Рішення № 82706551, 27.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2019 року № 826/4245/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК «Енерго»

до Головного управління Держпраці у Київській області,

про визнання протиправними та скасування припису і постанови,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК «Енерго» (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - Відповідач) та просить суд:

Скасувати припис від 09 березня 2017 року № 26-158/171, винесений Головним управлінням Держпраці у Київській області;

Визнати протиправною та скасувати постанову від 22 березня 2017 року № 145 про накладення на ТОВ «ДТЕК Енерго» фінансових санкцій у розмірі 3 200,00 гривень;

Визнати ТОВ «ДТЕК Енерго» таким, що додержується положень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем проведено перевірку дотримання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування за результатами якої складено акт перевірки. Однак висновки, викладені у акті перевірки не відповідають дійсності та, на думку позивача, є такими, що не відповідають критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття. Однак, не дивлячись на це, відповідачем винесено припис та постанову.

Ухвалою суду від 06 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4245/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 серпня 2017 року.

03 серпня 2017 року через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі яке обґрунтовано тим, що гр. ОСОБА_1 , який працював у позивача оскаржив до суду наказ про його звільнення та рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. На даний час вказане рішення оскаржено до суду апеляційної інстанції. Зважаючи на те, що позовна заява та апеляційні скарги містять ті самі питання, які і були підставою для проведення відповідачем перевірки за результатами якої відносно позивача винесено оскаржувані припис та постанову, вбачаються підстави для зупинення провадження у справі.

22 серпня 2017 року судом ухвалено про задоволення клопотання представника позивача та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням.

22 серпня 2017 року через канцелярію суду надійшли письмові заперечення відповідача, які долучено до матеріалів справи та які обґрунтовано тим, що відповідач під час прийняття оскаржуваних рішень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України.

23 жовтня 2017 року до суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі, оскільки ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2017 року поновлено провадження у справі 826/4245/17 та призначено судовий розгляд справи на 14 грудня 2017 року.

У відповідному судовому засіданні судом протокольної ухвалою змінено порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

09 березня 2017 року Головним управлінням Держпраці у Київській області в особі начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів, на підставі звернення гр. ОСОБА_1, за дорученням Державної служби України з питань праці проведено перевірку додержання ТОВ «ДТЕК Енерго» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

09 березня 2017 року за результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 26-158/242.

Відповідно до висновків Акту встановлено порушення:

- пункту 4.2. глави 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі - Інструкція № 58) - власник або уповноважений ним орган в день звільнення працівника відсутнього на роботі, не надіслав такому працівнику поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Так, ОСОБА_1 , менеджер проектної групи по трансформації процесу збиту та логістики звільнений 30 вересня 2016 року відповідно до наказу від 13 жовтня 2016 року № 293-к. Перше повідомлення про отримання трудової книжки ОСОБА_1 направлено 18 жовтня 2016 року № 02/6-1405/2016;

- статті 29 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) - ОСОБА_1 не поінформовано під розписку про умови праці. На день проведення перевірки підтверджуючих документів не надано;

- пункту 2.1 глави 2 Інструкції № 58 - трудова книжка ОСОБА_1 заповнена у відповідних розділах лише російською мовою. Відповідно до наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 , усі записи про прийняття, переведення та звільнення ОСОБА_1 керівництвом ТОВ "ДТЕК Енерго" заповнені російською мовою.;

- частини першої статті 32 КЗпП України- переведення на іншу роботу (крім випадків тимчасового переведення, передбаченого частиною другою статті 33 КЗпП України або іншим законодавством) не здійснюється за згодою працівника. Так, відповідно до наказу від 02 вересня 2014 року № 159-к ОСОБА_1 переведено з 02 вересня 2014 року на інше робоче місце у місто Павлоград, провулок Музейний, 2 без згоди ОСОБА_1 ;

- частини другої статті 30 ЗУ «Про оплату праці» № 108 - ОСОБА_1 менеджер проектної групи по трансформації процесу збиту та логістики звільнений 30 вересня 2016 року відповідно до наказу від 13 жовтня 2016 року № 293-к. У табелі обліку робочого часу за жовтень 2016 року відсутнє прізвище ОСОБА_1 ;

- частини 3 та п`ятої статті 80, частини сьомої статті 79 КЗпП України - перенесення щорічної відпустки за ініціативо власника або уповноваженого ним органу не здійснюється за письмовою згодою працівника Наявний випадок ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. Невикористана частина щорічної відпустки не надана працівнику до кінця робочого року та не надана не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який повинна надаватися відпустка. Відповідно до особової картки працівника форма П-2 ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 21 травня 2016 року по 13 червня 2016 року за період 25 листопада 2010 року по 24 листопада 2011 року та з 25 листопада 2011 року по 24 листопада 2012 року. Так, ОСОБА_1 до керівництва ТОВ "ДТЕК Енерго" подана заява від 30 червня 2016 року з проханням надати частину щорічної основної відпустки з 18 липня 2016 року по 10 серпня 2016 року. Листом від 13 липня 2016 року № 02/6-10-18/2016/1 за підписом директора по управлінню персоналом ТОВ "ДТЕК Енерго" Семич О.С. у наданні такої відпустки було відмовлено.

На підставі виявлених порушень, відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 06 травня 2015 року № 15, винесено 09 березня 2017 року припис

№ 26-158/171, відповідно до якого приписано:

1. Дотримуватись вимог пункту 4.2. глави 4 Інструкції про порядок ведення трудові книжок працівників;

2. Дотримуватись вимог статті 29 КЗпП України;

3. Дотримуватись вимог пункту 2.1. глави 4 Інструкції про порядок ведення трудові книжок працівників;

4. Дотримуватись вимог частини першої статті 32 КЗпП України;

5. Дотримуватись вимог частини другої статті 30 30 Закону України "Про оплату праці";

6. Дотримуватись вимог частин третьої та п`ятої статті 80 КЗпП України та частини сьомої статті 79 КЗпП України.

22 березня 2017 року Головним Управлінням Держпраці у Київській області, на підставі акту перевірки від 09 березня 2017 року № 26-158/242 винесено постанову про накладення на ТОВ «ДТЕК Енерго» фінансових санкцій за порушення законодавства про працю загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 3200,00 гривень.

Однак, ТОВ «ДТЕК Енерго» не погоджується з викладеними в акті перевірки порушеннями, які стали підставою для винесення припису та постанови про накладення фінансових санкцій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний:

1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною сьомою статті 79 КЗпП України передбачено, що невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина п`ята статті 79 цього Кодексу);

2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 929-р «Питання Державної служби з питань праці» на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення визначено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Пунктом 7 Положення № 96 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Головне управління Держпраці у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується згідно з Положенням про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340.

Відповідно до зазначених норм Головному управлінню Держпраці у Київській області делеговано повноваження щодо здійснення на території Київської області та міста Києва державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (Положення про Головне управління Держпраці у Київській області).

До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про затвердження порядку перевірок додержання законодавства про працю діяв затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок № 390), який визначав процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб`єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)», Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 390 право на проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Пунктом 3 Порядку № 390 передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів (абзац 4 пункту 3 Порядку № 390).

Згідно із пунктом 7 Порядку № 390 за результатами перевірки складається акт. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон про державний нагляд) підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

З наведеного випливає, що і положеннями Закону про державний нагляд, і приписами Порядку № 390 передбачено можливість проведення позапланової перевірки суб`єкта господарювання на предмет дотримання вимог законодавства про працю за зверненнями фізичних та/або юридичних осіб за обов`язкової наявності згоди Держпраці України на її проведення. При цьому форми такого звернення чинне законодавство не закріплює.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, встановлених частиною другої статті 265 Кодексу законів про працю України, передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Згідно з частинами першою та другою статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров`я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні визначено Законом України «Про охорону праці».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов`язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначено Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.

Відповідно до частини другої статті 30 вказаного Закону роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Окрім того, відповідно до пункту 2.1 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Пунктом 4.2 глави 45 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка підприємства з питань дотримання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування проводилась за заявою звільненого працівника ОСОБА_1

Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Енерго», третя особа - ДТЕК Енерджі Б.В. про спонукання до припинення порушення трудових прав найманого працівника та відновлення порушеного права задоволено частково.

Голосіївський районний суд міста Києва погодився з доводами позивача про відсутність законного та обґрунтованого рішення відповідача щодо підстав та порядку переведення позивача в іншу місцевість (скасування підпункту 3 пункту 1 наказу від 12 квітня 2016 року № 120-к), а отже відсутність змін в організації та виробництві праці, змін істотних умов праці та відсутність погодження відповідача на таке переведення.

Разом з тим, суд приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що відповідно до наказу від 02 вересня 2014 року № 159-к ОСОБА_1 переведено з 02 вересня 2014 року на інше робоче місце у місті Павлоград, провулок Музейний, 2 без згоди працівника ОСОБА_1

Так, у 2014 році з метою забезпечення продовження здійснення своєї господарської діяльності та трудових функцій своїх працівників, ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» був вимушений змінити своє місцезнаходження з міста Донецьк на місто Київ. Це обумовлено тим, що з квітня 2014 року у місті Донецьк мали місце активні збройні конфлікти, пов`язані із початком з 14 квітня 2014 року в Донецькій області антитерористичної операції, які загрожували життю та здоров`ю людей, у тому числі і працівників ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО».

З 26 травня 2014 року почались озброєні конфлікти у Донецькому аеропорту.

27 серпня 2014 року до офісних приміщень ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО», розташованих за адресами: місто Донецьк, бульвар Шевченка, 9 «а», місто Донецьк, вулиці Челюскінців 161 , місто Донецьк, бульвар Шевченка, 11, місто Донецьк, вулиця Ф. Зайцева, 61, місто Донецьк, вулиця 50 років СРСР, 144/2 увірвались групи невідомих озброєних людей та, погрожуючи фізичною розправою та застосуванням насильства до присутніх співробітників ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО», висували вимоги звільнити ці приміщення. У зазначених офісах озброєними особами, на підтвердження серйозності своїх намірів, влаштована перестрілка, яка спричинила значну шкоду майну товариства. Зазначені обставини, відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торговельно-промислові палати в Україні» визнаються форс-мажорними (обставинами непереборної сили) тобто надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання суб`єктом господарювання обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Через наведене ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» не мав іншого виходу ніж здійснити всі можливі дії для забезпечення безпеки своїх працівників, що стосується, у тому числі, і перевезення працівників з зони проведення антитерористичної операції та активних бойових конфліктів на безпечну для їх життя та здоров`я територію та забезпечення їх робочими місцями.

Для організації переїзду працівників в місцевість за місцем реєстрації відповідача, йому необхіден був час для пошуку та оренди офісу. У той же час, перевезення всіх працівників без виключення в місцевість за місцем реєстрації відповідача є неможливим, адже належне здійснення управлінських функцій потребує знаходження частини працівників за місцем розташування виробничих підприємств, акціонером яких є ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» (наприклад, ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», ПАТ «ДТЕК ДНІПРООБЛЕНЕРГО», ПАТ «ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО», тощо). Тому, коли постало питання про переїзд, частину працівників ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» було направлено на робочі місця у місто Запоріжжя, місто Дніпро, місто Павлоград за місцезнаходженням вищевказаних підприємств.

Для забезпечення робочих місць в офісах ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», у тому числі в офісі, що знаходиться по вулиці Соборна, 76, місто Павлоград, ПАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» потребувало часу на підготовку приміщень. Тому на час підготовки таких приміщень, ТОВ «ДТЕК СЕРВІС» (сервісне підприємство, що входить в структуру групи ДТЕК, діяльність якого полягає у адміністративно-господарському забезпеченні діяльності підприємств групи ДТЕК) 01 серпня 2014 року з метою розміщення працівників уклало договір оренди приміщення із ПАТ «ПУМБ», яке розташоване за адресою: Україна, Дніпропетровська область, місто Павлоград, провулок Музейний, 2.

З метою організації переїзду для покриття витрат на переміщення та оренду житла, ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» 01 вересня 2014 року двічі виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 5 170 гривень Відповідно до наказу від 02 вересня 2014 року № 159-К за ОСОБА_1 закріплено робоче місце за адресою: Україна, Дніпропетровська область, місто Павлоград, провулок Музейний, 2. ОСОБА_1 фактично переїхав до міста Павлоград та вийшов на робоче місце за адресою провулок Музейний, 2, де виконував свої трудові функції, що підтверджується, у тому числі, і документами по відрядженнях для вирішення робочих питань в яких знаходився ОСОБА_1 за 2014-2016 роки.

Таким чином, ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО», з огляду на розгортання активних бойових дій у місті Донецьк, що загрожували життю та здоров`ю співробітників, керуючись положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» про початок з 14 квітня 2014 року АТО, при переведенні ОСОБА_1 на роботу в іншу місцевість керувалось статтею 153 КЗпП України про забезпечення співробітникам безпечних умов праці.

ОСОБА_1 , відповідно до статті 29 КЗпП України, повідомлено про переїзд до міста Павлоград та визначення йому робочого місця. Відмови від переїзду від ОСОБА_1 до ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» не надходило. Продовження трудових відносин ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» із ОСОБА_1 після переїзду до міста Павлоград підтверджується перебуванням ОСОБА_1 у відрядженнях, виплатою йому заробітної плати, оплатою лікарняних та відпусток, що не ставиться під питання ОСОБА_1

З огляду на наведене, дії ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» щодо переведення ОСОБА_1 на роботу в іншу місцевість та визначення ОСОБА_1 робочого місця - є правомірними та такими, що відповідають положенням законодавства України про працю.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 з моменту прийняття на роботу знаходився:

з 08 липня 2009 року по 09 липня 2009 року - щорічна основна відпустка;

з 05 липня 2010 року по 18 липня 2010 року - щорічна основна відпустка;

з 11 липня 2011 року по 17 липня 2011 року - щорічна основна відпустка;

з 23 січня 2012 року по 29 січня 2012 року - оплачувана учбова відпустка;

з 04 червня 2012 року по 10 червня 2012 року - оплачувана учбова відпустка;

з 11 червня 2012 року по 15 червня 2012 року - щорічна основна відпустка;

з 05 листопада 2012 року по 11 листопада 2012 року - оплачувана учбова відпустка;

з 14 лютого 2013 року по 22 лютого 2013 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 30 квітня 2013 року по 08 травня 2013 року - щорічна основна відпустка;

з 01 липня 2013 року по 07 липня 2013 року - оплачувана учбова відпустка;

з 29 липня 2013 року по 07 серпня 2013 року - щорічна основна відпустка;

з 28 жовтня 2014 року по 04 листопада 2014 року - щорічна основна відпустка;

з 12 вересня 2015 року по 27 вересня 2015 року - щорічна основна відпустка;

з 07 березня 2016 року по 07 березня 2016 року - щорічна основна відпустка;

з 12 квітня 2016 року по 21 квітня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 22 квітня 2016 року по 20 травня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 21 травня 2016 року по 13 червня 2016 року - щорічна основна відпустка;

з 14 червня 2016 року по 13 липня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 14 липня 2016 року по 29 липня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 20 серпня 2016 року по 26 серпня 2016 року - оплачувана тимчасова непрацездатність;

з 29 вересня 2016 року по 30 вересня 2016 року - прогул.

ОСОБА_1 до керівництва ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» 30 червня 2016 року подано заяву з проханням надати частину щорічної основної відпустки з 18 липня по 10 серпня 2016 року.

Однак, на момент подання зазначеної заяви ОСОБА_1 знаходився на лікарняному що підтверджується наданим ОСОБА_1 у подальшому листком непрацездатності.

Оскільки відповідно до статті 11 Закону України «Про відпустки» та статті 80 КЗпП України, у разі тимчасової непрацездатності працівника, підтвердженої лікарняним листом, щорічну відпустку має бути продовжено чи перенесено на інший період.

Чинне законодавство України не передбачає можливості знаходження працівника одночасно як у відпустці так і на лікарняному, втім як і не говорить про наявність у роботодавця обов`язку на надання працівнику відпустки під час його фактичного перебування на лікарняному.

Враховуючи зазначене, у ТОВ «ДТ ЕНЕРГО» не було підстав надавати відпустку працівнику, який знаходиться на лікарняному.

Окрім того, ОСОБА_1 фактично з 12 квітня 2016 року не виконував свої трудові функції, і знаходився на лікарняних загалом з 14 червня 2016 року по 26 серпня 2016 року.

Табель обліку робочого часу - це поіменний список працівників відділу, служби або іншого структурного підрозділу або установи в цілому з відмітками про використання робочого часу протягом облікового періоду. Він потрібен для обліку використання робочого часу працівників, а також для контролю за дотриманням встановленого режиму роботи, розрахунків з працівниками по заробітній платі та отримання інформації про відпрацьований час.

На підприємствах, де працівникам заробітна плата нараховується за допомогою програми « 1С», табельні номери не присвоюють, адже програма автоматизовано нараховує заробітну плату не за табельної номером, а по ідентифікаційним кодам працівників.

Облік робочого часу працівників, для подальшого отримання інформації про відпрацьований час здійснюється у ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» за допомогою програми «SAP РНС», інформація з якої автоматично формується по кожному працівнику, відповідно до привласненого йому ідентифікаційного коду, за кожний місяць і переноситься до програми « 1С», за допомогою якої у ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» здійснюється підрахування та нарахування заробітної плати.

Враховуючи що ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера проектної групи по трансформації процесу збуту та логістики 30 вересня 2016 року, його прізвище є в табелі обліку робочого часу за вересень 2016 року, однак, програма «SAP РНС» автоматично не включила прізвище ОСОБА_1 до табелю обліку робочого часу за жовтень 2016 року, оскільки такий працівник на той час вже був звільнений.

Суд також приймає до уваги пояснення позивача стосовно того, що Інструкцією № 58 прямо не передбачено необхідності нумерації багатьох видів записів, що вносяться до трудової книжки, а саме: записів, які вносяться навчальним закладом; які вносяться до занесення відомостей про прийняття на роботу; про зміну назви організації або структурного підрозділу; про сумісництво; підвищення кваліфікації та присвоєння кваліфікаційного розряду; атестацію робочих місць за умовами праці.

Однак нумерацію записів роботодавцю доцільно вести з огляду на те, що може виникнути потреба виправлення помилково внесеного запису або запису, внесеного помилкою і, відповідно, посилання на номер запису.

З огляду на наведене, зазначене в акті перевірки порушення є необгрунтованим та таким, відповідальність за яке фактичне не може бути застосована до роботодавця, адже у разі внесення до трудової книжки ОСОБА_1 , заповненої неналежним чином минулими роботодавцями, запису і російською і українською мовами - ТОВ «ДТЕК ЕНЕРГО» порушує пункт 2.25 Інструкції №58 про правила наскрізної нумерації заповнення трудових книжок працівників.

Судом також враховано, що Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції (далі - АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII (надалі Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р та від 02 грудня 2015 року №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та на території яких здійснювалася антитерористична операція.

До вказаного переліку також належить і місто Донецьк.

Аналіз встановлених судом обставин дає підстави для висновку, що Головним управлінням Держпраці в Київській області проведена перевірка позивача з питань додержання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування без з`ясування всіх фактичних обставин та дослідження відповідних доказів.

Із системного аналізу вищевикладених норм та з`ясованих судом обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними та скасування припису і постанови, у зв`язку із відсутністю підстав для винесення припису та застосування до позивача штрафних санкцій.

Відповідачем в ході розгляду адміністративної справи не доведено правомірність винесених ним рішень.

Стосовно позовних вимог щодо визнаня ТОВ «ДТЕК Енерго» таким, що додержується положень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, слід зазначити наступне.

Так, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа.

Як вбачається зі змісту Рекомендації N R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам "Стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень" від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення від 02 листопада 2006 року у справі "Волохи проти України").

В контексті вказаного, суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям (чи прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; своєчасно), не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відтак, суд приходить до висновку щодо позовні вимоги в частині визнання ТОВ «ДТЕК Енерго» таким, що додержується положень законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина четверта статті 242 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, а також доводи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням № 855 від 11 квітня 2017 року підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 3 200,00 гривень, який підлягає відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК «Енерго» (01032, місто Київ, вулиця Льва Толстого, 51/1706, код ЄДРПОУ: 34225325) до Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, 10, код ЄДРПОУ: 39794214) про визнання протиправними та скасування припису і постанови.

Визнати протиправним і скасувати припис від 09 березня 2017 року № 26-158/171, винесений Головним управлінням Держпраці у Київській області.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 22 березня 2017 року № 145 про накладення на ТОВ «ДТЕК Енерго» фінансових санкцій у розмірі 3 200,00 гривень.

Відмовити у задоволені інших позовних вимог.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю ДТЕК «Енерго» (01032, місто Київ, вулиця Льва Толстого, 51/1706, код ЄДРПОУ: 34225325) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, 10, код ЄДРПОУ: 39794214) сплачений ним судовий збір у розмірі 3200,00 (три тисячі двісті гривень).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда