Рішення № 82671995, 26.06.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/950/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6) до Красноградського підприємства теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Соборна, буд. 47) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Єфременко О. О., адвокат;

відповідача -Сидоренко О. М., директор.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Красноградського підприємства теплових мереж, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь борг у загальній сумі 249336,68 грн., у тому числі: пеня у сумі 111315,26 грн., три проценти річних у сумі 29415,63 грн., інфляційні втрати у сумі 108605,79 грн. Витрати по сплаті судового збору позивач також просить стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконням відповідачем зобов`язань за Договором № 2566/1617-БО-29 купівлі-продажу природного газу від 31.10.2016 в частині несвоєчасної та неповної оплати за отриманий газ.

Ухвалою суду від 02.04.2019 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання на 24.04.2019 року.

Відповідач 24.04.2019 (за вх.№ 10217) надав відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги щодо стягнення сум інфляційних витрат, 3% річних та пені у повному обсязі. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду в порядку ст.331 ГПК України .

Протокольною ухвалою суду від 24.04.2019 року, на підставі ст. 42, ст. 183, ст. 232 ГПК України, відкладено підготовче засідання на 21 травня 2019 року о(б) 12:00 год.

Позивач 21.05.2019 (за вх.№12319) надав відповідь на відзив, в якій просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 21.05.2019 року, на підставі ст. 42, ст. 183, ст.177, ст. 232 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 05.06. 2019 року о(б) 11:00 год.

В судовому засіданні 05.06.2019 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи у судовому засіданні по суті на 26.06.2019 об 10:00 год.

В порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про дату та час судового засідання по суті ухвалами суду від 05.06.2019.

24.06.2019 року позивач (за вх.№15369) надав відзив на відповідь на відзив, в якій, заперечував проти розстрочення виконання рішення .

Присутній представник позивача у судовому засіданні 26.06.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні 26.06.2019 позовні вимоги визнав.

Згідно ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 26.06.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

31 жовтня 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Красноградським підприємством теплових мереж (споживач) був укладений договір № 2566/1617-БО-29 постачання природного газу (надалі - договір).

Також, між сторонами були укладені наступні додаткові угоди до договору: № 1 від 31.10.2016, № 2 від 22.11.2016 та № 3 від 30.12.2016., №4 від 23.01.2017, №5 від 25.01.2017, №6 від 27.03.2017р.

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 -2017 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Згідно п.1.2. договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 10 238 681,77 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу:

- від 31.10.2016 за жовтень 2016 року на суму 852 159,58 грн.;

- від 30.11.2016 за листопад 2016 року на суму 2 063 481.,23 грн.;

- від 31.12.2016 за грудень 2016 року на суму 2 714 123,85 грн.;

- від 31.01.2017 за січень 2017 року на суму 2016 869,74 грн.

- від 28.02.2017 за лютий 2017 року на суму 1 662 350,42 грн.

- від 31.03.2017 за березень 2017 року на суму 929 696,95 грн.

Пунктом 6.1. договору, було встановлено, що оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно позову позивач зазначає, що відповідачем розрахунки за поставлений природний газ проводились з порушенням п. 6.1. договору. В підтвердження даних обставин позивач надає довідку по операціях по підприємству відповідача за період з 01.10.2016 по 31.07.2018.

Пунктом 8.2. договору було передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити позивачу крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п. 10.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, з огляду на умови договору, враховуючи розрахунок позивача пені та 3% річних за договором, визнання відповідачем позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення пені у сумі 111315,26 грн., три проценти річних у сумі 29415,63 грн., інфляційні втрати у сумі 108605,79 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо відстрочки основного боргу на п*ять місяців , суд зазначає наступне :

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №14 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження, при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.01.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому, відповідно до частин 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру спору, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004р. зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що в проханні відповідача щодо відстрочки основної заборгованості терміном на п*ять місяців, слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у розмірі 3740,10 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 130, 191, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Красноградського підприємства теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Соборна, буд. 47, код 32464827) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) - борг у загальній сумі 249336,68 грн., у тому числі: пеня у сумі 111315,26 грн., три проценти річних у сумі 29415,63 грн., інфляційні втрати у сумі 108605,79 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3 740,10грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720).

Відповідач: Красноградське підприємство теплових мереж (63304, Харківська область, м. Красноград, вул. Соборна, буд. 47, код 32464827).

Повне рішення складено "26" червня 2019 р.

Суддя О.О. Присяжнюк