Ухвала суду № 82665061, 13.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/532/19 Справа № 700/304/19 Категорія: ст. 291 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції Пічкур С. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Ятченко М. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі Ятченка М. О. Поєдинка І. А., Биби Ю. В. Кулик О. О.з участю прокурораРідзель О.В.

захисника Марущака Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою процесуального прокурора у кримінальному провадженні Іщенка О.М. на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року, якою обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12019250200000050 від 25.02.2019 стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України повернутий прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 12019250200000050 від 25.02.2019 стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України повернутий прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Не погодившись з ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року процесуальний прокурор у кримінальному провадженні Іщенко О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 06.05.2019 щодо повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства України та просив призначити судовий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своєї апеляції прокурор зазначає, що ст. 291 КПК України містить вичерпний перелік відомостей, які мають зазначатися у обвинувальному акті та документів, які долучаються до обвинувального акту.

Відповідно до положень ч.1 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може виступати юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

В основу набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов:

фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди та формальної (подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого).

Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення у даному випадку може бути подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

За відсутністю волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим, що передбачено ч.7 ст. 55 КПК України.

В обвинувальному акті прямо вказаний правовий титул земельних ділянок, зазначено їх кадастрові номера, місце розташування, а також зазначено, що власником земельної ділянки, яку зайняв ОСОБА_1 є держава. У ході досудового розслідування до проведення слідчих дій залучалися представники ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а також були допитані в якості свідків, у зв`язку із чим вказаним особам було достеменно відомо про встановлений факт самовільного зайняття обвинуваченим ОСОБА_1 земельних ділянок та суму шкоди, яка спричинена інтересам держави. Не зважаючи на вказані обставини, заяви щодо визнання потерпілими від вказаних осіб не надходили. З цих підстав реестр матеріалів досудового розслідування не містить відомостей про визнання потерпілими чи про відмову набуття такого статусу.

Таким чином, набути сукупність умов безпосередньо юридичною особою статусу потерпілого у даному кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування не представилось можливим, що не виключає належним чином залучення до участі у справі у якості потерпілого управління Держгеокадастру у Черкаській області на стадії підготовчого та судового розгляду провадження.

Сторона обвинувачення вважає, що суд, повертаючи обвинувальний акт помилково прийшов до висновку, що прокурором порушені вимоги ст. 55-58, 61-64, 291 ч.2 п.3 КПК України та безпідставно, на думку апелянта, повернув обвинувальний акт прокурору.

У зв`язку з тим, що обвинувальний акт відповідає всім вимогам,

передбаченими ст. 291 КПК України, а вказана ухвала винесена судом першої інстанції незаконно з вищевказаних підстав, суд тим самим, в порушення вимог ч. 5 ст. 28 КПК України, створює затягування судового розгляду вказаного кримінального провадження відносно ОСОБА_1 ..

На думку апелянта, ухвала Лисянського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року не відповідає вимогам закону, постановлена з істотним порушенням норм КПК України, є необґрунтованою, приводи для повернення обвинувального акту прокурору є лише формальними та надуманими, які не сприяють гарантуванню задекларованих законодавством принципам верховенства права, законності та невідворотності кримінальної відповідальності.

Вказана ухвала підлягає скасуванню, оскільки обвинувальний акт у

кримінальному провадженні повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а сама ухвала винесена з істотним порушенням

вимог кримінального процесуального законодавства України.

В запереченні поданому захисником Павлюка В.М. - адвокатом Марущаком Я.В. ставиться питання про необхідність залишення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні № 12019250200000050 стосовно ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Лисянського районного суду Черкаської області від 06.05.2019 без змін.

В обґрунтування доводів свого заперечення адвокат Марущак Я.В. зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України зазначено, що суд у підготовчому судовому засіданні має право прийняти рішення, яким повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам закону.

Сторона обвинувачення робить посилання на протокол огляду місця події від 16.07.2018, 22.08.2018, 30.10.2018, покази свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9, ОСОБА_10 , ОСОБА_11. Акти обстеження земельних ділянок від 11.07.2018, постанови про накладення адміністративного стягнення від 11.07.2018, квитанції про сплату накладених адміністративних стягнень.

Зазначені обставини суперечать принципам верховенства права й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним доказів, що закріплено у ст.ст. 7, 8, 22, 23 КПК України.

Викладені обставини, а саме розкриття сутності доказів стороною обвинувачення до початку судового розгляду кримінального провадження по суті, фактично ставить вже на цій стадії провадження сторону захисту у нерівноправне у зрівнянні зі стороною обвинувачення становище, що суперечить принципам рівноправності та змагальності сторін під час судового розгляду, практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч. 2 ст.8, ч. 5 ст. 9 КПК України, підлягає обов`язковому застосуванню.

Так, Європейський суд з прав людини в п. 87 рішенні по справі "Салов проти України" від 06.09.2005 (статус остаточного набрало 06.12.2005), в якій були встановлені порушення статті 6 Конвенції та визначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєве більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Крім того, диспозицію ч. 1 ст. 197-1 КК України викладено наступним чином: самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Безпосереднім об`єктом цього злочину є земельні відносини, як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Предметом злочину є земельна ділянка як об`єкт права власності. Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній).

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або

через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної

влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 30 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, повноваження зі здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі: у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності... надано Головним управлінням Держгеокадастру в області.

З огляду на викладене, центральним органом, на який покладено обов`язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення може бути, в тому числі, згода особи на визнання її потерпілим уразі, якщо особа не подавала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, але слідчий, прокурор, суд визнав її потерпілою.

За відсутності волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим.

Водночас, як вбачається з обвинувального акта відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, державі заподіяно істотну шкоду, яка складає 513032 грн., що в 603 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Разом з тим, в цьому ж обвинувальному акті вказується, що потерпілі у даному кримінальному провадженні відсутні, при цьому в обвинувальному акті або реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні будь-які дані про відмову будь-яких осіб (фізичних або юридичних) від визнання їх потерпілими.

Тобто, слідчим в обвинувальному акті вказуються взаємовиключні твердження про наявність шкоди державі, як того вимагає диспозиція ч. 1 ст. 197-1 КК України, та в той же час, відсутність взагалі потерпілих у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи викладе, слід прийти до висновку про порушення ст. 291 КПК України при складанні обвинувального акту.

За вказаних обставин, Лисянський районний суд Черкаської області дійшов вірного висновку щодо повернення обвинувального акту прокурору для приведення його у відповідність вимогам ст. 291 КПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, що в ній наведені, думку захисника Марущака Я.В., який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга процесуального прокурора у кримінальному провадженні Іщенка О.М. підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього кодексу.

Згідно ч. 1-3 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 9) дату та місце його складення та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Інших вимог до обвинувального акта, ніж перелічені вище, чинний КПК України не передбачає.

Дослідивши зміст обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повернув прокурору обвинувальний акт без достатніх підстав. Повертаючи прокурору обвинувальний акт, суд першої інстанції як на єдину підставу для такого рішення посилається на те, що в обвинувальному акті не зазначено даних про потерпілих у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ч.1 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може виступати юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

В основу набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов:

фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди та формальної (подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого).

Набуття особою процесуального статусу потерпілого здійснюється лише на підставі вільного волевиявлення особи, яке відбувається в активній формі. Процесуальною формою такого волевиявлення у даному випадку може бути подання заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

За відсутністю волевиявлення на визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні така особа не може бути визнана потерпілим, що передбачено ч.7 ст. 55 КПК України.

Зі змісту обвинувального акту відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, вбачається, що державі заподіяно істотну шкоду, яка складає 513 032 грн., що в 603 рази перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Крім того, у ході досудового розслідування до проведення слідчих дій залучалися представники ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, а також були допитані в якості свідків, у зв`язку із чим вказаним особам було достеменно відомо про встановлений факт самовільного зайняття обвинуваченим ОСОБА_1 земельних ділянок та суму шкоди, яка спричинена інтересам держави.

Враховуючи наведене, колегія суддів не може погодитися з позицією суду першої інстанції, що зазначені обставини можуть бути підставою для повернення обвинувального акту прокурору, оскільки цей аспект не можна розцінити як відсутність даних про потерпілих у кримінальному провадженні взагалі, та не виключає можливість залучення до участі у справі потерпілої сторони на стадії підготовчого та судового розгляду провадження.

Тому колегія суддів вбачає апеляційну скаргу прокурора такою, що має бути задоволена.

Виходячи з указаного вище, а також керуючись ст. ст. 407, 409, 411, 412, 415 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 06 травня 2019 року, якою повернуто прокурору обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :