Рішення № 82712290, 01.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 року м. Київ справа № 320/1469/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Гостомельської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Гостомельської сільської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Гостомельської сільської ради 49 сесії 7 скликання від 25 січня 2019 р. за № 816-49-VII;

- зобов`язати відповідача розглянути питання про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га у власність для ведення індивідуального садівництва на території АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Проте, рішенням відповідача від 25 січня 2019 р. № 816-49-VII відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12га у зв`язку з тим, що вже було надано дозволи іншим громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_1. Позивач вважає вказане рішення неправомірним та таким, що порушує його права, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2019 р. відкрито провадження у цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

10 травня 2019 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначає, що 25 січня 2019 року на пленарному засіданні 49 сесії VII скликання Гостомельської селищної ради розглядалось питання про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки 16 вересня 2016 року Гостомельською селищною радою уже приймалося рішення № 238-12-VІІ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність цієї земельної ділянки (в межах АДРЕСА_1) іншому громадянину.

Отже, прийняте рішення Гостомельською селищною радою № 238-12-VII від 16 вересня 2016 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (в межах АДРЕСА_1) стало підставою виникнення конкретних прав та обов`язків у фізичної особи, якій було надано цей дозвіл. Тому, з метою не порушення прав та законних інтересів даної фізичної особи було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу.

22 квітня 2019 р. та 26 квітня 2019 р. до суду від позивача надійшли заяви про подальший розгляд справи без його участі. У цих заявах повідомив суд, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

За таких обставин згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

27 вересня 2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на території смт. Гостомель, Ірпінської міської ради Київської області.

25 січня 2019 р. відповідачем на 49 сесії 7 скликання прийнято рішення № 816-49-VII про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12га ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вже було надано дозволи іншим громадянам на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в межах АДРЕСА_1.

Позивач не погоджується із цим рішенням відповідача, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Вимогами ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Як убачається з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом, рішенням від 25 січня 2019 р. № 816-49-VII позивачу відмовлено в задоволенні заяви про надання дозволу на відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення індивідуального садівництва на території АДРЕСА_1. Підставою для відмови у рішенні вказано перебування визначеної земельної ділянки у власності третіх осіб.

Суд зазначає, що відповідачем подано до суду додаткові документи до матеріалів справи на виконання ухвали суду від 1 квітня 2019 р.: рішення Гостомельської селищної ради № 816-49-VII від 25 січня 2019 року з додатками; витяг з протоколу засідання сесії Гостомельської селищної ради з результатами поіменного голосування за заявою позивача та рішення Гостомельської селищної ради № 238-12-VII від 16 вересня 2016 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з графічним зображенням.

Дослідивши вказані документи, судом встановлено, що рішення Гостомельської селищної ради № 816-49-VII від 25 січня 2019 року з додатками стосується іншої особи ( ОСОБА_5 ), а не позивача. Із наданих документів не вбачається, що позивач претендував на земельні ділянки тих осіб, яким рішення Гостомельської селищної ради № 238-12-VII від 16 вересня 2016 року надано дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з графічним зображенням.

Суд також звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одній фізичній особі не є тотожним рішенню про передачу цієї ділянки їй у власність, а отже і не виключає можливості надання такого ж дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення цієї ж земельної ділянки у власність й іншій особі.

При цьому, суд зазначає, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, відповідачем не надано документів, які б підтверджували що була проведена перевірка та відповідно до результатів якої встановлено невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів та нормативно-правовим актам. Крім того, відповідачем не надано документів на підтвердження того, що вказана земельна ділянка перебуває у власності третіх осіб. Суд зазначає, що рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Суд зазначає, що вказана відповідачем в оскаржуваному рішенні підстава відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України не передбачена.

Це означає, що вказане рішення є невмотивованим, протиправним і незаконним.

Вимогами ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень - пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Із аналізу статей 118, 122 Земельного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій" убачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту приймається уповноваженим органом державної влади згідно з визначеною законом процедурою безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та підпорядковане меті - можливості надання громадянину земельної ділянки у власність або користування.

Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок допускається лише з підстав, передбачених законом.

В силу ч .2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У справі, що розглядалась, відповідач не навів конкретних підтверджених передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою ним заявою та доданими до неї графічними матеріалами, а також додатково поданими документами.

Посилання відповідача на перебування вказаної земельної ділянки у власності третіх осіб у спірному рішенні є невмотивованим, необґрунтованим і жодним чином не підтверджується.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території АДРЕСА_1.

У будь-якому разі рішення з цього приводу має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних, підстав для цього.

Ураховуючи, що відповідачем при розгляді питання про надання дозволу не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою згідно з поданою заявою та доданими до неї графічними матеріалами, відсутні підстави вважати, що відповідач належним чином розглянув заяву позивача.

Тому, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені ст. 245 КАС України. Відповідно до ч. 4 цієї норми у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії, в даному випадку є належним способом захисту порушених прав позивача.

Крім того, законодавством не визначено право адміністративного суду переймати на себе функції та повноваження інших органів державної влади, які реалізуються відповідними суб`єктами владних повноважень в межах закону на власний розсуд (дискреційні повноваження), без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем було порушено права позивача на розгляд його звернення про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою та порушено вимоги передбачені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були протиправними. Право позивача на належний розгляд заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатським об`єднанням «Агенція правового захисту» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовником) було укладено договір про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р.

Відповідно до вимог п. 1.1. розділу 1 договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р. замовник в порядку і на умовах, визначених цим договором, надає завдання, в виконавець бере на себе зобов`язання відповідно до завдання замовника надати йому правову допомогу (адвокатські послуги), які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. розділу 1 договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р. визначено, що метою укладання договору є надання правової допомоги (адвокатських послуг) щодо оскарження у суді Рішення 49 сесії 7 скликання Гостомельської селищної ради Київської області від 25 січня 2019 р. № 816-49-VII, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення індивідуального садівництва в селищі Гостомель.

Згідно з п. 4.1. розділу 4 договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р. за послуги, що надаються виконавцем, замовник сплачує виконавцю плату, що являє собою гонорар (винагороду), розмір якої узгоджується сторонами та визначається в додатковій угоді до даного договору. За надання правової допомоги замовник сплачує виконавцю грошові кошти у наступному розмірі:

- складання проекту позовної заяви - 1500 грн. 00 коп.;

- здійснення представництва інтересів замовника у суді першої інстанції 1000 грн. 00 коп. за кожне судове засідання;

- складання проекту відзиву, заперечень у суді апеляційної та касаційної інстанції, апеляційної скарги, касаційної скарги, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд заочного рішення - 1500 грн. за кожен процесуальний документ;

- здійснення представництва інтересів замовника у суді апеляційної або касаційної інстанції 1000 грн. за кожне судове засідання.

Відповідно до вимог п. 4.2. розділу 4 договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р. оплата здійснюється шляхом видачі виконавцю готівкових грошових коштів або шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Так, представником позивача 27 березня 2019 р. подано заяву з доказами витрат на правничу допомогу. На підтвердження сплати позивачем коштів за надання правової допомоги було долучено дублікат чека № 0.0.1290907234.1 від 11 березня 2019 о. на суму 1500 грн. 00 коп. Отже, позивачем підтверджено факт сплати за надання правової допомоги своїм представником, а саме складання проекту позовної заяви у розмірі 1500 грн. 00 коп., що підтверджується п. 4.1. розділу 4 договору про надання правової допомоги від 10 лютого 2019 р.

Дослідивши всі наявні документи в матеріалах справи, суд вважає, що клопотання щодо повернення коштів за правничу підлягає задоволенню. Так, позивачу підлягає поверненню за надання правничої допомоги витрати у розмірі 1500 грн. 00 коп.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гостомельської селищної ради Київської області 49 сесії 7 скликання від 25.01.2019 за №816-49-VII.

Зобов`язати Гостомельську селищну раду Київської області повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва на території АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Гостомельської селищної ради Київської області (код ЄДРПОУ - 04360617) витрати на правову допомогу в сумі 1500 (одну тисячу п`ятсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_1 .

Відповідач - Гостомельська селищна рада Київської області, адреса: вул.. Свято-Покровська, 125, смт. Гостомель, Київська область, 08290, код ЄДРПОУ - 04360617.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду - 1 липня 2019 року.