Ухвала суду № 82702836, 27.06.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

провадження № 1-кп/631/75/19

справа № 625/267/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Колегія суддів Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:

головуючого судді – Трояновської Т.М.,

суддів – Мащенко С.В.,

Пархоменко І.О.,

за участю секретаря судового засідання – М`ячиної Ю.В.,

а також

з боку сторони обвинувачення:

прокурора – Малюкіна Р.В.,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисників – Гунченка О.В.,

Тимошенка Є.В.,

розглянувши і перевіривши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2017 року під № 12017220470007575, щодо вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 2 та 3 статті 307 Кримінального кодексу України,-

В С Т А Н О В И В:

06 червня 2019 року за вхідним № 3953/19-вх до Нововодолазького районного суду Харківської області з Харківського апеляційного суду відповідно до ухвали, постановленої 23 травня 2019 року колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ, надійшли матеріали кримінального провадження № 12017220470007575, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2017 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 2 та 3 статті 307 Кримінального кодексу України, що були зареєстровані за єдиним унікальним № 625/267/19 (провадження № 1-кп/631/75/19) й відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, передані для розгляду колегії суддів під головуванням судді Трояновської Т. М., суддів Мащенко С. В., Пархоменко І.О.

Зі змісту пункту 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями) районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Оскільки на цей час Валківський окружний суд свою діяльність не розпочав, справа надійшла на розгляд належного суду.

Ураховуючи приписи частин 5 та 6 статті 34 Кримінального процесуального кодексу України, ухвалою колегії суддів від 07 червня 2019 року справу призначено у підготовче судове засідання, під час проведення якого, прокурор Малюкін Р.В., що діє на підставі постанови про зміну та призначення групи прокурорів, прийнятою першим заступником прокурора області державним радником юстиції 3 класу Степановим А.Б. 18 червня 2019 року, заявив, що підстав для закриття, зупинення чи повернення обвинувального акту не вбачається. Обвинувальний акт складено відповідно до норм Кримінального процесуального кодексу України. Судовий розгляд справи вважав за необхідне здійснювати у відкритому судовому засіданні за участю обвинуваченого та його захисників й просив призначити судовий розгляд справи на підставі направленого обвинувального акту, викликавши у судове засідання свідків відповідно до переліку, зазначеного у їх клопотанні.

Захисники Гунченко О.В та Тимошенко Є.В. зазначили, що обвинувальний акт формально складений відповідно до приписів Кримінального процесуального кодексу України, будь-яких клопотань та інших заяв на даний час у сторони захисту не має, а тому проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду вони не заперечують.

Обвинувачений ОСОБА_1 у підготовчому судовому засіданні підтримав думку своїх захисників, вказавши, що клопотання до суду у нього відсутні.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання щодо можливості призначення судового розгляду, дослідивши обвинувальний акт разом із реєстром матеріалів досудового розслідування, дійшов наступного висновку.

Так, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, що складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (стаття 1 Кримінального процесуального кодексу України).

При цьому, підготовче провадження у суді першої інстанції здійснюється відповідно до приписів глави 27 розділу ІV кримінального процесуального кодифікованого закону України, якою визначено, що завданням стадії підготовчого судового провадження є, зокрема, перевірка матеріалів досудового розслідування, оцінка змісту і форми обвинувального акту, з метою успішного проведення судового розгляду.

Розв`язуючи зазначені питання, оцінюючи зміст та форму обвинувального акту колегія суддів ураховує, що обвинувальний акт, як встановлено частиною 4 статті 110 Кримінального процесуального кодексу України, є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

При цьому, обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим статтею 291 Кримінального процесуального кодексу України та містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження (частина 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України).

Враховуючи вичерпність та імперативність зазначених відомостей, у разі невідповідності ним та іншим вимогам кримінального процесуального закону, обвинувальний акт на підставі положень пункту 3 частини 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України, підлягає поверненню прокурору.

Так, пункт 5 частини 2 статті 291 наведеного процесуального кодифікованого закону України передбачає, що обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом (пункт 13 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, а згідно частини 1 статті 11 цього ж нормативно – правового акту злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.

Диспозиція статті Кримінального закону полягає у вказівці на ознаки певного діяння, за вчинення якого й встановлена кримінальна відповідальність. Причому в диспозиціях статтей Особливої частини Кримінального кодексу України вказуються специфічні, характерні лише для певного злочину ознаки, які виражають його сутність і дозволяють відмежувати від інших злочинів.

Дослідженням обвинувального акту, затвердженого прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Харківської області юристом 1 класу Моргай Анною Сергіївною 06 травня 2019 року встановлено, що за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2017 року за № 1201722040007575, органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306 Кримінального кодексу України, а саме: у використанні доходів (коштів), здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів. Крім того, частинами 2 та 3 статті 307 Кримінального кодексу України, а саме: незаконне придбання, перевезення та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу у великих розмірах; незаконне придбання, перевезення та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненого повторно; незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу у великих розмірах, вчинений повторно; незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу в особливо великих розмірах, вчинений повторно.

Вказане формулювання є юридичною моделлю вчиненого, яке сторона обвинувачення вважає доведеним.

В доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Одночасно з цим, фактична модель кримінального правопорушення, це виклад всіх конкретних обставин вчиненого із безпосереднім зазначенням його деталей, об`єктивної та суб`єктивної сторони злочину, а також інших обов`язкових та другорядних ознак (фабула кримінального правопорушення).

Підсумовуючи вищевикладене, формулювання обвинувачення повинно певною мірою дублювати фактичні обставини кримінального правопорушення, тобто обставини, які вказують на подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), проте воно повинно бути сформульоване більш лаконічно, стисло, зрозуміло та, крім часу, місця, способу та інших обставин вчиненого кримінального правопорушення, містити в собі посилання на форму вини, мотив, мету вчинення кримінального правопорушення, його наслідки та інші обставини, які охоплюються складом конкретного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Здійснюючи аналіз тексту обвинувального акту, суд вбачає, що сторона обвинувачення вважає встановленим, вчинення ОСОБА_1 17 жовтня 2018 року злочинного діяння, передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України, тобто незаконного придбання, перевезення та зберігання з метою збиту, а також незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу у великих розмірах; а також 11 січня 2019 року та 12 лютого 2019 року - злочинного діяння, передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України, тобто незаконного придбання, перевезення та зберігання з метою збиту, а також незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, вчиненого повторно. Проте, з описової частини фактичних обставин зазначених епізодів, не вбачається на підставі яких даних зроблений висновок про придбання ОСОБА_1 наркотичного засобу й взагалі не встановлено та не зазначено фактичне джерело його походження (спосіб придбання, де і коли обвинувачений придбав ці наркотичні засоби тощо).

В той час, як Пленум Верховного Суду України у пункті 3 своєї Постанови № 4 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (із змінами та доповненнями) роз`яснив, що під незаконним придбанням наркотичних засобів вважається їх купівля, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позика, подарунок або сплата боргу, привласнення знайденого, та збирання наркотиковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях.

З урахуванням вищенаведеного, не зрозумілим є й викладення безпосередньо в частині формулювання обвинувачення посилання на незаконне придбання у невстановлений час, у невстановленому місці та у невстановленої особи особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс, що мали місце 17 жовтня 2018 року, 11 січня 2019 року та 12 лютого 2019 року.

При цьому, слід зазначити, що кримінальний процесуальний закон вимагає ідентичності (певної відповідності) викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, їх правової кваліфікації (формула обвинувачення) та його формулювання.

Також, аналізуючи виклад фактичних обставин щодо епізоду вчиненого ОСОБА_1 17 жовтня 2018 року злочинного діяння, передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України, колегії суддів є незрозумілим звідки за результатами висновку експертизи матеріалів, речовин і виробів за експертною спеціальністю 8.6 «дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» № 2739 від 30 жовтня 2018 року з`явились дві речовини, масою 490,5 грам та 500,4 грам, у перерахунку на суху речовину 446,3551 грам та 455,3646 грам, в той час коли ОСОБА_1 інкриміновано збут ОСОБА_2 тільки одного чорного полімерного пакету із вмістом особливо небезпечного наркотичного засобу вартістю 14000 гривень.

Окрім зазначеного, слід відмітити, що диспозиція норм кримінального закону щодо злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів за своїм змістом є бланкетною, тобто має відсильний характер, оскільки для з`ясування наявності складу конкретного злочинного діяння слід звернутися до інших нормативно-правових актів України, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» та наказу Міністерства охорони здоров`я України № 188 від 01.08.2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу».

Натомість, при здійсненні формулювання обвинувачення посилання на вищенаведені нормативно – правові акти відсутні, хоча робиться висновок, стосовно збуту ОСОБА_1 особливо небезпечного наркотичного засобу у великих розмірах та незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу в великих та особливо великих розмірах (сторінки 5 та 6 обвинувального акту).

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на неприпустимість викладення при формулюванні обвинувачення такої кваліфікуючої ознаки як повторність відносно епізоду злочинної діяльності ОСОБА_1 , вчиненого 17 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки з обвинувального акту вбачається, що саме в цей день ним була розпочата незаконна діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Приходячи до такого, суд ураховує зміст статті 32 Кримінального кодексу України відповідно до якої, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, а також те, що інкримінуючи ОСОБА_1 епізод злочинної діяльності, передбачений частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України, тобто незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс в особливо великих розмірах, стороною обвинувачення зазначено, що він, маючи умисел, спрямований на незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс, повторно, переслідуючи корисливу мету особистого збагачення за рахунок незаконного збуту наркотичних засобів, незаконно придбав у невстановлений час, у невстановленому місці, у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, який незаконно зберігав в полімерних пакетах, полімерних та пластикових ємностях, що свідчить про відсутність такої кваліфікуючої ознаки як повторність у епізоді за 17 жовтня 2018 року.

Серед іншого ОСОБА_1 обвинувачуються також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 306 Кримінального кодексу України, тобто у використанні доходів (коштів), здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів (другий абзац 7 сторінки обвинувального акту).

Зазначена дія з огляду на об`єктивну сторону цього злочину є фінансуванням діяльності, яка забезпечує продовження цього обігу, а саме: плата за незаконне культивування снотворного маку чи конопель; купівля земельних ділянок, засіяних цими рослинами; фінансування виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення наркотиків; матеріальні витрати на організацію або утримання місць для незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин.

Натомість, в обвинувальному акті як при викладенні фактичних обставин вчиненого, так і при формулюванні самого обвинувачення не зазначено, які саме дії сторона обвинувачення вважає такими, що утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 306 Кримінального кодексу України. При цьому, сторона обвинувачення обмежилась лише загальним формулюванням, що ОСОБА_1 використовував певну суму грошей для «продовження наркобізнесу», не зазначивши місце, спосіб та обставини його вчинення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає за необхідне зазначити, що вказані в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу, не дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Аналізуючи усе зазначене вище, колегія суддів вбачає, що формулювання обвинувачення не відповідає викладеними фактичним обставинам та юридичної моделі вчиненого.

Окрім того, за загальним правилом, кореспондуючим зі статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Зазначене конкретизовано у пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» та роз`яснено, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, пред`явлення особі обвинувачення конкретного за змістом.

Системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить про те, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевіряться судом у межах судового розгляду. Тому він має містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, який дозволить суду прийняти рішення про призначення судового розгляду на підставі цього обвинувального акта.

На переконання суду, відсутність в обвинувальному акті викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, а також неповне формулювання обвинувачення, є тим недоліком, за наявності якого не може розпочатися судовий розгляд і вказаний недолік, згідно з нормами Кримінального процесуального законодавства України, може бути усунутий лише на стадії підготовчого судового засідання відповідно до процедури, визначеної статтею 314 Кримінального процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів не може не звернути уваги на те, що викладаючи обставини кримінального правопорушення по епізоду, вчиненому 13 лютого 2019 року, а саме: незаконного придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс в особливо великих розмірах, у абзацах третьому та четвертому на 5 сторінці обвинувального акту йде посилання на проведення співробітниками правоохоронних органів обшуку дачного будинку ОСОБА_1 , розташованого за адресом: АДРЕСА_1 , - проте, цілком не зрозумілим є формулювання висновку, щодо підстав перебування його у володінні чи користуванні саме обвинуваченого.

Окрім того, важливим є невірне формулювання обвинувачення за епізодом злочинної діяльності, передбаченим частиною 3 статті 307 Кримінального кодексу України, а саме: зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу – канабіс в особливо великих розмірах, повторно, оскільки з викладених фактичних обставин (на 5 та 6 сторінках обвинувального акту) вбачається, що зазначена злочинна діяльність мала місце не тільки 12 лютого 2019 року, а й 13 лютого 2019 року (стосовно території дачного будинку за адресом: АДРЕСА_1 район АДРЕСА_2 Миколаївка АДРЕСА_1 ). Таким чином, колегія суддів вважає, що при формулюванні обвинувачення втрачений епізод злочинної діяльності за 13 лютого 2019 року, що є цілком неприпустимим та не може бути усунуто під час судового розгляду.

Слід зауважити, що окрім наведених недоліків при складанні обвинувального акту допущені чисельні незначні порушення вимог частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України, як то.

1.На вимогу пункту 1 цієї норми права обвинувальний акт має містити найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, що в свою чергу, зобов`язує орган досудового розслідування не просто вказати реєстраційний номер провадження, а вимагає зазначення його повного найменування, особи обвинуваченого та норм кримінального закону, які інкримінуються останньому. Однак, всупереч вказаному, у обвинувальному акті зазначено, що він складений «у кримінальному провадженні № 12017220470007575, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2017, стосовно ОСОБА_1 ч. 1 ст. 306, ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України», що є некоректним, оскільки дає підстави для висновку вважати ОСОБА_1 частиною норм Кримінального закону України. Отже, таке формулювання є неприпустимим.

2.На вимогу пункту 4 цієї ж норми процесуального права обвинувальний акт повинен містити прізвище, ім`я, по батькові та займану посаду слідчого, прокурора. Натомість, обвинувальний акт містить протиріччя в частині зазначення займаних посад слідчих, які здійснювали досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, зокрема, ОСОБА_3 .

3.На вимогу пункту 8 наведеної норми права, обвинувальний акт також має містити відомості про розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування), які відповідно до пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України відносяться до процесуальних витрат.

Всупереч цьому, обвинувальний акт, що аналізується, містить посилання на судові витрати, які не передбачені діючим кримінальним процесуальним законодавством України, та замість зазначення необхідності стягнення на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта, слідчий констатує вартість висновків, що є юридично невірним.

4.На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими …, проте, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 містить посилання на фактичні обставини встановлені досудовим розслідуванням (1 сторінка обвинувального акту) без зазначення чи вважає прокурор їх встановленими, чи ні.

На ряду з наведеним, до незначних порушень виявлених судом, також слід віднести порушення, що мають місце при складанні реєстру матеріалів досудового розслідування, який відповідно до приписів пункту 1 частини 4 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України є невід`ємним додатком до обвинувального акту та вимоги до якого встановлені частиною 2 статті 109 зазначеного процесуального кодифікованого закону України.

Так, вказана норма права обумовлює, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Реєстр матеріалів досудового розслідування є засобом фіксації дій і рішень, які приймалися у кримінальному провадженні і є по суті описом матеріалів справи. Він повинен відображати хід і проміжні результати досудового розслідування, використані в розслідуванні джерела доказів, а тому в ньому обов`язково повинні міститися: в хронологічному порядку дані про кожну процесуальну дію, проведену під час досудового розслідування – її номер, найменування та час проведення (дата і часовий відрізок), зокрема, повідомлення про внесення відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань і початок досудового розслідування (стаття 214 Кримінального процесуального кодексу України), помітка про ознайомлення сторони захисту, потерпілого з матеріалами досудового розслідування до його завершення, інформація про кожну проведену слідчу (розшукову) дію, данні про факт відкриття матеріалів кожною стороною протилежній стороні по закінченні досудового розслідування та письмового підтвердження факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (стаття 290 Кримінального процесуального кодексу України); зазначення в певній послідовності про прийняті під час досудового розслідування рішення, зокрема, вручення письмового повідомлення про підозру (відповідно до частини 4 статті 278 Кримінального процесуального кодексу України), постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді, суду, які містять найменування документа, дату прийняття рішення, предмет урегульованих відносин, наслідки для відповідних учасників цієї процесуальної ситуації, всі обставини, пов`язані із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження (дати прийняття, строк застосування), які приймаються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Крім цього, відповідно до частин 3 статті 283 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурором також вносяться відомості такої процесуальної дії, як закінчення досудового розслідування.

Отже, у реєстрі матеріалів досудового розслідування повинні бути вказані всі, без виділення основних або додаткових, процесуальні дії, які були проведені під час досудового розслідування і прийняті по ним процесуальні рішення.

Але, всупереч вищенаведеним вимогам закону реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017220470007575 не містить відомостей щодо дати надходження повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

У розділі І реєстру «Проведенні під час досудового розслідування процесуальні дії» не міститься відомостей про час проведення процесуальних дій, а лише про їх дату, а у розділі ІІ реєстру «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» взагалі відсутні реквізити процесуальних рішень.

Крім того, з пункту 67 розділу ІІ реєстру «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» вбачається, що 06 травня 2019 року було здійснено «повідомлення підозрюваному ОСОБА_4 та її захиснику про закінчення досудового розслідування», проте колегії суддів не зрозуміло, яким чином зазначені учасники, повідомлені про закінчення цього досудового розслідування, відносяться до злочинної діяльності Артюха С ОСОБА_5 .

Чи повідомлявся обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники про закінчення досудового розслідування з реєстру матеріалів досудового розслідування не встановлено, як й не встановлено, чи були відкриті стороні захисту матеріали кримінального провадження в порядку, передбаченому положеннями статті 290 Кримінального процесуального кодексу України.

Також, відсутні відомості щодо допуску захисників – Гунченка О.В. та Тимошенка Є.В. до участі у кримінальному провадженні та на якому етапі досудового слідства вони були допущені.

Загалом, всі прийнятті в ході досудового розслідування рішення викладені в реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017220470007575 в хаотичному порядку.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що при складанні обвинувального акту та доданих до нього матеріалів стороною обвинувачення допущено порушення ряду вимог кримінального процесуального закону України та, як наслідок, не належно висунуто ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Імперативними приписами частини 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

А отже, викладення формулювання обвинувачення під час судового розгляду законом не передбачено. Під час судового розгляду прокурор може лише змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи (частина 2 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України).

Статтею 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Із зазначеної норми Основного Закону випливає, що формулювання обвинувачення в обвинувальному акті повинно бути конкретним.

Детальне зазначення обставин пред`явленого обвинувачення забезпечується та гарантується на державному рівні, у площині розуміння статтей 20 та 42 Кримінального процесуального кодексу України, належного здійснення та використання обвинуваченим його невід`ємного процесуального права на захист від того обвинувачення, що йому пред`явлене.

Відсутність конкретизованого обвинувачення є також прямим порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 09 жовтня 2008 року у справі «Абрамян проти Росії» більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, та як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (пункт 79 рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камінські проти Австрії» заява № 9783/82).

Також слід врахувати, що положення підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі по тексту – Конвенція) необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пункті 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (пункт 52 рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» заява № 25444/94; пункт 58 рішення від 25 липня 2000 року у справі «Матточіа проти Італії», заява № 23969/94, пункт 34 рішення від 20 квітня 2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», заява № 42780/98).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» пункту 3 статі 6 Конвенції (пункт 54 рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», а також пункт 47 рішення у справі «Даллос проти Угорщини»).

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд прийшов до переконання, що встановлені та наведені в даній ухвалі суду порушення процесуального закону є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів обвинуваченого, зокрема, гарантованого Конституцією України його права на захист, що у своїй сукупності об`єктивно перешкоджають суду повно і всебічно розглянути провадження, негативно вплине на постановлення законного й обґрунтованого вироку, оскільки зміст і форма кримінального провадження, відповідно до положень статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист та змагальність сторін.

Враховуючи перелік рішень, які суд має право прийняти за результатами проведення підготовчого судового засідання, передбачений частиною 3 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України, обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування із долученими матеріалами (розписками обвинуваченого та його захисників) підлягає поверненню прокурору, який направив його до суду, для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог статті 291 Кримінального процесуального кодексу України в продовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для їх усунення.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 55, 62 Конституції України, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику в спорах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекусорів», пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 24 жовтня 2003 року «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві», статтею 1, пунктом 13 частини 1 статті 3, статтями 7, 8, 9, 27, частиною 11 статті 31, частинами 5 та 6 статті 34, частиною 3 статті 35, статтею 91, частиною 2 статті 109, частиною 2 статті 110, статтями 134 – 138, 291, 293, 314 - 316, 369, 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

Обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 грудня 2017 року під № 12017220470007575, щодо вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 2 та 3 статті 307 Кримінального кодексу України, повернути прокурору, що його затвердив, для усунення виявлених судом недоліків та приведення його у відповідність вимогам закону протягом розумного строку.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Нововодолазький районний суд Харківської області.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання нею законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Ухвалу постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору та підписано колегією суддів в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Головуючий суддя: Т.М. Трояновська

Суддя: С.В. Мащенко

Суддя: І.О. Пархоменко