Рішення № 82676967, 11.06.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/8005/18

(2/199/1427/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., секретаря Куземи О.Г., за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідача Камишникової Ю.М., представника третьої особи Данильченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради,треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_3 , про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 березня 1975 року позивач успадкувала після смерті свого батька ОСОБА_4 – 1/2 частину жилого дерев`яномазанного будинку, зазначений на геплані під літ.А-1, загальною жилою площею 22, 1 кв.м. з господарськими будовами, що знаходяться в АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 отримав земельну ділянку площею 300 кв.м. для індивідуального житлового будівництва відповідно до рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської райради народних депутатів за №2572 від 11 грудня 1951 року. Відповідно до рішення Амур-Нижньодніпровського райвиконкому за №418 від 20 квітня 1977 року домоволодінню за №58 « АДРЕСА_1 Дніпропетровську присвоєно новий адрес, а саме: АДРЕСА_2 Берегова, будинок за № АДРЕСА_3 . Згідно до схематичного плану земельної ділянки ( АДРЕСА_4 5 8 АДРЕСА_5 ) АДРЕСА_3 від 13 травня 1967 року загальна площа земельної ділянки - 276 кв.м. на якій розташовано -А-1 житловий будинок, Б - сарай, В - вбиральня, №1 - сарай, №2 - колодязь. В подальшому житловий будинок А-1 дерев`яномазанний будинок, загальною илою площею - 22, 1 кв.м., загальною площею - 47, 5 кв.м. з часом неможливо було використовувати як будівлю і вказаний житловий будинок було зруйновано.

Замість вказаного старого житлового будинку загальною площею 22,1 кв.м., загальною площею - 47,5 кв.м., який прийшов у неможливість використання - ОСОБА_1 за власні кошти було збудовано новий житловий ринок за № 68а - А-1, житловою площею - 13,1 кв.м., АДРЕСА_6 кв АДРЕСА_7 м. АДРЕСА_1 , про що було складено акт від 06 грудня 1991

Згідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_8 , виготовленого станом на 24 листопада 2006 року самовільно побудовані - А-1, а-1 прибудова - рік побудови - 1990 рік, після дообладнання вважати житлову площу - 13,1 кв.м., загальну площу - 19,6 кв.м.

28 вересня 1990 року ОСОБА_5 відмовилася на користь позивача від частини городу в розмірі 282 кв.м., що належала ОСОБА_5 та знаходиться по АДРЕСА_8 .

13 грудня 2005 року позивач придбала 1/2 частину житлового будинку за АДРЕСА_8 на земельній ділянці 622 кв.м. розташовані: один житловий будинок - цегла - житловою площею 12.2 кв.м., загальною площею - 30,9 кв.м., позначений літерою А-1 та споруди, позначені в технічній документації Б-сарай -гл/маз, В-вбиральня - дощ., Г-погріб -дощ., Д-сарай-дощ, Е-сарай-дощ.. 4-споруди.

В 2008 році ПП ОСОБА_6 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_9 , ОСОБА_7 . Відповідно до технічної документації із землеустрою № 079225 щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості): 13 грудня 2007 року ОСОБА_1 подано заяву на виконання інвентаризації меж земельної ділянки, яка розташована за адресою: АНД АДРЕСА_10 ; технічне завдання № 63/81732 на виконання топографо-геодезичних робіт з інвентаризації меж земельної ділянки виконано назва земельної ділянки, адреса: АНД АДРЕСА_10

09 листопада 2009 року позивач отримала Держаний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 виданий на підставі рішення Дніпропетровської міської ради за №164/41 від 24 грудня 2008 року відповідно до якого вона є власником земельної ділянки площею 0, 0874 га та вказана земельна ділянка розташована на території Амур- АДРЕСА_11 району АДРЕСА_8 , цільове призначення використання земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Цільове призначення використання земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт складено у двох примірниках, перших з яких передано власнику земельної ділянки, а другий зберігається в Управлінні Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 .

Згідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна за №141080325 від 11 жовтня 2018 року — відомості про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_8 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відсутні.

Відповідно до Висновку за №5025-18 експертного дослідження з питань землеустрою складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судової експертиз Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року встановлено, а саме: технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_9 громадянину України ОСОБА_1 , ОСОБА_7 виготовлена ПП ОСОБА_6 , 2008 році, не відповідає складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації з питань здійснення землеустрою, а отже не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та правовстановлюючому документу за адресою: земельна ділянка за АДРЕСА_8 , домоволодіння за №68 АДРЕСА_5 .

Позивач просила суд визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 24 грудня 2009 року на підставі рішення Дніпропетровської міської ради за № 164/41 від 24 грудня 2008 року на земельну ділянку площею – 0,0874 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 по АДРЕСА_8 на ім`я ОСОБА_1 .

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заявила про пропуск позивачем строку позовної давності.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився. про час та розгляд справи повідомлявся належним чином. Причини неявки в судове засідання не повідомив.

Представник третьої особи Гуріної Л.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнавав, заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції посилався на обставини, які були встановленні та відображені в рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська , 199/3677/17, апеляційній скарзі позивача у справі 199/564/17. Рішення суду по цивільній справі № 199/3677/17, яким було відмовлено позивачу в задоволенні позовних вимог не оскаржувалось та набрало законної сили.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно рішення № 2572 виконкому Амур-Нижньодніпровської райради депутатів трудящихся від 11 грудня 1951 року ОСОБА_4 був наділений земельною ділянкою загальною площею 300 м по АДРЕСА_1 а) у сел. ОСОБА_8 . У подальшому адреса земельної ділянки та житлового будинку стала АДРЕСА_8 .

За фактичним користуванням станом на 1967 рік земельна ділянка становила 276 кв.м. Оскільки вказана земельна ділянка не перебувала у власності спадкодавця ОСОБА_4 підстави набуття права власності у позивача на Ѕ частину вказаної земельної ділянки відсутня.

Факт того, що зазначена земельна ділянка не увійшла до спадкового майна, підтверджується свідоцтвом про право на спадщину по заповітом від 06.03.1975 року, виданого державним нотаріусом четвертої державної нотаріальної контори Стрілковською З.Д. про спадкування тільки жилого дерев`яномазаного будинку по АДРЕСА_1 ) громадянкою ОСОБА_1 та неповнолітнім громадянином ОСОБА_7 . Тобто, доводи позивача щодо належності їй на праві власності 138 кв.м. земельної ділянки в результаті отримання спадщини за заповітом на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 ) є безпідставними, оскільки позивач набула право власності тільки на житловий будинок.

Також, письмова відмова ОСОБА_5 від частини земельної ділянки по АДРЕСА_8 на користь ОСОБА_1 не є правочином, що згідно до норм ст. 328 ЦК України є підставою для набуття права власності на земельну ділянку, оскільки позивачем не підтверджено суду належними та допустимими доказами права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, крім того зміст вищевказаного правочину суперечить вимогам ЦК України, що робить його нікчемним.

Крім того, згідно із нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу від 13.12.2005 року, позивачем було придбано 1/2 частину житлового будинку за номером АДРЕСА_8 на земельній ділянці розміром 622 кв.м.

09 листопада 2009 року позивач отримала Держаний акт на право на спільну сумісну власність земельної ділянки серія НОМЕР_1 , виданий на підставі рішення Дніпропетровської міської ради за №164/41 від 24 грудня 2008 року, відповідно до якого позивач є власником земельної ділянки площею 0, 0874 га та вказана земельна ділянка розташована на території Амур- АДРЕСА_11 району АДРЕСА_8 , цільове призначення використання земельної ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Даній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер № НОМЕР_2 .

Відповідно до Держаного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Дніпропетровської міської ради за №164/41 від 24 грудня 2008 року - співвласником земельної ділянки був ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкоємцем ОСОБА_7 за заповітом є відповідач по справі, ОСОБА_3 , що підтверджується заповітом, посвідченим 22 лютого 2011 року нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко О.В. за реєстровим №5-278.

Згідно до висновку за №5025-18 експертного дослідження з питань землеустрою складеного Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судової експертиз Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року встановлено: надана на дослідження технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_9 громадянину України ОСОБА_1 , ОСОБА_7 виготовлена ПП ОСОБА_6 , 2008 році, не відповідає складу, змісту та правилам оформлення відповідної нормативно-технічної документації з питань здійснення землеустрою, а отже не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та правовстановлюючому документу за адресою: земельна ділянка за АДРЕСА_8 , домоволодіння за №68 АДРЕСА_5 .

Проте, згідно рішення Дніпропетровської міської ради від 24.12.2008 про передачу у власність позивачу земельної ділянки були затверджені технічні матеріали, що підтверджують розміри земельних ділянок, розроблені ТОВ «Квартал».

Згідно з ч.2 ст. 158 Земельного Кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1ст.4 ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.ч. 1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст.13ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 41 Конституції України та статтею1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 125 ЗК України, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно до ч.1 ст. 126 ЗК України, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 155 ЗК України, встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися, як зазначені розпорядження (рішення), на підставі яких видано відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, так і самі державні акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Згідно постанови від 01.07.2015 року (справа №6-319цс15) Верховний Суд України вказав, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують таке право й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, то недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі котрих видано відповідні державні акти, так ї самі акти. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав.

Відповідно до положень ст. 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладені вище обставини, вирішуючи спір на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не довела і не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення свого права чи інтересу спірним державним актом на землю. Крім того, суд вважає, що спір мав розглядатись із залученням іншого співвласника ОСОБА_3 в якості співвідповідача, оскільки позовні вимоги ставляться про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, яка належить позивачу і іншій особі на праві спільної сумісної власності.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, суд вважає судові витрати, понесені позивачем, віднести за його рахунок.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.16 ЦК України, ст. 152 ЗК України, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,- відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем, віднести за його рахунок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня виготовлення повного рішення апеляційної скарги.

Суддя