Ухвала суду № 82680512, 26.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

26 червня 2019 року м. Київ № 640/9598/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в місті Києві позовну заяву ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту,

ВСТАНОВИВ:

до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до цього ж суду, в якому просив визнати факт неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року. Просив також видати належним чином засвідчену копію ухвали, а саме копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та притягнути до відповідальності винних посадових осіб.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2019 у цій справі визначено підсудність Київському окружному адміністративному суду, яка надійшла до Київського окружного адміністративного суду 21.06.2019. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2019, головуючим визначено суддю Панченко Н.Д.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття провадження у цій справі, з урахуванням положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом, суд звертає увагу на таке.

У статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, право на звернення до суду фізичної особи передбачено у таких випадках: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу).

У відповідності до вимог частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

В свою чергу, частина перша статті 19, у взаємозв`язку із частиною першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлює вичерпний перелік способів судового захисту у справах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, серед яких такий спосіб судового захисту, як визнання фактів, відсутній як і відсутній обраний позивачем спосіб судового захисту як притягнення до відповідальності винних посадових осіб тощо.

Таким чином, право на звернення до адміністративного суду, зокрема, фізичної особи, згідно зі змістом вимог вищевказаних положень процесуального закону, є обмеженим та чітко регламентованим.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.

За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір – це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. При цьому, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.

Суд звертає увагу, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з метою встановлення факту, що має юридичне значення в частині визнання факту неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року.

В Постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-493а14, від 09.12.2014 у справі № 21-308а14 зазначена наступна правова позиція: відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2015 № К/800/14359/15.

Позивач самостійно звертає увагу суду в позові про необхідність належного захисту його прав саме шляхом визнання певних фактів, що по суті є встановленням факту, що має юридичне значення.

Інформації про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень в публічно-правовому спорі, зміст позовних вимог не містить взагалі.

Натомість, серед вимоги про визнання певних фактів, міститься також прохання видати належним чином засвідчену копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23.11.2018, у зв`язку з чим суд звертає увагу на таке.

В силу вимог пункту 1 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України, судовими рішеннями є, зокрема, ухвали.

Частиною дев`ятою статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством.

Копії судових рішень видаються судом, у якому перебуває справа на момент надходження відповідної заяви (підпункт 15.14 пункту 15 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з тим, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду жодної справи під № 640/20037/18 не перебувало та не перебуває, підстав для задоволення клопотання щодо видачі належним чином засвідченої копії ухвали суду від 26.12.2018 у справі № 640/20037/18, у цього суду немає.

Таким чином, з метою реалізації наданого позивачеві права на отримання копії судового рішення (ухвали) у справі № 640/20037/18, останньому необхідно звернутися з відповідною заявою до суду, у якому перебуває ця справа, тобто до Окружного адміністративного суду міста Києва.

В свою чергу, позивач також просив суд притягнути до відповідальності винних осіб, пов`язуючи їх вину із неналежним, на його думку, засвідченням копій вказаних ухвал, з огляду на це суд звертає увагу на таке.

Порядок видачі адміністративних справ для ознайомлення та копій процесуальних документів врегульований положеннями пункту 6.8 Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом ДСА від 17.12.2013 № 174 (далі - Інструкція).

Так, підпунктом 6.8.7 пункту 6.8 Інструкції передбачено, що копії судових рішень видаються особам, які відповідно до законодавства мають право на їх одержання, або надсилаються судом відповідно до вимог процесуального законодавства.

Копії судових рішень повинні бути належним чином оформлені, підписані працівником апарату суду та скріплені номерною печаткою суду, окрім випадків, передбачених пунктом 1.5.6 цієї Інструкції (підпункт 6.8.8 пункту 6.8 Інструкції).

Отже, повноваженнями щодо видачі належним чином завірених копій судових рішень наділений сектор відповідного судді, в провадженні якого перебуває відповідна справа.

В силу вимог частини третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

При цьому, в силу вимог статті 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.

Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду.

Керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування Єдиної судової інформаційної (автоматизованої) системи, інформує збори суддів про свою діяльність. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що має наслідком звільнення його з посади.

Відповідно до пункту 12 та 14 Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом ДСА від 08.02.2019 № 131, Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Керівник апарату суду відповідно до наданих повноважень: заохочує працівників апарату суду та накладає на них дисциплінарні стягнення; розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців та інших працівників апарату суду тощо.

У зв`язку з вищевикладеним, вимога позивача про притягнення до відповідальності винних посадових осіб не охоплюється сферою дії Кодексу адміністративного судочинства України та виходить за межі наданих суду законом повноважень.

Отже, з предмету поданої до суду позовної заяви не вбачається оскарження рішення (дії чи бездіяльності) відповідача, правомірність прийняття (вчинення) якого мав би перевірити адміністративний суд у зв`язку із порушенням, на думку позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі й щодо неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу встановлення факту, що має юридичне значення, даний спір не є публічно-правовим, а стосується цивільних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. У спірних правовідносинах виник спір про цивільне право щодо встановлення факту, що має юридичне значення. За наведених обставин, вказана справа не підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, а повинна розглядатися за правилами, передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України в порядку окремого провадження.

Так, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В силу приписів частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

З урахуванням норм статей 4, 19 Цивільного процесуального кодексу України, правом звернення до суду за захистом наділені: особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що цей спір про визнання факту неналежного засвідчення копій ухвал, а саме: копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 23 листопада 2018 року та копію ухвали у справі № 826/15831/18 від 08 жовтня 2018 року, копію ухвали у справі № 640/20037/18 від 06 грудня 2018 року, копію ухвали № 640/20037/18 від 26 грудня 2018 року, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання, за характером спірних правовідносин, в порядку цивільного судочинства, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту слід відмовити, оскільки вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України в порядку окремого провадження місцевим загальним судом, з дотриманням правил підсудності, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 171, 240, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання факту.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панченко Н.Д.