Рішення № 82691831, 19.06.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.06.2019 Справа №607/12583/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого Грицака Р.М.

за участю секретаря Білецької Ю.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_6 , Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, за участю третьої особи на стороні позивача ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту 09 лютого 2017 року складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Скочеляс Іриною Олегівною та зареєстрований в реєстрі за №19.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_7 , який також був рідним дядьком ОСОБА_5 . ОСОБА_7 на момент смерті не мав дружини, батьків та дітей тому, він як спадкоємець другої черги звернувся із заявою про прийняття спадщини за законом до нотаріуса та йому стало відомо, що існує заповіт, складений ОСОБА_7 за час життя, яким він розпорядився своїм майном на випадок смерті, заповівши своє майно відповідачу ОСОБА_6 . Вважає, що ОСОБА_7 внаслідок наявного у нього психічного захворювання не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними в момент складання розпорядження на випадок своєї смерті (складання заповіту), а тому з підстав передбачених ст. ст. 215, 1257 ЦК України просить визнати недійсним односторонній правочин яким є заповіт як розпорядження на випадок смерті внаслідок того, що спадкодавець вчинивши вказаний вище правочин не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, а також не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності. Ухвалою суду від 12 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Карпа М.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав і мотивів наведених у позові та просять суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, однак подала суду заву в якій позову не визнала зокрема зазначила, що вона є монахиня та будинок ОСОБА_7 згідно його волевиявлення мав після його смерті належати монастирю у зв`язку з чим він склав заповіт.

Представник відповідача ОСОБА_6 адвокат Янкович І.С. в судовому засіданні позову не визнав та суду пояснив, що ОСОБА_7 проживав у будинку, що знаходиться поблизу монастиря в якому ОСОБА_6 є монахиня. За час життя ОСОБА_7 обходив себе сам, був при повному розумі та часто відвідував монастир. Наявне у ОСОБА_7 психічне захворювання носило періодичний характер та він за час життя отримував відповідне лікування. Вважає, що оскільки ОСОБА_7 недієздатним визнаний не був, тому складений ним заповіт відповідав волі померлого, та був складений і посвідчений у встановленим законом порядку. В задоволенні позову просить суд відмовити. Представник відповідача Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Чаповський В.В. в судовому засіданні пояснив, що в 2016 році ОСОБА_7 звернувся до сільської ради для оформлення заповіту та повідомив, що все воє майно хоче залишити монастирю. Документів про те, що ОСОБА_7 лікувався з приводу психіатричного захворювання у сільській раді не було, про наявність хвороби у ОСОБА_7 також сільській раді не було відомо, оскільки його поведінка була адекватна. Заповіт посвідчувався вдома у ОСОБА_7 . Вважає, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні, а тому просить відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні суду пояснив, що він проживає поряд із будинком свого дядька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та часто відвідував померлого. З 2000 року ОСОБА_7 лікувався з приводу психічної хвороби. В останній місяць життя ОСОБА_7 був вже лежачий та не розмовляв, з лікарні його виписали як безнадійного. Вважає, що ОСОБА_7 на час посвідчення заповіту від його імені 09.02.2017 року не усвідомлював своїх дій, а відтак просить визнати вказаний заповіт недійсним.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши зібрані письмові докази по справі, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав:

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , в с. Великі Гаї.

З метеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є рідним братом померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , а ОСОБА_5 є племінником померлого, як син рідної сестри ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказаний факт не заперечується сторонами.

17.03.2017 року приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. заведено спадкову справу №60395661 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , за заявою сестри померлого ОСОБА_9 .

12.07.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 подали приватному нотаріусу Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 .

Як вбачається із заповіту, складеного 09 лютого 2017 року, який було посвідчено секретарем Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Скочеляс І.О. за реєстром № 19, ОСОБА_7 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 на випадок своєї смерті заповідає ОСОБА_6 , 1957 р.н. належні йому на првві приватної власності земельні ділянки площею 0,14 га та 0,30 га із загальної площі 0,589 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_1 . Вказаний заповіт записаний зі слів ОСОБА_7 У зв`язку з тим, що ОСОБА_7 не зміг власноручно підписатися через захворювання, за його дорученням текст заповіту підписано присутніми під час його оголошення свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

У відповідь на виконання ухвали суду адміністрація Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні листом від 23.01.2018 року надала інформацію про те, що громадянин ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживав за адресою: с АДРЕСА_2 Великі АДРЕСА_1 Тернопільського району Тернопільської області перебував на стаціонарному лікуванні в умовах І-го, ІІ-го, психіатричних відділень ТОККПНЛ у період: з 14.03.2003 по 05.05.2003 з діагнозом: «Помірний депресивний розлад з психотичними симптомами», №2618; з 04.07.2004 по 04.09.2004 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад», №5774; з 19.01.2005 по 11.03.2005 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад», №419; з 14.03.2005 по 07.05.2005 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад», №2536; з 17.04.2009 по 13.06.2009 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад, стійкий параноїдний синдром», №3015; з 12.01.2010 по 27.02.2010 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад, стійкий параноїдний синдром», №185; з 02.08.2016 по 10.09.2016 з діагнозом: «Хронічний маячний розлад», №7334; з 01.11.2016 по 25.11.2016 з діагнозом: « Хронічний маячний розлад», №10317.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №163 від 05.04.2018 року Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні, ОСОБА_7 страждав на хронічне психічне захворювання — хронічний маячний розлад, з 2004 року по 21.02.17 року. Дане захворювання позбавляло ОСОБА_7 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 09.02.2017 року.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта №452 від 02.10.2018 року Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживав в с АДРЕСА_1 району Тернопільської області, страждав на хронічне психічне захворювання - хронічний маячний розлад, станом на 09.02.2017 року та по 21 лютого 2017 року. Дане захворювання позбавляло ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 09.02.2017 року та по 21 лютого 2017 року.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що померлий ОСОБА_7 є її дядьком та підтвердила, що ОСОБА_7 хворів психічним захворюванням, часто лікувався в психлікарні, не впізнав людей, казав що кінець світу. Вважає, що на час складання заповіту останній був не адекватний, оскільки він був виписаний з лікарні, перебував у лежачому стані та не говорив.

Допитана в судовому свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що померлий ОСОБА_7 хворів психічним захворюванням та періодично мав загострення, часто лікувався в лікарні. В останній місяць життя ОСОБА_7 вже був не адекватний. У січні прийшов священник проте провести сповідь ОСОБА_7 не зміг оскільки останній не міг розмовляти.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що він був сусідом померлого ОСОБА_7 та підтвердив, що ОСОБА_7 хворів психічним захворюванням, яке загосрилося в останні 5 років життя померлого.

Будучи допитаною в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона як секретар сільської ради прийшла додому до ОСОБА_7 та він сказав, що хоче заповісти майно монастирю, однак вона повідомила, що не можна оформити заповіт на монастир, тому він вирішив заповісти майно монахині ОСОБА_6 На другий день вона знову приїхала та зачитала ОСОБА_7 заповіт при двох свідках. ОСОБА_7 не зміг підписати заповіт, тому за його дорученням це зробили свідки. Жодного сумніву у неї щодо дієздатності ОСОБА_7 не виникло, оскільки останній розмовляв зрозуміло та був адекватний. Про те, що ОСОБА_7 хоче скласти заповіт повідомив ОСОБА_16 затефонувавши до сільської ради. Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду пояснила що вона проживає в с. В АДРЕСА_1 та працює продавцем у сільському магазині, власником якого є ОСОБА_16 . Вона знала ОСОБА_17 як мешканця села, який проживав сам у будинку неподалік монастиря. Зазначила, що ОСОБА_7 був побожний та ходив до монастиря, психічних відхилень у нього вона не замічала. Останні місяці ОСОБА_7 ходити не міг. Вона була присутня коли посвідчувався заповіт ОСОБА_7 , останній не міг підписати заповіт, оскільки був лежачий. Від ОСОБА_7 вона не чула, що він хоче скласти заповіт, оскільки він практично нічого не говорив, після прочитання заповіту секретарем сільської ради ОСОБА_7 сказав, що згоден. ОСОБА_18 вона знає як монахиню монастиря, що знаходиться у селі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що ОСОБА_7 є його дядьком ( рідний брат мами), та він був віруючою людиною, говорив, що хоче записати частину землі на монастир. Він возив секретаря сільської ради до ОСОБА_7 , оскільки останній в силу похилого віку не міг ходити, та секретар уточнила волю ОСОБА_19 .П., щодо його майна. На наступний день був складений заповіт та він завіз секретаря та двох свідків до ОСОБА_7 , який погодився зі прочитаним заповітом, який підписали свідки за його дорученням. Вважає, що на момент складання заповіту ОСОБА_7 був адекватним та заповіт відповідає волі померлого.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що знає ОСОБА_7 , як рідного брата своєї тещі. Йому відомо, що ОСОБА_7 хворів психічним захворюванням, однак він лікувався та був нормальною адекватною людиною. В останніх півроку ОСОБА_7 не міг ходити, та він його возив у лікарню, однак лікарі сказали, що це вікове.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 суду пояснила що вона є племінницею ОСОБА_7 та в останні місяці життя доглядала дядька, три рази на день носила йому їсти, оскільки він був лежачий, однак говорити міг та неодноразово казав, що залишить майно монастирю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він був при посвідченні заповіту ОСОБА_7 , який був лежачий та не розмовляв, секретар зачитала заповіт, який вже був складений та ОСОБА_22 з ним погодився.

Заповіт є одностороннім правочином, для складання і оформлення якого як розпорядження майном на випадок смерті необхідно волевиявлення тільки заповідача.

Отже, ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно ч.1 ст. 255 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (визначення осіб по п`яти чергах спадкування).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно із ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Усі допитані в судовому засіданні свідки, суду підтвердили, що померлий ОСОБА_7 протягом життя хворів психічним захворюванням, а в останній місяць життя не міг ходити та перебував у лежачому стані.

Пояснення свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_10 ОСОБА_23 Б ОСОБА_16 про те, що в момент складання заповіту спадкодавець ОСОБА_7 був адекватний, розмовляв та виразив свою волю щодо розпорядження майна суд оцінює, як такі, що спростовані поясненнями інших свідків та двома висновками судової-сихіатричної експертизи, якими встановлено, що ОСОБА_7 хворів психічним захворюванням, яке позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на день складання заповіту 09.02.2017 року та по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виходячи з наведеного, суд приходить до переконання, що незважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_7 не був визнаний за час свого життя недієздатною особою за рішенням суду, проте, в момент вчинення правочину, а саме складання заповіту як розпорядження на випадок своєї смерті щодо належних йому прав та обов`язків та посвідчення його компетентним органом, ОСОБА_7 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, відтак його волевиявлення не було вільним та відповідало його волі. Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позов слід задовольнити, визнати недійсним заповіт від 09 лютого 2017 року складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Скочеляс Іриною Олегівною та зареєстрований в реєстрі за №19.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 78, 81-82, 141, 223, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 09 лютого 2017 року складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та посвідчений секретарем Великогаївської сільської ради Скочеляс Іриною Олегівною та зареєстрований в реєстрі за №19.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення строку на апеляційне скарження в порядку вимог ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 27 червня 2019 року.

Головуючий суддяР. М. Грицак