Рішення № 82671544, 19.06.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2019 Справа № 914/309/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача Української академії друкарства, м.Львів

про стягнення 4 967,45 грн

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: Кіпчарська Л.М.

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Української академії друкарства про стягнення 4967,45грн, з яких 4 705,92 грн – пеня та 261,53 грн – 3% річних.

Ухвалою суду від 22.02.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.03.2019 р. Ухвалою суду від 18.03.2019 р. суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження, підготовче засідання у справі призначив на 15.04.2019 р. В судовому засіданні 15.04.2019 р. оголошено перерву до 20.05.2019 р. Ухвалою суду від 20.05.2019 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.06.2019 р. Протокольною ухвалою суду від 12.06.2019 р. відкладено розгляд справи по суті на 19.06.2019р.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судове засідання 19.06.2019 р. з`явився представник відповідача, заявлений позов визнав частково, надав пояснення.

У судовому засіданні 19.06.2019 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами в 2015 році було укладено договір купівлі-продажу природного газу, на виконання якого позивачем (продавцем) було поставлено відповідачу (покупцю) природний газ на загальну суму 318958,84 грн, проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором (в частині оплати поставленого газу) належним чином не виконував, зокрема, невчасно розрахувався за поставлений йому газ, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 4705,92 грн пені та 261,53 грн 3% річних.

Відповідач заявлений позов визнав частково, зазначив, що в 4 кварталі 2014 року ним було проведено оплату за спожитий газ за укладеним договором, що діяв раніше, в розмірі, який перевищив фактично спожитий газ, через що станом на 01.01.2015 р. існувала переплата в сумі 125428,31 грн. Відтак, відповідач вважає, що вказана сума повинна була бути зарахована в рахунок оплати наступних поставок газу, що відповідає загальноприйнятій практиці ведення розрахунків за спожиті комунальні послуги. Відповідач вказує, що у позивачем при розрахунку штрафних санкцій помилково не враховано існування переплати в сумі 125428,31 грн, прострочення оплати за січень та лютий 2015 р. не відбулося, а тому позов підлягає лише частковому задоволенню в частині стягнення 15,42 грн пені та 0,95 грн 3% річних за прострочення оплати газу, поставленого в березні та листопаді 2015 р.

Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач вважає, що існування переплати за іншими договорами не може братися до уваги, оскільки без згоди на те відповідача позивач не мав права змінювати призначення платежу та зараховувати переплату за одним договором в рахунок оплати за іншим. Після направлення відповідачем листа про зарахування переплати за іншим договором в рахунок оплати спірного, позивач здійснив таке зарахування та врахував його при розрахунку суми позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

18.03.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі) та Українською академією друкарства (покупець, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №2649/15-ТЕ(Т)-21.

За умовами п.1.1. та п.1.2. договору, продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей природній газ (надалі – газ), на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Договір набув чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширював дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2015року і діяв в частині реалізації газу до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (стаття 11 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що продавець передає покупцеві з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. газ обсягом до 332,5 тис.куб.м

Згідно з п.3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п.3.4. договору, акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.1. договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

За умовами п.5.2. договору до сплати за 1000 куб.м. природного газу підлягає 1091 грн, крім того ПДВ – 20% – 218,20 грн, всього з ПДВ – 1309,20грн.

Додатковими угодами до договору, а саме: №1 від 06.04.2015 р. , №2 від 10.03.2015 р., №2 від 14.0492015 р. , №3, №4 від 30.10.2015 р., №5 від 21.12.2015 р. п.2.1.ст.2 договору «Кількість та фізико-хімічні показники газу», статтю 5 договору «Ціна газу», п.6.3. ст.6 «Порядок та умови проведення розрахунків» та ст.12 «Адреса та реквізити сторін» було викладено в нових редакціях.

Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 318958,84 грн: актом від 27.03.2015 р. за газ, спожитий у січні 2015 року на суму 60406, 49 грн, актом від 27.03.2015 р. за газ, спожитий у лютому 2015 року на суму 45245,95грн, актом від 31.03.2015 р. за газ, спожитий у березні 2015 року на суму 21368,76 грн, актом від 30.04.2015 р. за газ, спожитий у квітні 2015 року на суму 5982,61 грн, актом від 30.11.2015 р. за газ, спожитий у жовтні 2015 року на суму 38389,92 грн, актом від 30.11.2015 р. за газ, спожитий у листопаді 2015 року на суму 22238,68 грн та актом від 31.12.2015 р. за газ, спожитий у грудні 2015 року на суму 125326,43 грн. Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами сторін, а також газорозподільної організації та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.6.3. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 14.09.2015 р.) плата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими відповідною постановою уповноваженого органу, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в порядку, визначеному нормами чинного законодавства. Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначені платежу посилання на номер договору є обов`язковим. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

У 2014 році продавець здійснював поставку природного газу покупцеві відповідно до укладеного 04.04.2014 р. між тими ж сторонами договору №1323/14-ТЕ(Т)-21, який, в загальному, містив ті ж самі умови, що й договір, за яким сторони перебували в правовідносинах в 2015 році.

Згідно з п.6.3. договору №1323/14-ТЕ(Т)-21 від 04.04.2014 р., в платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково зазначати номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Як вбачається з наданих відповідачем копій актів приймання-передачі природного газу, в 2014 році позивачем було поставлено газ на загальну суму 196911,55 грн. З наданих відповідачем документів, а саме: листа відповідача позивачеві з проханням зарахувати переплату за договором №13/3604-ТЕ-21 в сумі 118585,14 грн. в рахунок оплати за договором №1323/14-ТЕ(Т)-21, платіжних доручень, за якими відповідач здійснював оплату поставленого газу в 2014 р., на загальну суму 203754,72 грн, та інформації про операції стосовно Української академії друкарства з 01.01.2014 р. по 31.01.2016 р. вбачається, що за договором №1323/14-ТЕ(Т)-21 від 04.04.2014 р. відбулася переплата коштів на суму 125428,31 грн.

З наданих сторонами відомостей про операції за договором №2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р. за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2018 р. випливає, що позивач 31.03.2015 р. зарахував переплачені кошти в сумі 125428,31 грн в рахунок оплати за договором№2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р.

Листом від 02.04.2015 р. №64-10/354 відповідач просив позивача зарахувати дану переплату в оплату по договору №2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р.

Крім цього, відповідно до виписок з банківського рахунку ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та згаданих відомостей про операції за договором №2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р. за період з 01.01.2015 р. по 30.09.2018 р. відповідачем в 2015 р. було здійснено такі оплати: 17.04.2015 р. – на суму 21368,76 грн, 13.11.2015 р. – на суму 14889,92 грн та 23500 грн, 16.12.2015 р. – на суму 22238,68 грн та 24.12.2015 р. – на суму 75877,91 грн, тобто повністю оплачено поставлений в 2015 році газ.

Відповідно до п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну оплату за актами за січень, лютий, березень та листопад 2015 року в сумі 4705,92 грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 261,53 грн 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з законодавчими особливостями укладення договорів купівлі-продажу природного газу шляхом проведення тендерних процедур, договір був укладений між сторонами лише 18.03.2015 р., в той час як поставки газу за ним розпочалися ще у січні 2015 р., про що свідчать акти приймання-передачі природного газу та не заперечується сторонами.

У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Згідно зі ст.11 договору, цей договір поширював дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2015 року і діяв в частині реалізації газу до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

На думку суду, визначальним для встановлення наявності чи відсутності підстав для задоволення позову та стягнення пені і 3% річних є з`ясування того, чи відбулося з боку відповідача прострочення оплати за газ, а якщо відбулося – коли розпочалося та скільки тривало таке прострочення.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ч.2 ст.692 ЦК України).

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, дотримуючись буквального тлумачення даного пункту договору, за газ, поставлений в січні 2015 року відповідач повинен був розрахуватися до 14.02.2015 р. включно, а за газ, поставлений в лютому – до 15.03.2015 р. включно.

Разом з тим, пунктом 3.4. договору сторони чітко визначили, що підставою для остаточних розрахунків між сторонами є акти приймання-передачі газу.

Суд вважає, що відповідач об`єктивно не міг виконати умови п.6.1. договору, здійснивши оплату за газ, поставлений в січні 2015 року до 14.02.2015р. включно, а за газ, поставлений в лютому – до 15.03.2015 р. включно, оскільки акти приймання-передачі газу за січень та лютий 2015 р. були складені та підписані лише 27.03.2015 р.

Крім того, згідно з п.6.3. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 14.09.2015 р.), при перерахуванні коштів в призначені платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Вказане також унеможливлювало оплату відповідачем поставленого в січні та лютому 2015 року газу з дотриманням умов п.6.1 договору, оскільки такі оплати мали б відбутися раніше, ніж було підписано договір, а тому відповідач не міг би зазначити в платіжних дорученнях номер договору, як це передбачено п.6.3. договору.

Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи, до укладення договору від 18.03.2015 р. між сторонами існували договірні відносини щодо поставки природного газу за договором від 04.04.2014 р.

Згідно з п.6.3. договору №1323/14-ТЕ(Т)-21 від 04.04.2014 р., кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Аналогічне положення міститься і в п.6.3. договору №2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р.

При цьому, жодних застережень, що така передоплата повинна зараховуватися лише стосовно певного договору та не поширюється на подальші правовідносини сторін за наступними договорами, сторонами зроблено не було, як не було і зазначено те, що для здійснення такого зарахування сторонам потрібно вчиняти будь-які додаткові дії.

Таким чином, враховуючи, що строк дії договору №1323/14-ТЕ(Т)-21 від 04.04.2014 р. закінчився, а заборгованість по ньому була відсутня, позивач в силу положень вказаного договору, був зобов`язаний зарахувати кошти переплати за цим договором в рахунок оплати за поставки газу за договором №2649/15-ТЕ(Т)-21 від 18.03.2015 р., не очікуючи повідомлення (листа) покупця про таке зарахування.

Твердження позивача про те, що без згоди відповідача він не мав права самовільно враховувати переплату за одним договором в рахунок погашення заборгованості за іншим договором спростовуються, серед іншого, і діями самого позивача. Так, заява відповідача про зарахування переплати в сумі 125428,31 грн в рахунок оплати за договором від 18.03.2015 р. датована 02.04.2015 р. в той час як перенесення позивачем цієї суми відбулося 31.03.2015р., тобто до вказівки самого відповідача про таке. Позивач не навів жодних доказів того, чому ним була обрана саме ця дата для здійснення зарахування та що перешкоджало йому здійснити таке зарахування раніше в будь-який інший момент.

Вказане, разом з вищенаведеними аргументами суду, свідчить про можливість позивача здійснювати зарахування переплати за одним договором в рахунок погашення боргу за іншим договором навіть за відсутності вираженого відповідачем в певній формі волевиявлення.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що обов`язок відповідача оплатити поставлений в січні та лютому 2015 року природний газ в будь-якому випадку не міг виникнути раніше, ніж 27.03.2015 р., тобто раніше дати складення відповідних актів прийому-передачі, а спрямування позивачем переплати в сумі 125428,31 грн на погашення заборгованості, яка виникла за даними актами, могло бути здійснене позивачем невідкладно після підписання актів прийому-передачі.

Суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч.3 ст.509 ЦК України, зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Невчасне зарахування позивачем переплати за договором та неврахування об`єктивної неможливості виконання відповідачем зобов`язання відповідно до умов договору, що було зумовлене запізнілим підписанням актів приймання-передачі, та одночасне намагання позивача стягнути з відповідача штрафні санкції і 3% річних за прострочення, яке фактично не відбулося, не свідчить про те, що позивач прагне діяти добросовісно і справедливо.

З огляду на викладене, суд констатує, що прострочення з боку відповідача за зобов`язаннями за січень-лютий 2015 р. було відсутнє, оскільки переплати в розмірі 125428,31 грн повністю вистачило для оплати поставленого за цей період газу, а тому нарахування пені та 3% річних за зобов`язаннями за цей період є безпідставним. Натомість, відповідач дійсно прострочив оплату газу, поставленого в березні та листопаді 2015 р., що визнається ним в поданому відзиві.

Так, відповідно до акту від 31.03.2015 р. у березні 2015 року сума поставки становить 21368,76 грн. Залишок переплати станом на 31.03.2015 р. становив 19775,87 грн – ((125428,31 грн переплати станом на 01.01.2015 р.) – (60406,49 грн за поставлений в січні 2015 року газ) – (45245,95 грн за поставлений в лютому газ) = 19775,87 грн), тобто неоплаченою залишилась сума 1592,89 грн. Вказана сума була оплачена відповідачем лише 17.04.2015 р., в той час як згідно умов договору мала бути оплачена до 14 числа включно.

Також за поставку в листопаді 2015 року з врахуванням попередніх переплат, які здійснювалися протягом року, відповідачу було необхідно доплатити 8445,42 грн, що було зроблено ним 15.12.2015 р., тобто з простроченням в один день.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як визначено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1– 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п.7.2. договору, у разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Внаслідок проведеного розрахунку – ((1592,89 грн х 60% / 365 днів х 2 дні (з 15.04.2015 р. по 16.04.2015 р. включно)) + (8445,42 грн х 44% / 365 днів х 1 день (з 15.12.2015 р. по 15.12.2015 р. включно)) = 5,24 грн + 10,18 грн = 15,42грн) судом встановлено, що до стягнення підлягає 15,42 грн пені.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення 3% річних – ((1592,89 грн х 3% / 365 днів х 2 дні (з 15.04.2015 р. по 16.04.2015 р. включно)) + (8445,42 грн х 3% / 365 днів х 1 день (з 15.12.2015 р. по 15.12.2015 р. включно)) = 0,26 грн + 0,69 грн = 0,95 грн), внаслідок чого встановлено, що до стягнення підлягає 0,95 грн 3% річних.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 15,42 грн пені та 0,95 грн 3% річних.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 530, 549, 610, 612, 625, 626, 627, 631, 692, 714, Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Української академії друкарства, 79020, м.Львів, вул.Під Голоском, 19 (ідентифікаційний код 02071004) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 15,42 грн. пені, 0,95 грн. 3% річних та 6,33 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 19.06.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 27.06.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.