Рішення № 82676862, 26.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2259/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гусева О.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства “Ремонтно-будівельна дільниця “Одесголовпостач” до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Ремонтно-будівельна дільниця “Одесголовпостач” до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, за результатом якої позивач просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року винесені ГУДФС в Одеській області.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/2259/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

25.04.2019 до суду від ГУ ДФС в Одеській області надійшов відзив на позов.

23.05.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив

Представник позивача до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвалою суду від 06 червня 2019 року вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 205 КАС України.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

З 01.03.2019 по 07.03.2019 ГУ ДФС в Одеській області було проведено документальну позапланову виїзну податкову перевірку ПрАТ «РБД ОДЕСГОЛОВПОСТАЧ» (код ЄДРПОУ 05514198) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.

За результатами проведеної податкової перевірки складено Акт № 163/15-32-14-14- 05514 від 15.03.2019 року.

Як вбачається з висновків Акту, перевіркою встановлено порушення ПРАТ «РБД ОДЕСГОЛОВПОСТАЧ»:

п. 44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), ст.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХVІ (зі змінами та доповненнями), п.2.1, п.2.4, п.2.7, п.2.8 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (зі змінами та доповненнями) занижено податок на додану вартість на 303 495 грн., у т.ч. по періодам звітності:

Серпень 2018 - 175336 грн.

Листопад 2018 -128159 грн.

п.201.1., п. 201.10.т. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010№ 2755- УІ (із змінами та доповненнями), не здійснено реєстрацію податкових накладних при визначенні податкових зобов`язань на платників ПДВ у Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 23 611,83 грн.;

п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України від № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХУІ (зі змінами та доповненнями), п.11, 15 Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 № 27/4248 (зі змінами та доповненнями) заниження податку на прибуток за 2018 рік па суму 16 890 грн.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС України було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0015211414 від 08.04.2019, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 303 495 грн., та визначено штрафні санкції на суму 151 748 грн.;

№ 0015201414 від 08.04.2019, яким визначено штрафні санкції у розмірі 9 444,73 грн. за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних;

№ 0015191414 від 08.04.2019, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на прибуток підприємств на суму 16 890 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 8 445 грн.

Позивач не погодився з вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС в Одеській області №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами п. 136.1 ст. 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму витрат на формування резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Підпунктом 139.1.2 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов`язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2 - 139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно п. 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:

9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо.

9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

9.3. Погашення одержаних позик.

9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

9.6. Балансова вартість валюти.

За приписами п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до п. 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Згідно з п. 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу загальновиробничих витрат включаються:

15.1. Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

15.2. Амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.3. Амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення.

15.4. Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

15.5. Витрати на вдосконалення технології й організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо).

15.6. Витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень.

15.7. Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників та апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг).

15.8. Витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища.

15.9. Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

При цьому, відповідно до п. 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.п. "а". п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до приписів п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З огляду на наведені вище положення ПК України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання власній господарській діяльності.

Як вбачається з Акту перевірки, перевіряючі дійшли висновку про заниження Позивачем податку на додану вартість 303 495 грн. у зв`язку з:

наявністю податкової інформації по господарській діяльності постачальників (ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей», ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт»), яка свідчить про неможливість здійснення останніми поставки товарів через відсутність достатньої кількості використаних основних засобів, потужностей, машин, обладнання, працюючих осіб та неможливість прослідкувати ланцюг постачання;

оформлення первинних документів з вказаними постачальниками з порушенням вимог ст.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей», ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт» у перевіряємому підтверджується первинними документами, що були додані до матеріалів справи.

У акті перевірки відсутні будь-які зауваження щодо оформлення первинних бухгалтерських документів бухгалтерського обліку за результатами вказаних вище господарських операцій з ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей», ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт».

Також суд вважає, що первинні документи, які були складені при здійсненні Позивачем господарських операцій з ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей», ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт» повністю відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність в Україні» і містять всі реквізити, перелічені у ч.2 ст.9 цього Закону.

Так, основними видами діяльності ПрАТ «РБД «Одесголовпостач» оптова торгівля асфальтобетонними сумішами різних типів та марок, які виготовляються на власному асфальтобетонному заводі, що розташований на власній виробничій базі підприємства.

Одним з основних матеріалів для виготовлення асфальтобетонних сумішей є бітум нафтовий дорожній БНД 60/90, який і було придбано у ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей» та ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт».

Позивачем до цього позову додається бухгалтерська довідка з відповідними первинними документами, які повністю пояснюють та підтверджують, як фактично (в які місяці у якій кількості, на яке виробництво) було використано придбаний бітум; як, коли і кому були реалізовані виготовлені з цього бітуму асфальтобетонні суміші.

Таким чином, Позивачем повністю та належним чином доведено як факт придбання бітуму у відповідних постачальників, такі і фактичне його використання в рамках власної господарської діяльності.

Висновки акту базуються на оціночних судженнях та інформації з інших податкових органах, які не мають жодного відношення конкретно до нашого підприємства.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що згідно ст.8 Конституції України «в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії»

У відповідності до ч.2 ст.61 Конституції України «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер».

Таким чином, можливе невиконання податкового зобов`язання чи неналежне ведення бухгалтерського обліку нашими контрагентами має тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких контрагентів, платник податків у будь-якому разі не лишається права на витрати чи податковий кредит, якщо ним виконано всі передбачені законом умови для їх формування.

В Акті перевірки зазначено, що інформація щодо ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей» та ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт» свідчить про неможливість здійснення останніми поставки товарів через відсутнісь достатньої кількості використаних основних засобів, потужностей, машин, обладнання, працюючих осіб та неможливість прослідкувати ланцюг постачання.

Позивач звернувся до вказаних контрагентів за роз`ясненнями, зокрема щодо неможливості податкових органів прослідкувати ланцюг постачання.

У відповідь позивачем були отримані первинні документи, які свідчать, що ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей» та ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт» фактично мали в наявності у відповідних періодах навіть більшу кількість бітуму, аніж було реалізовано ПАТ «Одесголовпостач».

Так, ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей» було надано видаткові накладні, відповідно до яких підприємству здійснювало поставку бітуму дорожнього ТОВ «Альма Трейд» в обсязі 121,43 т, загальною вартістю 1 796 728 грн.

В той час, як Позивачу з 121,43 т. отриманого бітуму ТОВ «Торгівельна фірма «Одісей» реалізувало 70,04 т бітуму, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Як вбачається з видаткових накладних, які були надані іншим постачальником Позивача - ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт», останньому здійснювалася поставка бітуму ТОВ «Сіті Строй Центр» в обсязі 68,58 т, загальною вартістю 695 377 грн.

У свою чергу, ТОВ «Технічне підприємство «Станкоімпорт» реалізував позивачу 46,66 т бітуму дорожнього.

Вказаними документами спростовується навіть та сумнівна інформація відносно наших контрагентів, яку, начебто, має податковий орган, і яка стала основною для нарахування нашому підприємству податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Щодо заниження показників фінансового результату до оподаткування та податку на прибуток підприємств.

Контролюючим органом в Акті перевірки зазначається, що «в порушення п.4.4.1. ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України... встановлено невідповідність даних бухгалтерської та фінансової звітності, формування витрат, собівартості робіт (послуг), матеріалів (запасні частини), придбання яких не підтверджується належним чином оформленими первинними документами, не підтверджуючи їх придбання від контрагентів та використання у власній господарській діяльності, що призвело до завищення витрат за 2018рік на суму 93 834 грн.»

Однак відповідачем не зазначено, які саме операції Позивача, з якими контрагентами та за який період, на думку податкових органів, не підтверджені витрати.

Порядок оформлення результатів документальних податкових перевірок визначається Порядком оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 (далі - Порядок).

Відповідно до абзаців 1,4 пп.2 п.4 розділу 3 Порядку «у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:

викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів».

В порушення названих вимог Порядку контролюючий орган, встановлюючи в Акті перевірки порушення Позивачем податкового законодавства з податку на прибуток, не зазначає конкретний період, в який відбулося таке порушення, та господарську операцію, при здійсненні якої відбулося порушення, також не наводить перелік відсутніх первинних документів, що підтверджують факт порушення.

Основним видом діяльності ПрАТ «РБД «Одесголовпостач» у 2018 році було оптова торгівля асфальтобетонними сумішами різних марок та типів, які виготовлені на власному асфальтобетонному заводі, що розташований на власній виробничій базі підприємства.

Основними матеріалами, витрати на придбання яких відносяться на собівартість виготовлених асфальтобетонних сумішей є бітум, щебінь, відсів та мінеральний порошок.

Позивачем було додано до позову первинні документи, які свідчать про належне документальне оформлення всіх господарський операцій у 2018 році з придбання основної сировини, що використовується у господарській діяльності Позивача: бітуму, щебіню, відсіву та мінерального порошку.

Щодо порушення граничних строків реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

Як вбачається з Акту перевіркою встановлено порушення Позивачем граничних строків реєстрації податкових накладних, складених при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на користь неплатника ПДВ за період - грудень 2018 року на загальну суму 23 611,83 грн.

Відповідно до абзаців 4,6 пункту 19 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1307 від 31.12.2015 року «У разі здійснення постачання товарів/послуг (крім здійснення операцій, визначених пунктом 44 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України), постачання яких має безперервний або ритмічний характер, постачальником (продавцем) може бути складена зведена податкова накладна:

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку. - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведену податкову накладну з урахуванням усієї суми отриманих коштів протягом такого місяця».

Відповідно до абзацу 8 пункту 19 Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної № 1307 від 31.12.2015 «Уразі складання зведених податкових накладних покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, у графі «Не підлягає наданню отримувачу (покупцю) з причини» такої податкової накладної робиться позначка «х» та зазначається тип причини 02. При цьому у графі «Отримувач (покупець)» зазначається «Неплатник», а у рядку «Індивідуальний податковий помер отримувача (покупця)» проставляється умовний ІПН « 100000000000», рядок «Податковий номер платника податку або серія (за наявності) та номер паспорта» не заповнюється».

Відповідно до абз.5 п. 120-1.1 ст. 120-1 ПК України Порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 40 відсотків суми податку па додану вартість, зазначеної в таких податкових

накладиих/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.

Тобто відповідно до статті 120-1 ПК України, якою встановлюються штрафні санкції за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, штраф не застосовується у зв`язку з несвоєчасною реєстрацією податкової накладної, яка не надається отримувачу (покупцю).

Як встановлено перевіркою, Позивачем не зареєстровано в ЄРПН податкову накладну, яка була складена покупцеві - неплатнику ПДВ. Згідно вимог податкового законодавства така податкова накладна не підлягає наданню отримувачу, оскільки покупець не є платником податку на додану вартість.

Отже, за порушення граничних строків реєстрації такої податкової накладної не може застосовуватися штраф, передбачений ст. 120-1 ПК України.

Таким чином, визначені Відповідачем податковим повідомленням-рішенням № 0015201414 від 08.04.2019 штрафні санкції у розмірі 9 440,73 грн., нараховані безпідставно.

Відповідачем не спростовано надані позивачем докази реальності господарських операцій з контрагентами позивача.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідачем не доведено, що договори, укладені позивачем з контрагентами, були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Суд наголошує, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

" 70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1".

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися також позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені податковим органом аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з огляду на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт порушення позивачем у перевіряємому періоді Податкового кодексу України.

Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення - рішення №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року прийняті Головним управлінням ДФС в Одеській області без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 10 670, 64 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 282 від 11.04.2019 року.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на користь Приватного акціонерного товариства “Ремонтно-будівельна дільниця “Одесголовпостач” витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 670, 64 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Ремонтно-будівельна дільниця “Одесголовпостач” до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0015211414 від 08.04.2019 року, №0015201414 від 08.04.2019 року, №0015191414 від 08.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0015201414 від 08.04.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0015191414 від 08.04.2019 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, адреса: вул. Семінарська, 5, м.Одеса, 65044) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства “Ремонтно-будівельна дільниця “Одесголовпостач” (код ЄДРПОУ 05514198, адреса: вул. Преображенська, буд.11, м.Одеса, 65082) судовий збір у розмірі 10 670 (десять тисяч шістсот сімдесят) гривень 64 (шістдесят чотири) копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст Рішення виготовлено та підписано суддею 26.06.2019 року.

Суддя О.Г.Гусев

.