Рішення № 82715571, 13.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 березня 2019 року №826/11697/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київський міський військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київський міський військовий комісаріат позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 37 протоколу від 15.06.2018 №60 засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, про відмову у призначенні одноразової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групиінвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач шляхом прийняття оспорюваного рішення безпідставно відмовив позивачу щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, що настала внаслідок поранення/контузії, отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, незважаючи на надання ним усіх необхідних для цього документів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у її задоволенні, стверджуючи про необґрунтованість позовних вимог з огляду на ненадання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення, необхідність подання якого передбачена пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Третя особа пояснень стосовно позовної заяви до суду не надала, хоча належним чином повідомлена про судовий розгляд справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР з 13.10.1986 по 16.11.1988, а в період з 03.02.1987 по 23.08.1988 брав участь у бойових діях на території республіки Афганістан у складі військової частини пп №43164, що підтверджується довідками Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату від 05.04.2016 №10 та від 06.06.2016 №28. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.04.1999 позивач має статус учасника бойових дій та користується пільгами інваліда війни.

Під час бойових дій у ході служби в Збройних Силах колишнього СРСР позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення, ЗЧМТ-контузію головного мозку (1987 р.).

Так, згідно з рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, оформленим протоколом засідання від 01.04.2016 №1430, наслідком цих поранень, згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро СМЕ від 23.02.2016 №733/Ж, є шкіряні рубці в міжбрівній ділянці, на лівій кисті та на лівій і правій гомілках і на правій боковій стінці живота розмірами від 1,5 з 1,3 см до 3,7 х 0,1 см, а згідно з виписками із історії хвороби лікувальних закладів і консультативних заключень спеціалістів Інститутів нейрохірургії і отоларинголоії АМН України, наслідками ЗЧМТ-контузії головного мозку є захворювання «гіпертонічна хвороба ІІ ст., кризовий перебіг. ІХС, дифузний кардіосклероз, СН ІІ А ст., ФК ІІ. Післятравматична та дисциркуляторна енцелопатія ІІ ст., прогресуючий кризовий перебіг з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією з частими судинними кризами, емоційно-вольовою нестійкістю, мнестичним зниженням. Післятравматичний церебральний арахноїдит з ліворо-гіпертензивним, стійким цефалгічним синдромами, метеозалежністю, центральною вестибулярною дисфункцією з вираженим вестибуло-атактичним синдромом» і захворювання «хронічний гепато-холецисто-панкреатит, цукровий діабет типу ІІ середнього ступеню важкості» як наслідок перенесених в Демократичній Республіці Афганістан малярії і вірусного гепатиту «А» - поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

На підставі викладеного позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 17.05.2016 по 01.06.2017, причина інвалідності - поранення, ЗЧМТ-контузія головного мозку і захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою Голосіївської м/р МСЕК від 26.05.2016 №451-Б.

З 17.05.2016 позивачу також встановлено статус «інваліда війни», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , термін дії якого до 01.06.2017.

03.06.2017 позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою про розгляд питання виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням йому ІІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби.

Листом від 16.06.2017 №ВСЗ/1414 Київський військовий комісаріат повідомив позивача про відсутність повного переліку документів, а саме документу, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії або каліцтва), а саме те, що воно не пов`язане із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного , наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Водночас було запропоновано в найкоротший термін необхідний документ, інакше документи будуть повернуті заявнику.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 19.12.2017 у справі №761/31615/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату, третя особа - Міністерство оборони України. Зокрема, судом:

- визнано протиправними дії Київського міського військового комісаріату до ОСОБА_1 щодо надання додаткових документів про причини та обставини поранення;

- визнано протиправною бездіяльність Київського міського військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпоряднику бюджетних коштів висновку про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов`язано Київський міський військовий комісаріат подати висновок та документи розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству оборони України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013№975 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

На виконання вказаного рішення суду Київський міський військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України документи, подані позивачем для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги.

Пунктом 37 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 15.06.2018 №60, відмовлено у призначенні ОСОБА_1 вищевказаної одноразової грошової допомоги у зв`язку з ненаданням документу, що свідчить про причини та обставини поранення, необхідність подання якого передбачена пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975. Висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 23.03.2016 №733/Ж та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 01.04.2016 №1430, поданий позивачем разом з іншими документами, не є документами, що свідчить про обставини поранення.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов`язків військової служби закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Так, частиною першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу IІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої цієї статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відтак, позивач як військовослужбовець, якому після звільнення з військової служби встановлено інвалідність ІІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд звертає увагу, що прийняття відповідачем оспорюваного рішення, оформленого протоколом від 15.06.2018 №60 в частині відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, мотивоване не відсутністю у позивача права на отримання допомоги, а ненаданням ним одного з документів, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено Порядком №975.

Відтак, суд визнає необгрунтованими доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання згаданої одноразової допомоги, оскільки наведене не слугувало підставою для прийняття оспорюваного рішення.

Відповідно до частини шостої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає передбачені в цьому пункті документи уповноваженому органу.

За приписами пункту 11 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013, районні, об`єднані районні, міські, об`єднані міські військові комісаріати, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого, готують документи, необхідні для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Збройних Сил, а також військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори; забезпечують оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім`ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.

Згідно з пунктом 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Тобто, прийняттю Міністерством оборони України рішення про виплату або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги передує процедура, передбачена Порядком №975, відповідно до якого розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення або відмову в призначенні одноразової грошової допомоги лише після надходження висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, необхідних для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ними обов`язків військової служби.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 02 листопада 2018 року у справі № 760/11172/17, від 05 листопада у справі № 760/11962/17.

Як встановлено судом, Київським міським військовим комісаріатом на виконання рішення Шевченківського районного суду від 19.12.2017 у справі №761/31615/17 подано до Міністерства оборони України висновок разом з наданими позивачем документами щодо призначення йому одноразової грошової допомоги, за результатами розгляду яких відповідачем прийняте рішення про відмову у призначенні згаданої допомоги.

Оцінюючи вказане рішення, мотивоване ненаданням позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення, передбаченого пунктом11 Порядку №975, судом враховано наступне.

Абзацом шостим пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Водночас Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 01.04.2016 №1430, засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючі архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Такий висновок суду у даній справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.05.2018 у справі № 729/426/17 та в постанові від 21.08.2018 у справі №760/11180/17.

Оскільки відповідач в оспорюваному рішенні не зазначив про ненадання позивачем інших документів, подання яких передбачене пунктом 11 Порядку №975, то суд дійшов висновку про подання ним усіх необхідних документів, передбачених цією правовою нормою, отже підстави для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні.

Отже, пункт 37 рішення Комісії Міністерства борони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом від 15.06.2018 №60, є протиправним та підлягає скасуванню судом, оскільки позбавило позивача права на отримання належної йому одноразової грошової допомоги.

Враховуючи подання позивачем усіх документів, визначених чинним законодавством для призначення йому одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача призначити йому згадану допомогу.

При цьому суд не вважає обгрунтованими твердження відповідача про втручання суду в такому випадку у дискреційні повноваження Міністерства оборони України з наступних підстав.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожній особі гарантовано право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведені положення процесуального законодавства засвідчують, що при обранні способу захисту порушеного права позивачу необхідно враховувати, що такі вимоги не можуть мати формальний (декларативний) характер, оскільки вимоги про визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень мають бути поєднані з вимогами про зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на відновлення права позивача, порушення якого спричинено такою бездіяльністю. Аналогічні умови за цим Кодексом застосовуються і до вимог про визнання протиправними дій відповідача, які мають бути поєднані із вимогою зобов`язати суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій.

Тобто, необхідною умовою для вжиття судом відповідних заходів з метою відновлення порушеного права, є існування порушеного права на момент прийняття судом відповідного рішення.

В частині 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства також закріплено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В Рекомендаціях від 11.03.1980 № R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи поняття «дискреційне повноваження» визначене як повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш відповідним за даних обставин.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державним органам суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. Європейський Суд дійшов до висновку, що втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у певній сфері та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля з боку правоохоронних органів.

Так, зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватись від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватись від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Надане органу право діяти саме таким чином у теорії адміністративного права прийнято називати дискреційними повноваженнями (дискреційним правом, дискреційною владою).

Дискреційні повноваження, як встановлене право вибору варіанта поведінки (рішення) або наслідку правової норми, найбільш яскраво проявляються через так званий вільний, або адміністративний, розсуд.

В процесі застосування норми права до конкретної ситуації на остаточне прийняття рішення значний вплив справляє орган, який цю норму застосовує. Встановлення й оцінка факту, з яким норма пов`язує виникнення певних відносин, залежить від низки чинників як об`єктивного, так і суб`єктивного характеру. Окрім того, в нормі права заздалегідь не можна передбачити всіх життєвих ситуацій, випадків та обставин, про що також наголошував Європейський Суд з прав людини.

Тому норма права залишає певний простір, що повинен заповнити орган, який застосовує норму. При цьому він повинен брати до уваги загальний погляд на значення певних понять, мету, якої він повинен досягти, і, зрештою, на засади здорового глузду.

Виходячи з відсутності законодавчого визначення наведеного поняття, а також з урахуванням вищезазначеного можна дійти висновку, що дискреційні повноваження - це сукупність прав і обов`язків державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або обрати один з кількох варіантів рішень, передбачених проектом акта з урахуванням норм національного законодавства та принципу верховенства права.

Приймаючи рішення, яке є предметом оскарження в суді, відповідач уже використав своє право на дискреційне рішення, протиправність якого встановлена судом.

У зв`язку з встановленням судом факту порушення прав позивача протиправним рішенням відповідача, суд з метою поновлення цього права має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти законне рішення.

Водночас суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип «належного урядування» покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправним і скасування оспорюваного рішення, прийнятого відповідачем, та про зобов`язання відповідача призначити позивачу одноразову грошову допомогу є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Згідно з пунктами 17 та 18 Порядку №975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

У разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів таких державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) був (була) відряджений (відряджена).

У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі.

Однак, у ході судового розгляду справи судом не здобуто доказів наявності саме у Міністерства оборони України обов`язку відповідно до пунктів 17 та 18 Порядку №975 здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги, що виключає можливість задоволення судом вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому згадану одноразову грошову допомогу.

Таким чином, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню судом.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київський міський військовий комісаріат (04112, м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 19, код ЄДРПОУ 07774420) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 37 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 15.06.2018 №60, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко