Рішення № 82711962, 25.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2019 р. Справа№200/5897/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П.,

при секретарі судового засідання Кудрявцеві О.Ю.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Голуба М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Донецькій області

про про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 3 травня 2019 року звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-166071-47, якою визначена станом на 31 січня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 19 512,79 грн, і яка сформована Головним управлінням Державної фіскальної служби у Донецькій області 15 лютого 2019 року.

Позов обґрунтовує тим, що відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством; зазначає, що зареєстрована та проживала у м АДРЕСА_1 , де і здійснювала до липня 2014 року свою підприємницьку діяльність, знаходилась на обліку у відповідача, а згідно чинного законодавства на час проведення антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей, суб`єкти господарювання, які перебувають на обліку в органах доходів та зборів, що розташовані на території населених пунктів, де проводилась антитерористична операція, звільняються від обов`язків щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до закінчення антитерористичної операції. Таким чином, позивач є звільненою від сплати єдиного внеску на час проведення АТО, в тому числі у період, за який їй нараховано ЄСВ, зазначена у спірній вимозі. Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 5-6).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на її безпідставність та зазначає, що вимога, яка оскаржується, прийнята в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством. Вказує, що недоїмка виникла внаслідок несплати позивачем заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; на час виникнення у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, дія Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, якою визначена територія, на якій здійснюється АТО, зупинена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р; в період з 5 листопада 2014 року по 18 грудня 2015 року вищезазначена територія не була визначена, а тому на позивача покладений обов`язок зі сплати єдиного внеску. Враховуючи наведене, просить суд у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі (а.с. 15-18).

Ухвалою від 3 травня 2019 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із повідомлення учасників справи.

28 травня 2019 року оголошено перерву в розгляді справи до 25 червня 2019 року.

У судовому засіданні 25 червня 2019 року позивач підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні.

Додатково пояснила, що у період з 1 вересня 2014 року і до 30 березня 2019 року вона взагалі не знаходилась на території України - у цей період вона проживала на території Німеччини. На підтвердження зазначеного позивач надала суду відповідні довідки, видані Об`єднаною муніципальною адміністрацією Трисдорф, Німеччина.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, наполягав, що спірна вимога є правомірною, так як антитерористична операція на території України вже не проводиться (проводиться Операція об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони), заяву позивач про звільнення її від виконання своїх обов`язків не писала а ні під час здійснення нею підприємницької діяльності, і ні протягом 30 днів після закінчення антитерористичної операції; зазначив, що пункт 8 ст. 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік …» був внесений п. 9-3 (9-4) щодо звільнення платників від виконання обов`язку зі сплати ЄССВ, - був виключений із Закону України № 1669-VI Законом України № 911-VIII від 24 грудня 2015 року (набрав чинності 1 січня 2016 року); крім цього зазначив, що прийняття вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ навіть у випадку звільнення суб`єктів господарювання від виконання обов`язку зі його сплати, не є неправомірним, так як заборони її прийняття у чинних нормативно-правових актах не передбачено.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язкових платежів - НОМЕР_1 ; адреса місцезнаходження (проживання) позивача: АДРЕСА_2 ; у період з 13 січня 1999 року по 10 квітня 2019 року перебувала у статусі фізичної особи-підприємця, була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, під час здійснення спірних правовідносин перебувала на обліку у Слов`янсько-Лиманському управлінні Слов`янської Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (м. Слов`янськ) (а.с. 8, 9-10).

Відповідач - Головне управління ДФС у Донецькій області, код ЄДРПОУ 39406028, місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130 Таганрозької Дивізії, буд. 114; є суб`єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в спірних правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(а.с. 38-40).

Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 13 січня 1999 року по 10 квітня 2019 року перебувала у статусі суб`єкта підприємницької діяльності; у період з 1 вересня 2014 року по час внесення запису до ЄДРСР про припинення підприємницької діяльності позивач не здійснювала підприємницьку діяльність, при цьому у період з 1 вересня 2014 року по 30 березня 2019 року проживала у місті Трисдорф (Triesdorf), Німеччина (а.с. 26-29).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 10 квітня 2019 року у реєстр внесений запис (№ 2277006000402986) про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності (а.с. 9-10).

15 лютого 2019 року ГУ ДФС у Донецькій області прийнято вимогу № Ф-166071-47 про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 боргу (недоїмки) (станом на 31 грудня 2018 року) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 19 512,79 грн (а.с. 12).

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, зазначена недоїмка утворилась у період з липня 2014 року по грудень 2018 року, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься витяг з інтегрованої картки платника (а.с. 21, 22-24).

Відповідно до відмітки на поштовому конверті (а.с.11), спірна вимога отримана позивачем 24 квітня 2019 року.

Будучи не згодною із зазначеною вимогою позивач звернулась до суду із даним позовом.

При прийнятті рішення у даній справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 8 липня 2010 року (далі - Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закон № 2464-VI).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є, роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (п. 1 ч. 1 ст. 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч. 4 ст. 8 зазначеного закону порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно ч. 12 ст. 9 даного Закону єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до ст. 25 Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів та підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти робочих днів після надходження відповідного рішення.

Як встановлено під час розгляду справи сума недоїмки з єдиного внеску у розмірі 19 512,79 грн, яка зазначена у спірній вимозі, виникла у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску за період: липень 2014 року - грудень 2018 року.

Суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України «Про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України»; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, зазначено м. Маріуполь, де знаходиться позивач та здійснює свої повноваження відповідач.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року було зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Відповідно, станом на час прийняття спірної вимоги (15 лютого 2019 року) факт знаходження населених пунктів, зазначених у вказаному у Розпорядженні № 1053-р Переліку (в тому числі, м. Слов`янськ) у певні періоди часу на території, де проводилась антитерористична операція - є встановленим.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів, є м. Маріуполь.

Як вже зазначалося судом, звільнення (відповідно до п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI) певної категорії платників єдиного внеску, від виконання своїх обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", відбувається на підставі відповідної заяви платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Суд зазначає, що станом на час розгляду даної справи Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не був прийнятий, а посилання відповідача на інформацію, опубліковану на офіційному веб-сайті Президента України 30 квітня 2018 року про те, що Президент України підписав указ, яким завершується АТО і починається ООС (операція об`єднаних сил), не є підтвердженням прийняття Президентом України відповідного указу.

Як вбачається зі змісту Указу Президента України «Про затвердження рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей» від 30 серпня 2018 року № 116/2018 року, у даному нормативно-правовому документі не зазначається про припинення антитерористичної операції, при цьому зазначається про введення в дію Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268 від 18 січня 2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтю 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» № 638 від 20 березня 2003 року було доповнено абзацом 10 наступного змісту: «антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що діючі норми права як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду даної справи не містили та не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, що дає підстави вважати, що антитерористична операція продовжується одночасно із операцією об`єднаних сил.

Відповідно, передбачений пунктом 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI строк подання заяви про звільнення платника єдиного внеску від виконання обов`язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка подається до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі - станом на час прийняття спірної вимоги не сплинув.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до преамбули Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України до Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 2 вересня 2014 року № 1669-VII були внесені зміни, відповідно до яких з цього закону був виключений пп. 8 п. 4 ст. 11 (вказаним пунктом 2 вересня 2014 року у Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI був внесений п. 9-3, яким певну категорію платників ЄСВ було звільнено від виконання своїх обов`язків на період проведення АТО).

Разом із цим, станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ, пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI (яким вказані особи звільняються від виконання зазначених обов`язків) на підставі Закону України Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію 9-4, а не 9-3. А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи пункту 9-4 Закону № 2464-VI виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи) не були, а тому є чинними.

Отже, у весь період, недоїмка за який була включена у спірну вимогу (липень 2014 року - грудень 2018 року) приписи Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо звільнення певної категорії платників ЄСВ від виконання обов`язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, були чинними.

Щодо тверджень відповідача про правомірність спірної вимоги з підстав не передбачення чинним законодавством заборони органам доходів і зборів приймати вимоги про сплату недоїмки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом (ч. 4 ст. 25); вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом (ч. 5 ст. 25).

Суд зауважує, що обов`язковою умовою прийняття органом фіскальної служби вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску є її прийняття щодо платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (ч. 1 ст. 25).

Як вже зазначалось судом, на підставі п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI позивач є особою, яка звільнена на період до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану від виконання обов`язків, визначених частиною 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - зокрема, від обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно, прийняття щодо позивача вимоги про сплату недоїмки з ЄСВ є не правомірним.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування спірної вимоги підлягає задоволенню.

Також вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Беручи до уваги висновок суду щодо не правомірності спірної вимоги, враховуючи приписи п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача і визнати спірну вимогу не правомірною.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму судового збору, сплаченого позивачем при подачі цього позову до суду в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 263, 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-166071-47 від 15 лютого 2019 року - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 15 лютого 2019 року № Ф-166071-47 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 19 512,79 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 39406028, юридична адреса: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької Дивізії, 114) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 копійок.

Рішення суду прийняте у нарадчій кімнаті, його вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні в присутності позивача та представника відповідача.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 1 липня 2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.П. Волгіна