Рішення № 82711348, 24.06.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/293/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Мамчур А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи"

до відповідача Фермерське господарство "Ако плюс"

про стягнення заборгованості в сумі 159 756 грн. 04 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Воронюк К.Ю. (ордер № РН-800 № 127 від 22.04.2019 року);

Від відповідача: Ляшук М.В. (дов. № 14 від 30.05.2019 р.).

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Фермерського господарства "Ако плюс" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 159 756 грн. 04 коп.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 22АК від 13 травня 2017 року, а саме відповідач не виконав покладені на нього договірні зобов`язання, а саме виражені в оплаті товару поставленого позивачем, що у свою чергу призвело до виникнення основної заборгованості у розмірі 88 950 грн. 84 коп., 16 680 грн. 46 коп. інфляційних втрат, 4 537 грн. 19 коп. 3 % річних, 49 587 грн. 55 коп. пені. В якості доказів порушення відповідачем договірних зобов`язань, позивачем подано до суду наступні докази, а саме: копію договору купівлі-продажу № 22АК від 13 травня 2017 року; копії специфікацій до договору № 1, 2, 3; копії довіреностей № 13/05 та № 25/05; копії видаткових накладних № 54 від 26 травня 2017 року, № 55 від 06 червня 2017 року, № 117 від 06 жовтня 2017 року; копію податкової накладної та квитанції про реєстрацію податкової накладної від 26 травня 2017 року; копію податкової накладної та квитанції про реєстрацію податкової накладної від 06 червня 2017 року; копію податкової накладної та квитанції про реєстрацію податкової накладної від 06 жовтня 2017 року; копію платіжного доручення № 18 від 09 жовтня 2017 року; копію платіжного доручення 25 від 02 березня 2018 року; копію платіжного доручення № 34 від 28 березня 2108 року.

В судовому засіданні 24 червня 2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог, просив суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

Віповідач у свою чергу не погоджуючись зі вимогами позивача, подав до суду відзив на позовну заяву, який обґрунтував наступними обставинами. У своєму відзиві на позовну заяву представник відповідача не заперечує факт укладання договору купівлі-продажу № 22АК від 13 травня 2017 року та підписання специфікацій до договору, а саме № 1, 2 та 3. Однак, відповідач зазначає, що Фермерське господарство "Ако плюс" не отримало жодної поставки товару вище вказаним договором купівлі-продажу, та стверджує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказі здійснення поставок.

На думку відповідача, твердження позивача, що підписані специфікації 1, 2 та 3 не є належним доказом факту поставки товару за договором купівлі-продажу. Окрім того, відповідач вважає, що видаткові накладні № 55 від 26 травня 2017 року, № 55 від 06 червня 2017 року та № 117 від 06 жовтня 2017 року не є належним доказом здійснення поставки згідно вищевказаного договору купівлі-продажу, оскільки останні не підписані відповідачем та не містять посилань на договір купівлі-продажу. Відповідач також заперечив факт отримання товару Фермерським господарством "Ако плюс", обставиною того, що товар отриманий на підставі довіреностей, які долучено в якості доказів позивачем, не може слугувати належним доказом отримання товару відповідачем, оскільки на думку останнього вказані довіреності складено з порушеннями та у тексті вказаних довіреностей вістуні посилання на договір купівлі-продажу № 22АК від 13 травня 2017 року. Відповідач також заперечив посилання позивача щодо часткової оплати відповідачем за поставлений товар відповідно до специфікацій 1, 2 та 3, платіжними дорученнями № 18 від 09 жовтня 2017 року, № 25 від 01 березня 2018 року, № 34 від 06 жовтня 2018 року, оскільки в останніх відступі посилання на вищевказаний договір та специфікації, відповідач зазначає, що вказані проплати проведені останнім в рахунок оплати товару за позадоговірними поставками. Також, відповідач відзначив, що бухгалтером останнього помилково сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних наданих позивачем суду в якості доказів.

Окрім того, зважаючи на викладені обставини, відповідач вважає, що нараховані позивачем суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат не підлягають нарахуванню, оскільки останній заперечує факт поставки товару по договору купівлі-продажу, що у свою чергу на думку відповідача позбавляє позивача права нарахування штрафних санкції.

Зважаючи на викладені обставини відповідач просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вищевикладені твердження представника відповідача, аналогічні твердженням викладених у відповіді на пояснення позивача у справі № 918/293/19.

В судовому засіданні 24 червня 2019 року представник відповідача заперечив позовні вимоги з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, відповіді на пояснення позивача та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заяви та клопотання у справі

17 травня 2019 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача в порядку ст. 165 ГПК України подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

03 червня 2019 року до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення в рахунок відзиву відповідача, в яких останній спростовує твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву відповідача та просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

11 червня 2019 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення на пояснення позивача.

20 червня 2019 року до відділу канцелярії суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

20 червня 2019 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника позивача надійшла заява, в якій останній просить суд зменшити позовні вимоги, а саме просить суд стягнути з відповідача на його користь 88 950 грн. 84 коп. основної заборгованості, 14 353 грн. 59 коп. інфляційних втрат, 4 537 грн. 19 коп. 3 % річних та 15 246 грн. 13 коп. пені.

Відповідно до частини 1, 2, 5, 6 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі. Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Враховуючи те, що заява подана в передбачений законодавством України порядок, строк та спосіб, суд її задовольняє.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/293/19, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20 травня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 24 квітня 2019 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи" № б/н від 22 квітня 2019 року про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 20 травня 2019 року відкладено розгляд справи № 918/293/19 по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 03 червня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03 червня 2019 року відкладено розгляд справи № 918/293/19 по суті в межах встановленого Господарським процесуальним кодексом України строку на 18 червня 2019 року.

В судовому засіданні 18 червня 2019 року оголошено перерву до 24 червня 2019 року.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин

13 травня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи" (далі - продавець) та Фермерським господарством "Ако Плюс" (далі - покупець) укладено договір купівлі - продажу № 22АК (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплати його вартість на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, предметом постачання є насіння зерно, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин (ЗЗР), мікродобрива, регулятори росту рослин (далі - товар), перелік, види, вартість, кількість яких визначається в Специфікації.

Пунктом 2.1 договору, передбачено, що товар зазначений в п. 1.2. договору поставляється в кількості, асортименті, передбаченому у Специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, продавець передає покупцю товар за умовами виконання сторонами умов цього договору по мірі потреби та за домовленістю сторін.

Передача (приймання-задача) товару здійснюються в місці знаходження складу покупця (п. 3.2. договору).

У п. 3.4. договору передбачено, що факт передачі товару підтверджується випискою видаткових накладних та передачею покупцем довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Пунктом 3.5. договору визначено, що перехід права власності на товар відбувається з моменту передачі товару.

Відповідно до п. 4 договору сторонами визначено ціну та порядок розрахунків по договору, а саме розрахунок за товар відбуватиметься в національній валюті України, вид розрахунків безготівковий, форма розрахунків платіжне доручення.

Специфікацією від 13 травня 2017 року (додаток № 1 до договору) передбачено, що продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме: Суперкіл 440КЕ (20 л) - 100 л, Фулгор 250 КС - 55 л, Альфа-Бригадир, 5 л - 15 л, Альфа-Гетьман, 10 л- 40 л на загальну суму 85 506 грн. 66 коп. Пунктом 3 вказаної специфікації передбачено порядок оплати товару 100 % від загальної вартості товару, сплачується покупцем до 01 вересня 2017 року. Поставка товару згідно специфікації (пункт 3) здійснюється до 15 травня 2017 року.

Специфікацією від 24 травня 2017 року (додаток № 2 до договору) передбачено, що продавець зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, а саме Альфа-Бригадир, 5 л - 20 л, Метризан (банка 0,5 кг) - 15 кг, Штефклорам - 20 л на загальну суму 30 831 грн. 84 коп. Пунктом 3 відповідної специфікації передбачено порядок оплати товару 100 % від загальної вартості товару сплачується покупцем до 01 вересня 2017 року. Поставка товару згідно специфікації (пункт 3) здійснюється до 30 травня 2017 року.

Згідно видаткових накладних № 54 від 26 травня 2017 року, № 55 від 06 червня 2017 року та вищевказаних специфікацій " 1, 2 позивачем здійснена поставка товару відповідачу на загальну суму 116 338 грн. 50 коп.

Відповідно до матеріалів справи, вищезазначений товар, від імені відповідача отримав ОСОБА_1 , що підтверджується переданими ним позивачу під час отримання товару, оригіналами довіреностей на отримання матеріальних цінностей, а саме довіреність без зазначення серії під номером 13/05 від 13 травня 2017 року та довіреність без зазначення серії під номером 25/05 від 25 травня 2017 року.

Тобто, відповідачем видано довіреності лише на дві поставки товару на загальну суму 116 338 грн. 50 коп.

Однак, відповідач у свою чергу взяті на себе договірні зобов`язання виконав не у строк передбачений у специфікаціях та не у повному обсязі.

Разом з тим на підставі платіжних доручень № 18 від 09 жовтня 2017 року, № 25 від 01 березня 2018 року, № 34 від 28 березня 2018 року, відповідачем здійснено оплату загальну суму 30 000 грн. 00 коп.

З метою досудового вирішення спору, позивачем на адресу відповідача 02 липня 2018 року направлена претензія № 2 з вимогою сплатити суму заборгованості. Однак, вказана претензія залишене відповідачем без відповіді а заборгованість по вищевказаному договорі та специфікаціях на час розгляду справи не погашена.

Враховуючи зазначені прострочення у розрахунках за договором, позивач просить стягнути з відповідача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог також пеню, інфляційні та три проценти річних за порушення строків проведення оплати по договору.

Наведені обставини стали причиною звернення позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Суд оцінивши надані докази зазначає, що матеріалами стверджено та відповідачем не спростовано поставку товару в сумі 85 506 грн. 66 коп. (специфікація № 1) та 30 831 грн. 84 коп. (специфікація № 2), однак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази поставлення позивачем та отримання відповідачем товару згідно специфікації № 3 на суму 2 612 грн. 34 коп.

Вказана поставка товару не доведена позивачем не підтверджена довіреністю на отримання товару. Зважаючи на викладені обставини суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 2 612 грн. 34 коп. (відповідно до специфікації № 3).

З врахуванням вищевикладененого суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, яка відповідно до матеріалів справи становить 86 338 грн. 50 коп. Окрім того, суд зазначає, що позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача окрім основної суми заборгованості також 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що в разі несплати за поставлений товар в установлений строк цим договором термін покупець зобов`язується сплатити продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, за кожен день прострочи від вартості неоплаченого по договору товару.

На підставі вищевказаного пункту договору , позивач просив суд стягнути з відповідачу пеню.

Оскільки змінилась основна сума заборгованості на яку нараховано 3 % річних та інфляційні втрати, суд здійснивши власний розрахунок за допомогою системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE встановив, що стягненню з відповідача підлягають наступні суми, а саме 13 964 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 4 158 грн. 49 коп. 3 % річних, 15 000 грн. 91 коп. пені.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи" про стягнення з Фермерського господарства "Ако плюс" заборгованості за договором купівлі-продажу № 22АК від 13 травня 2017 року в розмірі 85 506 грн. 66 коп. основної заборгованості, 13 964 грн. 45 коп. інфляційних втрат, 4 158 грн. 49 коп. 3 % річних, 15 000 грн. 91 коп. пені., обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають частковому задоволенню.

Джерела права й акти їх застосування

Щодо позовних вимог в частини стягнення основної заборгованості судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 204 ЦК України презумується правомірність правочину.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з положеннями статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду

Суд оцінює критично пояснення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях з наступних підстав.

Посилання відповідача на недоведеність позивачем факту отримання товару та неналежність поданих доказів ґрунтуються тільки на аргументах відповідача, не підтверджені матеріалами справи та спростовується наступними обставинами.

На виконання умов договору позивачем, здійснено поставку товару в кількості, асортименті та в терміни визначені, підписані та узгодженні сторонами специфікаціями № 1, 2 від 13 травня 2017 року та від 24 травня 2017 року.

Суд зазначає, що твердження відповідача про те, що дані специфікації є неналежним доказом не заслуговують уваги, оскільки вони підтверджують належне виконання покладених на позивача обов`язків згідно договору.

Згідно видаткових накладних № 54 від 26 травня 2017 року, № 55 від 06 червня 2017 року та специфікацій позивачем здійснена поставка товару в повному обсязі на загальну суму 116 338 грн. 50 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Крім того, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічна правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 3-77гс15.

Згідно п. 3.4 договору, факт передачі товару підтверджується випискою видаткових накладних та передачею покупцем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Порядок застосування довіреностей на отримання цінностей регулювався Інструкцією № 99 затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996року. Однак з 01 січня 2015 року вказана Інструкція втратила чинність, із цієї дати в питаннях представництва та використання довіреностей потрібно орієнтуватися на загальні норми Цивільного кодексу.

Окрім того, слід зазначити, що аргументи наведені відповідачем щодо неналежного оформлення довіреностей на отримання товару не знаходять відображення в правовому розумінні з огляду на таке.

Суд зазначає, що довіреність на отримання матеріальних цінностей, як документ, який є складовою первинної бухгалтерської документації.

Враховуючи положення статті ст. 9 закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

Крім того, видані відповідачем довіреності на отримання матеріальних цінностей, містять: - точний перелік цінностей, найменування продукції, одиниці виміру, кількість, які відповідають виду продукції, що визначені та узгоджені сторонами в специфікаціях; - підпис особи, якій доручено отримання товару, підпис керівника підприємства та головного бухгалтера Фермерського господарства "Ако плюс".

Варто також звернути увагу на те, що відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців), тому, позивач, прийняв дані довіреності як такі, які належним чином оформлені. Тобто, обов`язок по належному оформленні доручень покладений саме на відповідача, тому, вини позивача в неналежному оформленні доручень суд не вбачає.

З огляду на вище наведене, суд вважає наявні в матеріалах справи довіреності належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем товару.

Разом з тим відповідач заперечує факт часткової оплати товару згідно платіжних доручень № 18 від 09 жовтня 2017 року, № 25 від 01 березня 2018 року, № 34 від 28 березня 2018 року, та стверджує, що здійснив оплату товару за бездоговірними поставками. Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні належні докази, які підтверджують дані аргументи відповідача. Суд зазначає, що вказані твердження ґрунтуються тільки на аргументах відповідача та не знаходять свого підтвердження належними та допустимими доказами, тому, оскільки у вищевказаних платіжних дорученнях не вказано конкретно за яку поставку товару та по якій специфікації проведено оплату, суд вважає, що вказані суми переведені в рахунок оплати поставки відповідно до специфікації № 1 та № 2 оскільки інше в матеріалах справи відсутнє.

Окрім того, суд зазначає, що факт проведення оплати товару згідно платіжних доручень № 18 від 09 жовтня 2017 року, № 25 від 01 березня 2018 року, № 34 від 28 березня 2018 року на суму 30 000 грн. 00 коп., свідчить про те, що відповідач визнав факт поставки товару відповідно до договору купівлі-продажу та специфікацій, а тому в останнього виникло зобов`язання по оплаті за вказаний поставлений товар.

Також, слід зазначити, що сторони є платниками податку на додану вартість, Позивачем подано та зареєстровано податкові накладні, які прийняті та неоспорені відповідачем: від 26 травня 2017 року № 33, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних; від 06 червня 2017 року № 4, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних; від 06 жовтня 2017 року № 3, що підтверджується квитанцією про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з окремими положеннями п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Аргумент відповідача про те, що бухгалтером помилково сформовано податковий кредит на підставі даних податкових накладних,суд оцінює критично, оскільки, податкові накладні сформовані в три різні періоди за однією господарською операцією, а саме : 26 травня 2017 року № 33; 06 червня 2017 року № 4; 06 жовтня 2017 року порядковий номер № 3.

Тобто, між кожною датою здійснення господарської операції є проміжки часу, однак відповідач кожного разу, а саме тричі включав суму ПДВ до податкового кредиту та відповідно зменшував податкове зобов`язання за звітний період тим самим визнаючи здійснені господарські операції.

Крім того, відповідач не був позбавлений можливості не включати суму ПДВ до податкового кредиту, якщо ним було виявлено непроведення поставки даного товару, а також міг звернутись до позивача з листом про поставку товару на суму, яка була включена до податкової накладної та, яка в подальшому зазначена в претензії.

Докази відхилені судом

Суд відхиляє подану специфікацію № 3 від 06 жовтня 2017 року та видаткову накладну № 117 від 06 жовтня 2017 року як недостовірні з підстав, викладених у розділі "Мотивована оцінка аргументів сторін, підстави їх відхилення і висновок суду" цього рішення. Твердженням (аргументам) позивача та відповідача оцінка дана вище.

Порушені права та інтереси позивача

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Дана справа, яка пов`язана з виконанням правочинів в господарській діяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарського суду.

Невиконання відповідачем зобов`язання по укладеному з позивачем правочині порушило інтереси останнього та обумовлює настання передбачених цим правочином та законом правових наслідків у вигляді стягнення суми заборгованості, яка включає в себе стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені, відтак позивач правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Судові витрати

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем по справі у якості судових витрат заявлено сплату судового збору в розмірі 2 421 грн. 35 коп.

Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 1 29 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 810 грн. 64 коп. покладається судом на відповідача.

Окрім того, позивач просив суд покласти витрати на правничу допомогу на відповідача.

Однак, позивачем на момент прийняття судом рішення не було надано доказів на підтвердження понесення витрат по оплаті правової допомоги в зв`язку з чим судом не розглянуто дане питання в судовому засіданні. У якості доказів надання правничої допомоги позивачем надано суду лише попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст. 123, 129, 232, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Ако плюс" (35113, Рівненська обл., Млинівський р-н., с. Острожець, вул. Молодіжна, 4, код. 41199088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські аграрні системи" (03040, м. Київ, провулок Задорожний, 6-а, оф. 4 та 5, код. 35380310) 86 338 (вісімдесят шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 50 коп. основної суми заборгованості, 13 964 (тринадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 45 коп. інфляційних втрат, 4 158 (чотири тисячі сто п`ятдесят вісім) грн. 49 коп. 3 % річних, 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 91 коп. пені та 1 810 (одна тисяча вісімсот десять) грн. 64 коп. судового збору.

3. В частині стягнення з відповідача 2 612 грн. 34 коп. основної суми заборгованості, 389 грн. 24 коп. інфляційних втрат, 378 грн. 70 коп. 3 % річних та 245 грн. 40 коп. пені - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2019 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (03040, м. Київ, пров. Задорожний, 6-а, оф. 4 та 5);

3 - відповідачу рекомендованим (35113 Млинівський р-н., Рівненська обл., с. Острожець, вул. Молодіжна, 4).