Рішення № 82714145, 27.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2019 року № 826/3987/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії , ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 18.05.2015, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В наданому відповідачем до матеріалів справи письмовому відзиві суб`єкт владних повноважень проти позову заперечує, посилаючись при цьому на відсутність законодавчого регулювання спірних правовідносин у випадку виплати пенсії особі, яка проживає за межами України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача не було законодавчо визначених підстав для припинення виплати позивачу пенсії за віком у зв`язку з постійним проживанням позивача поза межами території України - в державі Ізраїль.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий органом №8027, 14.09.2007 року.

23.02.2006 року, по досягненні пенсійного віку та наявності більше 34 років страхового стажу, Позивачу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон.

Перед виїздом за кордон Позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1 .

18.10.2004 року Позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, починаючи з 2015 року позивач призначеної пенсії не отримує.

В зв`язку з цим, 24 травня 2015 року представник Позивача, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, подала безпосередньо до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києва, правонаступником якого є відповідач, заяву Позивача про поновлення виплати пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.

Листом від 22.06.2017 №9794/13 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, адже лише після прийняття відповідних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок виплати пенсії особам, що постійно проживають за кордоном, органи Пенсійного фонду України зможуть здійснювати пенсійні виплати особам-пенсіонерам.

За таких обставин, вбачаючи наявність підстав для зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 18.05.2015, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону № 1058-ІV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до статті 51 цього Закону, в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, вказаними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону № 1058-ІV з урахуванням Рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності його пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51.

З урахуванням викладеного, суд вирішуючи спір, приходить до висновку, що ОСОБА_1 , як громадянин України, незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом (ч.2 ст.46 вказаного Закону).

За правилами статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У пункті 2.1 Порядку № 22-1 міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

До заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні (п.2.5 Порядку №22-1).

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (пункт 4.2 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на поновлення виплати пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, подання представником позивача відповідної заяви та документів, необхідних для поновлення виплати пенсії за віком, що визначені Порядком № 22-1, крім тих, що підтверджують факт її проживання в Україні, як і наявність у неї права на призначення пенсії за умови постійного проживання в Україні, відповідачем не оспорюється.

Посилання відповідача в листі від 22.06.2017 №9794/13 на відсутність правових підстав для поновлення виплати пенсії, адже лише після прийняття відповідних нормативно-правових актів, якими передбачено порядок виплати пенсії особам, що постійно проживають за кордоном, органи Пенсійного фонду України зможуть здійснювати пенсійні виплати особам-пенсіонерам, судом відхиляються, як такі, що суперечать Конституції України, про що власне і було зазначено Конституційним Судом в рішенні № 25-рп/2009.

З огляду на зазначені норми права та встановлені обставини у справі суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 18.05.2015, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача поновити та виплатити пенсію в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, задоволенню не підлягають, як такі, що, в даному випадку, є невиправданим втручанням в дискреційні повноваження відповідача, адже, по-перше, позивачем не доведено, що розмір поновленої до виплати пенсії буде меншим за відповідний прожитковий мінімум, а по-друге, визначення розміру пенсії є виключною компетенцією органу Пенсійного фонду.

При цьому, у випадку незгоди позивача з розміром поновленої до виплати пенсії, остання не позбавлена можливості захистити своє порушене майнове право в установленому законом порядку.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком з 18.05.2015 з проведенням індексації, задоволенню не підлягають, як такі, що є невірно обраним способом захисту порушеного права, адже сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Оскільки законодавцем врахування індексу інфляції включено в поняття «компенсація» (частини доходу), то прохання позивача про обрахунок невиплаченої пенсії з урахуванням компенсації (яка включає інфляційний індекс) і окремо інфляції, призводить до подвійного включення інфляційного індексу в формулу обрахунку пенсії, що суперечить наведеним вище нормам законів.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки дії органу Пенсійного фонду щодо відмови у поновленні виплати позивачу пенсії за віком фактично полягають у прийнятті рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, оформленого листом від 22.06.2018 №9794/13, Окружним адміністративний суд міста Києва з метою належного захисту прав позивача вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в поновленні виплати пенсії, оформленого листом від 22.06.2017 №9794/13.

Разом з цим, беручи до уваги, що відповідні повноваження відповідача щодо призначення пенсії є дискреційними повноваженнями, суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відповідно, оскільки інших, крім тих, що були наведені вище і визнані судом протиправними, підстав для відмови позивачу в поновленні пенсії відповідачем наведено не було, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на необхідність застосування правових наслідків, визначених ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України, судом відхиляються, з урахуванням постійного проживання позивача поза межами України. До того ж, як свідчить інформація КП «ДСС», одразу після повернення ідентичного позову №826/13/18 в зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, позивач через свого представника повторно звернулась до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести поновлення та виплату пенсії ОСОБА_1 за віком з 18.05.2015, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

3. В решті позову - відмовити.

4. Вийти за межі позовних вимог. Визнати протиправним і скасувати рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову в поновленні виплати пенсії, оформленого листом від 22.06.2017 №9794/13.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 352,40 (триста п`ятдесят дві грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович