Рішення № 82711364, 26.06.2019, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________

46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2019 року м.Тернопіль Справа №921/197/19 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА", с.Крупець Славутського району Хмельницької області

до відповідача: фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича, м.Тернопіль

про стягнення 2988326,69грн,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалося фіксування судового процесу технічними засобами у зв`язку з відсутністю сторін.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА", с.Крупець Славутського району Хмельницької області, звернувся 12.03.2019 (згідно відтиску календарного штемпеля 1-го відділення поштового зв`язку м.Києва на поштовому конверті відправлення №0100107483408) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича, м.Тернопіль, про стягнення 2988326,69грн, з яких 1693269,62грн боргу, 54748,69грн інфляційних нарахувань, 17257,43грн - 3% річних, 207089,19грн пені та 1015961,77грн штрафу, обґрунтовуючи заявлені вимоги неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли з договору поставки №1300020496 від 01.01.2018, укладеного між сторонами.

Водночас, позивач просив суд здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Ухвалами суду від 19.03.2019 позивачу відмовлено у розгляді даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на розмір заявлених вимог. Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.04.2019, яке відкладалося до 07.05.2019 та 21.05.2019 з підстав, наведених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 21.05.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 11.06.2019.

У зв`язку з перебуванням судді Андрусик Н.О. у відпустці судове засідання 11.06.2019 не відбулося, тому ухвалою від 10.06.2019 учасників справи в порядку ст.120 ГПК України повідомлено про проведення засідання в інший день - 26.06.2019.

Представник позивача в жодне судове засідання не прибув. Згідно поданих заяв без номеру від 08.04.2019 (вх.№6302 від 10.04.2019), без номеру від 13.05.2019 (вх.№8503 від 16.05.2019) просив здійснювати підготовче провадження без участі його представника, а при прийнятті рішення відповідно до п.10 ст.238 ГПК України зазначити про нарахування 3% річних та пені до моменту виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України. Будь яких інших заяв, клопотань в порядку Господарського процесуального законодавства України позивачем не подано.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився. Заяв, клопотань процесуального характеру не заявив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у відповідності до ст.242 ГПК України шляхом направлення ухвал суду на його адресу, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позовній заяві. Ухвала від 10.06.2019 вручена відповідачу 18.06.2019 (поштове повідомлення №4602508370991 знаходиться в матеріалах справи).

Оскільки неявка учасників справи, належним чином повідомлених про судове засідання, не є перешкодою для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні у відповідності до статті 202, ч.3 ст.252 ГПК України за наявними у ній документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

01.01.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА" як Продавцем та фізичною особою - підприємцем Снятовським Сергієм Ярославовичем, як Покупцем укладено договір поставки №1300020496 (далі - договір), відповідно до умов якого Продавець зобов`язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити вартість насіння ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни, жита, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, добрив для позакореневого підживлення (товар) (п.п.1.1.1 п.1.1 договору).

Згідно п.1.1.2 договору продавець може надавати покупцю інформаційно - консультаційні послуги, спрямовані на оптимізацію використання азотних добрив та отримання максимального врожаю.

Якість товару повинна відповідати ДСТУ 2240-93, ДСТУ 6068:2008, ДСТУ 4138-2002 (щодо насіння), іншим вимогам законодавства і показникам, що звичайно ставляться до даного виду товару (п.2.1 договору).

Засоби захисту рослин повинні відповідати усім необхідним якісним показникам, зазначеним у Сертифікаті якості, виданому виробником. Товар повинно бути включено в «Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», та/або Додатку до нього.

Розділом 3 договору визначено умови поставки товару, а саме автомобільним транспортом, на умовах EXN (склад продавця), Правил ІНКОТЕРМС 2010.

Згідно п.п.3.2, 3.5 договору, товар вважається переданим за кількістю та якістю за умови підписання товарно - транспортної накладної чи видаткової накладної покупцем. Претензії по кількості після прийому-передачі товару та підписання накладних не можуть бути заявлені покупцем та не приймаються продавцем. Претензії по якості повинні бути надані продавцю в письмовій формі протягом 10 (десяти) календарних днів після отримання товару покупцем, в іншому разі вони до уваги не приймаються. Під час поставки товару продавець зобов`язаний передати покупцю всю документацію на товар згідно з законодавством. Продавцем надаються такі документи: видаткова накладна, товарно-транспортна накладна. Рахунок - фактура надається при передоплаті, якщо інше не зазначено у договорі. Свідоцтво на насіння/сертифікат якості надається на вимогу покупця (п.3.5 договору).

Відповідно до п.п.3.6, 3.7 договору у зв`язку з тим, що постачання за договором має характер централізовано - кільцевих перевезень, підписання видаткової накладної представником покупця можливе без довіреності на отримання матеріальних цінностей шляхом скріплення свого підпису на документах печаткою покупця, відміченою в цьому договорі в пункті «Реквізити та підписи сторін». Покупець несе відповідальність за належне підписання та передачу Продавцю оригіналів товаросупроводжувальних документів на товар. Одностороння відмова від підписання документів (в т.ч. їх неналежне оформлення, умисне чи з необережності) при фактичному отриманні товару не допускається, в такому випадку продавець матиме право використовувати будь - які інші докази поставки, в т. ч. складські документи, товарно - транспортні накладні, акти звірок, сканкопії документів, факсокопії документів, що направлялися сторонами до обміну оригіналами, покази свідків тощо.

Згідно з п.п.4.1-4.4 договору номенклатура товару, його кількість та ціна зазначаються у специфікації до цього договору. При оплаті товару покупець обов`язково повинен вказати номер та дату рахунку чи видаткової накладної, в іншому разі продавець залишає за собою право зарахувати кошти на закриття будь - якої існуючої заборгованості покупця. Ціна встановлюється з урахуванням податку на додану вартість, якщо це не суперечить законодавству.

Оплата товару здійснюється покупцем не пізніше 31.10.2018. У разі поставки товару продавцем без отримання погодженої попередньої оплати від покупця, кінцевою датою розрахунків (в т.ч. для цілей обчислення штрафних санкцій) сторони домовилися рахувати день підписання видаткової накладної (п.4.3 договору).

Відповідальність сторін за несвоєчасні розрахунки за поставку товару передбачена у розділі 8 договору. Пунктом 8.1 договору встановлено, що в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положень п.6 ст.232 ГК України.

Покупець також додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) % від суми прострочення за кожен 1 (один) повний місяць прострочення (п.8.2 договору).

Договір діє з моменту його підписання до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.9.6 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов договору в період з 23.05.2018 по 27.08.2018 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2093269,93грн, що підтверджується видатковими накладними №5190021573 від 13.04.2018 на суму 26504,24грн з ПДВ, №5190021565 від 13.04.2018 на суму 117007,00грн з ПДВ, №5190019410 від 15.04.2018 на суму 802137,38грн з ПДВ, №5190018870 від 28.02.2018 на суму 92896,88грн з ПДВ, №5190018874 від 28.02.2018 на суму 220775,08грн з ПДВ, №5190018868 від 28.02.2018 на суму 129 295,00грн з ПДВ, №5190021045 від 11.04.2018 на суму 209611,16грн з ПДВ, №5190021044 від 10.04.2018 на суму 7405,57грн з ПДВ, №5190018850 від 28.02.2018 на суму 268800,08грн з ПДВ, №5190028286 від 27.08.2018 року на суму 91413,36грн з ПДВ. Дані видаткові накладні підписано представниками покупця та продавця, їх підписи скріплено печатками. Зауважень чи інших застережень щодо якості чи його кількості матеріали справи не містять, як і доказів складання сторонами актів у зв`язку з наявністю претензій відповідача з цього приводу.

Однак, відповідач в повній мірі не виконав свого обов`язку по оплаті переданого йому товару згідно видаткових накладних, сплативши 30.11.2018 кошти частково в сумі 400000грн. Доказів здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар станом на дату розгляду справи в матеріалах справи немає.

За доводами позивача станом на 04.03.2019 (дата написання позовної заяви) заборгованість відповідача складає 1693269,62грн.

Зважаючи на порушення майнових прав на суму боргу, позивач звернувся з даним позовом до суду, при цьому нарахувавши на суму заборгованості інфляційні втрати, 3% річних, пеню та штраф у розмірі 15% від вартості неоплаченого товару (за 4 місяці прострочення оплати), які просив суд стягнути в примусовому порядку.

Оцінивши наявні у справі докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із передачею товару у власність покупцю за договором поставки, та застосуванням відповідальності за порушення строків оплати за поставлений товар, регулювання яких здійснюється нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст.265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно із частиною 2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У силу вимог ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст.193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.525 ЦК України, ч.6 ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами був встановлений кінцевий строк оплати товару, а саме 31.10.2018, що випливає з п.4.3 договору.

Як установлено судом, відповідач, отримавши від позивача товар на загальну суму 2093269,93грн здійснив часткову оплату в сумі 400000грн - 30.11.2018 року. В подальшому розрахунків проведено не було. Наведене підтверджується поясненнями представника позивача від 29.05.2109 та копією виписки по банківському рахунку позивача, відкритому в Креді Агріколь Банку (виписка за період з 01.11.2018 по 04.03.2019).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено доводи позивача стосовно того, що відповідачем в установлені договором строки вартість купленого товару не сплачена, що є порушенням умов договору, ст.527 ЦК України та ст.193 ГК України.

В силу приписів ст.ст.11, 16, 509 ЦК України та ст.ст.1, 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов`язків.

Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати купленого товару та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора в повній мірі на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а в силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на суму 1693269,92грн основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст.15 ЦК України, порушене право товариства підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 1693269,62грн боргу.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 ЦК України, у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання здійснено нарахування 17257,43грн 3 % річних та 54748,69грн інфляційних втрат.

За ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши наявний у справі розрахунок сум інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем хоч і зазначено в розрахунку індекс інфляції 104,4, встановлений у листопаді 2018 року, 100,8, встановлений у грудні 2018 року та 101,00, встановлений у січні 2019 року, однак інфляційні нарахування здійснено не помісячно, а сумарно за 3 місяці, застосувавши сукупний індекс інфляції (103,233) за вказаний період.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України, викладених у листі від 03.04.1997 №62-97р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Виходячи з наведеного, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (тобто помісячно на суму боргу, яка існувала у відповідний місяць), а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тому суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань за листопад 2018 року - січень 2019 року на суму простроченого грошового зобов`язання 1693269,62грн, дійшов висновку, що до стягнення як правомірні підлягають вимоги в розмірі 54184,63грн інфляційних нарахувань (розрахунок суду міститься в матеріалах справи). В частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 564,06грн, суд відмовляє у їх задоволенні, у зв`язку з їх невірним обрахунком.

Оцінивши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок, виходячи із суми простроченого основного боргу за заявлений період з 01.11.2018 по 04.03.2019, вважає заявлені вимоги такими, що відповідають вимогам закону, умовам договору поставки та встановленим судом обставинам справи, а тому задовольняються судом.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, суд враховує таке.

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

За змістом ч.2 ст.217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пеня як вид забезпечення виконання зобов`язання та її розмір, визначені у ч.3 ст.549 ЦК України, ч.6 ст.231 та ч.6 ст.232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.

При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи договору, встановленим ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а ст.230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №11/1351/17 у подібних (господарських) правовідносинах.

Крім того, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Як вбачається з умов договору поставки від 01.01.2018, сторонами передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення його умов у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, зокрема у п.п.8.1, 8.2 договору. При цьому сторони обумовили, що обмеження, передбачені ч.6 ст.232 ГК України, до правовідносин, що склалися між ними, не застосовуються.

Між тим, позивач здійснив нарахування штрафу не одноразово, а щомісячно, тобто за всі місяці, в яких відбулося прострочення виконання зобов`язання, що не узгоджується із його суттю та правовою природою, визначеною у законі, а тому сума штрафу, що підлягає до стягнення становить 253990,44грн (1693269,62грн х 15%).

Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені, та поданий розрахунок пені за період з 01.11.2018 по 04.03.2019 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати та з урахуванням часткової сплати вартості отриманого товару, що становить 207089,19грн, суд вважає їх такими, що відповідають вимогам ст.ст.549, 551 ЦК України, вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та п. 8.1 договору, а тому задовольняються судом.

За результатами встановлених обставин справи, що підтверджені поданими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням правової оцінки доводам, викладеним у позовній заяві, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, в розмірі 2225791,31грн, з яких: 1693269,62грн боргу, 54184,63грн інфляційних нарахувань, 17257,43грн - 3% річних, 207089,19грн пені та 253990,44грн штрафу.

Розглядаючи клопотання позивача щодо зазначення в судовому рішенні про нарахування 3% річних та пені до моменту виконання рішення з посиланням на ч.10 ст.238 ГПК України, котре викладено позивачем у заяві про проведення підготовчого засідання за відсутності представника Товариства без номеру від 13.05.2019 (вх.№8503 від 16.05.2019), судом враховується наступне.

Частиною 10 ст.238 ГПК України визначено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

В прохальній частині позовної заяви позивачем вимоги на підставі ч.10 ст.238 ГПК України не заявлялися. Подане позивачем клопотання за своєю природою не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, жодних заяв в порядку ст.46 ГПК України від позивача до суду не надходило, отже в даному випадку суд не вбачає підстав для застосування положень ч.10 ст.238 ГПК України.

Окрім того, на момент ухвалення рішення у даній справі законом не затверджено формули розрахунку 3% річних та пені, яку суд може встановити з метою її подальшого застосування органом, що здійснюватиме примусове виконання даного рішення. Суд не наділений повноваженнями самостійно встановлювати порядок нарахування відсотків або пені, а тому може застосувати лише ті заходи, які встановлені законодавством.

Також, у ч.10 ст.238 ГПК України передбачено право, а не обов`язок суду зазначати про нарахування відповідних відсотків у рішенні про стягнення боргу і таке право надано суду або для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість позивач просить зазначити у рішенні про нарахуванні і пені, і відсотків одночасно, що не відповідає положенням даної статті Кодексу.

У зв`язку з наведеним у задоволенні клопотання позивача суд відмовляє за необґрунтованістю.

Зважаючи на подані докази на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (44824,90грн на підставі платіжного доручення №2447 від 05.03.2019), в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. ст.ст.4, 7, 11, 12, 13, 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 123, 129, 221, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Снятовського Сергія Ярославовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА" (вул.Богдана Хмельницького, 43, с.Крупець Славутського району Хмельницької області, ідентифікаційний код 34863309) - 1693269,62грн боргу, 54184,63грн інфляційних нарахувань, 17257,43грн - 3% річних, 207089,19грн пені, 253990,44грн штрафу та 33386,87грн в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.07.2019.

Суддя Н.О. Андрусик