Рішення № 82673728, 14.06.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20117/18

Провадження № 2/522/5340/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2019 року м.Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Шкамерди К.С.

за участю секретаря судового засідання – Довгань Ж.А.,

представника позивача – адвоката Фоміна А.І.

представника відповідача – адвоката Рибак О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пушкінська» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Пушкінська» про захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить:

1. визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації, право на ім`я, право на презумпцію невинуватості ОСОБА_1 , інформацію, викладену в статті з назвою «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям» та поширену ТОВ «Пушкінська» на веб-сайті PUSHKINSKA.NET за посиланням http://pushkinska.net/odessa/vzyatka-za-postuplenie-zashhita-suprugi-eks-rektora-odesskoj-konservatorii-zayavila-otvod-sudyam, а саме наступну інформацію:

1). «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям»;

2). «Апелляционный суд перенес заседание по делу задержанной за получение взятки завлаборатории концертной практики Одесской консерватории Татьяны Алейниковой-Сокол. Об этом и суда передает корреспондент «Пушкинской»;

3). «Сегодня коллегия судей под председательством Виталия Мандрыка должна была рассмотреть ходатайство защиты об обоснованности подозрений, выдвинутых Алейниковой-Сокол»;

4). «Напомним, декана вокального факультета консерватории Валентину ОСОБА_2 -Репскую и заведующую лабораторией Татьяну ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задержали 18 июля. Как сообщили в пресс-службе полиции, они вымогали у трех абитуриентов 5 тысяч долларов США. За эти деньги работники образования обещали помочь поступить в учебное заведение»;

5). «3 августа стало известно, что в учебном заведении сменилось руководство. После скандала со взяткой место ректора вместо мужа Алейниковой-Сокол ОСОБА_5 Сокола занял ОСОБА_6 Олейник»;

2.Зобов`язати ТОВ «Пушкінська» видалити з веб-сайту PUSHKINSKA.NET статтю з назвою «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям» за посиланням http://pushkinska.net/odessa/vzyatka-za-postuplenie-zashhita-suprugi-eks-rektora-odesskoj-konservatorii-zayavila-otvod-sudyam, яка містить наступну інформацію:

1). «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям»;

2). «Апелляционный суд перенес заседание по делу задержанной за получение взятки завлаборатории концертной практики Одесской консерватории Татьяны Алейниковой-Сокол. Об этом и суда передает корреспондент «Пушкинской»;

3). «Сегодня коллегия судей под председательством Виталия Мандрыка должна была рассмотреть ходатайство защиты об обоснованности подозрений, выдвинутых Алейниковой-Сокол»;

4). «Напомним, декана вокального факультета консерватории Валентину ОСОБА_2 -Репскую и заведующую лабораторией Татьяну ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задержали 18 июля. Как сообщили в пресс-службе полиции, они вымогали у трех абитуриентов 5 тысяч долларов США. За эти деньги работники образования обещали помочь поступить в учебное заведение»;

5). «3 августа стало известно, что в учебном заведении сменилось руководство. После скандала со взяткой место ректора вместо мужа ОСОБА_7 - ОСОБА_8 занял ОСОБА_6 Олейник»;

3.стягнути з ТОВ «Пушкінська» на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що поширення щодо неї відповідачем недостовірної інформації шляхом розміщення на веб-сайті, належному відповідачу PUSHKINSKA.NET, вищевказаної статті порушує її немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, право на презумпцію невинуватості та право на ім`я, завдає їй моральної шкоди. Інформація, поширювана щодо неї відповідачем, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення нею вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, а саме повідомляє про вчинення нею злочину, та такою, що, на її переконання, порушує її немайнові права, по-друге, не є оціночним судженням, а обов`язок доказування її достовірності покладається на відповідача.

За період своєї роботи на посаді завідуючої навчальною лабораторією концертної практики Одеської національної музичної академії ім. А.В.Нежданової вона неодноразово нагороджувалась грамотами Міністерства культури України, Одеської обласної адміністрації, є кавалером ордена Української Православної церкви, лауреатом рейтингу «100 успішних жінок Одеського регіону», лауреатом рейтингу «Народне визнання», званням лауреата «Надбання Одеси», заслуженим працівником культури України.

У 2000 році позивач організувала в Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової Студентську філармонію. Вонає автором трьох філармонійних абонементів:

1.«Зірки, запалені генієм» - грають піаністи - лауреати Міжнародних конкурсів пам`яті Е.Гілельса;

2.«Art de camera» - грають лауреати конкурсів камерних ансамблів, присвячених пам`яті В.Повзуна;

3.«Шедеври світової оперної класики». Учасники - оперна студія ОНМА, дитячий хор школи педпрактики, хор студентів ОНМА.

Також позивач посилається на те, що вонає автором близько 100 публікацій в газетах і журналах, нею проведено більше 60-ти передач на телебаченні в телеканалах «Одеса», «АРТ», «Медіа-інформ», «GTV", "Ріак», «Здоров`я», «Думська ТВ», «7-й канал», «Одеське державне ТБ », «Глас», «А-1».

Вона також є засновником і головним редактором журналу Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової «ARS Longa, Музичне мистецтво». Цей «Альманах відділу концертної практики ОНМА» виходить 2 рази на рік.

Таким чином, позивач вказує, що її ділова репутація - це результат багатьох років наполегливої праці. Її досягнення були публічно визнані. Своїми ж діями відповідач завдав непоправної шкоди її діловій репутації, честі та гідності, оскільки розповсюдив інформацію, якою порочить її добре ім`я.

Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до неї, що в свою чергу впливає на зниження цінності її особи – приниження її гідності. Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих, порушивши її честь.

Також матеріали за вказаними посиланнями є такими, що порушують принцип презумпції невинуватості, оскільки до винесення судом вироку повідомляють необмеженому колу осіб фактично про доведеність її вини у вчиненні кримінального правопорушення, посягають на її честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, розміщенням зазначеної статті порушується право на використання її імені.

Більш того, поширення недостовірної інформації суттєво відобразилось на її здоров`ї, у зв`язку із чим, з 19.09.2018 року по 21.09.2018 року вона проходила лікування в умовах стаціонару в Лікувально-діагностичному центрі «МЕДЕЛІТ» із діагнозом: Поширений остеохондроз хребта з переважним ураженням шийного відділу. Унковертебральний артроз. Деформуючий спондильоз.

Також вона перебувала на амбулаторному лікуванні в КНПУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» з 24.09.2018 року по 28.09.2018 року та з 01.10.2018 року по 10.10.2018 року.

Позивач вказує, що внаслідок окреслених порушень її прав, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, вона має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 120 000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Фомін А.І. позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Рибак О.Г. позов не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Судом встановлено, що 29.08.2018 року ТОВ «Пушкінська» на веб-сайті PUSHKINSKA.NET за посиланням http://pushkinska.net/odessa/vzyatka-za-postuplenie-zashhita-suprugi-eks-rektora-odesskoj-konservatorii-zayavila-otvod-sudyam було розміщено статтю під назвою «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям».

У вказаній статті зазначено вислови наступного змісту:

1). «Взятка за поступление: защита супруги экс-ректора Одесской консерватории заявила отвод судьям»;

2). «Апелляционный суд перенес заседание по делу задержанной за получение взятки завлаборатории концертной практики Одесской консерватории Татьяны Алейниковой-Сокол. Об этом и суда передает корреспондент «Пушкинской»;

3). «Сегодня коллегия судей под председательством Виталия Мандрыка должна была рассмотреть ходатайство защиты об обоснованности подозрений, выдвинутых Алейниковой-Сокол»;

4). «Напомним, декана вокального факультета консерватории Валентину ОСОБА_2 -Репскую и заведующую лабораторией Татьяну ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задержали 18 июля. Как сообщили в пресс-службе полиции, они вымогали у трех абитуриентов 5 тысяч долларов США. За эти деньги работники образования обещали помочь поступить в учебное заведение»;

5). «3 августа стало известно, что в учебном заведении сменилось руководство. После скандала со взяткой место ректора вместо мужа ОСОБА_7 - ОСОБА_8 занял ОСОБА_6 ОСОБА_9 ».

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Разом із цим, ст. 34 Конституції України гарантовано право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною 1 ст. 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, зокрема, є честь, гідність і ділова репутація особи.

Одночасно, відповідно до змісту ч. 1 ст. 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 даної статті встановлено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 Постанови від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснює, що беручи до уваги положення ст.ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, згідно з ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав, та предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Судом встановлено, що в публікації йде мова не про пересічного громадянина, а про особу, яка обіймала посаду завідуючої навчальної лабораторією концертної практики Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової та відіграє важливу роль в сфері мистецтва, тобто є публічною особою, а публікація стосується її професійної діяльності.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві сама не оспорює тих фактів, що вона нагороджена великою кількістю нагород у сфері культури та мистецтва, є організатором заходів всеукраїнського значення, а також є засновником і головним редактором журналу музичної академії. Мало того, позивач зауважує, що її досягнення були публічно визнаними.

У статті використано ім`я позивача саме як публічної особи, інформація про яку є предметом підвищеного суспільного інтересу.

Це, зокрема, випливає з Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У цій Резолюції вказується, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 зазначеної Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

За таких обставин, межа допустимої критики щодо іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (абзац п`ятий пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Частинами 1, 2 статті 21 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов`язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.

Статтею 29 цього Закону встановлено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Крім того, відповідно до частини першої статті 34 Конституції України, кожному

гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і

переконань.

Вбачається, що свобода вираження є одним із фундаментів демократичного

суспільства і поширюється не лише на інформацію чи ідеї, які не заподіюють шкоди іншим, але й на ті, котрі зачіпають інтереси інших осіб. Такий висновок випливає із принципів плюралізму і толерантності, без яких не буває демократичного суспільства.

Засоби масової інформації відіграють винятково важливу роль, а журналісти користуються свободою вираження, яка допускає певний рівень перебільшення або навіть провокації.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи

підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч

доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання

про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень

про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку (рішення Європейського суду з прав людини у справі: "Лінгенс проти Австрії").

Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації необхідно розуміти такі

їх дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість

(недостовірність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації

щодо особи без згоди останньої тощо).

Як вказує представник відповідача такого умислу у Відповідача не було, так як на меті мало місце висвітлення інформації та доведення до громадськості про здійснення кримінального провадження щодо Позивача. Крім того, злочини у сфері службової діяльності з приводу отримання неправомірної вигоди з боку посадових осіб мають неабияке суспільне значення та для нас донести відповідну інформацію є справою честі та неупередженості в журналістській діяльності.

Крім того, згідно відкритого листа Одеської національної музичної академії ім.. А.В. Нежданової за рішенням Вченої ради ОНМА імені А. В. Нежданової від 04.09.2018 року, Протокол №2 до Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, НАБУ, Одеської облдержадміністрації, Одеської міської адміністрації), Вчена Рада вважає за необхідне:

1. Суворо засудити факти хабарництва в Академії, які можуть негативно позначитися на її авторитеті, на настроях, поведінці студентської молоді і викладачів та взагалі на майбутньому колективі.

2. Згідно з наказом Міністерства культури України про звільнення О.Сокола с посади ректора виключити його зі складу Вченої ради ОНМА і рекомендувати адміністрації припинити з ним будь-які форми трудової співпраці. Вважати зараз неможливим його подальшу участь у навчально-виховному процесі і спілкування з молодими людьми.

3. Просити адміністрацію Академії вирішити питання про звільнення Т.Алейнікової з посади завідуючої лабораторії концертної практики і, враховуючи вимоги членів Вченої ради і Ради студентів, ліквідувати цю штучно створену посаду. Рекомендувати адміністрації припинити будь-які форми трудової співпраці з названою особою.

4. Звернутися з відкритим листом Вченої ради до Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, НАБУ облдержадміністрації, міської адміністрації з проханням підсилити контроль над ходом судових засідань щодо справи Т.Алейнікової (№ 42018160000000618) від 16.07.2018 за єдиним реєстром досудових розслідувань), заради перемоги Антикорупційних дій.

В такому випадку обнародування імені ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили є правомірним, здійснено без порушень норм законодавства України та відповідає нормам міжнародного права. На момент вчинення цих дій позивач була публічною особою, а відтак розповсюджена (оприлюднена) інформація про неї була суспільно необхідною, тобто виступала предметом суспільного інтересу. Розповсюдження (оприлюднення) такої інформації відповідає інтересам прав людини та нормам демократичного суспільства.

Щодо позовних вимог позивача, що матеріали вказані відповідачем на веб- сайті порушують принцип презумпції невинуватості, так як повідомляється про доведеність вини ОСОБА_10 ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення судом встановлено, що в публікації не міститься жодної інформації про те, що позивач є винною у вчиненні злочину.

В даній публікації відповідач використовував процесуальний статус Т. ОСОБА_11 , який визначений уповноваженим органом досудового розслідування, уникаючи понять, на підставі яких можна зробити висновок про те, що до набрання законної сили вироком суду звинуватили її у вчиненні злочину.

Отож, суттєве розрізнення і розмежування відповідних висловлювань має проводитись у випадках, коли особа у публікації, з одного боку, лише підозрюється у вчиненні злочину, та відвертим звинуваченням й посиланням на доведеність вини такої особи з іншого.

Насамперед, в публікації вживається поняття «затримана особа».

Як встановлено судом та не заперечувалось представником позивача на даний час існує кримінальне провадження № 42018160000000618 від 16 липня 2018 року обвинувальний акт стосовно позивача спрямовано до Приморського районного суду м. Одеси, а отже посилання позивача є безпідставним. У публікації інформація дискредитаційного характеру відсутня.

Не є порушенням презумпції невинуватості розповсюдження інформації, яка створює уявлення про обвинувачення, проте не стверджує про вину особи, як зазначає Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Шувалов проти Естонії».

Крім того, слід зауважити, що інформація, що міститься в статті не є недостовірною, оскільки по вказаним фактам, на момент публікації, проводилося досудове розслідування.

Спростувати, можна лише інформацію, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Об`єктивне існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Враховуючи, що інформація, яку позивач просить спростувати відповідає загальновідомим фактичним обставинам досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018160000000618 від 16 липня 2018 року, таким чином, відсутні у своїй сукупності обставини, що входять до юридичного складу правопорушення у вигляді розміщення такої публікації в мережі інтернет.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості у суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Таким чином, викладена 29.08.2018 року ТОВ «Пушкінська» на сайті https://pushkinska.net/ публікація містить загальновідому інформацію стосовно стану і перебігу досудового розслідування та обставин, встановлених органом досудового розслідування у кримінальному провадженні стосовно Т ОСОБА_12 ОСОБА_11 , а тому позовні вимоги ОСОБА_13 в частині вимог про визнання недостовірною інформацію та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість та ділової репутації, право на ім`я, право на презумпцію невинуватості, не підлягають задоволенню.

У відповідності до положень ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Згідно положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.п. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного суду N5 від 25.05.2001 визначено, що обов`язковому з`ясуванню підлягають наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації, а також наслідки використання потерпілим можливостей позасудового (досудового) спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі й гідності та врегулювання конфлікту в цілому.

Виходячи з принципу покладення на особу відповідальності за заподіяну нею шкоду, підставою для відшкодування шкоди (в тому числі і моральної) має бути сукупність таких обставин: 1) наявність законної підстави для покладення на особу зобов`язання по відшкодуванню моральної шкоди; 2) вина заподіювана; 3) причинний зв`язок між діями і самою шкодою; 4) наявність дійсної шкоди.

У позовній заяві позивач зазначає, що моральна шкода, заподіяна діями відповідача, полягає в тому, що нібито поширення недостовірної інформації відобразилось на її здоров`ї, у зв`язку з чим позивач проходила лікування в умовах стаціонару в період з 19.09.2018 року по 21.09.2018 року.

Оскільки не знайшло свого підтвердження порушення відповідачем прав позивача, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки вони є похідними від основних вимог позивача.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо вирішення клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 у розмірі 28 000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статей 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу.

Згідно статті 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат. Ці розрахунки повинні бути надані суду до закінчення судових дебатів.

Відповідачем на підтвердження фактично понесених сум судових витрат надано суду копію Договору про надання юридичних послуг №8 від 15 січня 2019 року, копію рахунку-фактури № СФ-0000001 від 04.03.2019 року відповідно до якого представник здійснював юридичні послуги без детального опису робіт та платіжне доручення від 06.03.2019 року, що підтверджує оплату послуг за Договором, проте суду не було надано розрахунку таких витрат та акт прийому-передачі.

Таким чином, оскільки судом не встановлено передбачених законом підстав, за наявності яких суд може ухвалити рішення про стягнення витрат на правову допомогу, зокрема, суду не надано розрахунку витрат та акт прийому-передачі, тому суд вважає за необхідне відмовити в стягненні витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пушкінська» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Пушкінська» про стягнення витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 27 червня 2019 року.

Суддя К.С. Шкамерда

14.06.19