Рішення № 82711952, 01.07.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 р. Справа№200/3917/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Героїв праці,6) про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку відповідача, та відповідачем виплата пенсії не здійснювалась з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року. Позивач вважає зазначені дії відповідача протиправними, з огляду на те, що виплату пенсії було припинено не з підстав, передбачених ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", вважає свої права на пенсійне забезпечення порушеними.

Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому заперечив проти задоволення заявлених вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, посилаючись на підзаконні нормативно-правові акти з питань соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб. У наданому на адресу суду відзиві відповідач зазначив, що виплату пенсії позивачу за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року нараховано та буде виплачено на умовах окремого порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, оскільки пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення свого права позивач дізнався, не отримавши своєї чергової пенсійної виплати у травні 2018 року. Перебіг строку звернення до суду з вимогами про відновлення її виплати за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.04.2019 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 31.05.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та відповідач до судового засідання не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Позивач є пенсіонером за віком відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка від 05.09.2018 року № 11462.

Факт невиплати позивачу пенсії за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року підтверджений наданим відповідачем витягом з електронної пенсійної справи.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачу в спірний період.

Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_2 до Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ч.10 ст.290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п.21 ч.1 ст.4 КАС України справ, є такі (п. 113 рішення):

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1,3 - 5 ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов`язати відповідача відновити виплату пенсії).

Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у п.114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи №200/3917/19-а суд доходить висновку, що вона відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до положень ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені нормами ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно яких виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи та відзиву відповідача нарахування та виплата пенсії позивачеві була припинена без прийняття відповідного рішення у зв`язку з проведенням верифікації та надходженням інформації щодо тривалої відсутності позивача за місцем проживання, що не передбачено нормами ст.49 Закону №1058-IV.

Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року (справа №243/6391/17) за результатом розгляду справи дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст.49 Закону №1058-IV. Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.

Суд критично ставиться до позиції відповідача щодо не вжиття заходів позивачем спрямованих на отримання пенсії та зауважує, що ст. 2 КАС України адміністративні суди перевіряють при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі і пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов`язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на майно, права здатності користуватися своїм житлом та приватним життям, що можна визначити як не прийнятне для органу владних повноважень, а відповідно, такими діями перевищено втручання органа владних повноважень в права та свободи позивача.

Отже, як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо вимоги позивача про визнання дій відповідача дискримінаційними суд зазначає наступне.

За визначенням п.2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до ст.24 Конституції України, ст.ст. 2,7 Загальної декларації прав людини, ст.ст. 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Проте, позивачем не наведено доводів, які б дозволили обґрунтовано припустити, що має місце різниця у ставленні відповідача до пенсіонерів внутрішньо переміщених осіб через будь-яку наявну в них персональну ознаку, а тому доводи позивача про наявність дискримінаційного ставлення до нього є необґрунтованими.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання виплатити заборгованість по пенсії у сумі 63996,84 грн., суд зазначає наступне.

З огляду на виключну компетенцію пенсійного органу щодо розрахунку пенсії, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплата пенсії позивачу з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року, та судом встановлено протиправність дій відповідача, з метою відновлення порушених прав з урахуванням приписів ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії щодо невиплати пенсії з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року та зобов`язання виплатити виниклу заборгованість за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч.5 ст.77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Згідно положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Також, позивач у позовні заяві просив суд допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення постанови до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.

Нормами ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 41247274) про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Селидовського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року.

Зобов`язати Селидовське об`єднане управління пенсійного фонду України Донецької області виплатити виниклу заборгованість пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року.

У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 41247274) судовий збір у розмірі 384,20 грн. на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.07.2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька