Вирок № 82696988, 26.06.2019, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 1-кп/742/214/19

Єдиний унікальний № 740/3390/15

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2019 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючого-судді - Павлова В.Г.,

за участі секретаря - Тищенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали об`єднаних кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР від 25.06.2015 року за №12015270180001064 та від 07.09.2016 року за №12016270180001434, по обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ніжина Чернігівської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 23.06.2011 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців,

- 20.01.2012 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області за ч.3 ст.15, ч.2 ст.308, ч. 1 ст.69, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185, ч.1, 4 ст.70, ст.71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна,

- 14.04.2015 звільненого з Полицької ВК №76 УДПтСУ в Рівненській області за відбуттям строку покарання, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.04.2015 року відносно засудженого встановлено адміністративний нагляд строком на 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.296, ст.395 КК України, -

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - Сірик І.В.,

захисника обвинуваченого - Денисенко С.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаним з вимогами ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 09.04.2015 року про встановлення відносно нього адміністративного нагляду, згідно з якою, останньому, зокрема, заборонявся виїзд за межі міста Ніжина Чернігівської області без дозволу керівництва Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області та покладався на нього обов`язок реєструватися у вказаному органі внутрішніх справ чотири рази на місяць, а також з постановою Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області від 05.05.2015 року про встановлення днів явки на реєстрацію, якими визначено 1, 2, 3, та 4-тий вівторки місяця, умисно, з метою ухилення від встановленого відносно нього адміністративного нагляду, з мотивів явної неповаги до тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за своєю поведінкою, у невстановлені в ході судового розгляду день та час періоду з 06.05.2015 року до 28.05.2015 року самовільно, без одержання всупереч вказаного судового рішення дозволу керівництва Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області, залишив місце проживання, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, на проживання в якому отримав дозвіл 06.05.2015 року, та припинив постійно проживати за вказаною адресою, а також з`являтися на реєстрацію до Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області у визначені дні, проживаючи при цьому за адресою: АДРЕСА_4 , а у подальшому - за адресою: АДРЕСА_5 .

Також, у період з 18 год. 45 хв. 20.07.2015 року до 18 год. 50 хв. 21.07.2015 року, ОСОБА_1 маючи умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна з метою протиправного збагачення з корисливих мотивів через вікно житлового будинку, яке власноручно відчинив шляхом віджиму, він проник до житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , звідки повторно, таємно викрав телевізор марки «Toshiba 32LV733C» вартістю 3400,0 грн, системний блок марки «Impression HomBox А4310» вартістю 2366,67 грн, монітор марки «ASER» вартістю 2775,00 грн, телевізійний тюнер марки «Strong SRT 8501» вартістю 550,00 грн, мобільний телефон марки «Nokia 6610» вартістю 93,61 грн, автомагнітолу марки «Sony CDX-GT570UE», вартістю 2116,00 грн, гроші в сумі 700,00 гривень, що належать ОСОБА_2 , отримавши змогу розпоряджатися викраденим на власний розсуд та заподіявши, таким чином, матеріальної шкоди потерпілому на загальну суму 12 001,28 грн.

Крім того, будучи обвинуваченим у кримінальному провадженні №12015270180001064 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185 та ст.395 КК України, ОСОБА_1 в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13.05.2016 року було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

05.09.2016 року, близько 16 год. 50 хв., перебуваючи у спеціально обладнаному укріпленні для тримання обвинувачених залу судових засідань №2 Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області, що розташований по вул. Шевченка, 57-а у м. Ніжині, після оголошення головуючим тексту ухвали суду про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під ватрою та відкладення розгляду кримінального провадження ОСОБА_1 умисно з мотивів явної неповаги до суспільства, до встановленого в державі порядку здійснення правосуддя, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з особливою зухвалістю, що полягала в голосному викрикуванні нецензурних слів у бік прокурора та суду, нанесенні ударів руками та ногами по скляних стінах укріплення для тримання обвинувачених, від чого скло однієї зі стін тріснуло, чим Державній судовій адміністрації України у Чернігівській області спричинено матеріальну шкоду розміром 3960,00 грн, грубо порушив громадський порядок у залі суду. Хуліганські дії ОСОБА_1 вдалося припинити лише шляхом застосування до нього працівниками поліції спеціальних засобів та засобів фізичного впливу.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.296, ст.395 КК України визнав повністю та надав показання, які за своїм змістом повністю відповідають викладеним вище обставинам, що ним було свідомо порушено правила встановленого щодо нього адміністративного нагляду, оскільки самовільно та без отримання на це відповідного дозволу залишив місце проживання в м. Ніжин, та переїхав спочатку до м. Бровари Київської області, а згодом і до м. Києва. В ході судового розгляду справи заявив клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності за ст.395 КК України у зв`язку з закінченням строків давності.

Також ОСОБА_1 підтвердив, що у вечірній час 05.09.2016 року, будучи знервованим через затягування на його думку розгляду справи, вчинив умисне хуліганство в залі судових засідань Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області при обставинах, вказаних в обвинувальному акті, підтвердивши голосне викрикуванні нецензурних слів у бік прокурора та суду, нанесенні ударів руками та ногами по скляних стінах укріплення для тримання обвинувачених. Свою вину у вчиненні ним вище вказаних злочинах визнає повністю та щиро розкаюється, повідомив про часткове відшкодування заподіяної матеріальної шкоди ТУ ДСА у Чернігівській області в розмірі 1000 грн за пошкоджене майно, заявлений цивільний позов визнає повністю.

Враховуючи те, що обвинувачений в присутності захисника надав в судовому засіданні послідовні, логічно-узгоджені показання, які повністю підтверджують фактичні обставини скоєних ними злочинів за ч.1 ст.296 та ст.395 КК України, що викладені в обвинувальному акті, а інші учасники процесу не оспорюють обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, з огляду на відсутність будь-яких сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження в частині пред`явленого обвинувачення за ч.1 ст.296 КК України та ст.395 КК України із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Разом з тим, ОСОБА_1 категорично заперечив щодо його обвинувачення за ч.3 ст.185 КК України в крадіжках з житла ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки таких не вчиняв, в ломбарди м. Прилуки як і в м. Ніжин не їздив, і викраденого майна не здавав. Свій паспорт в травні 2016 року залишив з верхнім одягом у ОСОБА_4 , який найймовірніше використовував його у ломбардах. Обвинувачений вказував, що неодноразово звертався до знайомого, прізвище якого йому точно не відоме і який з його показань вже помер, щоб він забрав паспорт у ОСОБА_4 та повернув йому. ОСОБА_1 визнав, що до моменту затримання в рамках кримінального провадження, ним не повідомлялось відповідні державні органи про втрату паспорта громадянина України, а виготовлення нового вже було ініційовано в СІЗО. В період, який йому інкримінують, коли він начебто вчинив крадіжки він постійно жив у м. Києві та з`явився до м. Ніжина лише одного разу до слідчого за викликом.

Аналізуючи показання обвинуваченого ОСОБА_1 в цій частині, суд приходить до висновку, що всі вони хоча й містять у заперечення причетності до інкримінованих крадіжок, проте не дозволяють суду взяти їх за основу правдивого пояснення ним подій, оскільки частково спростовуються матеріалами справи та встановленими в судовому засіданні фактичними обставинам.

Більш того, не зважаючи на заперечення ОСОБА_1 вини в пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст.185 КК України, з усіх наданих суду доказів, у тому числі і показань обвинуваченого, отриманих в ході судового слідства, беззастережно слідує, що обставини скоєння ним злочину достовірно встановлені судом та підтверджуються показаннями свідків, іншими, нижче зазначеними, перевіреними в судовому засіданні письмовими доказами.

Суд, на виконання вимог ст.22 КПК України, забезпечив сторонам змагальність процесу та свободу в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, створив їм відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків. Проте, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 надав показання, що влітку 2015 року він, працюючи таксистом в м. Ніжин, в нічний час отримав замовлення на перевезення речей до м. Прилуки. Прибувши на виклик за попередньо визначеною адресою, він побачив чоловіка, який мав при собі плазмовий телевізор і монітор. Розмістивши вказані речі в багажник та салон автомобіля, вище вказана особа декілька раз відлучалась в невідомому напрямку, оскільки було темно, та кожного разу додаткового приносила ще речі. Під`їхавши до ломбарду в м. Прилуки, замовник перевезення розвантажив вище вказані предмети та за декілька спроб переніс їх в середину спеціалізованої організації. Після чого вони разом повернулись до м. Ніжин. Незважаючи на ряд уточнюючих запитань прокурора щодо кількості та виду зданого чоловіком до ломбарду майна, а також майна, яке не було прийнято в останнього, свідок відмовився надавати відповідь, мотивуючи часовою віддаленістю подій.

Свідок ОСОБА_5 , переглянувши протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.05.2016 року /а.с.213 т.2/ підтвердив як безпосередню участь в слідчій дії, так і належність йому підписів в документі, не заперечуючи його зміст. Проте, на момент розгляду справи свідок вже не може пригадати особу замовника поїздки до ломбарду в м. Прилуки.

Будучи допитаним в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надала показання, що 22.07.2015 року нею, як слідчим Ніжинського ВП, в службовому кабінеті було повідомлено про підозру ОСОБА_1 та проведено допит щодо ухилення ним від адміністративного нагляду. Виклик підозрюваного здійснювався в телефонному режимі. Свідку достеменно не відомо про місце його постійного проживання, зі слів обвинуваченого - він начебто проживав в м. Києві. Останній не повідомляв свідка про втрату паспорта громадянина України.

Свідок ОСОБА_7 , яка приймала участь в якості понятого під час проведення 11.05.2016 року впізнання свідком ОСОБА_5 , в судовому засіданні надала показання про її безпосередню участь в слідчій дії, підтвердивши як процес проведення впізнання останнім підозрюваної особи з запропонованих слідчим фотокарток, так і належність їй підписів в відповідному протоколі.

Допитана за клопотанням сторони захисту в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_8 , яка є матір`ю обвинуваченого, надала показання, що обвинувачений в період з 17.07.2015 року по 04.08.2015 року проживав в м. Києві та не залишав межі населеного пункту, окрім одного дня - 25.07.2015 року, коли він їздив в м. Ніжин за викликом до слідчого. Свідок обізнана про втрату обвинуваченим паспорту, але не пам`ятає період.

Свідок ОСОБА_9 , необхідність допиту якого було заявлено стороною захисту, в режимі відеоконференції категорично відмовився надавати показання, не конкретизуючи мотиви прийнятого ним рішення.

З витягу кримінального провадження №1201527010001214 вбачається, що 21.07.2015 від ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 , надійшла заява про вчинення за місцем його проживання з 18 год. 45 хв. 20.07.2015 по 6 год 00 хв. 21.07.2015 крадіжки телевізора марки «Toshiba 32LV733C», системного блока комп`ютера, монітора марки «ASER», телевізійного тюнера, гаманця з грошима в сумі 700,00 гривень, золотої каблучки та банківської картки, чим заподіяно матеріальної шкоди на 12 000 грн /т.2 а.с.183/.

Згідно протоколу огляду місця події від 21.07.2015 року та фото-таблиці до нього, проведеного за безпосередньої участі ОСОБА_2 , встановлено, зокрема, механізм проникнення до належного потерпілому будинку та місця зберігання викрадених предметів /а.с.228-235 т.2/.

Вартість викрадених в ОСОБА_2 телевізора марки «Toshiba 32LV733C» у розмірі 3400,00 грн, монітора марки «ASER» у розмірі 2775,00 грн, системного блоку марки «Impression HomBox А4310» у розмірі 2366,67 грн, телевізійного тюнера марки «Strong SRT 8501» у розмірі 550,00 грн, мобільного телефона марки «Nokia 6610» у розмірі 93,61 грн та авто-магнітоли марки «Sony CDX-GT570UE» у розмірі 2116,00 грн, підтверджується висновками експерта №752 від 18.08.2015 року та №909 від 23.08.2015 року /т.2 а.п.236-239, 241-244/.

Як вбачається з листа ПТ «Ломбард «Гроші на прокат» ТОВ «ТПК «Партнер» і компанія» від 13.08.2015 року, обвинувачений ОСОБА_1 21.07.2015 року звертався до відділення №12 ПТ «Ломбард «Гроші на прокат» у м. Прилуках та ним було укладено два договори фінансового кредиту та закладу майна, предметами якого стали телевізор марки «Toshiba» та системний блок марки «Impression HomBox» /т.2 а.п.247/.

Факт звернення 23.07.2015 року ОСОБА_1 до відділення ломбарду по вул. Гоголя 11 в м. Ніжині та здачу ним мобільного телефону марки «Nokia 6610» підтверджується письмовою довідкою товариства «Ломбард «Гроші на прокат» ТОВ «ТПК «Партнер» /т.2 а.с.248-249/.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11.05.16 року, свідок ОСОБА_5 за формою обличчя та його виразом впізнав по фотокарткам ОСОБА_1 , якому надавав послуги з перевезення (таксі) приблизно у липні 2015 року /т.2 а.с.213-215/.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 не зміг підтвердити, що обвинувачений є саме тим замовником послуги на перевезення, яка мала місце влітку 2015 року, мотивуючи лише віддаленістю подій, однак ствердно вказав на належність йому підписів у протоколі впізнання за фотознімками та не заперечував щодо здійснення ним власного вибору саме фотознімку №2 за сукупністю ознак зовнішнього вигляду зображеної на ньому особи.

Твердження захисника про визнання недопустимим доказом протоколу пред`явлення для впізнання від 11.05.2016 року з підстав його проведення саме за фотокартками, а не шляхом пред`явлення свідку безпосередньо ОСОБА_1 , який вже був затриманий, є не переконливим /а.с.3 т.3/. Так, згідно приписів ч.6 ст.228 КПК України, за необхідності впізнання може провадитися і за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. В даному випадку термін «необхідність» наділяє слідчого дискреційними повноваженнями у виборі методики та порядку пред`явлення об`єкту для впізнання, а достовірність результатів проведеного слідчої дії гарантується виключно дотриманням порядку її проведення.

Неможливість в судовому засіданні свідком ОСОБА_5 впізнати ОСОБА_1 як замовника послуги на перевезення в 2015 році з м. Ніжин до ломбарду м. Прилуки, на думку суду, об`єктивно обумовлена як часовою віддаленістю досліджуваних подій, так і фактом їх перебігу в нічний час. Можливість відтворення в пам`яті образ особи обвинуваченого під час проведення в 2016 році впізнання за фотокартками було підтверджено свідком в судовому засіданні, що свідчить як на правдивість його показань під час проведення відповідної слідчої дії під час досудового слідства, так і на можливість врахування його показань наданих вже в ході судового засідання.

Більше того, висновок суду щодо визнання належним та допустимим доказом протоколу впізнання за фотознімками посилюється показаннями допитаного свідка ОСОБА_7 , яка підтвердила перебіг та характерні особливості вказаної слідчої, обізнаність щодо якої може бути притаманною лише особі, що приймала безпосередню в ній участь. Розбіжність її показань в частині часу проведення слідчої дії не є підставою для визнання доказу з цієї підстави недопустимим, оскільки вона, на думку суду, обумовлена виключно часовою віддаленістю досліджуваних подій та компенсується детальним описом самого її перебігу.

Твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в нього паспорта громадянина України та ймовірного його використання свідком ОСОБА_9 , суд вважає не переконливими, оскільки будь-яка фінансова установа при укладенні договорів застави перевіряє особу з наявними документами. В даному випадку, форма голови та риси обличчя обвинуваченого і вище вказаного свідка є вочевидь різними. Окрім того, ОСОБА_1 вказав, що виготовлення ним нового паспорта було ініційовано вже перебуваючи в СІЗО, хоча близько року в нього він був відсутній. Вказана обставина яскраво свідчить, що саме усвідомлення останнім ризику бути викритим фактично і обумовило планування ним захисної версії від обвинувачення про втрату паспорта. Тривалість невжиття обвинуваченим заходів щодо повернення його паспорту, неможливість конкретизації особи, яка начебто мала забрати паспорт в ОСОБА_9 , а також відмова останнього від надання показань є підтвердженням вище вказаного висновку суду.

Виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ч.1 ст.233, ч.2 ст.234 та ч.2 ст.237 КПК України, огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Добровільність надання згоди ОСОБА_2 на проведення відповідної слідчої дії в суду не викликає сумніву, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження протилежного, а відтак, вважати протокол огляду місця події від 21.07.2015 року недопустимим доказом не вбачається.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.242 КПК України, слідчий або прокурор зобов`язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків. Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового слідства з клопотанням про проведення експертизи не звертався, а вартість викраденої ОСОБА_1 з будинку потерпілого ОСОБА_2 золотої каблучки була визначена лише на підставі довідки ФОП « ОСОБА_10 », яка в силу ч.2 ст.86 КПК України є недопустимим доказом /а.с.246 т.2/.

Враховуючи факт заперечення стороною захисту як власне самої причетності обвинуваченого до крадіжки належного ОСОБА_2 майна, так і визначену органом досудового слідства його вартість в цілому, суд, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів вартості золотої каблучки, визначеної на підставі висновку експерта, зобов`язаний виключити її з обвинувачення доведеного судом.

Малоймовірними з точки зори достовірності показання свідка ОСОБА_8 щодо місця постійного перебування обвинуваченого в період з 17.07.2015 року по 04.08.2015 року, оскільки в цій частині вони навіть на узгоджуються з анкетними даними, які вказував сам підозрюваний під час допиту в якості підозрюваного. Так, згідно вказаного протоколу місцем фактичного проживання значиться як м. Ніжин та м. Бровари, натомість свідком ствердно зазначалось як м. Київ. Недостовірність показань свідка посилюється й категоричним зазначенням нею відсутності обвинуваченого в м. Києві саме 25.07.2015 року, що не узгоджується навіть з показаннями самого ОСОБА_1 та свідчить про сприяння останньому уникнути кримінальної відповідальності.

Окрім того, згідно інформації про зв`язок кінцевих обладнань споживачів телекомунікаційних послуг з абонентським номером НОМЕР_1 , яким згідно ухвали Прилуцького міськрайонного суду користувався свідок, вона перебувала поза межами м. Києва, що об`єктивно унеможливлює поінформованість про фактичне місце перебування обвинуваченого ОСОБА_1 /а.с.169, 204-207 т.3/.

Твердження сторони захисту на відсутність ідентифікуючих даних в довідках ломбарду про прийняті предмети, що унеможливлює їх співставлення з викраденим майном потерпілого, з урахуванням всього комплексу досліджених доказів в сукупності, є безпідставним.

Доцільність допиту свідка ОСОБА_11 , яка повторно в судове засідання не з`явилась, щодо обставин перебування обвинуваченого в м. Києві суд не вбачає, оскільки вони не є предметом доказування в справі, а заявлені клопотання є спробою затягування розгляду справи.

За наведених вище обставин суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 здійснив таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло потерпілого ОСОБА_2 , а відтак його дії кваліфікує за ч.3 ст.185 КК України.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується також у тому, що у невстановлений день періоду з 18.07.2015 року до 04.08.2015 року у вечірній час, маючи умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна з метою протиправного збагачення з корисливих мотивів через вікно житлового будинку, яке власноручно відчинив шляхом віджиму, проник до житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , звідки повторно таємно викрав телевізор марки «LG-42LS340T» вартістю 6675,00 грн, веб-камеру марки «JS090925 РК 710 MS» вартістю 240,00 грн, мікрохвильову піч марки «Panasonic NNS215WF» вартістю 850,00 грн, сканер марки «Canon CanoScanLide 100» вартістю 1200,00 грн, відеокамеру марки «Sony DCR-DVD 106 Е» вартістю 1520,22 грн, мобільний телефон марки «Samsung X 620» вартістю 100,00 грн, цифровий ефірний тюнер марки «NEOTION Irdeto Cloaked СА» вартістю 450,00 грн, принтер марки «Canon i250» вартістю 1400,00 грн, що належать ОСОБА_3 , отримавши змогу розпоряджатися викраденим на власний розсуд та заподіявши, таким чином, матеріальної шкоди потерпілій на загальну суму 12 435 грн 22 к.

В обґрунтування пред`явленого обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки в будинку ОСОБА_3 , за клопотанням прокурора в судовому засіданні було досліджено наступні письмові докази.

Так, з витягу кримінального провадження №12015270180001301 вбачається, що 04.08.2015 від ОСОБА_3 , мешканки АДРЕСА_8 , надійшла заява про вчинення за період часу з 20.07.2015 по 04.08.2015 за місцем її проживання крадіжки побутової техніки на суму 10 000 грн 00 к. /т.2 а.п.188/.

Згідно протоколу огляду місця події від 04.08.2015 року та фото-таблиці до нього, проведеного за безпосередньої участі ОСОБА_3 , встановлено, зокрема, механізм проникнення до будинку та місце зберігання викрадених предметів /т.2 а.с.204-208/.

Наявність в потерпілої ОСОБА_3 зазначених нею в заяві про вчинення кримінального правопорушення викрадених предметів підтверджується письмовими доказами /т.2 а.с.209-212/.

Вартість викрадених в ОСОБА_3 телевізора марки «LG-42LS340T» у розмірі 6675,00 грн, відеокамери марки «Sony DCR-DVD 106 Е» у розмірі 1520,22 грн, а також мобільного телефона марки «Samsung X 620» у розмірі 100,00 грн, підтверджуються висновком експерта №240 від 23.02.2016 /т.2 а.п.217-221/.

Згідно довідки ФОП « ОСОБА_12 », вартість викрадених у ОСОБА_3 веб-камери марки «JS090925 РК 710 MS» становить 240,00 грн, принтера марки «Canon i250»-1400,00 грн, мікрохвильової печі марки «Panasonic NNS215WF»-850,00 грн, сканера марки «Canon CanoScanLide100»-1200,00 грн та цифрового ефірного тюнера марки «NEOTION IrdetoCloaked СА»-450,00 грн /т.2 а.п.223-227/.

Як вбачається з першого аркушу протоколу допиту ОСОБА_1 в якості підозрюваного від 22.07.2015, останнім адресами його фактичного проживання були зазначені, зокрема АДРЕСА_3 , що вказує на факт його проживання у певний період часу по-сусідству з потерпілою ОСОБА_3 /т.2 а.п.216/.

Приписами ч.1 ст.91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно статті 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, факт вчинення у невстановлений день періоду з 18.07.2015 року до 04.08.2015 року крадіжки з будинку ОСОБА_3 вище вказаного переліку предметів суд вважає встановленим, оскільки підтверджується належними доказами по справі, а саме: заявою потерпілої про вчинення кримінального правопорушення та частково гарантійними талонами /картками/.

Протокол огляду місця події від 04.08.2015 року та фото-таблиці до нього, суд визнає допустимим доказом, оскільки останнім зафіксовано факт зникнення з належного домогосподарства потерпілої майна, а також механізм проникнення до будинку. Посилання сторони захисту щодо недопустимості вказаного протоколу є безпідставними з вище наведених аналогічних мотивів.

Вартість викрадених в ОСОБА_3 телевізора марки «LG-42LS340T», відеокамери марки «Sony DCR-DVD 106 Е», а також мобільного телефона марки «Samsung X 620», підтверджуються висновком експерта №240 від 23.02.2016, який визнає суд допустимим доказом в справі /т.2 а.п.217-221/.

Суд позбавлений можливості використовувати довідку ФОП « ОСОБА_12 » в обґрунтування вартості викрадених у ОСОБА_3 веб-камери марки «JS090925 РК 710 MS», принтера марки «Canon i250», мікрохвильової печі марки «Panasonic NNS215WF», сканера марки «Canon CanoScanLide100» та цифрового ефірного тюнера марки «NEOTION IrdetoCloaked СА», оскільки вказаний письмовий доказ, в силу п.6 ч.2 ст.242 КПК України та ч.2 ст.86 КПК України, є недопустимим /т.2 а.с.223-227/.

Згідно ч.1 ст.23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

В судовому засіданні допитані за клопотанням сторони обвинувачення свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повідомили про необізнаність щодо причетності обвинуваченого до крадіжки з господарства ОСОБА_3 . Їх показання не можна визнати прямими чи непрямими доказами в цій частині обвинувачення, адже свідок ОСОБА_5 лише підтвердив факт виїзду з м. Ніжин до ломбарду в м. Прилуки з чоловіком, який мав з собою ряд предметів, зокрема - плазмовий телевізор і монітор, не конкретизуючи їх назви та не вказуючи характерні особливості. Показання свідка ОСОБА_6 стосуються дати пред`явлення підозри обвинуваченому та його перебування в м. Ніжин, а свідка ОСОБА_7 - її участь як пойнятої в слідчій дії на стадії досудового слідства.

Суд звертає увагу, що попередньо вже встановлений факт здачі 21.07.2015 року ОСОБА_1 до ломбарду в м. Прилуки телевізор «Toshiba», який належав потерпілому ОСОБА_13 Окрім вказаного телевізора, в останнього обвинуваченим було викрадено в тому числі і монітор марки «ASER». Жодних переконливих аргументів для констатації належності монітора саме потерпілій ОСОБА_3 , окрім припущень, прокурором в судовому засіданні зазначено не було і в ході розгляду справи не здобуто.

Факт проживання обвинуваченого по-сусідству з потерпілою ОСОБА_3 , та співпадання по часу перебування ОСОБА_1 в м. Ніжині з часом вчинення крадіжок, за умови відсутністю будь-яких інших належних та допустимих доказів в справі, не може переконливо свідчити про його причетність до інкримінованого злочину.

Реконструкція прокурором обставин в частині перевезення обвинуваченим викраденого майна спочатку за адресою його проживання в м. Ніжин, а потім викрадення в господарстві ОСОБА_3 , з подальшим викликом таксі до м. Прилук є припущенням і жодним доказом не підтверджується.

Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч.ч.2,3 ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, в тому числі і органів досудового розслідування.

Виходячи із загальних засад кримінального судочинства, верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши докази, надані стороною обвинувачення в їх сукупності, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів про причетність ОСОБА_1 до викрадення майна з домогосподарства потерпілої ОСОБА_3 , а відтак обвинувачений в цій частині підлягає виправданню за недоведеністю.

З огляду на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, в рамках одного і того самого обвинувачення, які кваліфіковані однією нормою кримінального закону, і суд в ході судового розгляду прийшов до висновку про доведеність вини лише по одному епізоду, а по іншому епізоду вина обвинуваченого доведена не була, підстав для зазначення в резолютивній частині вироку про виправдання обвинуваченого за відповідним епізодом не вбачається.

Обговорюючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_1 , суд враховує ступінь тяжкості вчинених за достатньо короткий проміжок часу злочинів, які згідно із ст.12 КК України є тяжкими та злочином невеликої тяжкості, спосіб вчинення злочинів, загально-соціальні дані особи обвинуваченого: вік, задовільний стан здоров`я, сімейний стан, раніше неодноразово судимого за умисні корисливі злочини, наявність даних про суспільно-корисну зайнятість, негативну характеристику за місцем відбування покарання, відсутність даних про перебування обвинуваченого на спеціальних обліках в медичних закладах, наявність обставини, що пом`якшує покарання за ч.1 ст.296 КК України - часткове добровільне відшкодування збитків, та наявність обставини, що його обтяжує - рецидив злочинів (враховується виключно при призначенні покарання за ст.395 КК та ст.296 КК, оскільки за іншою статтею повторність визначення як кваліфікуюча ознака), відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин для покарання за ч.3 ст.185 КК, досудову доповідь уповноваженого органу з питань пробації в частині високого ступеня ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та середнього ступеня ризику небезпеки для суспільства, позицію прокурора та думку потерпілих, які щодо призначення покарання покладаються на розсуд суду, і вважає про необхідність призначення покарання за вчиненні ним злочини в меж санкцій статей у виді обмеження волі та позбавлення волі, обравши при призначенні покарання за сукупністю злочинів принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим на підставі ст.70 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо його звільнення від призначеного покарання за ст.395 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на момент ухвалення вироку, враховуючи одностайну позицію сторін кримінального провадження, підлягає задоволенню.

Застосування до ОСОБА_1 процедури звільнення від відбування покарання з випробуванням є недоцільним, незважаючи навіть на нейтральну позицію потерпілих та певні позитивні зміни в особистості обвинуваченого, зокрема його офіційне працевлаштування та відсутність інформації про вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки не буде забезпечено досягнення мети покарання та порушено принцип невідворотності покарання.

Розглядаючи заявлені цивільні позови прокурора Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах ТУ ДСА України в Чернігівській області, ОСОБА_3 та ОСОБА_13 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими кримінальним процесуальним кодексом України.

Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на заявлені позовні вимоги та фактичні обставини справи, позов прокурора, з урахуванням позиції ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню в розмірі 2960 грн /а.с.132-133 т.2, а.с.3 т.30/. Позов потерпілого ОСОБА_2 , незважаючи на не визнання відповідачем, підлягає задоволенню частково в розмірі 12001,28 грн, оскільки в іншій частині вартість викраденого майна не підтверджена допустимими доказами. Позов ОСОБА_3 , відповідно до ч.3 ст.129 КПК України, підлягає залишенню без розгляду.

Наявні в матеріалах справи речові докази, за узгодженням сторін по справі, в судовому засіданні не досліджувались, оскільки вони жодним чином не підтверджують та не спростовують пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення.

Питання щодо речових доказів по справі підлягає вирішенню в порядку ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати по справі, що пов`язані з залученням експертів для проведення трасологічних та товарознавчих експертиз, в розмірі 859,32 грн., з огляду на вимоги ч.2 ст.124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави в повному обсязі /т.2 а.с.245, т.3 а.с.44/.

Керуючись ст.ст.370,373,374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.1 ст.296 та ст.395 КК України, та призначити йому покарання:

-за ч.3 ст.185 КК України - у виді 4 /чотирьох/ років позбавлення волі;

-за ч.1 ст.296 КК України - у виді 3 /трьох/ років обмеження волі;

-за ст.395 КК України - у виді 4 (чотирьох) місяців арешту.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного покарання за ст.395 КК України у виді 4 (чотирьох) місяців арешту в зв`язку з закінченням строків давності.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю вчинених злочинів, передбачених ч.3 ст.185 КК України та ч.1 ст.296 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 /чотири/ роки.

Строк початку відбуття покарання ОСОБА_1 рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Згідно ч.5 ст.72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього його ув`язнення з 11.05.2016 року по 22.03.2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу засудженому не обирати.

Цивільний позов прокурора Ніжинської місцевої прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі позивача - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням майна - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області 2 960 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят) грн 00 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 12 001 грн 28 коп. в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - залишити без розгляду.

Речові докази: пакет з зарядним пристроєм до мобільного телефону, банківською карткою ПриватБанку № НОМЕР_2 , запальничкою синього кольору, сонцезахисними окулярами, бігоміром, зв`язкою ключів та мобільним телефоном «Престіжио» SP 3503 DUO , НОМЕР_5, НОМЕР_4 , які передані на зберігання ОСОБА_14 (т.3 а.п.6-9) - залишити у її володінні та розпорядженні.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави - 859,32 грн, витрат за проведення судових експертиз.

Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області протягом 30 діб з дня проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення підлягає врученню обвинуваченому і прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя Прилуцького

міськрайонного суду В.Г. Павлов