Рішення № 82668422, 20.06.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua

03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08

______________

Справа № 760/8335/19

№2/760/4906/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( заочне)

І . Вступна частина

20 червня 2019 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Семененко А.Д.

представника Позивача - адвоката Приймак С.М.

розглянув у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина за кордон на навчання без згоди та супроводу батька, третя особа: орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації.

ІІ. Описова частина

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації (Служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації) про надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина за кордон на навчання без згоди та супроводу батька, а саме просила:

-надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон до Федеративної республіки Німеччини на строк з 15 серпня 2019 р. до 05 липня 2023 р. на навчання без згоди та супроводу батька.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що Відповідач, який є батьком дитини, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, зокрема, відмовився надати дозвіл на тимчасовий виїзд дитини до Німеччини на навчання, неодноразово відмовляв у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон метою оздоровлення та відпочинку.

Позивач звертає увагу суду на те, що у грудні 2018 року між нею та громадянином Федеративної республіки Німеччини - ОСОБА_5 ном, ІНФОРМАЦІЯ_2 , було зареєстровано шлюб. Знайомство її сина відбулося з чоловіком ще в 2015 році, коли дитині було всього 4 (чотири) роки.

Позивач вказує, що протягом усіх цих років ОСОБА_5 постійно приїжджає до України, щоб бачитись з ними, забезпечувати дитину усім необхідним для розвитку та дозвілля, за свої кошти оздоровлює дитину за кордоном та в Україні, бере активну участь у вихованні. У нього з ОСОБА_4 склалися доброзичливі та відкриті стосунки тощо.

Позивач вказує, що в них є бажання та можливість забезпечити навчання ОСОБА_4 в школі в Німеччині у м. Вольфсбург, де проживає ОСОБА_5 ОСОБА_4 вже відвідав школу, в якій планує навчатися, там готові прийняти його на навчання, про що свідчить відповідний лист зі школи.

Зазначена школа, як стверджує Позивач, розрахована на наймолодших учнів, в ній немає дітей старшого віку, у зв`язку з чим навчання проходить у комфортній обстановці.

У судовому засіданні Позивачка та її представник підтримали заявлений позов. Зазначили, що Відповідач взагалі ухиляється від будь-якої участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Позивачка зверталася на початку 2019 року до Відповідача із проханням про надання згоди на виїзд ОСОБА_4 до Німеччини під час весняних канікул, проте той відмовився, у зв`язку з чим бронювання авіаквитків прийшлося скасувати, а дитина тривалий час переживала з приводу неможливості відвідати м. Вольфсбург, де проживає ОСОБА_5 . Вже у червні 2019 року Позивачці вдалося виїхати з сином до Німеччині, проте лише завдяки дозволу органу опіки та піклування, оскільки ОСОБА_3 знову своєї згоди на виїзд дитини не надав.

Відповідач в судове засідання з невідомих причин не з`явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, в тому числі шляхом направлення судової повістки за місцем роботи в ТОВ «ДТЕК Сервіс». Суд ухвалив розглядати справу в його відсутність на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_2 , оказання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд встановив наступні обставини.

22 червня 2012 року між Позивачем та Відповідачем було зареєстровано шлюб.

Від зазначеного шлюбу у сторін народилась дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05.05.2015 шлюб між Сторонами було розірвано.

Встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_4 проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2

Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб виданого Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 13 грудня 2018 року, за актовим записом № 2862 зареєстровано шлюб між Позивачем та громадянином Федеративної республіки Німеччини - ОСОБА_5 ном, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено, що ОСОБА_5 постійно проживає у Німеччині у м. Вольфсбург, має у приватній власності житловий будинок площею 188,00 кв.м.

З пояснень Позивача встановлено, що вона разом із дитиною мають бажання переїхати до Федеративної республіки Німеччини, у зв`язку з чим відвідують курси німецької мови, що підтверджується копією Договору № 255 укладеного з ТОВ «ПЗО «Мовна Академія».

Згідно з довідкою компанії «Єлеонора Зонненберг Амбуланте Пфлеге ГмбХ» (Німеччина) від 21.01.2019 Позивачу надана згода на працевлатування її на посаду бухгалтера.

Крім того, судом встановлено, малолітній ОСОБА_4 зарахований на навчання до першого класу початкової школи Емена - Мьорзе, місцезнаходження школи: Мьорзер Штр. 50, 38442, Вольфсбург. Запланований період навчання - з 15 серпня 2019 року по 05 липня 2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач декілька разів зверталась письмово та в до Відповідача з проханням про надання згоди на тимчасовий виїзд їх спільного сина за кордон на навчання, зверталася до Відповідача про надання згоди виїзду дитини за кордон на оздоровлення та відпочинку, проте жодного разу така згода не була надана.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Велика палата Верховного суду у постанові від 04.07.2018, ухваленій в аналогічній справі №712/10623/17, констатував, що а сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; враховуючи, що у дитини склався позитивний контакт з новим чоловіком матері - ОСОБА_5 , урахувавши те, що дитина відвідувала помешкання ОСОБА_5 , в якому планується її проживання, висловила (зі слів свідків) своє бажання жити та навчатися у Німеччині, де малолітній ОСОБА_4 вже зарахована на навчання, а мати буде забезпечена постійною роботою, житлом та матеріальною опікою нового чоловіка, узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд приходить до висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до Німеччини на навчання із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

За змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, з урахуванням установлених судом обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон неповнолітнього ОСОБА_4 у супроводі матері - ОСОБА_2 - відповідатиме найкращим інтересам дитини, суд погоджується з Позивачем, що такий дозвіл за відсутності згоди Відповідача може бути наданий на підставі рішення суду на певний період навчання, з визначенням його початку й закінчення.

Враховуючи задоволення позову, відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України стягненню на користь Позивача з Відповідача підлягають судові витрати (судовий збір) в сумі 768,40 гривень.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 141, 150, 155 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Федеративної республіки Німеччини малолітньому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері ОСОБА_2 без згоди та супроводу батька - ОСОБА_3 - на період з 15 серпня 2019 року по 05 липня 2023 року.

2. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з розглядом справи, в сумі 768,40 гривень.

3. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

4. Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

Третя особа: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація; адреса: 03020, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 41; код ЄДРПОУ 37485506.

Суддя: