього не надходило. Якось він заходив до відділення поліції, коли ОСОБА_1 сказав, що з ним хоче поспілкуватись якась жінка. ОСОБА_1 нічого не казав про конфлікт. Ця жінка, як з`ясувалось ОСОБА_7 , розповідала, що до ОСОБА_1 вона не має претензій, бо він не причетний до спричинення тілесний пошкоджень її чоловіку. ОСОБА_6 у свою чергу пояснював ОСОБА_7 , що вона не є потерпілою, що до відділення поліції має прийти її чоловік та написати заяву, щоб вони могли розібратись у цій ситуації. Також ОСОБА_7 казала, що у неї троє дітей, що чоловік не може працювати, після чого ОСОБА_6 , пожалкувавши її, дав їй грошові кошти, які належали особисто йому, про що ОСОБА_7 написала розписку. Також ОСОБА_6 вказував, що у приміщенні відділення поліції ведеться відеозапис, в тому числі на центральному вході та біля чергової частини.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що у квітні 2017 року працювала слідчим Шевченківського ВП, щось чула про те, що якась особа отримала тілесні ушкодження, але обставини цього їй не відомі. Дільничні інспектори перебувають в окремій будівлі та до складу слідчої оперативної групи не входять.

Свідок ОСОБА_17 повідомив, що працював інспектором-криміналістом Шевченківського ВП у квітні 2017 року, в ніч з 27 на 28 квітня 2017 року чергував у складі слідчої оперативної групи, але з ОСОБА_1 нікуди не виїжджав, з приводу подій тієї ночі йому особисто нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що у квітні 2017 року він працював разом із ОСОБА_2 Навесні 2017 року після роботи десь близько 21.00 години вони вдвох зайшли до кафе, розташованому у Комунарському районі, де вжили кожен приблизно по 350 мл горілки, після чого приблизно о 21.30-21.35 годині пішли в бік вул. Анголенка, а потім ОСОБА_2 попрямував в бік вул. Артема додому. Десь о 03.00 години вночі на його телефон був виклик з телефона ОСОБА_2 , але він не чув дзвінка та побачив виклик лише вранці. Наступного дня ОСОБА_2 на роботу не вийшов, а десь за п`ять днів зателефонував та попросив позичити 2000 гривень. Коли вони зустрілись, на обличчі ОСОБА_2 був синець, а голова забинтована, казав, що його побили двоє поліцейських, але причини того не пригадує. Десь у червні 2017 року ОСОБА_2 поїхав до Польщі, де і перебуває наразі. Спочатку свідок спілкувався з ОСОБА_2 за допомогою меседжера «Вайбер» та соціальної мережі «Фейсбук», але потім ОСОБА_2 припинив спілкування.

Свідок ОСОБА_19 пояснив, що працював патрульним поліцейським. В ніч з 27 на 28 квітня 2017 року надійшов виклик з повідомленням про те, що якийсь чоловік намагався розрахуватись фальшивою купюрою. Прибувши на виклик на вул . Іванова , звернулись до продавця, яка вказала їм на чоловіка, що намагався розплатитись фальшивою купюрою. Вказаного чоловіка вони знайшли на пр. Моторобудівників, продавець вказала саме на нього, цей чоловік був з явними ознаками алкогольного сп`яніння, був відчутний запах алкоголю, він невиразно розмовляв, одяг на ньому був брудний, видимих пошкоджень на обличчі свідок не помітив. Чоловік вказав, що грошей у нього немає, але він бажав купити пива, тому дав продавчині сувенірну купюру. Ще одна так ж купюра була при ньому. Далі вказаному чоловіку запропонували проїхати до Шевченківського ВП, оскільки документів при ньому не було, на що чоловік погодився, після чого патрульні приблизно опівночі відвезли його до Шевченківського ВП та передали до чергової частини.

Свідок ОСОБА_20 повідомив, що у квітні 2017 року працював поліцейським Управління патрульної поліції в Запорізькій області. В ніч з 27 на 28 квітня 2017 року патрулював разом з ОСОБА_19 Вночі прийшов виклик про те, що чоловік розрахувався фальшивою купюрою, після чого вони попрямували до місця виклику. Знайшовши чоловіка, показали його продавчині, яка підтвердила, що саме цей чоловік дав їй фальшиву купюру. Вказаний чоловік перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, хитався, відчувався запах алкоголю. При цьому чоловікові були ще сувенірні гроші. Будь-яких спеціальних засобів до нього не застосовували, видимих пошкоджень на ньому не було. Поліцейські повезли його до Шевченківського ВП, завели до чергової частини та поїхали.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показав, що у квітні 2017 року працював оперуповноваженим карного розшуку Шевченківського ВП. Якось черговий сказав йому, що від працівників лікарні на службу «102» надійшло повідомлення та потрібно поїхати за чоловіком та забрати його з лікарні. ОСОБА_21 разом з ОСОБА_22 поїхали до п`ятої лікарні, там знайшли чоловіка, який вказав, що хоче написати якусь заяву у відділенні поліції, після чого його відвезли до Шевченківського ВП, де залишили у холі. Чоловік пересувався самостійно, на самопочуття не скаржився, здається був нетверезий.

Свідок ОСОБА_23 показав, що навесні 2017 року перебував на добовому чергуванні разом з оперуповноваженим ОСОБА_21 . Від чергового надійшло розпорядження про те, щоб поїхати до лікарні та забрати якогось чоловіка. Цей чоловік був біля лікарні, голова була замотана бинтом, були садна, чоловік казав, що його начебто побили працівники поліції у Шевченківському ВП. Йому запропонували написати заяву про злочин, на що він погодився та його відвезли до Шевченківського ВП та залишили у холі.

При дослідженні письмових доказів, які надані стороною обвинувачення, судом встановлено наступне.

Наказом № 407 о/с від 09.12.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції, що підтверджено витягом з наказу (т. 1 а.с. 75).

Також судом досліджено копію послужного списку ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 212).

З витягів з ЄРДР (т. 1 а.с. 150, 152, 153) вбачається, що 28.04.2017 року о 13.13 годині слідчим ОСОБА_12 до ЄРДР внесені відомості за заявою ОСОБА_2 про скоєння злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України за наступним формулюванням: працівники поліції, перевищуючи свої службові повноваження, застосували насильство до ОСОБА_2 , чим спричинили останньому тілесні ушкодження.

Постановою начальника СВ прокуратури Запорізької області від 19.05.2017 року у кримінальному провадженні визначено групу слідчих у складі Грушанського А.О., Табахова А.О., Ємельяненка С.В., Черніченка Б.В., ОСОБА_12, Маханькова Д.Ю. (т. 1 а.с. 157).

28.04.2017 року ОСОБА_2 звернувся до слідчого відділу прокуратури Запорізької області з заявою (т. 1 а.с. 163), в якій зазначив, що 28.04.2017 року він був побитий працівниками поліції, які відвезли його до лікарні та надали медичну допомогу десь о третій годині ночі. Також потерпілий вказав, що в Шевченківському відділенні поліції йому пропонували гроші, щоб закрити справу. В тому числі і особисто поліцейський на ім`я ОСОБА_1 .

28 квітня 2017 року о 12.00 годині слідчим СВ прокуратури Запорізької області ОСОБА_12 від ОСОБА_2 прийнято заяву про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 164), в якій ОСОБА_2 вказав, що працівники поліції нанесли йому тілесні пошкодження та запропонували йому приховати вказаний злочин, надавши грошові кошти. Також ОСОБА_2 вказував, що протиправними діями йому було завдану шкоду на суму приблизно 5000 гривень.

Постановою слідчого від 23.06.2017 року було призначено судово-медичну експертизу для встановлення наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 , їх характеру, ступеню тяжкості, обставин заподіяння (т. 1 а.с. 167).

Згідно висновку експерта № 1658 МД (т. 1 а.с. 169) рана у лівій надбрівній ділянці, садно у лобовій ділянці ліворуч, на слизовій оболонці нижньої губи, синці у лівій та правій ділянках очних ямок у ОСОБА_2 самі по собі (з урахуванням наданої медичної документації) кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.05.2017 року (т. 1 а.с. 171) вбачається, що ОСОБА_2 в присутності понятих були пред`явлені 16 фотознімків, на фотознімку під № 2 ОСОБА_2 впізнав працівника на ім`я ОСОБА_1 , який наносив йому тілесні ушкодження.

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.05.2017 року (т. 3 а.с. 198) вбачається, що ОСОБА_7 в присутності понятих були пред`явлені 16 фотознімків, на фотознімку під № 2 ОСОБА_7 впізнала особу, яку бачила за місцем свого проживання, в Шевченківському ВП та в кабінеті начальника Шевченківського ВП. На фотознімку зображено ОСОБА_1 , який повідомив їй, що він побив ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу обшуку від 19.05.2017 року (т. 1 а.с. 188), проведеного за ухвалою слідчого судді від 18.05.2017 року, був проведений обшук двох кабінетів в Шевченківському ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, а саме кабінету № 37, де працював ОСОБА_1 , та кабінету № 21, який був до 10.05.2017 року кабінетом ОСОБА_6 , в ході якого вилучено з кабінету № 37 блокнот, жетон поліцейського та службове посвідчення ОСОБА_1 , смартфон, яким користувався ОСОБА_1 , а з кабінету № 21 вилучено матеріали ЖЕО.

22 травня 2017 року відповідно до протоколу огляду (т. 1 а.с. 193) проведено огляд смартфону.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 29.04.2017 року (т. 1 а.с. 202) ОСОБА_7 видала грошові кошти в сумі 5000 гривень.

Згідно з копією Журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Шевченківського ВП (т. 1 а.с. 217-251, т. 2 а.с. 1-10), в ніч з 27 на 28 квітня 2017 року потерпілий ОСОБА_2 не вказаний у журналі як відвідувач. В Журналі наявні відомості про відвідування ОСОБА_7 Шевченківського ВП Дніпровського ВП 29 квітня 2017 року двічі: з 10.50 години до 11.00 години, та з 11.30 години до 11.40 години.

Відповідно до графіку чергування особового складу Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за квітень 2017 року (т. 2 а.с. 11) ОСОБА_1 чергував з 08.00 години 27.04.2017 року до 08.00 години 28.04.2017 року.

Згідно з висновком службового розслідування від 26.06.2017 року (т. 2 а.с. 19) підтверджено відомості, викладені у зверненні ОСОБА_2 щодо перевищення своїх службових повноважень дільничним офіцером поліції сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_1

В витягу з книги нарядів Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області (т. 1 а.с. 45) відомостей, які б мали доказове значення у кримінальному провадженні, не міститься.

В журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (копія витягу т. 2 а.с. 48) під номером 8630 міститься запис від 28.04.2017 року о 03.46 годині зі служби «102» за повідомленням медичного закладу про надходження ОСОБА_2 з ухибленими ранами.

Постановою слідчого від 19.05.2017 року визнані речовим доказом грошові кошти в сумі 5000 гривень (т. 3 а.с. 195).

Відповідно до протоколу огляду від 28.07.2017 року (т. 2 а.с. 58) слідчим оглянуто висновки 6534 та 6535, які постановою від 28.07.2017 року визнані речовими доказами.

Судом також були досліджені вищевказані висновки, вилучені в ході обшуку 19.05.2017 року.

З документів, які містяться у висновку № 6534, вбачається, що 28.04.2017 року о 03.15 годині зі служби «102» до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення про те, що по вул. Іванова, 81а заявник- продавчиня ОСОБА_27 тримає чоловіка з фальшивими грошима. З довідки-бесіди та рапорту, складених ОСОБА_1 , вбачається, що ОСОБА_27 у ситуації розібралась сама. Згідно висновку від 28.04.2017 року про результати розгляду звернення громадянки, складеного дільничним офіцером поліції сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області ОСОБА_1 , затвердженого начальником сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_30, перевірка за повідомленням ОСОБА_27 припинена.

З документів, які містяться у висновку № 6535, вбачається, що 28.04.2017 року о 03.46 годині зі служби «102» до Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області надійшло повідомлення про те, що бригада ШМД № 4 біля будинку № 29 по вул. 8 Березня у м. Запоріжжя о 03.20 годині підібрала ОСОБА_2 з забійною раною м`яких тканин лівої брови, у стані алкогольного сп`яніння, та доправила його до лікарні. 28.04.2017 року о 06.35 годині ОСОБА_1 від ОСОБА_2 прийнято заяву про вчинення кримінального правопорушення, в якій ОСОБА_2 просив перевірку не проводити, оскільки претензій він не має, матеріальної шкоди йому не завдано. Також наявні письмові пояснення ОСОБА_2 . Згідно висновку від 28.04.2017 року про результати розгляду звернення громадянина, складеного дільничним офіцером поліції сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП України в Запорізькій області ОСОБА_1, затвердженого начальником сектору превенції Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_30, перевірка за повідомлення ОСОБА_2 припинена.

Постановою слідчого від 28.04.2017 року ОСОБА_7 залучена до проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі конфіденційного співробітництва (т. 2 а.с. 86).

Ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2017 року (т. 2 а.с. 67) надано дозволи на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст. 263, 269, 260 КПК України, а саме на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж оператора мобільного зв`язку «Київстар» ( НОМЕР_1 ), який використовує ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_6 , терміном 60 днів; на спостереження за особою, з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів відносно ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_6 , терміном 60 днів; на аудіо,- відео контроль особи відносно ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованою за адресою АДРЕСА_6 , терміном 60 днів.

28.04.2019 року слідчим видані доручення (т. 2 а.с. 91, 92) на заступника начальника Управління - начальника ГВБКОЗ УСБУ в Запорізькій області про проведення оперативним підрозділом негласних слідчих (розшукових) дій за ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 28.04.2017 року.

В протоколах за результатами проведення негласних слідчих дій, складених 11.05.2017 року оперуповноваженим ГВБКОЗ УСБУ в Запорізькій області (т. 2 а.с. 73, 74) відображені результати виконання НСРД.

В результаті спостереження за ОСОБА_7 встановлено, що 29.04.2017 року ОСОБА_7 на автомобілі співробітників СБУ приїхала на Шевченківського відділення поліції, де зустрічалась з двома чоловіками, а потім поїхала.

В результаті спостереження із застосуванням аудіо та відеозапису за ОСОБА_7 зафіксовано розмови між ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 29.04.2017 року.

Так, з 08.55 до 08.59 години ОСОБА_7 зателефонувала ОСОБА_1 та домовилась про зустріч в Шевченківському ВП. В ході розмови ОСОБА_7 висловила бажання, щоб людина, яка била, вибачилась, на що отримала відповідь, що ОСОБА_1 це не вирішує.

З 10.42 до 10.51 години того ж дня ОСОБА_7 спілкувалась особисто з ОСОБА_1 , в ході розмови ОСОБА_1 вказував, що викликав ОСОБА_2 швидку медичну допомогу, що лише допомагав ОСОБА_2 , а ОСОБА_7 вказує, що чоловік може впізнати «лисого чоловіка», а також вказує, що потребує грошей на лікування.

О 10.51 годині ОСОБА_7 зустрілась з ОСОБА_6 , в ході чого вони спілкувались з приводу побиття ОСОБА_2 та грошової компенсації. Водночас жоден з учасників розмови не вказує якими саме особами були заподіяні тілесні ушкодження ОСОБА_2 , але йдеться мова про цих осіб у множині із застосуванням займенників «наші», «вони», тощо. При наступній зустрічі у кабінеті ОСОБА_6 передає ОСОБА_7 грошові кошти, а ОСОБА_7 запитує, чи буде покарана та людина, яка била руками та ногами, та вказує, що цей був не ОСОБА_1 , що у ОСОБА_1 руки цілі, що вона поглянула, чоловік казав, що ОСОБА_1 хороший хлопець. Далі ОСОБА_7 пише розписку про отримання грошових коштів, а потім виходить з кабінету начальника Шевченківського ВП та продовжує спілкування з ОСОБА_1

В ході розмови ОСОБА_1 не підтверджує, що бив ОСОБА_2 , але і не заперечує на запитання ОСОБА_7 ОСОБА_7 у свою чергу впевнено каже, що ОСОБА_1 був не один та працівники поліції вигороджують іншу особу.

Водночас пояснення ОСОБА_1 , зафіксовані в ході проведення НСРД, навіть неконкретні, не можуть бути використані судом в якості доказу підтвердження вини обвинуваченого у скоєнні злочину.

31.07.2017 року ОСОБА_1 та його захисника повідомили про тимчасове обмеження конституційних прав внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій (т. 2 а.с. 94, 96).

Стороною захисту суду надано службову характеристику та характеристику з місця проживання ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 57, 59), за якими ОСОБА_1 характеризується позитивно.

Також стороною захисту надано копію договору споживчого кредиту, який укладений для придбання телефону Xiaomi Mi Max (т. 3 а.с. 61).

Судом відмовлено у дослідженні документів, які стосувались грошових коштів, що передавались ОСОБА_6 ОСОБА_7 через неналежність цих доказів відповідно до положень ст. 85, 337 КПК України, оскільки обсягом пред`явленого обвинувачення грошові кошти не осягнуті.

Також судом відмовлено у дослідженні матеріалів, які стосувались надання свідком ОСОБА_7 DVD-диску, адже статтею 63 КПК України свідку не надано право збирання та надання доказів, а положеннями ст. 93 КПК України визначено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

В установленому чинним законодавством порядку такий доказ не витребовувався, клопотання про тимчасовий доступ до речей слідчим не ініціювалось. Крім того, за поясненнями прокурора, на диску містяться фотографії потерпілого, натомість за відсутності підтвердження обставин та часу їх виготовлення судом вони все одно не можуть бути використані в якості доказу, тим більше за відсутності на це згоди самого потерпілого.

При оцінці доказів суд виходить з положень ст. 337 КПК України, яка вказує, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, загальних принципів кримінального судочинства, положень статей 84, 85, 86, 89 КПК України та практики Європейського суду з прав людини.

Так, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

З урахуванням вищевикладеного, суд в подальшому надає оцінку доказам у їх сукупності з точки зору їх належності, допустимості та взаємозв`язку, та з урахуванням висловленої оцінки їх учасниками справи та заяви сторони захисту щодо недопустимості окремих з них.

Як вбачається з реєстру матеріалів кримінального провадження до 19 травня 2017 року в порядку, передбаченому ст. 39 КПК України, керівником органу досудового розслідування слідчий (слідчі), який здійснюватиме досудове розслідування, не визначався, адже відомості про прийняті з цього приводу постанови в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні, між тим як процесуальні рішення у відповідності до положень ст. 110 КПК України приймаються у виді постанов.

За таких обставин суд звертає увагу, що повноваження слідчого ОСОБА_12 до 19.05.2017 року на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не підтверджені, хоча ст. 39 КПК України не містить різниці у формі визначення слідчого або групи слідчих для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Лише 19.05.2017 року у кримінальному провадженні визначено групу слідчих, при цьому відповідно до витягу з ЄРДР (т. 1 а.с. 152), ще до прийняття такої постанови 04.05.2017 року в ЄРДР вже були внесені відомості про те, що слідчими у кримінальному провадженні визначено кілька осіб.

Водночас суд оцінює в тому числі і докази, зібрані слідчим в період з 28.04.2017 року до 19.05.2017 року.

Оцінюючі заяви ОСОБА_2 від 28.04.2017 року суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 , зазначаючи обставини отримання тілесних ушкоджень, вказував, що побитий він був працівниками поліції, тобто вказував на цих осіб у множині. Крім того, ОСОБА_2 не зазначав якими саме працівниками поліції він був побитий. З показань ОСОБА_1 , які іншими доказами не були спростовані, адже інформація щодо того, ким саме потерпілий був доставлений до лікарні стороною обвинувачення не перевірялась, потерпілого ОСОБА_2 до лікарні відвезли не працівники поліції, а бригада медиків на автомобілі швидкої медичної допомоги.

Оцінюючи висновок судово-медичної експертизи № 1658 МД у світлі заяви сторони захисту про недопустимість такого доказу, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 290 ч. 12 КПК України якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Сторона захисту стверджувала, що медична документація, яка досліджувалась експертом при проведенні цієї експертизи, стороні захисту відкрита в установленому порядку не була, а сама документація, яка надавалась експерту, та виступала первісними матеріалами при проведенні експертизи, була отримана у незаконний спосіб. Такі доводи сторони захисту стороною обвинувачення не спростовані та підтверджені описом матеріалів кримінального провадження, які були відкриті стороні захисту 31.07.2017 року (т. 2 а.с. 104-114).

Прокурором будь-яка медична документація суду не надавалась.

У постанові слідчого про призначення експертизи не зазначено на підставі яких відомостей та даних експерт має проводити експертизу.

Пунктом 2.8 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.95 р. N 6 при проведенні експертизи судово-медичний експерт має право ознайомлюватись з матеріалами справи, що стосуються експертизи.

Якщо наданих матеріалів недостатньо для вирішення поставлених перед експертом питань, він має право порушувати клопотання перед особою, яка призначила експертизу, про надання додаткових матеріалів та документів, які необхідні для її проведення. Експерт також має право просити особу, яка призначила експертизу, уточнити або пояснити питання, запропоновані йому для вирішення при виконанні експертизи.

З тексту постанови вбачається, що слідчим не направлялись експерту матеріали справи, а також будь-яка документація взагалі.

З тексту висновку експерта вбачається також, що будь-яким експертом ОСОБА_2 безпосередньо не оглядався, тілесні ушкодження його не досліджувались. Експертом висновок зроблений виключно на підставі висновку спеціаліста від 03.05.2017 року та висновку експерта від 17.05.2017 року, а також копій довідок, наданих слідчим.

Стороною обвинувачення суду висновок спеціаліста № 86 та висновок експерта № 1321 від 17.05.2017 року надані не були.

Суд погоджується з тим, що стороною обвинувачення не підтверджені документально обставини отримання слідчим амбулаторної картки та копій довідок з медичних закладів.

У відповідності до положень ст. 162 КПК України до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать, зокрема, відомості, які можуть становити лікарську таємницю.

Відповідно до ст. 39-1, 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» № 2801 пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що слідчий або прокурор з клопотанням до слідчого судді про надання тимчасового доступу до документів, а саме до медичної документації щодо ОСОБА_2 не звертались, такого дозволу в установленому порядку не отримували.

При цьому, оскільки експертизу було призначено слідчим тоді, коли ОСОБА_2 покинув межі України, тож очевидним є те, що потерпілий своєї особистої згоди на отримання та надання медичної документації слідчому або експерту надати не міг, копії довідок, які досліджувались експертом, датовані 24.06.2017 року, амбулаторна картка надана 27.06.2017 року, а отже такі документи слідчим отримані у очевидно незаконний спосіб.

Враховуючи, що експертизу проведено на підставі медичної документації, яка була отримана невідомо як, але очевидно у спосіб, не передбачений КПК України, враховуючи концепцію ЄСПЛ щодо «плодів отруйного дерева», яка полягає у тому, що при вирішенні питання про справедливий судовий розгляд суд має оцінювати на предмет допустимості весь ланцюжок доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно, суд визнає висновок експерта № 1658МД недопустимим доказом.

Оцінюючи в якості доказів протоколи впізнання особи за фотознімками потерпілим ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_7 з урахуванням заяви сторони захисту про їх недопустимість, суд, проаналізувавши порядок, який КПК України визначений для проведення такої слідчої дії, як впізнання особи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються.

Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

Всупереч вищезазначеним вимогам чинного законодавства слідчий ОСОБА_12 перед проведенням впізнання не опитував потерпілого та свідка про зовнішній вигляд і прикмети особи, а також про обставини, за яких вони бачили цю особу, а рівно і не склав про це протокол.

Також незрозуміло чому впізнання особи слідчим проводилось за фотознімками, адже впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису, у відповідності до положень ст. 228 ч. 6, 7 КПК України, проводиться виключно за необхідності та з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті.

Першочерговим звичайно є впізнання особи безпосередньо, а впізнання за фотознімками чи матеріалами відеозапису проводиться виключно у тому випадку, коли особи, з метою впізнання якої і проводиться така слідча дія, немає в наявності.

Жодних перешкод для проведення впізнання шляхом пред`явлення безпосередньо ОСОБА_1 , який 19.05.2017 року набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, разом з іншими особами не було.

Відповідно до ст. 228 ч. 7 КПК України фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред`являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Метою проведення такої слідчої дії як впізнання особи за фотознімками є не лише встановлення причетності конкретної особи до певних подій, а і виявлення здатності особи, яка впізнає, за конкретними індивідуальними ознаками відрізнити особу, яку впізнають, він інших, схожих на неї осіб, що і забезпечується тим, що особі, яка впізнає, пред`являється щонайменше чотири фотознімки схожих осіб без різких відмінностей у зовнішності та віці для обрання фотознімку тієї особи, причетність якої до певних подій, перевіряється.

Суд звертає також увагу на те, що додаток до протоколів, а саме фототаблиця з фотографіями осіб, пред`явлених для впізнання, не підписані ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_7 , тож не зрозуміло чи дійсно потерпілий та свідок мали на увазі фото 2 на доданій фототаблиці.

Підсумовуючи вищевикладене, суд, враховуючи, що слідчим впізнання особи проведені з порушенням встановленого КПК України порядку, тож протоколи впізнання не можуть бути визнані допустимими та використовуватись судом в якості доказів, адже такі докази отримані з порушенням встановленої КПК України процедури.

При цьому суд також звертає увагу на те, що в ході впізнання ОСОБА_2 вказав, що впізнає працівника на ім`я ОСОБА_1 , який наносив йому тілесні ушкодження. Натомість потерпілий не вказує ані коли, ані за яких обставин, ані які саме тілесні ушкодження наносила йому ця особа. ОСОБА_2 вказує на те, що з ОСОБА_1 вона бачилась за місцем свого проживання, а також в Шевченківському ВП. Також у протоколі містяться твердження про те, що ОСОБА_1 повідомляв свідку, що побив ОСОБА_2 , однак, такі твердження не підтвердились при перегляді судом відеозаписів НСРД.

Оцінюючи докази, отримані в ході проведення обшуку 19.05.2017 року, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначав обвинувачений ОСОБА_1 , та це підтверджено показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, Шевченківський ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області займав у 2017 році та займає зараз дві окремі будівлі по вул. 8 Березня, а саме 27 та 31. Кабінет ОСОБА_1 розташовувався у будівлі за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, 27 , адже саме у цій будівлі працюють дільничні офіцери поліції Шевченківського ВП.

З ухвали слідчого судді від 18.05.2017 року (т. 1 а.с. 187) вбачається, що слідчим суддею дозвіл на обшук був наданий лише у приміщеннях адміністративної будівлі Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, 31.

Слідчим суддею також надано дозвіл на вилучення предметів нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 (дубинки, палиці та інш.), розписки, написаної ОСОБА_7 29.04.2017 в Шевченківському ВП ГУНП в Запорізькій області, документів з підписами та анкетними даними ОСОБА_2 , які в ніч з 27.04.2017 на 28.04.2017 він підписував, перебуваючи в Шевченківському ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області, рапорти, складені працівниками поліції щодо застосування сили ОСОБА_2 до працівників поліції в ніч з 27.04.2017 на 28.04.2017, чернові записи, які фіксують противоправну діяльність вищевказаних осіб з анкетними даними ОСОБА_2 .

Статтею 87 ч. 1, 2 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Оскільки в ході обшуку слідчим всупереч ухвалі слідчого судді було проведено обшук у приміщенні, дозвіл на обшук якого слідчим суддею не надавався, а також вилучені предмети, які не зазначені в ухвалі слідчого судді, тож вилучені в ході обшуку блокнот, жетон, посвідчення, смартфон є неналежними доказами.

Враховуючи встановлену судом недопустимість доказів, а саме блокноту та смартфону, суд не надає оцінки протоколу огляду смартфону від 22.05.2017 року (т. 1 а.с. 193), адже смартфон вилучений без законних на те підстав.

Суд не погоджується з доводами сторони захисту про недопустимість протоколів негласних слідчих (розшукових) дій та додатків до них у вигляді дисків через відсутність даних про первинний носій інформації, з якого перенесено результати аудіо та відеоспостереження на диски, адже фактично первісним доказом у розумінні КПК України є саме протокол слідчої дії, а не додатки до нього. Невідповідність протоколу слідчої дії деяким вимогам, викладеним у ст. 104 КПК України, дійсно має місце, однак, на переконання суду, не може свідчити про очевидну недопустимість такого доказу як протокол та відеозапис та неможливість його дослідження та оцінки судом.

При цьому суд звертає увагу на те, що в ході досудового розслідування та судового провадження, у разі наявності сумнівів щодо автентичності відеозапису, наявного на дисках, оригінальному, сторона захисту не заявляла клопотань та не вимагала від сторони обвинувачення надання для дослідження первісного носія, на який здійснювався запис інформації.

Самим обвинуваченим ОСОБА_1 факт того, що на відеозаписі зафіксовано спілкування саме його із свідком ОСОБА_7 , що це відбувалось у час, вказаний у протоколі, та це спілкування має відношення до інкримінованого злочину, не заперечувався.

Враховуючи таке, протоколи негласних слідчих (розшукових) дій разом з додатками суд оцінює у сукупності з іншими доказами.

Посилання прокурора на те, що на відеозаписі спілкування ОСОБА_7 з ОСОБА_1 в ході негласних слідчих (розшукових) дій зафіксовано те, що на руках останнього були видимі сліди ушкоджень, спростовуються відеозаписом, на якому при здійсненні зйомки з двох різних ракурсів, коли ОСОБА_7 , стверджуючи, що до побиття її чоловіка причетний «лисий чоловік», просить показати ОСОБА_1 руки, та останній виконує це, руки його перебувають поза межами куту огляду відеокамери.

Суд не надає оцінку показам свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , оскільки показання цих свідків не відповідають вимозі належності доказів у кримінальному провадженні, адже не стосуються обставин обвинувачення ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні.

Показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , будь-якої інформації, яка б мала значення для встановлення істини у кримінальному провадженні, не містили.

Судом не оцінюються в якості доказів доручення слідчого щодо перевірки та надання інформації та відповіді на вказані доручення УСБУ в Запорізькій області (т. 1 а.с. 158, 159, 160, 161), адже, такі документи не є доказами у розумінні КПК України, до того ж невідомо звідки та в який спосіб отримана інформація, викладена у листах.

Судом також не оцінюється в якості доказу протокол огляду місця події від 29.04.2017 року, а фактично вилучення у ОСОБА_7 грошових коштів, адже грошові кошти не є предметом злочину в межах пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, а отже не є належним доказом у цьому кримінальному провадженні.

Обставини, викладені у висновку за результатами службового розслідування, судом не приймаються в якості доказу вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину, адже винуватість особи у скоєнні злочину може бути встановлена лише рішенням суду, яке набрало законної сили.

Посилання на пояснення певних осіб та документи, наявні у висновку, суд також не оцінює в якості доказів, адже у відповідності до КПК України рішення суду може ґрунтуватись лише на доказах, які безпосередньо судом досліджені.

Судом не оцінюються в якості доказів копія наказу № 2025 від 26.06.2017 року (т. 2 а.с. 53), адже у цих документах відсутні відомості, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, отже такі докази є неналежними.

Також, як було зазначено вище, суд був позбавлений можливості допитати потерпілого ОСОБА_2 Закінчуючи судове слідства без допиту потерпілого, суд керувався наступним.

Статтею 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Серед рішень, винесених Європейським судом з прав людини проти України за період чинності Конвенції для нашої держави, кілька десятків стосуються порушення права особи на розгляд її справи судом упродовж розумного строку.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади.

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Зокрема, у своєму рішенні від 22.11.2005 року по справі за заявою "Антоненков та інші проти України" (Заява N 14183/02) ЄСПЛ вказував, що період часу, який має бути взятий до уваги для визначення тривалості кримінального провадження, починається з дня, коли особу "обвинувачено" в автономному або матеріальному розумінні цього терміна. Він закінчується у день, коли обвинувачення остаточно визначено або провадження припинено.

У кримінальних справах "розумний строк", передбачений статтею 6 параграфа 1 Конвенції, починається з того часу, коли особі було пред`явлено обвинувачення: це може статись як до моменту розгляду справи в суді (справа Deweer v. Belgium), так і з дня арешту, дня, коли відповідна особа була офіційно повідомлена, що проти неї висунуте обвинувачення у справі, або з дня, коли було розпочато попереднє слідство (рішення у справі "Вемгофф проти Німеччини" від 27 червня 1968 року, рішення у справі "Ноймайстер проти Австрії" від 27 червня 1968 року).

Щодо закінчення "строку" у кримінальних справах період, передбачений статтею 6 параграфа 1 Конвенції, включає все провадження у справі, у тому числі процес апеляції (рішення у справі "Кьоніг проти Німеччини" від 28 червня 1978 року).

При цьому ЄСПЛ нагадав, що розумність тривалості провадження має бути оцінена в світлі конкретних обставин справи з врахуванням критеріїв, напрацьованих Європейським судом, зокрема складності справи та поведінки заявника і відповідних державних органів. Крім того, також має прийматись до уваги характер процесу та значення, яке він мав для заявника.

До критеріїв затягування судового розгляду, що призводять до порушення розумного строку, належать: невиправдане відкладення та зупинення розгляду у зв`язку з очікуванням результатів розгляду іншої справи; перерви в судових засіданнях у зв`язку із затримкою надання або збирання доказів з боку держави; затримки з вини канцелярії суду або інших адміністративних органів; відстрочки, пов`язані з передачею справ з одного суду до іншого; затримки, пов`язані з доведенням рішень суду до відома сторін, а також з підготовкою та проведенням перегляду справ.

На думку ЄСПЛ, такі обставини не можуть бути виправданням надмірної тривалості розгляду, адже держава повинна нести відповідальність за належну організацію судової системи, здатної забезпечити розгляд справ упродовж розумних строків (рішення у справі «Міласі проти Італії»).

ЄСПЛ неодноразово констатував порушення Україною права обвинуваченого на розгляд справи в розумний строк, зокрема у рішеннях у справі "Кобцев проти України" (Заява N 7324/02 від 4 квітня 2006 року), у справі "Меріт проти України" (заява N 66561/01 від 30 березня 2004 року), «Третьяков проти України" (Заява N 16698/05 від 29 вересня 2011 року), та інші.

Суд зауважує, що фактично чинним КПК України не передбачено ефективних заходів впливу щодо потерпілого у зв`язку з невиконанням останнім обов`язків з явки до суду, які б могли бути застосовані судом та які б були здатні забезпечити можливість його допиту в порядку, передбаченому КПК України.

Судове провадження здійснювалось судом майже два роки, за цей час призначено більше тридцяти судових засідань, тож суд вважає, що у сторони обвинувачення були усі можливості забезпечити явку потерпілого для його допиту або принаймні надати суду належні засоби зв`язку із ним, а рівно і у самого потерпілого була можливість з`явитись до суду та надати показання в установленому порядку.

Як вже вказувалось, суд доклав усіх зусиль, які були доступні і в межах повноважень суду за КПК України та технічних можливостей, для того, щоб викликати потерпілого в судове засідання чи принаймні дізнатись конкретні строки можливого повернення його на територію України.

В ході досудового розслідування стороною обвинувачення не ініціювалось питання про допит потерпілого слідчим суддею з залученням сторони захисту для забезпечення можливості перехресного допиту.

На переконання суду, поведінка потерпілого не може бути підставою та виправданням продовження кримінального переслідування обвинуваченого на невизначений час без остаточного рішення суду, яким би була встановлена його вина або невинуватість, тим більше, що мова йде про працівника поліції, який звинувачується у скоєнні тяжкого службового злочину із застосуванням насильства, санкція якого до того ж передбачує позбавлення права обіймати певні посади, що обумовлює певну невизначеність статусу обвинуваченого та впливає на його нормальне працевлаштування.

Підсумовуючи це, суд вважає, що оскільки докази, які надані були стороною обвинувачення та захисту з урахуванням положень КПК України щодо їх належності, були досліджені, натомість будь-яких конкретних перспектив найближчим часом допитати потерпілого немає, тож подальші відкладення слухання справи призвели б до очевидного порушення положень ст. 6 ч. 1 Конвенції.

При вирішенні питання щодо доведеності стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого відповідно обвинувального акту злочину, суд виходить з наступного.

Статтею 337 КПК України визначено, що cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Статтею 7 КПК України закріплені загальні засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до вимог ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії" від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у Рішенні по справі "Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії № 10590/83 від 6 грудня 1988 р. та § 39 Рішення Страсбурзького суду "Капо проти Бельгії" № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.

Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.

При цьому саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Оцінюючи доводи захисника, висловлені у промові в судових дебатах, суд погоджується з твердженнями захисника про те, що в обвинувальному акті не зазначено конкретного місця та часу скоєння злочину, а також механізму спричинення тілесних ушкоджень. Так, в обвинувальному акті зазначено, що події відбувались з 03.00 до 05.00 години, між тим як вже о 03.20 годині потерпілий був госпіталізований працівниками швидкої медичної допомоги; що події відбувались поряд з адміністративною будівлею Шевченківського ВП по вул. Березня, хоча Шевченківський ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області займає дві будівлі з різними номерами по одній вулиці. Також в обвинувальному акті не вказано куди саме, за версією обвинувачення, ОСОБА_1 наносив удари руками, а куди ногами.

Також стороною обвинувачення з незрозумілих причин не було проведено первісного огляду місця події з метою визначення та фіксування місця отримання потерпілим тілесних ушкоджень, виявлення речових доказів, не було проведено освідування ОСОБА_1 на предмет наявності на ньому тілесних ушкоджень, не було вилучено одягу та взуття обвинуваченого, які були на ньому в ніч подій, та на яких очевидно могли залишись сліди крові потерпілого у разі, якщо б саме обвинувачений застосовував насильство до потерпілого.

На теперішній час можливості отримання таких доказів та дослідження їх безумовно втрачені.

Неконкретність висунутого обвинувачення, неналежне збирання стороною обвинувачення доказів в перші години та дні після подій, значною мірою обмежила можливості обвинуваченого та захисника ефективно захищатись від пред`явленого обвинувачення.

Фактично при проведенні досудового розслідування по цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення зосередилась значною мірою на фіксуванні передання грошових коштів начальником Шевченківського ВП свідку та намаганнях довести ймовірне приховування спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, що, як вбачається з обвинувачення, взагалі не були предметом доказування у цьому кримінальному провадженні у відповідності до положень ст. 91 КПК України.

З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності доказів та їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом версія обвинувачення, викладена в обвинувальному акті, не доведено причетності ОСОБА_1 до нанесення ОСОБА_2 тілесних ушкоджень за обставин, які викладені в обвинувальному акті, не доведено, що у потерпілого дійсно були тілесні ушкодження, які зазначенні в обвинувальному акті, та такі пошкодження спричинені в період перебування потерпілого разом з обвинуваченим.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1 належить виправдати у зв`язку з недоведеністю причетності його до скоєння злочину.

Також судом вирішується питання щодо речових доказів. З урахуванням пояснень свідка ОСОБА_6 про те, що грошові кошти, передані ним ОСОБА_7 , належали йому особисто, заперечення ОСОБА_1 належності грошей йому, суд вважає за необхідне повернути грошові кошти ОСОБА_6 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 369, 373, 374 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв`язку з недоведеністю тощо, що злочин вчинений обвинуваченим.

Скасувати арешт смартфону в корпусі біло-чорного кольору з написом IPAKY, який вилучений у ОСОБА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2017 року.

Речові докази - смартфон в корпусі біло-чорного кольору з написом IPAKY МІ , належний ОСОБА_1 , який зберігається в камері зберігання речових доказів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, повернути ОСОБА_1 ; висновки № 6534 та № 6535, складені працівником Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_1 , які зберігаються в камері зберігання речових доказів Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, повернути до Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління національної поліції в Запорізькій області; грошові кошти в сумі 5000 гривень, які передані на зберігання до Запорізького відділення ПАТ «Укрсоцбанк», повернути ОСОБА_6 .

Копію вироку учасники провадження мають право отримати в суді негайно після його проголошення. Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.І. Дацюк