Рішення № 82673608, 13.06.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6440/17

Провадження №2/522/1141/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року м.Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Шкамерди К.С.

за участю секретаря судового засідання – Довгань Ж.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину.

Як вбачається з позовної заяви позивач просить визнати недійсним свідоцтво про право власності на спадщину у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , видане Першою Одеською нотаріальною конторою 21 листопада 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , зареєстроване в реєстрі за №4-3880.

В обґрунтування позовної заяви позивач вказує, що 27.12.1973 року на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящихся м.Одеси від 07.12.1973 року ОСОБА_4 , його діду, видано ордер №3140 серії ЖР на сім`ю у складі двох осіб на ОСОБА_4 та його дружину ОСОБА_5 , на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 22 кв.м.

У 2002 році до вказаної квартири вселився позивач та його дружина ОСОБА_6 , де вони проживають по цей день разом з їх неповнолітньою донькою – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та несуть всі витрати по утриманню зазначеної квартири, сплачують комунальні послуги, роблять поточний ремонт, тощо.

З 1980 року в зазначеній квартирі була зареєстрована рідна тітка позивача – ОСОБА_8 . В 1985 році в квартирі зареєстрували і її чоловіка ОСОБА_2 .

У 2015 році після смерті ОСОБА_3 , позивачу випадково стало відомо, що розпорядженням органу приватизації УЖКГ ОМР №185964 від 09 листопада 2004 року спірна квартира передана у спільну часткову власність ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 18.12.2015 року по цивільній справі №522/2229/15-ц задоволено позов ОСОБА_1 до департаменту міського господарства, КП «Міське агентство з приватизації житла», ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації й свідоцтва про право власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 10 серпня 2016 року за №123 на підставі судового рішення визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації №185964 від 09.11.2004 року й свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане УЖКГ виконкому ОМР 09.11.2004 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №68612749 від 21.09.2016 року щодо об`єкту нерухомого майна: кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 належить Ѕ частина зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого Першою одеською державною нотаріальною конторою 21.11.2012 року, за р.№4-3880.

З урахуванням того, що приватизацію спірної квартири на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасовано, вважає, що свідоцтво про право на спадщину видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Позивач, будучи сповіщеним належним чином до суду не з`явився, від представника позивача надійшла письмова заява, по якій представник позивача просить суд справу розглянути за його відсутності, просить позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач про час, дату та місце судового засідання сповіщався належним чином, однак до суду повторно не з`явився без поважних причин, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності суду не надавав та не заявляв.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне їй право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ст.1222 ЦК України визначено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки спадкодавця.

За змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно положень пункту 23 постанови Пленуму Верховного суду № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно частинам 1 та 10 статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270 і статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В абз. 3 п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що відповідно до ст.1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Судом встановлено, що 27.12.1973 року на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів трудящихся м.Одеси від 07.12.1973 року ОСОБА_4 видано ордер №3140 серії ЖР на сім`ю у складі двох осіб на ім`я ОСОБА_4 та його дружину ОСОБА_5 , на право зайняття однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 22 кв.м.

Як вказує позивач у 2002 році до вказаної квартири вселився він та його дружина ОСОБА_6 , де вони проживають по цей день разом з їх неповнолітньою донькою – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та несуть всі витрати по утриманню зазначеної квартири, сплачують комунальні послуги, роблять поточний ремонт, тощо.

З 1980 року в зазначеній квартирі була зареєстрована рідна тітка позивача – ОСОБА_8 . В 1985 році в квартирі зареєстрували і її чоловіка ОСОБА_2 .

У 2015 році після смерті ОСОБА_3 , позивачу стало відомо, що розпорядженням органу приватизації УЖКГ ОМР №185964 від 09 листопада 2004 року спірна квартира передана у спільну часткову власність ОСОБА_3 та її чоловіка ОСОБА_2 .

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 18.12.2015 року по цивільній справі №522/2229/15-ц визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації №185964 від 09 листопада 2004 року, визнано недійсним з дати видання та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету ОМР 09 листопада 2004 року на квартиру АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Зазначене заочне рішення вступило в законну силу 25.04.2016 року.

Розпорядженням Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 10 серпня 2016 року за №123 на підставі судового рішення визнано недійсним з дати видання та скасовано розпорядження органу приватизації №185964 від 09.11.2004 року, визнано недійсним з дати видання та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане УЖКГ виконкому ОМР 09.11.2004 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №68612749 від 21.09.2016 року щодо об`єкту нерухомого майна: кв. АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 належить Ѕ частина зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого Першою Одеською державною нотаріальною конторою 21.11.2012 року, за р.№4-3880.

Свідоцтво про право на спадщину – це документ, який, будучи вираженим у нотаріальному правозастосовному акті, підтверджує перехід прав та обов`язків (спадщини) від спадкодавця до спадкоємців. Отже, свідоцтво про право на спадщину підтверджує і право спадкоємця на відповідну частку у спадковій масі, і правонаступництво між спадкодавцем та спадкоємцем. У теорії спадкового права визначено, що свідоцтво є легітимаційним документом, виконуючи при цьому презентаційну функцію.

Це означає, що свідоцтво про право на спадщину – є підставою для внесення запису про зміну власника до відповідних державних та інших реєстрів (Реєстр прав власності на нерухоме майно, тощо.)

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, згідно з ЦК єдиною підставою визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є відсутність в особи права на спадкування. Під цю підставу підпадають випадки, коли свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним судом також у випадку його видачі за відсутності передбачених законом підстав. Зокрема, такими підставами можуть бути: включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.

Оскільки приватизацію спірної квартири на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано недійсним та скасовано, а тому свідоцтво про право на спадщину видане на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 підлягає визнанню недійсним.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 19, 76-81, 141, 206, 258, 259, 263-265, 267, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину - задовольнити.

Визнати свідоцтво про право власності на спадщину у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , видане Першою Одеською нотаріальною конторою 21 листопада 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_3 , зареєстроване в реєстрі за №4-3880, – недійсним.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 27 червня 2019 року.

Суддя К.С. Шкамерда