Рішення № 8265805, 09.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2010 р. Справа № 64/20-10

вх. № 166/5-64

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Дяченко Ю.В. за довіреністю від 28.01.2010р.; відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватного підприємства "АЗЧ-Сервіс", с. Тернова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефкас", м. Харків

про стягнення 36473,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "АЗЧ-Сервіс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефкас" 26154,25грн. суми основного боргу, 8542,18грн. інфляційних витрат, 1777,23 грн. 3% річних та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору поставки №АС/п003-44 від 03 січня 2007 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.02.2010р. розгляд справи було відкладено на 16.02.2010 року.

Позивач 16.02.2010р. надав до канцелярії господарського суду Харківської області письмові пояснення (вх. №3065), в яких вказує, що відповідно до п.6.3. договору №АС/п003-44 від 03 січня 2007 року, якщо після закінчення строку дії договору жодна зі сторін не побажає його розірвати, договір вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах. Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 01.02.2010р. щодо витребування у позивача претензії, позивач повідомив, що претензія відповідачу не пред"являлась та, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.07.02. №1-2/2002, щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), зазначає, що досудове врегулювання спору є правом позивача, а не його обов"язком та не врегулювання спору в досудовому порядку не перешкоджає його розгляду в господарському суді Харківської області.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.02.2010р. розгляд справи був відкладений на 09 березня 2010 року.

09 березня 2010 року позивач надав до канцелярії господарського суду Харківської області супровідним листом (вх. №4204) копії банківських виписок та акт звірки взаєморозрахунків з 01.01.2005р. по 23.02.2010р.

09 березня 2010 року позивач надав до канцелярії суду пояснення (вх. №4205), в яких вказує, що відповідно банківської виписки від 22.07.2009р. відповідачем було сплачено 5000,00грн. згідно накладної №141 від 12.12.2007р., але 1563,29грн. було зараховано на іншу накладну, тому сума основного боргу складає 26154,25грн.

Надані пояснення були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з"явився, причину неявки суду не повідомив, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

03 січня 2010 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки №АС/П003-44. Відповідно до п.1.1. договору, поставщик зобов"язався передати у власність покупця запасні частини до автомобілів (товар), згідно витратних накладних, на кожну партію товару, а покупець зобов"язався прийняти та оплатити товар.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, згідно видаткових накладних №Хр-0000213 від 06.02.2008р. на суму 32831,57грн.; №Хр-0000214 від 06.02.2008р. на суму 767,93грн.; №Хр-0000215 від 06.02.2008р. на суму 509,23грн.; №Хр-0000310 від 15.02.2008р. на суму 1409,81грн., поставив відповідачу товар на суму 35518,54 грн.

Згідно із пунктом 2.2. оплата вартості товару, визначена у відповідності до п.1.1. договору, здійснюється на умовах відстрочення платежу, у гривнях, прямим грошовим переказом на поточний банківський рахунок позивача протягом тридцяти календарних днів з моменту передачі товару. Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача виникло зобов"язання оплатити вартість товару, згідно накладних, у наступний строк:

- №Хр-0000213 від 06.02.2008р. в строк до 07.03.2008р.;

- №Хр-0000214 від 06.02.2008р. в строк до 07.03.2008р.;

- №Хр-0000215 від 06.02.2008р. в строк до 07.03.2008р.;

- №Хр-0000310 від 15.02.2008р. в строк до 16.03.2008р.

Позивач свої зобов"язання за договором виконав в повному обсязі, проте, відповідач отримав товар, але його вартість сплатив лише частково в сумі 7801,00 грн., та 1563,29 грн. що підтверджується виписками банку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню в частині основного боргу в сумі 26154,25грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищевикладене, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, що становить суму у розмірі 1777,23грн. та інфляційні у сумі 8542,18 грн., підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у зв’язку з чим підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 364,74 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 та Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009р. №361 "Про внесення змін до розмірів витрат на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів, пов"язаних з розглядом цивільних та господарських справ", судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411, статтями 1, 5, 6, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕФКАС" (61050, м. Харків, вул. Руставелі, 46/48, кв. 16А, код ЄДРПОУ 33066828, у т.ч. р/р 26009000002500 у філіалі №1 АБ "Факторіал-Банк" м. Харків, МФО 350482) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗЧ-СЕРВІС" (62421, Харківська область, Харківський район, с. Тернова, код ЄДРПОУ 33092533, у т.ч. : п/р 26000060401017 у філії "Розрахунковий центр" ЗАТ КБ "ПриватБанк" в м. Київ, МФО 320649,) суму основної заборгованості у розмірі 26154,25грн.; 8542,18грн. інфляційних витрат; 3% річних у розмірі 1777,23грн.; державного мита у розмірі 364,74 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення підписаний 12 березня 2010 року.