Рішення № 82711497, 01.07.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1346/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55 у розмірі 18 276,72 грн.

ОСОБА_1 20.02.2008 був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, а 14.09.2012 , як ФОП отримав ліцензію серії АД № 077523 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) безстроково, яку 02.08.2013 замінено на свідоцтво арбітражного керуючого №1347.

На даний час, позивач перебуває на обліку в податковій інспекції як фізична особа-підприємець - платник єдиного податку, а також як самозайнята особа - арбітражний керуючий.

Протягом 2017-2018 років позивачем, як фізичною особою-підприємцем з ознакою незалежної професійної діяльності, сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 18 276,72 грн. Разом з тим, контролюючим органом позивачу надіслано вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий, що призвело до подвійного оподаткування його діяльності.

Позивач як ФОП здійснює діяльність за кодом КВЕД 70.22 - «Консультування з питань професійної діяльності й керування», що включає в себе діяльність арбітражного керуючого. І будучи зареєстрованим арбітражним керуючим, здійснює діяльність, яка віднесена до ознаки суб`єкта незалежної професійної діяльності, що є однією і тією ж самою економічною діяльністю позивача.

Оскільки, види діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця та особи, яка провадить незалежну професійну діяльність - арбітражний керуючий співпадають, відсутні підстави вважати підприємницьку діяльність позивача відмінною від незалежної професійної діяльності, тому він не має обов`язку подання звітності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та сплати єдиного внеску, оскільки, у такому випадку буде мати місце подвійне оподаткування зі сплати ЄСВ за ідентичну господарську діяльність, за один й той же період, що суперечить принципам податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, прийняте відповідачем рішення про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ вважає протиправним. З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, відмовлено (а.с.37).

У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 20.05.2019 за вх. №8295/19 (а.с.30-31) представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що ГУ ДФС у Волинській області правомірно на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та даних АІС "Податковий блок" була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55 у розмірі 18 276,72 грн.

Зазначає, що ОСОБА_1 20.02.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець. 02.08.2013 позивач отримав свідоцтво арбітражного керуючого №1347. Відповідно, він з 20.02.2008 є на обліку як фізична особа-підприємець та з 02.08.2013 як самозайнята особа (арбітражний керуючий).

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності. Водночас, чинним законодавством не заборонено фізичній особі, яка здійснює незалежну діяльність арбітражного керуючого, бути підприємцем та здійснювати іншу (відмінну від діяльності арбітражного керуючого) підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які проводять незалежну професійну діяльність.

Відповідач зазначив, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а з 01.01.2018 Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", якими внесені зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI, зокрема щодо строків сплати єдиного соціального внеску.

Відповідно до вказаних змін з 01.01.2017 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ) мінімальний розмір якого становить 2112,00 грн. З 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) та самозайняті особи, які не одержують доходи, крім звільнених статтею 4 Закону №2464-VІ категорій страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, мінімальний розмір якого становить 2457,18 грн.

Відповіфдно до статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Нарахування платнику єдиного соціального внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Оскільки, позивач перебуває на обліку у відповідача як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю та станом на дату винесення оскаржуваної вимоги позивач не перебуває у процесі припинення та не знятий з обліку як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, у позивача виник обов`язок щодо сплати єдиного внеску.

Внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати ЄСВ у строки встановлені Законом №2464-VІ, ГУ ДФС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 20.02.2008 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_3 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.8-21).

14.09.2012 ОСОБА_1 отримав ліцензію серії АД №077523 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) безстроково, яку 02.08.2013 замінено на свідоцтво за №1347 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) без обмеження строку дії (а.с.23-24).

08.08.2013 позивач подав до Луцької ОДПІ заяву про реєстрацію його самозайнятою особою - арбітражним керуючим, на підставі чого, Луцькою ОДПІ 14.08.2013 видано довідку №1303180700055 про взяття на облік платника податків фізичної особи-підприємця, арбітражного керуючого Котик Р.О. (а.с.25-26).

Відповідно, позивач з 20.02.2008 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та з 08.08.2013 як самозайнята особа (арбітражний керуючий).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, як фізичною особою-підприємцем, нараховано та сплачено у 2017 році єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 8448,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 13.04.2017 №17 на суму 2 112,00 грн, від 11.07.2017 №28 на суму 2 112,00 грн, від 18.10.2017 №41 на суму 2 112,00 грн, від 18.01.2018 №10 на суму 2 112,00 грн. А також нараховано та сплачено у 2018 році єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 9828,72 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.04.2018 №22 на суму 2 457,18 грн, від 16.07.2018 №32 на суму 2 457,18 грн, від 18.10.2018 №47 на суму 2 457,18 грн, від 21.01.2019 №66 на суму 2 457,18 грн. Всього позивачем за 2017-2018 роки сплачено внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 276,72 грн (а.с.46-53).

Разом з тим, ГУ ДФС у Волинській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019, якою позивача зобов`язано сплатити суму боргу у розмірі 18 276,72 грн.

Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) , який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Приписами частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формуванні та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 вказаної частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з підпунктом 4 пункту 6.7 розділ VI Порядку обліку платників податків і зборів, який затверджено наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Згідно з пунктом 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Згідно з пунктом 4 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 особи, які провадять незалежну професійну діяльність, формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів звіт один раз на рік до 01 травня року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом для них є календарний рік.

Відповідно до частини 8 Закону №2464-VІ від 08.07.2010 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік до 1 травня наступного року.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», де зазначено, що згідно з частиною 2 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться, нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок; згідно з частиною 3 обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. При цьому, порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України №2464 не передбачений.

Суд вказує на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 16 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти.

З аналізу змісту даної норми у розрізі положень ПК України, вбачається, що вона застосовується у разі якщо особа, яка проводить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичної особою підприємцем здійснює відмінні види діяльності.

Підпунктом 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податку.

Відповідно до пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - четвертої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема - арбітражного керуючого, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є вже платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Так, ОСОБА_1 реалізує своє право на зайняття діяльністю у сфері консультування з питань комерційної діяльності та управління, як фізична особа - підприємець, а не як арбітражний керуючий. Обидва види діяльності ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця так і арбітражного керуючого, взаємопов`язані.

Таким чином, позивачем, у 2017-2018 роках сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як фізичною особою-підприємцем.

Оскільки, види діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця так і особи, яка провадить незалежну професійну діяльність співпадають (КВЕД 70.22 - «Консультування з питань професійної діяльності й керування»), тому він не повинен двічі сплачувати єдиний соціальний внесок, так як це суперечить принципам податкового законодавства.

Даний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові по справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18) від 05.11.2018.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , перебуваючи на податковому обліку, які фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (самозайнята особа), повинна вести єдиний податковий облік та сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове страхування, як фізична особа-підприємець.

Враховуючи викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55 на суму 18 276,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах є досягнутою в повній мірі.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність оскаржуваної вимоги, тому суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 №Ф-7721-55 на суму 18 276,72 грн є протиправною та підлягає скасуванню, а позов до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, суд задовольняє позов, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення від 19.04.2019 №2.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 07.02.2019 №Ф-7721-55 про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) судовий збір у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Головуючий-суддя Т.М. Димарчук