Рішення № 82678408, 25.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Справа № 160/3757/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

23.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Київської міської митниці ДФС, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 10.01.2019 р. № UA 100070/2019/000001/2;

- визнати протиправною та скасувати карту відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 10.01.2019 р. № UA 100070/2019/00009, які призвели до надмірної сплати митних платежів у розмірі 51 263, 88 грн.;

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС (Код ЄДРПОУ 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А) визначити митну вартість товару – автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, модельний рік – 2016; номер кузова НОМЕР_1 , за поданою Позивачем електронною митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» № UA 100070/2019/228292 від 10 січня 2019 року за заявленою в ній митною вартістю 3 500, 00 доларів США із застосуванням основного методу – за ціною договору (контракту);

- зобов`язати Київську міську митницю ДФС (Код ЄДРПОУ 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А) прийняти висновок про проведення з Державного бюджету України Позивачу – ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) надмірно сплачених митних платежів у розмірі 51 263, 88 (п`ятдесят одна тисяча двісті шістдесят три гривні 88 копійок) та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що до Київської міської митниці ДФС було подано електронну митну декларацію типу «ІМ 40 ДЕ» №UA100070/2019/228292 на автомобіль марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, модельний рік - 2016; номер кузова НОМЕР_1 , за заявленою митною вартістю 3500,00 доларів США. Митна вартість товару була визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Розглянувши подані декларантом документи, Київською міською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10.01.2019 №UA100070/2019/000001/2, згідно з яким митницею, застосувавши резервний метод визначення митної вартості, заявлену декларантом митну вартість товару у митній декларації №UA100070/2019/228292 скориговано до рівня 8 725,00 (вісім тисяч сімсот двадцять п`ять) доларів США.

Позивач з викладених у позовній заяві обставин робить висновок, що відповідач не навів доказів того, що подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

25.04.2019 року ухвалою суду відкрито та призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

27.05.2019 року на адресу суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог із наведенням аргументів на підтвердження того, що оскаржувані рішення є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, прийняті у спосіб та в межах повноважень, наданих митним органам законодавством та цілком обґрунтованим, про що свідчать дані гр. 33 рішення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Представник відповідача про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку представника позивача та представника відповідача, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.01.2019 року уповноваженою особою декларанта - брокером ОСОБА_2 М.І ОСОБА_3 до Київської міської митниці ДФС було подано електронну митну декларацію типу «ІМ 40 ДЕ» №UA100070/2019/228292 на автомобіль марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, модельний рік - 2016; номер кузова НОМЕР_1 , за заявленою митною вартістю 3500,00 доларів США.

Митну вартість товару було визначено із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості товару було подано митному органу наступні документи: рахунок - фактура (інвойс) №ECS-08212018 від 21.08.18; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 07.09.2018; договір про надання послуг митного брокера від 23.03.2018 №008-18; довіреність № 1079; копію паспорту громадянки України ОСОБА_1 № НОМЕР_4 .

Розглянувши подані брокером в інтересах громадянки України ОСОБА_1 документи для підтвердження заявленої у ЕМД № UA100070/2019/228292 митної вартості, митний орган направив електронне повідомлення, в якому, посилаючись на положення ч.2,3 ст. 53, 54, 57 Митного кодексу, запросив додаткові документи (за наявності) для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, а саме:1) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) експортну декларацію країни відправлення 4) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини - за бажанням декларанта, інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.

На вказаний запит декларантом було надано висновок експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) № 29742/18-54 від 21.12.2018 р., відповідно до якого вартість не розмитненого, бувшого у використанні та після ДТП автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2015 року випуску; номер кузова - НОМЕР_1 , становить 3 081,24 (три тисячі вісімдесят один долар 24 центи) долари США.

Проте, Київською міською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 10.01.2019 року №UA 100070/2019/000001/2, відповідно до якого митницею, застосовано резервний метод визначення митної вартості, та скориговано митну вартість товару у митній декларації № UA100070/2019/228292 до рівня 8 725,00 (вісім тисяч сімсот двадцять п`ять) доларів США. Зазначено, що митну вартість товару було визначено відповідно до статті 64 Митного кодексу України (далі - МК України) за резервним методом та за результатами обчислення, з урахуванням значення ринкової вартості системи SchwackeNet.

На підставі оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, митницею також було видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100070/2019/00009, згідно з якою за результатами перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з причин коригування митної вартості товару та її визначення на підставі статті 64 МК України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частина 1 статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.

Відповідно до частини 6 статті 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначено як вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 51 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частина 4 статті 58 МК України вказує, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина 5 статті 58 МК України).

За змістом частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 МК України).

Згідно з частиною 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах пятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В силу вимог частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту частин 1 та 2 статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Як вже було встановлено судом, позивачем при поданні митної декларації надано документи, що передбачені частиною 2 статті 53 МК України.

Відповідно до частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України).

Згідно з частиною 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 МК України).

За приписами частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не повязані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Відповідно до частини 3 статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина 1 статті 54 МК України).

У відповідності до частини 2 статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частина 5 статті 54 МК України передбачає, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, повязаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Разом з тим, відповідно до частини 7 статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Так, суд зазначає, що відповідач поставив під сумнів митну вартість товару у зв`язку із відсутністю банківських документів, що підтверджують оплату товару. Разом з тим, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Оскільки розрахунок за товар відбувався в готівковій формі, то цей факт не може бути підтверджений банківськими документами. Позивачем надано під час митного оформлення рахунок та квитанцію про оплату вартості автомобіля готівковими коштами.

Суд зазначає, що МК України не визначає вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому, на думку суду, заява про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Наданий до матеріалів справи витяг з АСМО Інспектор щодо визначення ринкової вартості спірного транспортного засобу суд не приймає до уваги, оскільки під час прийняття спірного рішення вказана інформація не була прийнята митницею, а розрахунок проведено за допомогою інтернет-мережі SchwackeNet. Крім іншого, вказаний розрахунок у системі АСМО Інспектор надано у валюті дол. США, замість польських злотих, що не може свідчити про правомірність здійсненого розрахунку.

В силу вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, вищевикладене у сукупності свідчить про недоведеність відповідачем правомірності визначення в оскаржуваному рішенні митної вартості транспортного засобу позивача на рівні 8 725,00 доларів США.

Щодо зобов`язання Київської міської митниці ДФС визначити митну вартість товару – автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, за поданою електронною митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» № UA 100070/2019/228292 від 10 січня 2019 року за заявленою в ній митною вартістю 3 500, 00 доларів США, суд зазначає про таке.

Частиною 1 статті 248 Митного кодексу України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Відповідно до частини статті 255 Митного кодексу України, митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Частиною 6 цієї ж статті передбачено, що при виявленні порушення митних правил орган доходів і зборів здійснює випуск товарів до завершення розгляду справи про таке порушення за умови, що:

1) такі товари не підлягають конфіскації і не будуть потрібні надалі у процесі провадження у справі як докази;

2) декларант сплачує всі митні платежі або забезпечує їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу.

Згідно з частиною 7 статті 55 Митного кодексу України, у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, після одержання позивачем рішення про коригування митної вартості, позивачем до Дніпропетровської митниці ДФС було подано митну декларацію від 11.01.2019 року №UA100070/2019/228322, відповідно до якої товари, що декларувались позивачем згідно митної декларації від 10.01.2019 року №UA 100070/2019/00009, були випущені у вільний обіг.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що митне оформлення товарів, що були зазначені у митній декларації від 10.01.2019 року №UA 100070/2019/00009, завершене унаслідок подання позивачем нової митної декларації від 11.01.2019 року №UA100070/2019/228322 і сплатою фінансової гарантії.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про зобов`язання Київської міської митниці ДФС визначити митну вартість товару – автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, за поданою електронною митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» № UA 100070/2019/228292 від 10 січня 2019 року за заявленою в ній митною вартістю 3 500, 00 доларів США, задоволенню не підлягають.

Щодо зобов`язання Київської міської митниці ДФС прийняти висновок про проведення з Державного бюджету України позивачу надмірно сплачених митних платежів, суд зазначає про наступне.

Порядок, умови та процедура повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів законодавчо врегульовані нормами МКУ, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України та нормативно-правовими Міністерства фінансів України.

Так, згідно із частинами першою - четвертою статті 301 МКУ повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК) та Податкового кодексу України ПК).

Помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до статті 43 Податкового кодексу України та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у платника податкового боргу.

Процедура проведення повернення митних та інших платежів, по: та/або надмірно сплачених до бюджету встановлена Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених митних платежів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643 (далі - Порядок №643).

Відповідно до Порядку №643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків.

Пунктом 3 розділу III Порядку №643 передбачено, що у заяві зазначаються:

1) сума коштів до повернення за видами митних, інших платежів та пені;

2) причини виникнення такої суми коштів;

3) найменування юридичної особи та код за ЄДРПОУ;

4) напрям(и) перерахування суми коштів (на поточний рахунок платника податку в установі банку із зазначенням реквізитів, для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава на депозитний рахунок 3734 митниці та інші);

5) реквізити митної декларації (іншого документа, що її замінює) або уніфікованої митної квитанції, за якими помилково та/або надміру сплачені суми митних платежів.

До заяви додаються документи, що підтверджують суму надміру сплачених митних платежів.

Як вбачається з наведеного вище, наданню висновку про повернення надмірно сплачених платежів передує певна встановлена законодавством процедура.

За таких обставин, передчасним є звернення до суду з такою позовною вимогою, оскільки із заявою про повернення коштів позивач до митниці не звертався.

Водночас, позивач не позбавлений права звернутись до відповідача з вимогою про повернення сплачених грошових коштів у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством.

Щодо стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження сплати позивачем наданих адвокатом Кириченко Т.О. послуг до суду надано: договір від 21.05.2019 року про внесення змін до додаткової угоди №1 від 17.04.2019 року до Договору№07 про надання правничої допомоги від 17.04.2019 року, акт приймання-передачі наданих послуг за Договором №07 від 17.04.2019 року, звіт про наданні послуги за договором №07 від 14.02.2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №21/05 від 21.05.2019 року.

Таким чином, з урахуванням наведених висновків суду, на користь позивача має бути стягнуто 7000 грн. витрат на правничу допомогу.

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що вимога позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що позивач не зазначив у позові та не надав доказів того, що звертався до відповідачів з вимогою провести перерахунок виплаченої їй матеріальної допомоги, а тому у суду відсутні підстави для визнання такої бездіяльності відповідачів протиправною.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позивних вимог.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 10.01.2019 р. № UA 100070/2019/000001/2.

Визнати протиправною та скасувати карту відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 10.01.2019 р. № UA 100070/2019/00009, які призвели до надмірної сплати митних платежів у розмірі 51 263, 88 грн.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Київської міської митниці ДФС (Код ЄДРПОУ 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А) визначити митну вартість товару – автомобіля марки HYUNDAI SONATA, 2015 року виробництва, модельний рік – 2016; номер кузова НОМЕР_1 , за поданою Позивачем електронною митною декларацією типу «ІМ 40 ДЕ» № UA 100070/2019/228292 від 10 січня 2019 року за заявленою в ній митною вартістю 3 500, 00 доларів США із застосуванням основного методу – за ціною договору (контракту) та зобов`язання Київської міської митниці ДФС (Код ЄДРПОУ 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А) прийняти висновок про проведення з Державного бюджету України Позивачу – ОСОБА_1 (Місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) надмірно сплачених митних платежів у розмірі 51 263, 88 (п`ятдесят одна тисяча двісті шістдесят три гривні 88 копійок) та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів – відмовити.

Стягнути з Київської міської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 8536,80 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський