Рішення № 82670963, 12.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2019Справа № 910/2158/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна В.І. Леніна (Січеславська Набережна), буд. 29 А; ідентифікаційний код 39764043)

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570)

про визнання договору недійсним

Представники сторін:

від позивача: Сікачов С.Ю. - представник

від відповідача: Каракоця О.Р. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", в якому позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016 недійсним оскільки сторонами не дотримано вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліку шляхом подання до суду: підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; доказів направлення (фіскальний чек та опис вкладення в цінний лист) копії позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача.

21.03.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов лист від Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД", в якому позивачем письмово підтверджено про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а також додано опис вкладення в цінний лист від 19.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 17.04.2019.

12.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 підготовче засідання відкладено на 17.05.2019.

10.05.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2019 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.06.2019.

У судовому засіданні 12.06.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив, просив суд відповіти в його задоволенні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 12.06.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" (далі - лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ за умовами якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. передбачено, що на дату укладання цього договору вартість майна становить: 304 021 250,00 грн. 00 коп.

Пунктами 1.4. договору передбачено, що для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунки:

- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № НОМЕР_1;

- рахунок для сплати винагород за лізингом № НОМЕР_2

За змістом підпунктів пункту 2.3. Розділу 2 договору лізингоодержувач сплачує банку:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда) " у розмірі 500,00 грн. у день укладання цього договору;

- відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку № 2;

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по оплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2.

За умовами п. 3.1., 3.2. та 3.3. договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеним у додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору (надалі - додаток № 3). З моменту підписання додатку № 3, лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач. Лізингоодержувач під власну відповідальність зобов`язується неухильно дотримуватися норм та правил експлуатації, використання і ремонту майна. Акт прийому-передачі майна сторони укладають та підписують у дату укладання цього договору. З дати підписання сторонами акту прийому-передачі майна лізингоодержувач приймає його від банку в платне володіння та користування.

Пунктами 4.1.-4.4. передбачено, що протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка. Протягом усього терміну дії цього договору лізингоодержувачу забороняється без згоди банка передавати майно у сублізинг, оренду, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні, передавати в заставу або відчужувати у будь-який спосіб. Лізингоодержувач (боржник) у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою банку. За згодою банку виконання обов`язків Лізингоодержувача може бути покладено на іншу особу. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку лізингоодержувача іншою особою цей обов`язок лізингоодержувач повинен виконати сам. Умови переходу права власності на майно: майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором. У випадку переходу права власності на майно до лізингоодержувача, здійснюється оформлення всіх необхідних відповідно до чинного законодавства України документів.

Підпунктом 5.2.1. Договору визначено обов`язок банка передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим Договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим Договором.

Відповідно до пп. 6.2.11. договору лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)", лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна, відсоткову винагороду за користування майном, винагороду за користування майном отриманим в лізинг та інші витрати банка, безпосередньо пов`язані з цим Договором.

Пунктом 7.1. договору сторони зафіксували, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, останній сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Згідно п. 9.1. строк дії цього договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026 (двадцять п`яте червня дві тисячі тридцять шостого) року. У частині не виконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов`язань по ньому (п. 9.2. договору).

Так, предметом даного договору являється нерухоме майно, перелік якого приведено в додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016.

На виконання умов договору банк, як власник нерухомого майна, передав позивачу згідно з актом прийому-передачі № 1 (додаток № 3 до договору) нерухоме майно згідно зазначеного в акті переліку.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що при укладенні договору не було додержано вимог законодавства стосовно встановленої законом форми договору, а саме в порушення ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір не був нотаріально посвідчений та не було проведено його державну реєстрацію в порядку ст. 794 Цивільного кодексу України.

Із поданого відповідачем відзиву вбачається, що останній заперечує щодо задоволення позовних вимог вказуючи, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін посилаючись на ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України.

Також, відповідач вказує, що нормативно-правовий акт, який регулює спірні правовідносини Закону України "Про фінансовий лізинг". В той час, на переконання Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" даний право акт не містить вимог щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору фінансового лізингу.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

Приписами статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

З аналізу вище наведених норм законодавства вбачається, що за загальним правилом нотаріальне посвідчення не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено та не проведено державної реєстрації права користування нерухомим майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі статтею 806 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 2, частиною 1 статті ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

Положеннями ст. 655 Цивільного кодексу України, унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 Цивільний кодекс України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1 та 3 статті 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ст. 794 Цивільного кодексу України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу закріплені у ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить, що у частині 2 статті 806 Цивільного кодексу України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК України), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК України, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17.

Разом з тим, як вбачається зі змісту договору фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016 будь яких домовленостей між сторонами про нотаріальне посвідчення цього договору або державну реєстрацію права користування нерухомим майном не існувало, а законодавством для сторін спірного договору такі дії не визнано обов`язковими.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення та його державної реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17.

З урахуванням викладеного, наведені вище положення законодавства не поширюються на правовідносини, що виникли на підставі спірного договору фінансового лізингу.

При цьому, Закон України "Про фінансовий лізинг" не містить вимоги щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір не потребує нотаріального посвідчення та відсутні підстави вважати даний договір нікчемним.

Доводи позивача, що відсутність державної реєстрації речових прав на користування нерухомим майном свідчить про неукладеність цього договору, також не беруться судом до уваги, оскільки положення статей 793, 794, які містяться в параграфі 4 глави 58 Цивільного кодексу України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що до спірного договору не застосовуються будь-які встановлені Цивільним кодексом або іншим законом особливості щодо форми його укладання. Загальні правила щодо форми договору встановлені статтею 639 Цивільного кодексу України, згідно якої:

1. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

4. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

За загальним правилом, викладеним у статті 640 Цивільного кодексу України:

1. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

2. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також слід прийняти до уваги норми Господарського кодексу України.

Згідно ч. 7 ст. 179 цього Кодексу господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 2 статті 180 Кодексу встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами ч. 1 ст. 181 того ж Кодексу унормовано, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, сторонами у п. 9.2. договору була досягнута домовленість про те, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір, укладений між позивачем та відповідачем, не потребує нотаріального посвідчення та його державної реєстрації, у зв`язку з чим, підстави вважати такий договір нікчемним у суду відсутні.

Суд вважає помилковим посилання позивача на необхідність врахування у даній справі правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 363/3673/14-ц, оскільки правовідносини за спірним договором у справі, що розглядається, не є аналогічними або подібними правовідносинам у вказаній справі.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ч. 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статей 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із викладеного вище, встановлених судом обставин та наведених правових норм, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" та Приватним Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" не доведено наявності підстав з відповідними засобами доказування щодо недійсності договору.

За таких підстав, наведені позивачем обставини з якими Товариство з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" обумовлює визнання спірного договору недійсним, приймаючи до уваги положення статей Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" не мають своїм наслідком визнання такого договору недійсним, оскільки, останній не навів, а суд не встановив обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання такого договору недійсним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Юпітєр ЛТД" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна В.І. Леніна (Січеславська Набережна), буд. 29 А; ідентифікаційний код 39764043) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) про визнання договору недійсним договору фінансового лізингу № 4Ю16051ЛИ від 01.07.2016 - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 24.06.2019

Суддя Д.О. Баранов