Рішення № 82711476, 24.06.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1348/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Новак Л.О.,

за участю представника позивача Дзюрило А. Р. ,

представника відповідача Борсук С.А.,

розглянувши в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» до Волинської митниці ДФС про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Волинська фондова компанія» (ПрАТ «ВФК», позивач) звернулося з позовом до Волинської митниці ДФС (далі - відповідач) про визнання протиправними дії щодо відмови в поверненні надмірно сплачених митних платежів ввізного мита та податку на додану вартість за митною декларацією №UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року в сумі 280 894,98 грн. та зобов`язання підготувати та подати висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів ввізного мита та податку на додану вартість за митною декларацією №UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року до відповідного органу Державної казначейської служби України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 лютого 2019 року ПрАТ «ВФК» було подано на Волинську митницю ДФС заяву про повернення надмірно сплачених коштів ввізного мита та податку на додану вартість (далі - ПДВ) згідно митних декларацій №UA205090/2018/022299 від 27 березня 2018 року, №UА205090/2018/091209 від 31 жовтня 2018 року, №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року.

Проте, 02 квітня 2019 року позивачем отримано відповідь Волинської митниці ДФС вих. №606/12/03-70-19-02 від 22 березня 2019 року, згідно з якою кошти за митною декларацією №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року не можуть бути повернуті з зв`язку з тим, що класифікаційні рішення на товари за даним МД не приймалися, декларантом самостійно здійснено декларування товарів у товарній підкатегорії 8705 90 80 90 УКТЗЕД (ставка мита 5%).

Позивач вважає, що чинним законодавством чітко визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, з яких видно, що обов`язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви у довільній формі про таке повернення до митного органу не пізніше 1095-го дня від виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів.

Позивач зазначає, що на виконання вищезазначених приписів законодавства, ПрАТ «ВФК» виконані всі вимоги з метою повернення надміру сплачених до бюджету платежів, проте, відповідачем не вжито жодних дій щодо їх повернення, що свідчить про їх протиправність. А відтак, з врахуванням наведеного позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 25 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У поданому відзиві на позовну заяву від 15 травня 2019 року №851/03-70-10/14

В письмовому відзиві від 27 вересня 2018 року відповідач пред`явлені позовні вимоги заперечив, мотивуючи тим, що під час здійснення митного оформлення товарів по митних деклараціях №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року, у чіткій відповідності до вимог Наказу №650, інспекторами було проведено перевірку опису товарів, вказаних в графі 31 митних декларацій, вимогам статті 257 МК України, відомостей про товари та коди згідно УКТ ЗЕД, заявлені декларантами в графі 33 митних декларацій з вимогами Закону України «Про митний тариф України», наявними поясненнями в УКТ ЗЕД та відомостями, що містяться в базі даних «Класифікаційні рішення» програми «Інспектор 2006» ЄАІС. За результатами проведеної перевірки та зважаючи на встановлені підрозділом митного оформлення характеристик товарів відповідно до вказаних митних декларацій, проведено митне оформлення товарів та випущено їх у вільний обіг. Зазначає, що вказане зумовлено правильністю визначення декларантом класифікаційного коду товарів згідно УКТ ЗЕД за товарною позицією 8705 (графа 33 МД №UА205090/2018/088882 та №UА205090/2018/102735) як «моторні транспортні засоби спеціального призначення: самохідний обприскувач на колісному ходу, призначений для використання в с/г».

Відповідач звертає увагу, що жодних класифікаційних рішень по визначенню кодів товарів по митних деклараціях №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року Волинською митницею ДФС не приймалось.

При цьому, відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651, графи А, С, DJ, Е/J, F, G, І МД паперового примірника МД та її електронної копії або електронної МД заповнюються посадовими особами митних органів. Інші графи МД заповнюються Декларантом. Таким чином, графи 33 по МД№UА205090/2018/088882 та №UА205090/2018/102735 були заповнені саме декларантом ПрАТ «ВФК», що свідчить про те, що декларантом самостійно визначено код товарів пред`явлених до митного оформлення 8705.

При цьому, згідно статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Самостійно визначене платником податків грошове зобов`язання оскарженню підлягає.

Також вказує, що митним законодавством України передбачена правова можливість декларанта на подання тимчасової декларації, у випадку якщо останній не володіє точними відомостями про товар, в тому числі і щодо коду товару та вірного його опису.

В той же час, у відповідності до частини першої статті 261 Митного кодексу України (далі - МК України) у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

Проте, незважаючи на встановлені на законодавчому рівні єдино можливі правові дії для оформлення митної декларації за відсутності точних даних стосовно, зокрема, коду товару та його опису, ПрАТ «ВФК» жодних із них не вчинено та подано митні декларації, які заповнені у звичайному режимі.

Відповідно в графах 1 МД №205090/2018/102735 та МД №UА205090/2018/088882 міститься позначка «ІМ 40 АА», що згідно класифікатора типів митних декларацій - митна декларація, заповнена у звичайному порядку.

Звертає увагу суду, що згідно того ж класифікатора типів митних декларацій позначка «ІМ ТК» - позначає тимчасову митну декларацію на товари, точні відомості про код згідно з УКТЗЕД яких можуть бути встановлені після проведення їх дослідження, отримання додаткової інформації тощо.

Проте, декларантом ПрАТ «ВФК» такої тимчасової митної декларації подано не було, а товар оформлено у вільний обіг згідно звичайних МД №ГА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на самостійне визначення декларантом коду товару, відсутність прийнятих по товарах класифікаційних рішень, відповідач вважає, що в даній справі взагалі відсутній спір як такий, адже зі сторони митниці немає жодних порушень прав ПрАТ «ВФК» та норм митного законодавства, а тому відсутні підстави для прийняття висновку про повернення надмірно сплачених митних платежів по МД №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року. Відтак просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (том 1, а. с. ).

Одночасно з поданням відзиву відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін (том 1, а. с.81-82).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Волинської митниці ДФС про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) (том 1, а. с. 84-85).

У поданих запереченнях на відзив вих. №581 від 27 травня 2019 року представник позивача вважає заперечення Волинської митниці ДФС проти задоволених позовних вимог безпідставними та необгрунтованими з тих підстав, що при розмитненні товарів рішення органів доходів і зборів щодо класифікації ідентичних товарів є обов`язковим. Оскільки відповідно до Порядку роботи відділу митних платежів, підрозділу митного оформлення митного органу та митного поста при вирішенні питань класифікації товарів, що переміщуються через митний кордон України, затверджений наказом МФ України №650 від 30 травня 2012 року, контроль правильності класифікації товарів здійснюється шляхом перевірки відповідності заявленого коду товару відомостям, наведеним у базі даних «Класифікаційні рішення» програми «Інспектор 2006» ЄАІС. У випадку здійснення митного оформлення ідентичних товарів, класифікація товару згідно з УКТЗЕД проводиться без додаткових процедур контролю, у випадку здійснення митного оформлення подібних (аналогічних) товарів або товарів, які не підпадають під вимоги підпунктів «а» та «б» абзацу четвертого пункту 4 розділу III Порядку, але мають схожі: - характеристики, які є визначальними для класифікації товару виявлені рішення на ідентичні або подібні (аналогічні) товари беруться до уваги. Тому зазначення в митній декларації коду товару в товарній групі 8705 УКТ ЗЕД зумовлене не самостійним рішенням декларанта, а наявністю чинного на той момент рішення про визначення коду товару на ідентичний товар. Саме тому в графі 44 митних деклараціях №UІА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року уповноваженою особою декларанта було вказано рішення про визначення коду товару від 26 червня 2018 №КТ-UА205000- 0002-2018 як підставу визначення коду УКТ ЗЕД в товарній групі 8705. Якщо б особа уповноважена на декларування самостійно визначила код товару, то у митних деклараціях не було б посилання на рішення про визначення коду товару від 26 червня 2018 №КТ-UА205000- 0002-2018.

Також зазначає, що уповноваженою особою декларанта не було самостійно визначено код ввезеного товару, оскільки на той момент існували рішення Волинської митниці ДФС про визначення коду товару на ідентичні товари якими і керувалася особа, уповноважена на декларування при поданні вищезазначених митних декларацій.

Позивач заперечує твердження відповідача про те, що жодних класифікаційних рішень по визначенню кодів товарів по митних деклараціях №UА205090/2018/088882 від 20 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року Волинською митницею ДФС не приймалося, а графи 33 МД були заповнені саме декларантом ПрАТ «ВФК», оскільки митне оформлення товару здійснювалося ідентично до того, щодо якого приймалося рішення про визначення коду товару №КТ-UА205000-0002-2018 від 26 червня 2018 року. Відмінність між товарами полягала тільки в серійному номері та номері двигуна. Товар був завезений одночасно по одному інвойсу.

Також звертають увагу суду, що графа 33 митної декларації заповнюється декларантом або уповноваженою ним особою навіть тоді, коли приймається рішення про визначення коду товару, саме тому в графі 44 митних декларацій №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року зазначено рішення про визначення коду товару від 26 червня 2018 №КТ-U205000-0002-2018, як підставу визначення коду УКТ ЗЕД в товарній групі 8705, що спростовує аргумент Волинської митниці ДФС про те, що код товару визначено декларантом самостійно. З огляду на зазначене, просила позов задовольнити (том 1, а. с. 87-89).

Крім того, представником позивача подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника Волинської митниці ДФС про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) (том 1, а. с. 93-94).

В додаткових поясненнях від 11 червня 2019 року вих. №15 та від 19 червня 2019 року вих. №17 представник позивача підтримала доводи та обгрунтування позовних вимог, викладених в позові та відповіді на відзив. Крі того, зазначила, що Волинською митницею ДФС при аналогічних обставинах неодноразово здійснювалося повернення коштів з Державного бюджету України позивачу внаслідок надмірно сплачених коштів ввізного мита та податку на додану вартість. При цьому, в обох випадках Волинська митниця ДФС вважала, що рішення про визначення коду товару є обов`язковими для декларанта при розмитненні ідентичного товару, до моменту поки такі рішення не будуть скасованими. Також Волинська митниця ДФС не вважала, що декларантом самостійно визначено код товару при подані зазначених митних декларацій. Однак, в даній справі позиція відповідача з незрозумілих причин протилежна, оскільки Волинська митниця ДФС зазначає, що декларантом самостійно визначено код товару і підстав для повернення коштів не має, що ще раз підтверджує протиправність дій щодо відмові в поверненні коштів за митними деклараціями №UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року (том 1, а. с. 100-104, том 2, а. с. 8-9).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін). Судове засідання призначено на 11:00 18 червня 2019 року. В подальшому, у зв`язку з необхідністю отримання додаткових доказів, в судовому засіданні оголошено перерву до 12:30 24 червня 2019 року (том 1, а. с. 241, 247).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмовому відзиві проти позову, просила у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ПрАТ «Волинська фондова компанія» згідно укладеного із Компанією «KUHN S.A» (Франція) контракту від 01 жовтня 2016 року №K-VFC 17 з додатком №3 від 11 грудня 2017 року (том 1, а. с. 14-24, 25) придбало чотири обприскувачі марки PARRUDA 3030 МТ з системою GPS навігації, гідравлічним автопілотом та автоматичним контролем секцій, кліренс 1,70 м.

На виконання умов вказаного контракту позивачу було поставлено товар - 2 обприскувачі марки PARRUDA 3030МТ з системою GPS навігації, гідравлічним автопілотом та автоматичним контролем секцій, кліренс 1,70 м, заводський №№17J7200762, №17J7200763.

Під час розмитнення обприскувача марки PARRUDA 3030МТ з системою GPS навігації, гідравлічним автопілотом та автоматичним контролем секцій, кліренс 1,70 м, заводський №17J7200762 декларантом ПрАТ «Волинська фондова компанія» для митного контролю та митного оформлення товарів, що імпортуються на митну територію України була подана МД №UA205090/2018/021915 від 26 березня 2018 року із зазначенням в графі 33 коду товару згідно УКТ ЗЕД 8424 81 99 00 (том 1, а. с. 26).

26 березня 2018 року Волинською митницею ДФС прийнято рішення №КТ-UA205000-0001-2018, яким визначено код товару - обприскувач марки PARRUDA 3030 МТ, заводський №17J7200762 - 8705 90 80 90 згідно УКТ ЗЕД (том 1, а. с. 30) та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27 березня 2018 року №UA205090/2018/002220, якою було відмовлено у випуску товарів за МД №UA205090/2018/021915 від 26 березня 2018 року.

27 березня 2018 року з метою випуску вказаного товару у вільний обіг декларантом було подано тимчасову МД №UA205090/2018/022299 (том 1, а. с. 28-29), а в подальшому 16 квітня 2018 року подано додаткову МД №UA205090/2018/027382 (том 1, а. с. 31-32), в графі 33 яких було зазначено код товару згідно УКТЗЕД 8705 90 80 90.

Під час розмитнення обприскувача марки PARRUDA 3030МТ з системою GPS навігації, гідравлічним автопілотом та автоматичним контролем секцій, кліренс 1,70 м, заводський №17J7200763 декларантом ПрАТ «Волинська фондова компанія» подано до Волинської митниці ДФС МД №UA205090/2018/048557 від 22 червня 2018 року , в графі 33 якої вказано код товару згідно з УКТ ЗЕД 8424 81 99 00 (том 1, а. 33-34).

26 червня 2018 року Волинською митницею ДФС прийнято рішення №КТ-UA205000-0001-2018, яким визначено код товару - обприскувач марки PARRUDA 3030 МТ, заводський №17J7200763 - 8705 90 80 90 згідно УКТ ЗЕД (том 1, а. с. 39).

Рішення Волинської митниці ДФС були оскаржені позивачем в судовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року позов ПрАТ «ВФК» задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано рішення Волинської митниці ДФС про визначення коду товару від 26 березня 2018 року №КТ-UA205000-0001-2018 та від 26 червня 2018 року №КТ-UA205000-0002-2018 (том 1, а. с. 48-58).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року залишено без змін (том 1, а. с. 59-61). Постанова набрала законної сили 06 лютого 2019 року.

Після вступу в законну силу рішення суду про визнання неправомірним та скасування рішення Волинської митниці ДФС про визначення коду товару від 26 березня 2018 року №КТ-UA205000-0001-2018 та від 26 червня 2018 року №КТ-UA205000-0002-2018, позивач 21 лютого 2019 року звернувся до Волинської митниці ДФС з заявою №275 про повернення надмірно сплачених коштів ввізного мита та ПДВ по митних деклараціях №UА205090/2018/022299 від 27 березня 2018 року, № UА205090/2018/091209 від 31 жовтня 2018 року, № UІА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року (том 1, а. с. 62-64).

Проте, 02 квітня 2019 року позивачем отримано відповідь Волинської митниці ДФС вих. №606/12/03-70-19-02 від 22 березня 2019 року, згідно з якою кошти за митною декларацією №UА205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та№UА205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року не можуть бути повернуті з зв`язку з тим, що класифікаційні рішення на товари за даним МД не приймалися, декларантом самостійно здійснено декларування товарів у товарній підкатегорії 8705 90 80 90 УКТЗЕД (ставка мита 5%). Згідно з статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Самостійно визначене платником податків грошове зобов`язання оскарженню не підлягає (том 1, а. с. 69). В порядку статті 21 МК України ПрАТ «ВФК» було надано запит до ДФС України про надання консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства №893 від 30 жовтня 2018 року, на який було надано відповідь від 28 листопада 2018 року №38508/6/99-99-19-03-03-15, згідно якої рішення про визначення коду товару є обов`язковим для декларанта або уповноваженої особи на декларування при здійсненні митного оформлення ідентичного товару (том 1, а. с. 66-68).

Будучи незгідним з такими діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Згідно з частиною п`ятою статті 301 МК України повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо: 1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом; 2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим; 3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі; 4) митну декларацію змінено або визнано недійсною; 5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом «а» пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу; 6) платником податків подано органу доходів і зборів документи, які підтверджують наявність у нього на день подання органу доходів і зборів митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України), помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з пунктами 43.3, 43.4 статті 43 ПК України, обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Пунктом 43.6 статті 43 ПК України визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Порядок повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року №643 (далі - Порядок №643) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за № 976/30844, визначає послідовність та порядок виконання дій посадовими особами митниць Державної фіскальної служби при поверненні суб`єктам господарювання та/або фізичним особам (далі - платники податків) коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюється митницями ДФС, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев`ятій, десятій статті 55, частині п`ятій статті 299, частинах третій, п`ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка А до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 р.), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.

Згідно з пунктами 1-3 Розділу 3 Порядку №643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Відповідно до пунктів 4-6 Розділу 3 Порядку №643 після реєстрації в митниці ДФС заява платника податку про повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені передається на опрацювання до Підрозділу. Підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету за допомогою автоматизованої системи митного оформлення та відсутність у нього податкового боргу. За результатами опрацювання готує висновок або лист про відмову в поверненні коштів з відповідним обгрунтуванням (пункт 11 цього розділу). Заява платника податку, висновок, завізований керівником (заступником керівника) Підрозділу, реєстри висновків за відповідними платежами, підготовлені за формами згідно з додатками 1, 2 до Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року №1146 (далі - Порядок №1146), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за №1679/28124, та акт звірки (у разі складання) подаються керівнику (заступнику керівника) митниці ДФС для прийняття рішення та підписання висновку і реєстрів за відповідними платежами.

Пунктом 8 Розділу 3 Порядку №643 митниця ДФС у строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з реєстром висновків за відповідними платежами для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України (далі - орган Казначейства).

Аналогічні за змістом приписи наведено у Порядку №1146.

З сукупного аналізу вказаних норм можна дійти до висновку, що обов`язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви у довільній формі про таке повернення до митного органу не пізніше 1095-го від дня виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів.

Також, законною умовою та необхідною обставиною для повернення платникам податків надмірно сплачених сум митних платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, є факт ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 25 листопада 2014 року у справі №21-207а14, в якій зазначено, що у раз, якщо суд визнає рішення і дії митних органів із зазначених питань протиправними, зобов`яже вчинити певні дії відповідно до вимог митного законодавства і коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень чи дій митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України і статті 45 Бюджетного кодексу України, з дотриманням процедури, врегульованої Порядком повернення коштів та Порядком взаємодії, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

За таких обставин суд повинен констатувати те, що обмеження права позивача на бюджетне відшкодування надмірно сплачених податків та зборів з цього митного оформлення здійснено митним органом, як представником держави Україна, з порушенням основного принципу втручання держави у цей процес - принципу законності, що свідчить про недотримання при цьому гарантій для позивача, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Так, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року, позов ПрАТ «ВФК» задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано рішення Волинської митниці ДФС про визначення коду товару від 26 березня 2018 року №КТ-UA205000-0001-2018 та від 26 червня 2018 року №КТ-UA205000-0002-2018. Постанова набрала законної сили 06 лютого 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до Закону України «Про митний тариф України» (зі змінами та доповненнями) при ввезенні товару за кодом 8424 81 99 00 встановлена ставка мита у розмірі 2%, а при ввезенні товару за кодом 8705 90 80 90 встановлена ставка мита у розмірі 5% (з урахуванням преференцій).

Як слідує з матеріалів справи, у митних деклараціях №UA205090/2018/022299 від 27 березня 2018 року, №UA205090/2018/091209 від 31 жовтня 2018 року, № UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року позивачем до вартості товару, яка визначена у митних декларація було здійснено нарахування митного платежу у розмірі - 5%, а також на вартість товару, з урахуванням митного платежу, було здійснено нарахування податку на додану вартість у розмірі - 20%, що в загальному складає суму в розмірі 280 894,98 грн.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що відомості, внесені до митної декларації на підставі скасованих рішень щодо визначення коду товару є помилковими, а сплачені на підставі скасованих рішень митні платежі є надміру сплаченими та підлягають поверненню за умови звернення до митного органу платника податків із відповідною заявою, тому відповідач, відмовляючи позивачу у поверненні надміру сплачених митних платежів та ПДВ, діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що свідчить про протиправність дій Волинської митниці ДФС.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Волинської митниці ДФС підготувати та направити до відповідного органу Державної казначейської служби висновок про повернення позивачу надміру сплачені митні платежі ввізного мита та ПДВ, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що: «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції, рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання (англ. - «positive obligations», «duties») передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов`язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов`язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, (Starmer) виокремлює п`ять категорій обов`язків, що покладаються на держави позитивними зобов`язаннями за Конвенцією: обов`язки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обов`язок «превентивних дій» з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи «Осман проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії», «Платформа «Дrtze fьr das Leben» проти Австрії»); обов`язок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа «Гуерра проти Італії»); обов`язок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування «гідних довір`я» (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи «Айдін проти Туреччини»); обов`язки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа «Ейрі проти Ірландії»). При цьому, головний позитивний обов`язок держави полягає у створенні «національної правової рамки» (англ. - «national legal framework»), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі «Х та Y проти Нідерландів»).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «Гасус Досьєр унд Фордертехнік ГмбХ проти Нідерландів», п. 53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З урахуванням зазначеного, позовна вимога про зобов`язання Волинської митниці ДФС підготувати та направити до відповідного органу Державної казначейської служби України висновок про повернення позивачу надміру сплачені митні платежі ввізного мита та ПДВ на суму 280 894,98 грн. підлягає до задоволення.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача за боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх щодо відмови в поверненні позивачу надмірно сплачених коштів ввізного мита та податку на додану вартість, тому позов підлягає до повного задоволення.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат, понесених на оплату правничої допомоги в розмірі 7 000,00 грн. (том 1, а. с. 246)

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору №22/06/18 про надання правничої допомоги від 22 червня 2018 року, додаткової угоди №5 від 05 квітня 2019 року до Договору №22/06/18 про надання правничої допомоги від 22 червня 2018 року, калькуляції вартості надання послуг професійної правничої допомоги №05, акту №8 від 18 червня 2019 року про надання послуг професійної правничої допомоги, платіжного доручення №R000022856 від 18 червня 2019 року) позивач сплатив на рахунок адвоката Дзюрило А.Р. 7 000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка складається з: ознайомлення із предметом спору, збір документів по справі та попереднє вивчення справи - 600 грн. (2 год. х 300), аналіз чинного законодавства та наявної судової практики, вибір способу захисту прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта - 900 грн. (3 год. х 300), підготовка позовної заяви - 2 500,00 грн. (5 год. х 500), підготовка заперечення на відзив - 1 000,00 грн. (2 год. х 500), підготовка додаткових пояснень - 1 500,00 грн. (3 год. х 500), участь у судовому засіданні - 500 грн. (1 год.). (том 2, а. с. 2-6).

При цьому, представник відповідача у судовому засіданні заперечив щодо стягнення витрат на оплату правової допомоги.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5 500,00 грн. та витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. згідно платіжного доручення №880597 від 12 квітня 2019 року (том 1, а. с. 2).

Керуючись статтями 73-77, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Волинської митниці ДФС щодо відмови в поверненні приватному акціонерному товариству «Волинська фондова компанія» надмірно сплачених митних платежів ввізного мита та податку на додану вартість за митною декларацією №UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року в сумі 280 894 (двісті вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто чотири) гривні 98 копійок.

Зобов`язати Волинську митницю ДФС підготувати та подати висновок про повернення приватному акціонерному товариству «Волинська фондова компанія» надмірно сплачених митних платежів ввізного мита та податку на додану вартість за митною декларацією №UA205090/2018/088882 від 23 жовтня 2018 року та №UA205090/2018/102735 від 29 листопада 2018 року до відповідного органу Державної казначейської служби України.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» (43006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Вахтангова, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 13356951) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці ДФС (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, вулиця Призалізнична, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 39472698) 1 921 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) гривню 00 копійок понесених витрат по сплаті судового збору та 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок понесених витрати на оплату правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк

Повне судове рішення складено 01 липня 2019 року.