Ухвала суду № 82703971, 27.06.2019, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/1175/19

Провадження 2-о/480/31/19

У Х В А Л А

27 червня 2019 року м. Миколаїв

Суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області Войнарівський М.М., розглянувши матеріали заяви Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Миколаївського представництва Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права, -

в с т а н о в и в:

25.06.2019року до суду звернулось Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Миколаївського представництва Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на утилізацію транспортних засобів.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя повинен перевірити належність справи до юрисдикції суду та підсудності, чи відповідає заява вимогам, встановленим ст. 186 ЦПК України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно положенням ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року) передбачено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Розглянувши матеріали заяви, суд прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі, враховуючи наступне.

Із заяви вбачається, що заявник просить встановити факт непридатного до використання майна та визнання за ним права на його утилізацію.

Згідно частини 1 статті 316 ЦПК України (в редакції, що діє з 15.12.2017 року) передбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання, однак, в даному випадку заяву подано представником юридичної особи.

Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів, зокрема, родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні тощо. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до розяснення, наданого у листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Встановлення факту не повязується із подальшим вирішенням спору про право.

Згідно частини 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Крім того, із заяви вбачається обєднання двох самостійних вимог: крім вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення, вимоги про визнання за заявником права на утилізацію рухомого майна.

Обєднання декількох вимог відмінних від встановлення фактів, що мають юридичне значення, є неприпустимим. Інші вимоги не можуть розглядатись у провадженні про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На що також звертав увагу Верховний Суд України в Постанові Пленуму № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».

Враховуючи те, що з заявою звернулась юридична особа, а з положень Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що до суду саме із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, може звернутися виключно фізична особа,якою заявник не є,тому заяви про встановлення фактів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі і можуть розглядатися лише в порядку позовного провадження,крім того обставини, викладені в заяві, зміст вимог, які просить задоволити заявник, суд вважає, що наявний спір про право, тому вважає необхідним відмовити у відкритті провадження у даній справі.

Керуючись ст. 315 ч. 4 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» в особі Миколаївського представництва Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України «Інформ-Ресурси» про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права.

Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.М.Войнарівський

27.06.2019