Рішення № 82676046, 19.06.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 червня 2019 р. Справа № 120/1111/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Драло Т.М.,

позивача: ОСОБА_1 Ха ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: Скляра О.В.,

перекладача: Човган Ю.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 Ха ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

до: Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (КОД ЄДРПОУ 37836770, вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050)

про: скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 ОСОБА_4 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі – відповідач), у якому просила скасувати наказ Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області № 7 від 22.03.2019 року про відмову їй у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати його оформити відповідні документи для вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що наказом Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області № 7 від 22.03.2019 року їй відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У 2018 році вона вже зверталася до суду про оскарження рішення відповідача про відмову їй у визнанні біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту, але рішенням суду задоволенні її позовних вимог відмовлено. Після чого позивач повторно звернулася до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області та подала матеріали про життя у В`єтнамі, переслідування за релігійними переконаннями, розгул злочинності, але зазначене не було враховано відповідачем.

Вважаючи таку відмову протиправною, з метою зобов`язання відповідача вчинити дії, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 03.04.2019 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Підготовче судове засідання призначено на 26.04.2019 року.

Підготовче судове засідання 26.04.2018 року відкладено на 10.05.2019 року, в зв`язку з неявкою в судове засідання позивача.

Підготовче судове засідання 10.05.2019 року відкладено на 30.05.2019 року, в зв`язку з залученням перекладача.

Ухвалою суду від 30.05.2019 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 календарних днів. Наступне судове засідання призначено на 19.06.2019 року.

Ухвалою суду від 19.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за письмовою згодою учасників справи у той самий день.

В судовому засіданні позивач пояснила суду, що розуміє російську та англійську мову, а тому, відповідно до ст.71 КАС України, судом було призначено здійснювати розгляд справи справи за участю перекладача, який приймав участь у підготовчому судовому засіданні та розгляді справи по суті 19.06.2019 року.

10.04.2019 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671) особа, яка звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтувати, що вона є жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

01.03.2019 року позивач звернулася до відповідача, повторно із заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Після прийняття заяви вперше 20.10.2017 року, відповідачем було сформовано висновок, який був направлений до Державної міграційної служби України для прийняття рішення, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або собою яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржила до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.10.2018 року справі № 802/1547/18-а за адміністративним позовом позивача до Державної міграційної служби України їй відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач наголошує, що зі слів позивачки під час першого звернення, так і під час другого звернення громадянка В`єтнаму зазначила, що прибула до України у 2016 році і звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 20.10.2017 року.

При цьому, за інформацією наданою СБУ у листі від 17.01.2018 року № 53/2/52-168 позивач прибула на територія України 27.06.2010 року пасажирським рейсом № 199, сполученням «Шереметьєво-Симферопіль», використовуючи закордонний паспорт.

Отже, позивач під час звернення до відповідача приховала факт прибуття і перебування в Україні з 2010 року. Під час уточнюючої співбесіди позивач повторно вказала, що у 2010 році вона виїхала із В`єтнаму до Російської Федерації і в`їхала на Україну у 2017 році.

Відтак, позивач порушила порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки вона повинна була протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі незаконного перетинання, державного кордону з наміром бути визнаною біженцем, або особою, яка, потребує додаткового захисту, повинна була без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, згідно листа СБУ від 17.01.2018 року № 53/2/52-168 позивач прибула на територію України 27.06.2010 року пасажирським рейсом № 199, сполученням «Шереметьєво-Симферопіль», тобто із Російської Федерації, а відтак вона до прибуття в Україну перебувала у третій безпечній країні.

Статтею 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відтак, частина 7 даної статті встановлює, що особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Позивач на території України оформилась фізичною-особою підприємцем та здійснює торгівлю на ринку м. Вінниці.

Крім того, щодо підстав звернення позивача з відповідною заявою відповідач зазначив, що під час першого звернення із заявою ОСОБА_1 ОСОБА_4 зазначила, що вона за віросповіданням є християнином-католиком і переслідувалася людьми, що сповідують буддизм. Саме це стало причиною виїзду із ОСОБА_5 . Натомість, у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.03.2019 року позивач зазначила інші причини, а саме прийняття нею участі в акціях і мітингах щодо захисту прав людини, що були організовані «Братством за демократію».

Відповідач стверджує, що ситуація збройного конфлікту в країні проживання і громадської належності позивачки відсутня. Вона на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягалась, державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі позивачу в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутня.

Також відповідач наголошує на те, що позивач для отримання паспорта громадянина В`єтнаму звернулася до посольства В`єтнаму в Україні, а відтак скористалася захистом країни походження куди вона не бажає повернутися з причин її переслідування.

Таким чином, відповідач вважає, що серед фактів наданих позивачем, відсутні підстави для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п. 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У судовому засіданні позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили адміністративний позов задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. НОМЕР_1 Тінь, В`єтнам. Вона є громадянкою ОСОБА_7 даний час проживає у АДРЕСА_2 (6).

Позивачка одружена з 2006 року із громадянином ОСОБА_8 , який прибув до України разом із позивачкою.

Сім`я складається із шести осіб: вона, двоє батьків, чоловік та двоє дітей. Усі рідні, крім чоловіка, продовжують проживати у м. Ха Тінь, В`єтнам. Діти проживають з батьками чоловіка у ОСОБА_9 .

Щодо обставин прибуття в Україну, то позвач пояснила, що з чоловіком в 2010 році прибула з ОСОБА_5 до Російської Федерації. Там люди, які займалися їх вивезенням із ОСОБА_5 передали іншим людям, у яких позивач працювала у швейному цеху. Але за роботу їй не платили, вони з чоловіком в 2016 році втекли до м.Одеси, де також працювала швачкою. В 2017 році приїхала до м.Вінниці. До органів Міграційної служби, інших правоохоронних органів після перетину кордону України не зверталася. Вперше звернулася до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області 20.10.2017 року, коли переїхала у м.Вінницю.

У м. Вінниці позивач здійснює роздрібну торгівлю на ринку, зареєстрована як платник податку, що підтверджується відповідним витягом з реєстру платників.

Також судом встановлено, що позивач зверталася до посольства ОСОБА_5 в Україні для отримання паспорту громадянина В`єтнаму. Такий паспорт отримано 23.07.2018 року, що підтверджується його копією, так як позивач надавала його при зверненні до відповідача (а.с.68-69). На час розгляду справи, зі слів ОСОБА_1 ОСОБА_4 , паспорт втрачено.

01.03.2019 року позивач повторно звернулася до відповідача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За наслідками розгляду даної заяви, позивачу надіслано повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5 від 22.03.2019 року, із змісту якого слідує, що наказом Державної міграційної служби України від 22.03.2019 року № 7 їй відмовлено в оформленнф документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в зв`язку з тим, що заява є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону (а.с. 6, 95, 96).

Незгода позивача із такою відмовою, зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Правовий статус біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні, порядок надання, втрата та позбавлення цього статусу, встановлення державних гарантій захисту біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі- Закон), біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Ч.7 ст.7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Ч.4-7 ст.8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу та повідомлення від 22.03.2019 року №5, підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугували висновки відповідача про те, що заява ОСОБА_1 Ха ОСОБА_2 є очевидно необґрунтованою, тобто відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 01.03.2019 року позивач повторно звернулася до відповідача із заявою про отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Підставми її повторного звернення слугувало те, що позивач через загрозу її безпеці та свободі в країні походження у зв`язку з участю в акціях та мітингах по захисту прав людини у В`єтнамі, які були організовані ОСОБА_10 – лідером групи «Brotherhoodfor demoncrace group», що має неофіційний переклад «Братство за демократію» не бажає повертатися до такої країни. Лідера даної групи було затримано.

При цьому повідомила, що вона не є членом цієї групи, а просто підтримувала ідеї цієї групи протягом 2007 року та брала участь в одній демонстрації. Її чоловік брав участь в багатьох таких демонстраціях.

Позивач у судовому засіданні стверджувала про те, що після таких акцій та мітингів її почали переслідувати та не давали нормально жити у В`єтнамі, що вона хоче залишитися проживати на Україні та забрати дітей до себе.

Поряд із цим, позивачем ні під час співбесід, ні під час розгляду даної справи судом не наведено жодних конкретних фактів її особистого переслідування, затримання або погрози переслідування в країні свого постійного проживання.

Таким чином, суд вважає, що позивач використовує загальновідому інформацію з метою обґрунтування власної заяви та легалізації на території України.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа ГУНП України у Вінницькій області від 07.03.2019 року № 209/23/01-2019 позивач за банками даних Генерального секретаріату Інтерполу, в міжнародному розшку не перебуває.

Згідно із положеннями Конвенції про статус біженця від 28.07.1951 року, Протоколу 1967 року, а також Постанова Пленуму ВАСУ № 3 від 16.03.2012, поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності, або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Отже, під час вирішення питання щодо надання статусу біженця необхідно враховувати всі чотири підстави.

При цьому, надаючи оцінку підставам для відмови позивачу в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Пояснювальною запискою УВКБ ООН про тягар і обов`язки доказування в заявах про надання статусу біженців від 16.12.1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Європарламенту і Ради ЄС по стандартам для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства в якості бенефіціарів міжнародного захисту від 13 грудня 2011 року № 2011/95 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Крім того, відповідно до роз`яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16 березня 2012 року "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 20 червня 2011 року, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

В даному ж випадку, із доступних суду відкритих джерел в мережі інтернет, а також інформації наданої відповідачем до суду, вбачається, що організація «Братсво за демократію» ( «Brotherhood for democracy») створено ОСОБА_11 у травні 2013 року. До цього часу з 2006 року здійснював правозахисну діяльність у ОСОБА_9 та неодноразово був арештований. В судовому засіданні позивач не навела жодних переконливих пояснень щодо активної участі в акціях протесту, переслідувань, затриманні чи будь-яких погроз щодо неї владою ОСОБА_5 . Пояснила, що особисто приймала участь лише в одній акції протесту в 2007 році. Також суд звертає увагу, що при першому зверненні до Управління ДМС України у Вінницькій області 20.10.2017 року, позивач не вказувала зазначених підстав звернення за захистом. Натомість, позивач зазначала, що переслідується за релігійною ознакою, оскільки вона і її рідні за віросповіданням належать до християн-католиків і переслідуються людьми, які сповідують буддизм.

Крім того, у матеріалах справи наявна копія паспорту громадянина В`єтнаму за № НОМЕР_2 , виданого 23.07.2018 року посольством В`єтнаму в Україні на ім`я ОСОБА_1 ОСОБА_6 (а.с. 68-69).

При цьому, суд звертає увагу на те, що посольством є дипломатичне представництво держави в столиці іншої держави, або при міжнародній організації, а його територія є анклавом і відноситься до тієї держави, яку воно представляє. Таким чином на нього не поширюються закони держави, яка оточує посольство.

Наведене додаткового підтверджує, що посилання позивача на існування реальної загрози її життю та здоров`ю через переслідування у країні походження, не відповідають дійсності, адже остання у 2018 році самостійно звернулась до посольства В`єтнаму в Україні, для отримання паспорту громадянина В`єтнаму.

Крім того, згідно з п. п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, така особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як встановлено судом, позивач є громадянином В`єтнаму, при цьому, як було зазначено вище, 23.07.2018 року отримала через посольство В`єтнаму в Україні паспорт громадянина В`єтнаму за № НОМЕР_2 .

Таким чином, позивач користується захистом країни своєї громадянської належності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання нею паспорта громадянина В`єтнаму. Зазначене свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує її права як громадянина, позивач користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно прийняла захист від країни своєї громадянської належності, а відтак, на думку суду, не потребує міжнародного захисту та не є біженцем.

Окрім того, як особисто зазначила позивач у судовому засіданні та слідує із протоколу співбесіди від 04.03.2019 року, що у 2010 року вона з чоловіком прибула до Російської Федерації, де жила до 2016 року. На територію України вона із чоловіком приїхала у січні 2016 року із Російської Федерації.

В той же час, із листа Служби безпеки України від 17.01.2018 року №53/2/52-168 (а.с. 66) слідує, що ОСОБА_1 ОСОБА_6 прибула на територію України 27.06.2010 року пасажирським рейсом №199, сполученням «Шереметьево – Симферополь», використовуючи закордонний паспорт НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

В даному ж випадку, навіть у разі врахування тверджень позивача про перетин кордону України у 2016 році, що суперечить відомостям, наданим Службою безпеки України, остання звернулась до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з пропуском строків, встановлених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

До того ж, як слідує із матеріалів справи та не заперечується позивачем, на територію України ОСОБА_1 Ха ОСОБА_12 прибула саме із території Російської Федерації, де, за її словами, вона прожила 6 років.

Таким чином, позивач не була позбавлена можливості звернутися про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту у Російській Федерації, однак таким правом не скористалась.

Відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Суд зауважує, що Російська Федерація відповідає критеріям визначення країн третьої безпечної країни відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно з якою, третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Враховуючи те, що позивач до прибуття на територію України, тривалий період перебувала на території Російської Федерації, а тому ОСОБА_1 ОСОБА_6 , в силу абзацу 7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» також не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також суд звертає увагу, що ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 року по справі № 802/1547/18-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 Ха ОСОБА_2 повернуто в зв`язку із поданням заяви про відкликання такої скарги позивачем.

Зазначене свідчить про відсутність бажання позивача закінчити процедуру оскарження відповідного рішення відповідача та зловживання процедурою отримання статусу біженця.

З огляду на усі вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав її участі в акціях та мітингах по захисту прав людини у В`єтнамі, які були організовані ОСОБА_10 – лідером групи «Brotherhood for demoncrace group», що має неофіційний переклад «Братство за демократію».

Також, позивачем не доведено обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначених п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та наявності підстав для прийняття Державною міграційною службою України відповідного рішення.

Враховуючи викладене, рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

З урахуванням вимог ст. 139 КАС України сплачений при зверненні до суду судовий збір позивачу не присуджується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 Ха ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області (КОД ЄДРПОУ 37836770, вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050)

Повне судове рішення складено та підписано суддею 27.06.2019.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна