Рішення № 82675702, 21.06.2019, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1030/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2019 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.,

з участю секретаря судового засідання Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Вапнярська селищна рада Томашпільського району Вінницької області

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області

третя особа: відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області

вимоги позивача: про визнання права користування земельною ділянкою, зобов`язання до вчинення дій

представник позивача: адвокат Щербина Євгеній Євгенійович

представник відповідача: Горенюк Олександр Петрович

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

10 липня 2018 року до суду з цією позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, третя особа відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області, зобов`язати відділ держгеокадастру у Томашпільському районі ГУ Держгеокадастру у вінницькій області визначити кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться приміщення-будівлі майстерень, загальною площею 779,4 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 , визнати за ним право користування цією земельною ділянкою.

Даний позов обґрунтовано наступним.

4 червня 2016 року між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до умов якого продавець передав у власність, а покупець набув у власність (купив) нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення-склад, яке знаходиться в АДРЕСА_2 та розміщено на земельній ділянці, яка не приватизована та не перебуває в оренді, площею 0,0744 га, кадастровий номер НОМЕР_2 : НОМЕР_3 .

Згідно інформації, викладеній у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого реєстраційною службою Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області 26.11.2015 за індексним номером 484457578, на вищезгаданій земельній ділянці розташовані нежитлове приміщення, склад (будівля складу) загальною площею 540,9 кв.м., яке і було предметом договору купівлі-продажу.

26 лютого 2018 року за результатами проведення аукціону на замовлення Вапнярської селищної ради ОСОБА_1 став власником приміщення-будівлі майстерень загальною площею 779,4 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 .

Придбане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці, яка значиться за квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниці Міністерства оборони України, що підтверджується листом до Вапнярської селищної ради за № 2112 від 16.06.2016.

Загальна площа земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, які були придбані позивачем у Вапнярської селищної ради, складає 1,8688 га, що підтверджується технічною документацією про встановлення меж земельної ділянки.

Позивач зазначає, що приписи Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України визначають виключну компетенцію сільських рад щодо передачі земельних ділянок територіальних громад у власність чи користування громадян та юридичних осіб. Вирішення питань про передачу земель територіальної громади у власність чи користування є виключним правом сільської ради як суб`єкта права власності на землю.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання у користування.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

ОСОБА_1 вказує, що земельна ділянка площею 0,0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1 та земельна ділянка, на якій розміщенні приміщення-будівлі майстерень, загальною площею 779,4 кв.м., знаходяться в межах населеного пункту селища вапнярка Томашпільського району Вінницької області. Відповідно до інформаційної довідки, наданої відповідачем, Вапнярська селищна рада не має можливості оформити право користування земельною ділянкою на позивача в зв`язку з тим, що ця земля в статистичних даних Держгеокадастру значиться за Міністерством оборони України.

Листом від 04.05.2018 позивач звернувся до квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця Міністерством оборони України із заявою щодо надання документів та вирішення питання стосовно оформлення права його користування на вищевказані земельні ділянки, але отримав відповідь за № 2297 від 13.06.2018 про відсутність повноважень на ці дії, тому ОСОБА_1 змушений звернутися до суду задля визнання свого права на земельну ділянку.

10 червня 2019 року отримано відзив Головного управління Держгеокадастру у вінницькій області, в якій в.о.начальника ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі та розгляд справи здійснювати без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відзив мотивовано наступним.

Відповідно до листа Вапнярської селищної ради від 16.06.2016 № 2112, придбане нерухоме майно ОСОБА_1 знаходиться на земельній ділянці, яка значиться за квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниця Міністерства оборони України.

Відповідно до п.4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або їх у спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України-щодо цілісних майнових комплексів та за рішенням Міноборони щодо іншого окремого індивідуального визначеного майна.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок-у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звертає увагу на те, що позовна вимога щодо зобов`язання визначити кадастровий номер земельній ділянці позивача є абсурдною, оскільки для внесення відомостей про земельну ділянку необхідне розроблення відповідної земельної документації, а відповідно до ст. 22 ЗУ «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою та судових рішень.

Крім того, виходячи з принципу поділу влад, судді, ухвалюючи рішення у конкретній справі, не вправі переймати повноваження органів виконавчої влади та давати їм вказівки щодо розпорядження дискреційними повноваженнями. Суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 7 вересня 2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 11-00 годину 15 січня 2019 року.

21 вересня 2018 року отримано заяву Вапнярської селищної ради про те, що селищна рада не заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 справу просять розглянути у відсутності представника селищної ради.

14 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 долучив копію листа Міністерства оборони України.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 15 січня 2019 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 11-00 годину 26.03.2019.

26 березня 2019 року отримано заяву відділу у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про ліквідацію відділу Держгеокадастру у Томашпільському районі, як юридичної особи публічного права з входженням в структуру Головного управління Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру.

26 березня 2019 року перенесно судовий розгляд справи на 16 травня 2019 року на 11-00 годину.

26 березня 2019 року позивачем долучено до матеріалів справи листування з ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та КЕВ Міністерства оборони України щодо питань оформлення спірної земельної ділянки.

16 травня 2019 року представником позивача подано клопотання про заміну третьої особи.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 16 травня 2019 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, розгляд справи відкладено на 10-40 годину 21 червня 2019 року.

4 червня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 .

21 червня 2019 року винесено рішення у справі, проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Пояснення та доводи учасників справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримували, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник позивача наголошував, що земельне законодавство дає право особі, яка набуває права власності на майно, на право користування земельною ділянкою, на якій розміщене майно, тому ОСОБА_1 має право на користування земельними ділянками.

Представники відповідача – голова Вапнярської селищної ради ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 визнав повністю, не заперечував проти задоволення позову, просили його задовольнити, пояснюючи, що в 2011 році до Вапнярської селищної ради перейшов майновий комплекс на земельній ділянці, належній Міністерству оборони України. Вважає, що ОСОБА_1 має право як на відчуження даного майна, так і на право передачі йому в користування земельної ділянки, на якій розташоване це майно. Голова селищної ради вважає, що визнання права користування земельної ділянкою сприятиме територіальній громаді Вапнярської селищної ради, залученню інвестицій, укладенню договорів оренди з територіальною громадою, буде здійснюватись певна господарська діяльність, будуть сплачувати податки до територіальної громади.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, однак у поданому відзиві попросив розгляд справи проводити у їхній відсутності. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши поданий відзив відповідача, оцінивши належність ї достовірність показань сторін по справі, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Відповідно до ч.2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державною виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 4 червня 2016 року Вапнярська селищна рада в особі Вапнярського селищного голови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу нежитлової будівлі-нежитлового приміщення, складу, яке знаходиться в АДРЕСА_2 та розміщене на земельній ділянці, яка не приватизована та не перебуває в оренді, площею 0,0744 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .

Згідно інформації, викладеній у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого 26.11.2015 Реєстраційною службою Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області за індексним номером 48445758, на згаданій земельній ділянці розташовані: нежитлове приміщення, склад (будівля складу), зазначене в плані літерою «А», загальною площею 540,9 кв.м.

Нежитлова будівля, яка відчужується, належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26.11.2015 Реєстраційною службою Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області за індексним номером 48444516.

Продаж предмета договору, відповідно до Протоколу № 16/15-3 проведення аукціону з продажу майна, яке перебуває у комунальній власності Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, затвердженого 16.05.2016 Президентом Першої Української міжрегіональної товарної біржі Ю.М.Смірновим та головою Вапнярської селищної ради Томашпільського району вінницької області О.П. Горенюком 21.05.2016 вчинено за 15800,40 грн (а.с.11-15).

Протоколом № 18/1к проведення аукціону від 26.02.2018 переможцем лоту № 2-будівля майстерень (літ.А) загальною площею 779,4 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 по АДРЕСА_1 , визначено ОСОБА_1 (а.с.23-24).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельній ділянці площею 0,0744 га, що розташована в АДРЕСА_2 , присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с.18-22).

Заявою від 04.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця Міністерства оборони України з проханням розглянути його звернення у відповідності з вимогами Закону, вчинити необхідні дії та надати документи (дозволи та інші), які дадуть можливість оформлення за ним права на користування земельною ділянкою площею 1,8688 га, яка розташована в АДРЕСА_3 (а.с.8-10).

На дану заяву КЕВ м.Вінниця Міністерства оборони України 13.06.2018 було надано відповідь ОСОБА_1 повідомлено, що дана земельна ділянка відноситься до земель оборони, тому повноваженнями щодо її відчуження та надання в користування іншим особам наділений Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, організацій Збройних Сил України».

На підставі ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління, а вирішення питання щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Тобто власником земель оборони виступає держава в особі Кабінету Міністрів України, а військові частини, установи, організації користуються ними на праві оперативного управління.

Відповідно до ч.2 ст. 137 Господарського кодексу України лише власник наділений правом вилучати у суб`єкта господарювання майно, що не використовується.

Повноваження Кабінету Міністрів України по відчуженню земель оборони підтверджуються також виданням відповідних доручень, зокрема, Доручення від 31.01.2007 № 4889/3/1-07, яким Міністерству оборони України зупинені операції з реалізації та передачі земель оборони (у тому числі під об`єктами нерухомості).

На підставі вищевикладено КЕВ м.Вінниця не має повноважень розпоряджатися землями оборони (а.с.31-32).

Начальником КЕВ м.Вінниця Міністерства оборони України 16.05.2016 було надіслано лист голові Вапнярської селищної ради щодо припинення права користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Міністерства оборони України (а.с.29-30).

На лист ОСОБА_1 15.08.2018 Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України ОСОБА_1 повідомлено наступне.

У Головному квартирно-експлуатаційному управління Збройних Сил України в межах компетенції розглянуто його звернення стосовно передачі земельних ділянок під придбаними у Вапнярської селищної ради об`єктами нерухомого майна, які розташовуються по АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_1 ) та по АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду повідомляють, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.05.2011 № 519-р майновий комплекс військового містечка № 97 (смт Вапнярка) передано Вапнярській селищній раді, у тому числі житлові будинки, будівлі казармено-службової, паркової, складської, господарської зон, інженерні споруди та мережі. Земельна ділянка не передавалась.

Згідно з інформацією квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця на обліку перебуває земельна ділянка площею 215,3 га військового містечка АДРЕСА_4 (смт Вапнярка АДРЕСА_3 область), належить до категорії земель оборони.

Пунктом 1 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняються право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

При цьому, згідно із статтею 84 Земельного кодексу України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, розпорядником земель оборони є орган виконавчої влади-обласні або районні державні адміністрації, які відповідно до законодавства передають земельні ділянки у власність або користування.

Крім того, припинення права користування земельними ділянками, які не використовуються для потреб Збройних Сил України (в тому числі під переданим житловим фондом, будівлями соціально-культурного призначення), здійснюється лише шляхом їх повернення до земель запасу місцевих органів влади, до компетенції яких належать повноваження щодо їх подальшого використання.

З метою вирішення порушеного питання на адресу Вапнярської об`єднаної територіальної громади Головним управлінням надіслано лист від 17.07.2018 № 303/6/27/1319 щодо проведення заходів із розмежування земельної ділянки з подальшим розглядом питання припинення постійного користування з урахуванням інтересів Міністерства оборони України.

З надходженням до Міністерства оборони України відповідних документів (матеріалів) від місцевих органів влади, порушене питання можливо буде розглянути встановленим порядком відповідно до законодавства (а.с.43).

З листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 01.03.2019 № 303/6/27/374 Вапнярській селищній раді вбачається наступне.

Головним управлінням розглянуто звернення Вапнярської селищної ради щодо оформлення та передачі земельної ділянки, на якій розташований цілісний майновий комплекс площею 109,2 га в територіальних межах селища Вапнярка.

За результатами опрацювання порушеного питання повідомляють, що станови на 01.01.2019 на обліку КЕВ м.Вінниця перебуває земельна ділянка орієнтовною площею 215,3 га військового містечка АДРЕСА_5 97 в смт Вапнярка Томашпільського району Вінницької області. Правовстановлюючі документи відсутні, в тому числі акт визначення меж земельної ділянки.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.05.2011 № 519-р майновий комплекс військового містечка № 97 передано Вапнярській селищній раді, у тому числі житлові будинки, будівлі, казармено-службової, паркової, складської, господарської зон, інженерні споруди та мережі. Земельна ділянка не передавалась.

Головне квартирно-експлуатаційне управління неодноразово надсилало на адресу Вапнярської селищної ради листи, в яких зазначалося, що відповідно до статтей 79, 79-1 Земельного кодексу необхідно визначити площу земельну ділянку, на якій розташоване передане нерухоме майно, з визначенням розміру (площі), конфігурації окремих земельних ділянок під переданими об`єктами житлового та соціального культурного призначення (згідно зазначеного розпорядження Кабінету Міністрів України).

Враховуючи, що на земельній ділянці орієнтовною площею 111,7 га розміщується переданий майновий комплекс (розпорядження КМУ № 519-р від 09.06.2011 та акт приймання-передачі від 05.11.2011), питання розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки військового містечка № 97 під переданими фондами Міністерством оборони України не вбачається можливим, так як у відповідності до п.1 ст. 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або на її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За таких обставин, подальше опрацювання зазначеного питання потребує проведення заходів в частині виготовлення Вапнярською селищною радою Томашпільського району Вінницької області планово-картографічних матеріалів, погоджених з квартирно-експлуатаційними органами (КЕВ м.Вінниця) по визначенню площі земельної ділянки під переданим цілісним майновим комплексом військового містечка № 97 з їх наступним наданням до Міністерства оборони України.

Виконання зазначених заходів дозволить повернутися до подальшого розгляду порушеного права (а.с.59).

Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 22.02.2019 ОСОБА_1 надано інформацію щодо присвоєння кадастрового номера на земельну ділянку площею 1,8688 га на території Вапнярської селищної ради Томашпільського району, а саме:

Відповідно до п.29 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, які присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором.

Пунктом четвертим статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про реєстрацію земельної ділянки; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа (а.с.60).

Також Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 22.02.2019 ОСОБА_1 надано інформацію щодо власника земельної ділянки площею 1,8688 на на території Вапнярської селищної ради, згідно якої, відповідно інформації, наданої відділом у Томашпільському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.02.2019 № Г-64/0-0.35-113/146-19, нерухоме майно загальною площею 779,4 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_6 , знаходиться на земельній ділянці площею 1,8688га, що рахується за Квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниці Міністерства оборони України (а.с.61).

Позиція суду.

За змістом ч.1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ст. 1 Закону України « Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно положень 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» площа земельної ділянки, її межі та цільове призначення вносяться до державного земельного кадастру з відповідної документації із землеустрою.

Відповідно дост.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності);замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

У Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

У разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом. У разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

У разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру.

Законом визначено орган, що має відповідні повноваження щодо визначення площі земельної ділянки та внесення даних до реєстру, а відмова органу у здійсненні відповідних прав особою, що передбачені законом, є підставою для оскарження дій цього органу до суду.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключною компетенцією міської ради є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Виходячи з положень статті 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях.

Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

У разі припинення права постійного користування земельною ділянкою державної (комунальної) власності земельний податок сплачується до дати внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Державній реєстрації підлягає, зокрема, право постійного користування.

Офіційне визнання і підтвердження державою фактів припинення речових прав на нерухоме майно забезпечується шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі поданих документів (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 12 жовтня 2016 року по справі № 6-2225цс16, за змістом ст.377 Цивільного кодексу, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з ст.120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю та споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на неї визначається відповідно до договору оренди ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження будівлі та споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 Земельного кодексу України в поєднанні з нормою ст.125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Крім того, п. «е» ч.1 ст.141 Земельного кодексу України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.

Порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у інших випадках, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, регулюється іншими нормами законодавства. Зокрема, ст. 120 Земельного Кодексу України та ст. 377 Цивільного Кодексу України регулюють питання переходу права користування земельною ділянкою у разі зміни власника об`єкта нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 15 березня 2012 у справі № 6/82/5022-1391/2011 зазначає, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності або укладання договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України. Крім того, право користування земельною ділянкою, на якій перебуває нерухомість, переходить до набувача об`єктів нерухомості винятково за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника згідно з вимогами земельного законодавства таке право було належним чином засвідчено.

Аналогічна за суттю правова позиція міститься і в постанові Вищого господарського суду України від 20 травня 2015 у справі № 5024/2507/2011, у якій зроблено висновок, що земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу права на земельні ділянки, а необхідне оформлення прав на них за визначеною процедурою, яку не можна підмінювати судовим рішенням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України у своїй постанові від 15 квітня 2015 у справі № 28/5005/5627/2012 на підтвердження висловленої вище думки також зазначає, що відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу та ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на будинок, споруду, що перебуває на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому самому обсязі, що був у попереднього землекористувача. Однак при цьому договір оренди земельної ділянки попереднього власника нерухомого майна не припиняється автоматично, а новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на себе у встановленому чинним законодавством порядку.

Колегія суддів судової палати у цивільних справа Верховного Суду України у своїй постанові від 12.10.2019 року по справі № №6-2225цс16 дійшла висновку, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, яким припинив права користування юридичної особи на земельну ділянку правильно застував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти.

Аналіз зазначеної судової практики свідчить по те, що суди висловили таку позицію: у зв`язку з переходом права власності на будинок до нового власника цей факт є підставою для припинення права користування земельною ділянкою попереднім землекористувачем і до нового власника переходить право користування земельною ділянкою під будинком. Однак, право користування земельною ділянкою попереднього користувача слід припинити та набути (переоформити) власником будинку у встановленому законом порядку. Такий порядок передбачає необхідність прийняття уповноваженими органами рішень про припинення/наданні в оренду зазначеної земельної ділянки та здійснення державної реєстрації зазначених прав. Автоматичність у цьому питанні відсутня.

При цьому, відповідач –Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у своєму відзиві наголошує на тому, що придбане нерухоме майно позивача знаходиться на земельній ділянці, яка значиться за КЕВ м.Вінниця Міністерства оборони України.

Відповідно до п.4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або їх у спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України-щодо цілісних майнових комплексів та за рішенням Міноборони щодо іншого окремого індивідуального визначеного майна.

Дана норма підтверджується в п.п. 42, 43 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Так, відповідно до п.4.2 за змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. З огляду на це залучення Міністерства оборони України до участі у розгляді справ, предметом спору в яких виступають землі оборони, є обов`язковим.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони".

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

У вирішенні відповідних спорів судам слід враховувати, що Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (набрав чинності з 14.01.2009) статтю 4 Закону України "Про використання земель оборони" доповнено частиною другою, згідно з якою землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення. В подальшому зазначену статтю було доповнено частинами третьою та четвертою (Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму використання земель оборони", який набрав чинності з 06.05.2012), що визначають особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Вищого Господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 5002-1/2762-2011.

Згідно зі ст.12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст.ст. 13,19 ЦПК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав – є передбачені законом способи охорони цивільних справ у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів додається в ст. 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.55 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина захищаються судом. Конституцією України встановлено безпосереднє право громадянина звернення до суду за захистом своїх прав.

Ст.3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зі змісту даної статті випливає, що суд не може вирішувати питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.

За змістом ст.ст.51, 54, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Згідно ст.48 ЦПК України сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими позовними вимогами.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, встановивши при розгляді справи, що угода, на яку сторони посилаються в обґрунтування своїх цивільних прав і обов`язків, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, суд згідно з ч.7 ст. 203 ЦПК визнає таку угоду недійсною на підставі ст. 49 ЦК, незалежно від змісту позовних вимог.

У зазначених випадках суд повинен притягати до участі в справі відповідно на стороні позивача чи відповідача усіх учасників угоди та інших осіб, на права і обов`язки яких може вплинути рішення в справі.

За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.

У контексті наведеного суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не можливо розглянути повно та всебічно через відсутність належного суб`єктного складу учасників процесу.

Разом з тим позивач не позбавлений можливості звернутись безпосередньо до належного відповідача з відповідними вимогами.

Суд позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст.55 ЦПК.

Враховуючи те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, а клопотання про його заміну не заявляв, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, суд вважає за необхідне роз`яснити наступне.

Згідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Судом встановлено, що КЕВ м. Вінниця від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № 97 не відмовлялось, рішення щодо вилучення вказаної земельної ділянки з користування КЕВ м. Вінниця не приймались.

Відповідно ст..123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до ст. 125 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

На даний час земельна ділянка під переданим в комунальну власність територіальної громади смт Вапнярка майновим комплексом військового містечка № 97 рахується за КЕВ м.Вінниця та входить до складу земель оборони. Поряд з цим, слід зазначити, що законодавством визначений порядок передачі земель оборони до органів місцевого самоврядування у разі необхідності вирішення питання, пов`язаного з правом користування певною земельною ділянкою, яка рахується як земля оборони (зокрема для вирішення питання щодо вилучення частини земельної ділянки для подальшої передачі в користування іншим особам). Разом з тим, в ході перевірки встановлено, що питання про припинення права користування вказаною земельною ділянкою, а ні Міністерства оборони України, а ні відповідно уповноваженими ним органами чи посадовими особами, а ні органами місцевого самоврядування не ініціювалося, не вирішувалося, як і не вирішувалося питання щодо надання у користування позивачу даної земельної ділянки, про що, зокрема, свідчить відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку. Таким чином, на даний час право користування Міністерства оборони України та КЕВ м. Вінниця вказаною земельною ділянкою не припинялося. До цього часу у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи на право власності чи користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій..

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок-у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)- у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до ст. 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель-за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)-у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Окрім того, для внесення відомостей про земельну ділянку необхідне розроблення відповідної земельної документації, а відповідно до ст. 22 ЗУ «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою та судових рішень.

Позивачу ОСОБА_1 квартирно-експлуатаційним відділом м.Вінниця було роз`яснено, що земельна ділянка відноситься до земель оборони, тому повноваженнями щодо її відчуження та надання в користуванні іншим особам наділений Кабінет Міністрів України.

Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України роз`яснено, що Вапнярській селищній раді було передано майновий комплекс військового містечка № 97, у тому числі житлові будинки, будівлі казармено-службової, паркової, складської, господарської зон, інженерні споруди та мережі, а земельна ділянка-не передавалась.

Земельна ділянка площею 215,3 га військового містечка № 97 перебуває на обліку КЕВ м.Вінниця і належить до земель оборони, а землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

Лише з надходженням до Міністерства оборони України відповідних документів від місцевих органів влади порушене право можливо розглянути встановленим порядком відповідно до законодавства.

Вапнярська селищна рада визнавала позовні вимоги ОСОБА_1 в судовому засіданні, однак не відреагувала належним способом на лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 01.03.2019 щодо проведення заходів в частині виготовлення планово-картографічних матеріалів, погоджених з КЕВ м.Вінниця по визначенню площі земельної ділянки під переданим цілісним майновим комплексом військового містечка № 97 з їх наступним наданням до Міністерства оборони України.

Щодо присвоєння кадастрового номера земельній ділянці Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було роз`яснено ОСОБА_1 про подачу необхідних документів для державної реєстрації земельної ділянки, однак ОСОБА_1 дані вимоги виконано не було.

Також було роз`яснено і те, що нерухоме майно загальною площею 779,4 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці площею 1,8688 га, рахується за КЕВ м.Вінниця Міністерства оборони України.

Висновки суду за результатом розгляду справи.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Виходячи з принципу поділу влад, судді, ухвалюючи рішення у конкретній справі, не вправі переймати повноваження органів виконавчої влади та давати їм вказівки щодо розпорядження дискреційними повноваженнями. Суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу.

Так, за приписами ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, тому виключно визначеним законом органом (посадовою особою) і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватися повноваження і прийматись рішення, які згідно Конституції України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами, які не відносяться до гілок законодавчої або виконавчої влади. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Вказана позиція неодноразово знаходила своє відображення у практиці Верховного Суду України.

З огляду на наведене суд вважає, що, в судовому засіданні, у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем, не подано належних та допустимих доказів і судом не отримано доказів на підтвердження того, що позивачем вибрано вірний спосіб захисту своїх прав та інтересів, тобто позивач не вірно вибрав спосіб захисту своїх прав, що є підставою для відмови у даному позові. Разом з цим, не правильність даного позову не позбавляє права позивача звернутись до суду з позовом, що відповідає законному способу захисту його прав.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто, суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а саме розглянути спір з урахуванням лише підстав позову, що вказані позивачем.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, суд не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів визначивши для цього інший – необхідний у цьому випадку спосіб захисту.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки останнім вибрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч.1 , 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем, залишити за ним же.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 14, 41, 55, 92, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 12, 20, 77, 79, 79-1, 84, 92, 116, 118, 120, 122, 123, 125, 126, 142 ЗК України, ст. 137 ГК України, ст. 377 ЦК України, ст.ст. 1, 21, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст.ст. 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 22 ЗУ «Про землеустрій», ст.ст 4, 12, 13, 19, 76-89, 90, 95, 134, 137, 141, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 354 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вапнярської селищної ради Томашпільського району Вінницької області, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права користування земельною ділянкою, зобов`язання до вчинення дій відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 20.12.1997 Шевченківським РВ УМВС України у Запорізькій області, РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_7 ;

відповідач: Вапнярська селищна рада Томашпільського району Вінницької області, адреса: 24240, Вінницька область, Томашпільський район, смт Вапнярка, вул. Незалежності, 140;

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса: 21027, м.Вінниця, вул. Келецька, 63;

третя особа: відділ Держгеокадастру у Томашпільському районі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, адреса: 24200, Вінницька область, Томашпільський район, смт Томашпіль, пл.Т.Шевченка, 6.

Суддя: О. В. Пилипчук

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 21 червня 2019 року.

Повний текст рішення складено 27 червня 2019 року