Рішення № 82711959, 01.07.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 р. Справа№200/4483/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27А) з вимогами:

- визнати протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області по відмові у включенні до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при нарахуванні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоду навчання з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року;

- скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №1910 від 25.09.2018 року;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року в Донецькому державному технічному університеті (нині Державний вищий навальний заклад "Донецький національний технічний університет");

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зробити перерахунок розміру пенсії з моменту її нарахування у зв`язку зі збільшенням страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) внаслідок включення в загальний страховий стаж для обчислення пенсії період навчання в Донецькому державному технічному університеті (нині Державний вищий навальний заклад "Донецький національний технічний університет") згідно даних трудової книжки з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що при вирішенні питання щодо призначення пенсії відповідачем протиправно не враховано період навчання позивача. Позивач вважає, що основним документом, що підтверджує страховий стаж, є трудова книжка, а тому рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №1910 від 25.09.2018 року є протиправним.

Відповідачем подано до суду відзив на адміністративний позов, в якому повністю не погоджується з вимогами позову, просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі та зазначає, що зарахувати позивачу до стажу період навчання з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року немає законних підстав, у зв`язку з відсутністю печатки закладу, підпису уповноваженої особи та довідки про підтвердження періоду навчання у Донецькому національному технічному університеті" через тимчасову окупацію території міста Донецьк.

Ухвалою суду від 02.04.2019 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 31.05.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач до судового засідання не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що 13.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою "Про призначення/перерахунок пенсії", яка була зареєстрована за № 3675 та згідно якої позивач просив призначити пенсію.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №1910 від 25.09.2018 року не враховано до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року в Донецькому державному технічному університеті (нині Державний вищий навальний заклад Донецький національний технічний університет), через відсутність печатки закладу, підпису уповноваженої особи та довідки про підтвердження періоду навчання у Донецькому національному технічному університеті, через тимчасову окупацію території міста Донецьк.

Судом також встановлено, що відповідно до записів, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 від 04.06.1968 року серії НОМЕР_3 , останній, зокрема, навчався в Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Стаття 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Згідно пункту д абз. 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 8 Порядку, час навчання у вищих учбових, професіональних, учбово-виховних закладах, учбових закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, у аспірантурі, докторантурі й криничній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, які видані на підставі архівних даних і які містять відомості про період навчання. При відсутності у таких документах відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Таким чином, зі вказаного Порядку убачається, що при відсутності у дипломі особи відомостей часу навчання, приймаються довідки про тривалість навчання в учбовому закладі у відповідні роки при умови, якщо у цих документах є дані про закінчення повного навчального періоду чи окремих їх етапів.

Так, у трудовій книжці ОСОБА_1 від 04.06.1968 року серії НОМЕР_3 , зазначено, що він навчався в Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року (записи №№ 4-8).

Відповідно до диплому серії ЛС №004188 позивач у 1994 році закінчив Донецький державний технічний університет за спеціальністю «Машини і апарати хімічних виробництв та підприємств будівельних матеріалів» та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 29.06.1994 року йому присвоєно кваліфікацію інженера-механіка. Суд зазначає, що у дипломі позивача відсутні відомості щодо форми навчання та періоду навчання.

Суду надано ксерокопію листа Державного вищого навчального закладу "Донецький національний технічний університет" №М-78/01-34 від 03.07.2018 року з якого вбачається, що підтвердити період навчання позивача неможливо, оскільки у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Донецька, у адміністрації університету відсутній доступ до архівних документів, що залишились на території м.Донецька.

У відповідності до п.2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Разом з тим, відповідач має право та зобов`язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.

Стаття 1 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод", у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30). Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до п.12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 № 121, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правління Пенсійного фонду України затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (Постанова Пенсійний фонд № 22-1 від 25.11.2005).

У відповідності до п.1.6. вказаного Порядку, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Згідно із п.1.7 Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Пунктом 4.3. Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що Пенсійний фонд, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, зобов`язаний збирати, перевіряти певні обставини та відомості, які необхідні для вирішення питання щодо призначення пенсії, для чого останньому надається тримісячний термін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, при вирішення питання про призначення пенсії позивачу, не дотримався справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, оскільки не використав надані законом повноваження для з`ясування тих чи інших обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

У відповідності до ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із ст.21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Враховуючи викладене, суд вважає, що органи Пенсійного фонду України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що органи Пенсійного фонду України не використало всі свої повноваження для повного, всебічного, добросовісного розгляду заяви позивача про призначення пенсії, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Маріупольського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області №1910 від 25.09.2018 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області по відмові у включенні до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , при нарахуванні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоду навчання з 01.09.1985 року по 09.10.1991 року, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливає на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення №1910 від 25.09.2018 року.

Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно абз.2 ч.4 ст. 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати стаж позивача, чи врахувати заробітну плату для розрахунку пенсії позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України буде визнання протиправним та скасування спірного рішення із зобов`язанням відповідача потворно розглянути заяву позивача від 13.06.2018 року (зареєстрована за № 3675) про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір позивачем був сплачений відповідно до квитанції № 57917 від 25.03.2019 року у сумі 768,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір пропорційно частині задоволених вимог, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №1910 від 25.09.2018 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 13.06.2018 року (зареєстрована за № 3675) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 512,27 грн.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.07.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька