Ухвала суду № 82672968, 27.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/5191/19

Провадження № 1-кс/520/7349/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Марченко Я.А., розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадження слідчого судді Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого, погодженого прокурором про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

Згідно клопотання, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , з метою незаконного збагачення і протиправного отримання грошових коштів, шляхом збуту наркотичних засобів,з початку 2019 року по теперішній час налагодив канал постачання,організував систематичне незаконне придбання, перевезення, зберігання та збут наркотичних засобів на території м. Одеса.

Так, в рамках вказаного кримінального провадження 13.06.2019 року було проведено обшук квартири за місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого було виявлено та вилучено зазначене у клопотанні майно.

Враховуючи, що вилучені речі є об`єктом кримінального правопорушення та зберігають на собі сліди кримінального правопорушення, мають суттєве значення для подальшого розслідування кримінального провадження, слідчий, за погодженням з прокурором звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Прокурор та слідчий до суду не з`явилися, разом з тим від останніх надійшли заява та клопотання, в яких вони просили розгляд клопотання проводити за їх відсутності.

Власник майна в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах клопотання телефонограмою.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправних шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З долучених до клопотання матеріалів вбачається наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Так, слідчий суддя враховує, що вилучення в ході проведення обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відбувалося на підставі ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на відшукання наркотичних засобів, в рамках кримінального провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

З огляду на викладене, є достатньо підстав вважати, що вилучений в ході проведення обшуку полімерний пакетик із стрічкою фіолетового кольору, в якому міститься порошкоподібна речовина білого кольору могли бути набуті кримінально протиправним шляхом, можуть містити відомості на підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а тому, до проведення відповідної експертизи такого майна, наявна необхідність в забезпеченні його збереження.

Між тим, враховуючи, що ОСОБА_2 статусу підозрюваного, обвинуваченого або особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння не являється, враховуючи, що з матеріалів клопотання не вбачається, яке доказове значення має решта вилученого майна в рамках даного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання про не доведеність стороною обвинувачення наявності правових підстав для арешту решти вилученого майна.

З огляду на викладене у сукупності, враховуючи розумність та співрозмірність арешту майна, а також його наслідки, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність часткового задоволення поданого клопотання.

Керуючись ст. ст. 132, 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Мерет М.Д. про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12019160000000088 від 13.02.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України – задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, що було вилучено 13.06.2019 року в ході проведення обшуку квартири за місцем проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-Полімерний пакетик із стрічкою фіолетового кольору, в якому міститься порошкоподібна речовина білого кольору.

В іншій частині клопотання – відмовити.

Виконання ухвали покласти на слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф.

Зобов`язати слідчого СУ ГУНП в Одеській області Недельчева І.Ф. повернути тимчасово вилучене майно, в накладенні арешту на яке було відмовлено.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.