Рішення № 82669615, 24.06.2019, Кривоозерський районний суд Миколаївської області

479/974/17

2/479/8/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 червня 2019 року смт.Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

В складі : головуючої – судді Репушевської О.В.;

за участі : секретаря судових засідань Добровольської І.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Криве Озеро в порядку загального позовного провадження цивільну справу №479/974/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків,

у ч а с н и к и с п р а в и:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Врадій Л.М., за ордером

серії МК №79651 від 26 грудня 2017 року,

відповідач ОСОБА_2 ,

представник відповідача адвокат Дулдієр О.А., за ордером

серії МК №80625 від 15 грудня 2017 року,

відповідач ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів.

Ухвалою судді від 15 листопада 2017 року відкрито провадження у цивільній справі №479/974/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів.

24 січня 2018 року до суду надійшов зустрічний позов відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків.

Ухвалою суду від 25 січня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів.

В обґрунтування первісного позову позивач ОСОБА_1 зазначила, що на початку липня 2014 року вона дізналась, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продають належний їм житлових будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які вподальшому погодились продати їй цей будинок за 16 000,00 доларів США, з яких, як вони домовилися, вона спочатку, в порядку авансу, сплатить 6 000,00 доларів США, а залишок суми - після оформлення власниками будинку документів на земельну ділянку біля будинку та узаконення самочинно побудованих споруд.

У зв`язку з чим 07 липня 2014 року в смтКриве Озеро Миколаївської області нею відповідачці, ОСОБА_2 , як співвласниці, було передано 2 000,00 доларів США та 09 липня 2014 року нею було передано відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 4 000,00 доларів США, про що відповідачі написали розписки в присутності свідків.

Вона, в свою чергу, написала розписку від 09 липня 2014 року, що вона зобов`язується решту суми боргу в розмірі 10 000 доларів США оплатити при оформленні договору купівлі-продажу.

З дозволу продавців вона разом із сім`єю переселися в будинок.

На початку 2016 року продавці повідомили їй, що документи на земельну ділянку зроблені, однак у зв`язку з лікуванням її цивільного чоловіка та його матері, частина коштів, які були відкладені на будинок, були витрачені, а частину коштів викрав двоюрідний брат, тому в неї не вистачало повної суми для оплати боргу. Через це вона домовилась з продавцями про відстрочку платежів, крім того продавці не завершили оформлення самочинно збудованих споруд.

За зверненням відповідача ОСОБА_2 в березні 2017 року ними були погоджені строки проведення боргу до 14 квітня 2017 року, про що нею була написана розписка від 28 березня 2017 року, однак на зазначену дату коштів в повній мірі в неї не було і вони з продавцями домовилися про сплату решти боргу за будинок рівними частинами по 4 000,00 грн. в місяць до повного погашення 10 000 доларів США.

В жовтні 2017 року внаслідок вжитих продавцями заходів, вона виселилася із будинку. Продавці відмовляються повернути їй сплочені нею кошти, вказуючи, що це був завдаток, який не повертається, в зв`язку з порушенням зобов`язання з її боку, про що свідчать нібито написані нею розписки.

Посилаючись на те, що між нею та відповідачами в усній формі був украдений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна. Передача авансових платежів в рахунок передоплати на придбаний будинок закріплена в письмовій формі шляхом написання відповідачами відповідних розписок, позивач просить стягнути з відповідачів сплочені нею авансові платежі, в тому ж розмірі, в якому вони надавались.

Зустрічна позовна заява, подана відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно, мотивована тим, що їм на праві спільної власності належить житловий будинок в АДРЕСА_1 . У липні 2014 року вони домовились з ОСОБА_1 про купівлю-продаж вказаного будинку за 14 000 доларів США, при цьому домовленість полягала в тому, що так як не всі документи на будинок були оформлені, покупці сплатять завдаток та поселяться в будинку, їм буде дано час на дооформлення документів.

Відповідачі в зустрічному позові зазначили, що ОСОБА_1 приїзджала один раз 09 липня 2014 року, привезла 4 000 доларів США, зустріч між ними та написання розписки про отримання завдатку відбувалося в приміщенні Кривоозерської центральної районної бібліотеки за місцем роботи ОСОБА_2 . При цьому відповідач заперечує факт отримання нею від ОСОБА_1 завдатку в розмірі 2 000 доларів США 07 липня 2014 року, на обґрунтування цих заперечень зазначено, що після приїзду 09 липня 2014 року позивачки, вони спочатку звернулися в відділення Ощадбанку, де перевірили валюту, потім в приміщенні бібліотеки, в присутності свідків - співробітників бібліотеки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також співмешканця позивачки - ОСОБА_6 , який приїхав разом із нею, ОСОБА_2 від руки написала розписку на якій помилково написала дату 07 липня 2014 року, але після того, як прийшла ОСОБА_3 , вони вирішили писати одну розписку на двох, тому ОСОБА_2 почала друкувати розписку на компютері, в ході чого й виявила, що тоді було не 07, 09 число липня 2014 року. Після того, як ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 2 000 доларів США кожній, розписку про отримання 4 000 доларів США завдатку, вони поставили свої підписи на ній, потім цю розписку підписали свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також співмешканець позивачки - ОСОБА_6 . Як потрапила до ОСОБА_1 розписка за 07 липня 2014 року, відповідачі не знають. В середині вересня 2015 року вони повідомили, що документи, необхідні для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку будуть готові до середини жовтня 2015 року, тому у зв`язку з обмеженим строком дії документів про оцінку будинку та присадибної земельної ділянки, в нотаріуса їм необхідно бути до нового року, проте ОСОБА_1 сказала, що в них вже немає необхідної суми, що виплатити повну вартість будинку при оформленні, як було домовлено, почала просити про відстрочку боргу, потім взагалі ухилятись від спілкування та зустрічей з продавцями. В березні 2017 року ОСОБА_2 в черговий раз приїхала до ОСОБА_1 з вимогою виконати зобов`язання, тоді покупець запевнила, що 14 квітня 2017 року привезе продавцям 10 000 доларів США, про що ОСОБА_1 також написала відповідну розписку. Своє зобов`язання ОСОБА_1 не виконала, пояснивши, що в неї немає коштів. Восени 2017 року ОСОБА_1 виселилася із їхнього будинку.

Остаточно в зустрічній позовній заяві відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили стягнути з ОСОБА_1 58 500,00 грн. плати за користування нею їх житловим будинком протягом трьох років і трьох місяців, з розрахунку 1 500,00 грн. в місяць; 30 000,00 грн. моральних збитків; 13 000,00 грн. заборгованості за комунальні платежі; 60 000,00 грн. вартості відновлювального ремонту будинку, крім того відповідач за первісним позовом та співпозивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в розмірі 2 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 58 880,00 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , її представник - адвокат Врадій Л.М. вимоги первісного позову підтримав в повному обсязі, позовні вимоги зустрічного позову не визнали, просили відмовити в їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 , її представник - адвокат Дулдієр О.А., відповідач ОСОБА_3 в суді вимоги первісного позову не визнали, просили задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Вислухаши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши письмові докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини

Відповідно до положень ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Способи захисту визначені нормативними положеннями ст.16 ЦК України.

Згідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.3, ч.4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Із матеріалів справи встановлено, що заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2014 року у цивільній справі №473/933/14-ц визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_3 кожною право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, розташованої біля житлового будинку АДРЕСА_1 , які є власниками по 1/2 частці кожна, цього будинку згідно свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 30 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Омельчук І.М. (а.с.77).

В судовому засіданні встановлено, що співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , було розміщено оголошення в місцевій газеті м.Вознесенська "День за Днем" про їх намір продати зазначений будинок.

На початку липня 2014 року від покупця ОСОБА_1 до продавців ОСОБА_7 та ОСОБА_3 надійшла пропозиція про купівлю вказаного будинку, продавці погодились продати їй цей будинок та домовились про особисту зустріч для вирішення питань щодо порядку розрахунків та оформлення угоди про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1

Загальний порядок укладення договорів, в тому числі і за рішенням суду, врегульований нормами Господарського та Цивільного кодексів України.

У разі ухилення сторони договору від його укладення застосуються норми Господарського та Цивільного кодексів України, зокрема ст. 649 ЦК України та ст. 187 ЦК України.

Даючи правову оцінку, наданій позивачем ОСОБА_1 розписці від 07 липня 2014 року (а.с.8), відповідно до змісту якої, ОСОБА_2 в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_1 предоплату в сумі 24 000,00 грн. (2 000,00 доларів США) за продаж будинку в м.Вознесенськ, щодо її належності та допустимості як доказу у вказаних спірних правовідносинах, а також твердженням позивача, що вона разом із своїм співмешканцем ОСОБА_6 приїжджали в смтКриве Озеро, а саме на роботу до відповідачки ОСОБА_2 в Кривоозерську центральну районну бібліотеку, і 07 липня 2014 року, коли передали відповідачці ОСОБА_2 авансовий платіж в розмірі 2 000 доларів США в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , і 09 липня 2014 року, коли передали обом відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_3 по 2 000 доларів США, всього 4 000 доларів США, про що також була складена відповідна розписка (а.с.9), в тому ж місці при тих самих свідках, суд констатує наступне.

Допитані в суді свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомили, що працюють разом із відповідачкою ОСОБА_2 в Кривоозерській центральній районній бібліотеці. ОСОБА_1 та її співмешканець ОСОБА_6 дійсно приїжджали до ОСОБА_8 на роботу 09 липня 2014 року. Через деякий час до них приєдналася відповідач ОСОБА_3 , в приміщенні бібліотеки в їх присутності сторони обговорювали угоду купівлі-продажу житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , який відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували після смерті свого брата. При цьому до того, як в бібліотеку прийшла ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повідомила, що вона привезла з собою 4 000 доларів США в рахунок передоплати (завдатку), тобто по 2 000 доларів США для кожної з продавців, про що продавці мали скласти дві окремі розписки, кожна свою. ОСОБА_2 спочатку написала розписку від свого імені, але коли прийшла ОСОБА_3 , вони вирішили, що розписка про отримання ними передоплати (завдатку) має бути оформлена одним документом на суму 4 000 доларів США. Щоб скоротити час, текст спільної розписки ОСОБА_2 частково надрукувала на робочому комп"ютері, при цьому звернула увагу, що в тій розписці, яку вона спочатку писала від руки, вона ще й помилилася в даті написання. Після оформлення цієї розписки ОСОБА_1 , при них, передала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 2 000 доларів США кожній. Після передачі грошових коштів вони поставили свої підписи в цій розписці, також її підписав ОСОБА_6 .

Того ж дня, 09 липня 2014 року, позивачем ОСОБА_1 , в їх присутності, була заповнена та підписана розписка щодо порядку сплати решти вартості будинку в розмірі 10 000 доларів США та розподілу витрат на нотаріальне оформлення договору купівлі - продажу будинку, вказану розписку вони також підписували як свідки.

Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в суді також стверджували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 приїжджали до продавців один раз, це було 09 липня 2014 року, всі розписки, в тому числі, яка помилково була датована 07 липня 2014 року, були складені в їх присутності, в один день 09 липня 2014 року, зазначили також, що 07 липня 2014 року був для працівників бібліотеки вихідним днем і в приміщенні бібліотеки ніхто із зазначених в розписці від 07 липня 2014 року не міг бути присутнім, ця розписка фактично була чернеткою для написання спільної розписки продавців про отримання ними завдатку в сумі 4 000 доларів США. В їх присутності позивач ОСОБА_1 передавала відповідачам 4 000 доларів США, розділивши по 2 000 доларів США кожній, крім цієї суми окремо ОСОБА_2 інших грошових коштів ніхто не передавав.

Підстави ставити під сумнів показання цих свідків відсутні, оскільки їх пояснення є послідовними, повністю узгоджуються як між собою, так і з відомостями, які слідують з документів, що містяться в матеріалах цивільної справи, а саме фотокопією режиму роботи Кривоозерської центральної районної бібліотеки, де зазначено, що неділя, понеділок - вихідні дні (а.с.86), згідно даних календаря на 2014 рік 07 липня 2014 - понеділок (а.с.85) та є достатньо переконливими, чіткими і узгодженими між собою доказами доведення "поза розумним сумнівом" неспростовних презумцій факту, що 07 липня 2014 року відповідач ОСОБА_2 не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в розмірі 2 000 доларів США.

Із змісту розписки від 09 липня 2014 року, спільно складеної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.9) встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили в присутності свідків, що отримали від ОСОБА_1 передоплату в розмірі 48 000,00 грн (4 000 доларів США) за продаж будинку по АДРЕСА_1 . Крім того вказана розписка містить наступне застереження: що у разі відмови покупців, передоплата не повертається.

Із змісту розписки від 09 липня 2014 року, складеної ОСОБА_1 (а.с.10) встановлено, що позивач ОСОБА_1 , в присутності свідків, зобов`язалась при оформленні договору купівлі-продажу, за вимогою власників будинку по АДРЕСА_1 , оплати решту суми у розмірі 120 000 грн. (10 000 доларів США). В рівних долях оплатити витрати по оформленню договору купівлі-продажу садиби. Підтвердила, що в разі її відмови від купівлі будинку, за власниками будинку залишається право не повернути передоплату.

Проаналізувавши вказані матеріали справи суд дійшов до переконання, що між сторонами було досягнуто домовленості про ціну будинку в розмірі 14 000 доларів США.

Вказані вище розписки складені сторонами у простій письмовій формі і за своєю правовою природою є договором про наміри на укладення договору та свідчать про наявність між сторонами договірних відносин щодо купівлі-продажу в майбутньому домоволодіння по АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за 14 000 дол. США.

Згідно положень ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до положень ч.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Положеннями ч.4 ст.635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо у ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Отже враховуючи, що вищевказані розписки від 09 липня 2014 року не оформлені сторонами у формі встановленій для основного договору, що свідчить про відсутність волевиявлення у сторін щодо надання їм сили попереднього договору, останній таким не вважається, а є договором про наміри.

Згідно із положеннями ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв`язку.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено положеннями ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з положеннями ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Положеннями ст.526 ЦК України регламентовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За положеннями ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно положень ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Положення ст.570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконали взяті на себе зобов`язання, згідно досягнутої угоди оформили належними чином правовстановлюючі документи на житловий будинок та присадибну земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_1 , що підтверджується даними свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , виданого Вознсенським міськрайонним управлінням юстиції 18 листопада 2015 року (а.с.71), висновку про вартість житлового будинку, складеного оцінювачем ОСОБА_9 26 листопада 2015 року (а.с.70), витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801751842015 від 12 листопада 2015 року (а.с.74), звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеного оцінювачем ОСОБА_10 26 листопада 2015 року (а.с.72-73). Також сторонами визнано факт того, що з дозволу власників будинку, позивач ОСОБА_1 разом із сім`єю поселилася в будинку, де проживала протягом трьох років.

Позивач не заперечувала в суді того факту, що між нею та відповідачами досягнуто домовленості в частині того, що у разі її відмови від купівлі будинку, за власниками будинку залишається право не повертати передоплату, що відображено також у виданій нею розписці від 09 липня 2014 року (а.с.10).

Крім того згідно розписки, написаної позивачкою ОСОБА_1 28 березня 2017 року, в присутності свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , вона визнала, що з її вини затримується оформлення договору купівлі-продажу житлового будинку у АДРЕСА_1 , де вона проживає разом із сім`єю, так як вчасно згідно розписки від 09 липня 2014 року, за неодноразовою власників будинку, нею не було оплачено решту суми вартості будинку, а саме 10 000 доларів США. Зобов`язалася в термін до 14 квітня 2017 року сплатити решту суми вартості будинку, а саме 10 000 доларів США. Також позивачкою ОСОБА_1 в цій же розписці зазначено, наступне: "в разі порушення мною даної обіцянки, господарі залишають за собою виселити мене з сім`єю з будинку, без повернення суми завдатку, що був оплачений мною майже три роки тому" (а.с.23).

Протягом розгляду справи в суді відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 висловлювалась пропозиція до позивача ОСОБА_1 , що у разі сплати нею решти вартості будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , в узгодженому між ними розмірі - в сумі 10 000 доларів США, вони готові оформити відповідний нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку, позивач ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що вона не має необхідної суми коштів, відмовилась від купівлі житлового будинку.

Отже аналіз досліджених судом матеріалів справи та положень закону є підставою для обґрунтованого висновку про те, що сторонами були узгоджені та позивач ОСОБА_1 усвідомлювала наслідки порушення нею, взятого на себе зобов`язання перед відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо оплати решти суми вартості житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 до 14 квітня 2017 року, а саме: виселення із вказаного будинку без повернення суми завдатку, що був сплочений нею 09 липня 2014 року.

Таким чином враховуючи вищевикладене, вимоги первісної позовної заяви є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Даючи правову оцінки вимогам, які заявлені відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в зустрічному позові, суд констатує наступне.

Положеннями ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршенням здібностей потерпілого або позбавленням його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються принципи розумності і справедливості.

Відповідно до положень п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, від 31 березня 1995 року №4, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюється законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В даному випадку, нормами спеціального законодавства та самими розписками від 09 липня 2014 року та 28 березня 2017 року, укладеним між сторонами, не передбачено відшкодування моральної шкоди. Крім того, в судовому засіданні відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимоги про стягнення із позивача ОСОБА_1 моральної шкоди не обґрунтована з посиланням на вимоги ст.23 ЦК України та не підтверджена належними та переконливими доказами.

Згідно положень ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, з огляду на засади диспозитивності регулювання цивільно-правових відносин та завдання цивільного судочинства, надаючи оцінку правомірності позовних вимог суд має перевірити на відповідність закону обраний позивачем спосіб захисту прав.

В контексті положень ст.16 ЦК України України обраний позивачем спосіб захисту має бути передбачений договором або законом. Втім свобода регулювання цивільних правовідносин обумовлює і можливість застосування судом іншого обраного позивачем способу захисту прав, але за умови що такий спосіб відповідає критерію ефективності та не суперечить закону (ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.5 ЦПК України).

В цьому аспекті слід звернути увагу, що спосіб захисту фактично визначається механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Метою застосування способу захисту права є усунення перешкод у здійсненні права (невизнаного, оспореного чи порушеного). Досягненням цієї мети спосіб захисту права вичерпує себе.

За іншими вимогами по зустрічному позову відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили стягнути із ОСОБА_1 58 500,00 грн. плати за користування нею їх житловим будинком протягом трьох років і трьох місяців, з розрахунку 1 500,00 грн. в місяць; 13 000,00 грн. заборгованості за комунальні платежі; 60 000,00 грн. вартості відновлювального ремонту будинку.

Відповідно до положень ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається укладеним у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в листах, телеграмах або за допомогою електронного або іншого засобу зв`язку.

Згідно положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як передбачено положеннями ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно положень ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 ЦК України).

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно положень ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Положеннями ч.1 ст.759 ЦК визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно положень ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до положень ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Положеннями ч.1 ст.810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Аналіз змісту зазначених норм закону свідчить, що істотними умовами договору найму є погодження сторонами предмету договору (об`єкту, який передається в найм), строку його дії та розміру плати. За таких обставин передумовою визнання судом дійсності умов укладеного договору найму є встановлення обставин, які свідчать що сторони досягли згоди по тих умовах, про які заявлено в позовній вимозі.

Аналіз встановлених судом спірних правовідносин, які склалися між сторонами, свідчить, що передача відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права користування домоволодінням на користь позивача ОСОБА_1 мала місце, але такі дії були обумовлені не метою отримання власником такого майна плати від наймача за періодичне користування ним, а були направлені на забезпечення виконання зобов`язань власника як продавця за договором купівлі-продажу, який сторони мали намір укласти в майбутньому, тобто виступало своєрідною гарантією обов`язку з передачі майна продавцем.

Будь-яких обставин, які б свідчили про наявність узгодження сторонами розміру плати за користування позивачем ОСОБА_1 домоволодінням, як на період до укладання сторонами договору купівлі-продажу, так і на будь-який інший період часу, судом не встановлено.

Варто зауважити, що в силу принципу змагальності цивільного судочинства, саме позивачі за зустрічним позовом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язані були надати належні і достатні докази на підтвердження обставин, які свідчать, що між сторонами був укладений договір найму на вказаних у зустрічному позові умовах, з обумовленням терміну його дії та погодженням всіх суттєвих умов такого правочину. У свою чергу відсутність таких доказів свідчить про відсутність узгодження сторонами таких умов, зокрема щодо платного характеру такого найму та розміру плати, яка із сторін взяла на себе зобов`язання щодо оплати комунальних платежів та відновлювального ремонту, що унеможливлює задоволення вимоги зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 58 500,00 грн. плати за користування нею їх житловим будинком протягом трьох років і трьох місяців, з розрахунку 1 500,00 грн. в місяць; 13 000,00 грн. заборгованості за комунальні платежі; 60 000,00 грн. вартості відновлювального ремонту будинку

А тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 3, 6, 15, 16, 23, 207, 230, 509, 526, 530, 570, 571, 627-629, 631, 640, 642, 759, 764, 793, 810 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 280-284 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів - відмовити повністю.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальних та моральних збитків - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді, відшкодуванню не підлягають у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Кривоозерський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: https://court.gov.ua/sud1415/, E-mail: inbox@ko.mk.court.gov.ua.

Повне судове рішення складене та підписане 24 червня 2019 року.

Суддя :