Рішення № 82650661, 12.06.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2019 року Чернігів Справа № 620/680/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соломко І.І.

за участю секретаря судового засідання Пархомчука Д.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Бугайчука А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту - відповідач або НАЗК ) про визнання протиправними та скасування рішень від 25.01.2019 № 188, 189 про результати повної перевірки декларацій за 2015 та 2016 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вказані рішення прийняті з порушенням норм антикорупційного законодавства, які регулюють умови та порядок проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та неправильним застосуванням норм права, зокрема строку прийняття рішення. Позивач також вказав, що НАЗК не вжило необхідних заходів по з`ясуванню причин розбіжностей між відомостями про отриманий дохід, які надавались на адресу позивача та адресу НАЗК. За таких обставин, твердження відповідача про обізнаність позивача щодо здійснення йому відповідного нарахування сум є помилковим, оскільки на момент заповнення декларації вказана інформація позивачу не була та не могла бути відомою. Крім того, НАЗК не використало відомості Державного реєстру правочинів та не врахувало, що нерухоме майно, яке належало дружині позивача відчужено іншій особі ще у 2005 році, а також те, що його дружина не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність на непідконтрольній території та, відповідно, користуватися земельною ділянкою і вирішувати питання з орендодавцем -Донецькою міською радою. Також позивач звернув увагу, що спірні рішення прийняті без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Отже, на думку позивача, спірні рішення прийняті в результаті неповного встановлення обставин справи, без оцінки їх достовірності, та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

11.03.2019 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.03.2019 позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копії листа НАЗК від 19.03.2019 № 0412-221/9110 (а.с. 60).

08.04.2019 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 09.04.2019 клопотання представника відповідача задоволено, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 17.04.2019.

У встановлений судом строк представник відповідача надав відзив, в якому вказав, що позов не визнає у повному обсязі і не погоджується з наведеними у ньому доводами, з огляду на те, що повна перевірка декларацій позивача проводилась на підставі рішення НАЗК від 08.12.2017 №1382, що є обов`язковим для виконання відповідно до норм антикорупційного законодавства та з дотриманням установленого порядку і строків такої перевірки. Висновки, зроблені за результатами перевірки, щодо недостовірності задекларованих відомостей та наявності у діях суб`єкта декларування ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, є обґрунтованими. Відтак, на думку відповідача, підстави для визнання протиправними і скасування рішень НАЗК від 25.01.2019 № 188, 189 відсутні.

27.04.2019 позивачем подано відповідь на відзив, в якому підтримані мотиви, викладені в позові. Що стосується доводів відповідача щодо необмеженого строку проведення перевірок, то позивач зазначив, що рішення про результати повної перевірки можуть прийматися виключно в межах строків, встановлених для перевірки декларацій, а відтак, прийняття цих рішень поза межами вказаних строків, свідчать про їх незаконність.

11.05.2019 представник НАЗК надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 11.05.2019 клопотання представника НАЗК задоволено, розгляд справи призначено в режимі відеоконференції.

Представник відповідача проти задоволення клопотання позивача від 27.03.2019 заперечив. Ухвалою суду від 30.05.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, клопотання позивача задоволено, приєднано до матеріалів справи копію листа Національного антикорупційного бюро України від 19.03.2019 № 0412-221/9110

Ухвалою суду від 30.05.2019 підготовче судове засідання закрито, справу призначено до розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на мотиви, вказані у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки декларацій позивача, підтверджуються належними доказами, тому прийняті на законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв`язку із чим просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши документи, надані сторонами, з`ясувавши всі фактичні обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, перевіривши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

ОСОБА_1 працює першим заступником прокурора Чернігівської області.

За 2015 та 2016 роки, шляхом заповнення відповідної форми на офіційному сайті НАЗК, ОСОБА_1 подані щорічні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави (а.с. 49).

08.12.2017 НАЗК прийнято рішення № 1382 про проведення повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки. (а.с. 94-95). Про вказане рішення позивача повідомлено 08.12.2017 через особистий електронний кабінет (а.с. 118, 119). Датою початку перевірки визначено 08.12.2017.

02.02.2018 НАЗК прийнято рішення № 130 про продовження строку повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, яким строк перевірки продовжений з 07.02.2018 на 30 календарних днів (а.с. 96-97).

26.02.2018 НАЗК на адресу позивача направлено лист № 53-08/8000/18 з пропозиціями надати пояснення, який відділенням поштового зв`язку повернутий відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Через електронний кабінет суб`єкта декларування такий запит не направлявся (а.с. 39-40, 49, 114-118).

25.01.2019 НАЗК прийняті рішення:

- № 188 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік (декларація), поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області”, в якому зазначено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації не зазначив відомості про: квартиру, яка є зареєстрованим місцем проживання суб`єкта декларування; право користування членами сім`ї суб`єкта декларування (дружиною, дочкою) об`єктами нерухомості, що є їх фактичним місцем проживання; про земельну ділянку, яка знаходиться в оренді у члена сім`ї суб`єкта декларування (дружини); квартиру, яка належить на праві власності члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині); вказав недостовірні відомості про розмір та види своїх доходів, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7 частини 1 статті 46 Закону України “Про запобігання корупції”. Крім того, зроблений висновок, що недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у зв`язку з цим у діях суб`єкта декларування вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, (а.с. 98-105);

- № 189 "Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік (декларація), поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області”, в якому зазначено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації не зазначив відомості про: право користування членами сім`ї суб`єкта декларування (дружиною, дочкою) об`єктами нерухомості, що є їх фактичним місцем проживання; про земельну ділянку, яка знаходиться в оренді у члена сім`ї суб`єкта декларування (дружини); квартиру, яка належить на праві власності члену сім`ї суб`єкта декларування (дружині); вказав недостовірні відомості про розмір та види своїх доходів, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7 частини 1 статті 46 Закону України “Про запобігання корупції”. Крім того, зроблений висновок, що недостовірні відомості, зазначені у декларації, відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у зв`язку з цим у діях суб`єкта декларування вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України, далі-рішення № 188,189, (а.с. 31-38, 106-113).

Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

У статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція) зазначено:

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Установивши, що предметом оскарження є рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийняте воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 2 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі по тексту - Закон № 1700-VII) встановлено, що відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII визначає, що суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

Згідно з частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 3 цього Закону, до категорії яких належить позивач як перший заступник прокурора Чернігівської області, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

У статті 46 Закону № 1700-VII визначені відомості, які підлягають декларуванню.

Отже, в розумінні наведених норм, позивач є суб`єктом, на якого поширюються дія цього Закону, а тому зобов`язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 11 Закону № 1700-VII до повноважень Національного агентства належатьздійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Стаття 50 Закону №1700-VII передбачає вимоги щодо проведення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

На виконання норм даної статті законодавцем прийнято Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року № 56 (далі-Порядок № 56).

Виключно цим Порядком визначено спеціальні строки проведення повної перевірки декларацій.

Зокрема, відповідно до пункту 2 розділу III Порядку № 56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття рішення про проведення перевірки.

При цьому, пунктом 14 цього розділу передбачено, що повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки. У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів.

Відтак, повна перевірка декларацій повинна тривати не більше, ніж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки, а у виняткових випадках - не більше 90 днів.

Відповідач у відзиві зазначає, що Порядком №56 не встановлені граничні терміни для опрацювання отриманих в рамках здійснення повної перевірки матеріалів, складання та прийняття рішення.

Разом з тим, системний аналіз пункту 6 розділу III Порядку № 56 дає підстави суду для висновку, що повна перевірка декларацій розпочинається рішенням про її проведення і закінчується рішенням про результати перевірки.

Будь-яких підстав для винесення рішення про результати повної перевірки декларації поза межами визначеного Порядком №56 строку законодавством не передбачено.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію відповідача про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 4 квітня 2011 року № 512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.

Крім того, в контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на статтю 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка захищає право особи на справедливий суд.

Зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04, Суд дійшов висновку, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..»

Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),

Зокрема, у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, порушення принципу юридичної визначеності було констатоване Європейським судом з прав людини з огляду на відсутність у законодавстві України положень щодо строків давності притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в контексті дотримання вимог «якості закону» при перевірці виправданості втручання у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналізуючи дотримання вимог «якості закону», ЄСПЛ зазначив, зокрема, таке:

«Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності.

Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «"Дія-97" проти України» ("Diya 97" v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями). Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту […];»

Таким чином, суд наголошує, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Так, судом встановлено, що рішення НАЗК № 1382 про проведення повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, прийнято 08.12.2017 (а.с. 94-95).

02.02.2018 НАЗК прийнято рішення № 130 про продовження строку повної перевірки декларацій позивача за 2015 та 2016 роки, де строк перевірки продовжений з 07.02.2018 на 30 календарних днів (а.с. 96-97).

Таким чином, перебіг строку проведення повної перевірки декларації позивача розпочався 08.12.2017 року. Зазначений строк, з урахуванням рішення НАЗК від 02.02.2018 № 130 про продовження строку перевірки з 07.02.2018, сплинув 07.03.2018 року.

Разом з тим, спірні рішення № 188 та 189 прийняті НАЗК 25.01.2019.

Зважаючи на те, що оскаржувані рішення НАЗК № 188, 189 прийнято 25.01.2019, тобто лише на 412 день з дня прийняття рішення про проведення перевірки, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено строки проведення перевірки декларацій, передбачені пунктом 14 Порядку №56.

Таке процесуальне порушення порядку проведення перевірки, в свою чергу, зумовлює виникнення у позивача стану правової невизначеності та ставить під сумнів результати самої перевірки.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 56 контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; 3) об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування. Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Порядку № 56 у разі виявлення НАЗК протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення НАЗК направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.

Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання НАЗК щодо відомостей, зазначених у декларації.

Зазначений лист може направлятися за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення. Суб`єкт декларування має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа НАЗК за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку.

Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.

Отже, даним нормативним актом установлений обов`язок НАЗК у разі, зокрема, виявлення недостовірності задекларованих відомостей чи неточності оцінки задекларованих активів, направити суб`єкту декларування лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а суб`єкт декларування, у свою чергу, має право надати (надіслати) пояснення (копії документів) не пізніше ніж на десятий робочий день з дня отримання відповідного листа НАЗК за допомогою програмних засобів Реєстру або засобами поштового зв`язку.

Дискреція суб`єкта владних повноважень передбачена лише в частині способу направлення такого листа: за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування або засобами поштового зв`язку з повідомленням про вручення.

З аналізу абзаців 3 та 4 пункту 12 розділу ІІІ Порядку № 56 слідує, що саме з дня отримання листа НАЗК починається перебіг строку для реалізації суб`єктом декларування права на подання письмових пояснень та/або підтвердних документів, котрі є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації.

Отже, обов`язковою передумовою прийняття НАЗК законного і обґрунтованого рішення за результатами проведення повної перевірки декларації є забезпечення можливості реалізації суб`єктом декларування права надати письмові пояснення та/або підтвердні документи. Без факту отримання такого листа реалізація вказаного права суб`єкта декларування неможлива.

Формальний підхід НАЗК до виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо направлення суб`єкту декларування листа від 26.02.2018 № 53-08/8000/18, який, незважаючи на повернення адресованого ОСОБА_1 рекомендованого відправлення без вручення з відміткою “за закінченням терміну зберігання”, та отримане раніше 05.02.2018 повідомлення позивача про готовність надати такі пояснення у разі необхідності, обмежився лише одноразовим відправленням такого листа тільки засобами поштового зв`язку і прийняв оскаржувані рішення, - фактично нівелює передбачене законом право суб`єкта декларування подати письмові пояснення та/або підтвердні документи з приводу виявлених розбіжностей під час перевірки декларації.

Такий підхід є порушенням закріплених у пункті 3 розділу І Порядку № 56 принципів повної перевірки декларації як-от: верховенство права, рівність та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування, об`єктивність, неупередженість та безсторонність рішень і дій НАЗК, уповноважених ним осіб, достовірність і повнота інформації, що використовується НАЗК, дотримання яких є обов`язковим для усіх заходів перевірки.

У результаті позивач був позбавлений можливості надати письмові пояснення та/або підтвердні документи щодо задекларованих відомостей, що свідчить про порушення принципу права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Отже, вказане свідчить, що не надання позивачу можливості висловити свою позицію та надати відповідні докази, спричинили такі негативні наслідки для позивача у вигляді прийнятих спірних рішень.

Водночас інформація, викладена у спірних рішеннях, спростована відповідними доказами, наданими позивачем в ході судового розгляду справи.

Зокрема, відповідно до даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційною системи щодо контролю осіб, транспортних засоібв та вантажів, які перетинають державний кордон України (система «Аркан»), у якій відображаються у тому числі відомості перетину лінії розмежування у напрямку Автономної Республіки Крим, тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей в районі проведення АТО через КПВВ, пункти пропуску тощо ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 починаючи з 2015 року не перетинали пункти пропуску в напрямку Російської Федерації та зони АТО.

Крім того, ОСОБА_1 надано суду Сертифікат (висновок) № 1511 про настання обставин непереборної сили, виданий Торгово-промисловою палатою України 12.11.2014, яким засвідчено настання обставин непереборної сили з 20.08.2014 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області.

За таких обставин, а також враховуючи пояснення ОСОБА_1 , що він оголошений у розшук відповідними структурами так званої ДНР у зв`язку з проходженням служби у Збройних Силах України з 06.09.2014 по 15.09.2015, що підтверджується витягом з наказу Міністра оборони України № 531 від 12.09.2014 та витягом з наказу начальника Генерального штабу –Головнокомандувача Збройних сил України № 564 від 15.09.2015 (а.с.19-20).

Отже, вказані обставини унеможливлюють безперешкодне перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї на тимчасово окупованій території, а також користування орендованою земельною ділянкою дружині позивача ОСОБА_2

Також, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.11.2005 № 1801773, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності громадянину ОСОБА_3 з 30.11.2005.

Крім цього, позивачем направлено копію рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 17.11.2004 № 595/1 «Про дозвіл ОСОБА_2 на переобладнання та перепланування квартири житлового будинку АДРЕСА_1 під магазин непродовольчих товарів», а також копію договору дарування збудованого приміщення під магазин непродовольчих товарів від 30.11.2005, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 збудоване приміщення під магазин непродовольчих товарів площею 50,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, викладені у висновках Національного агентства факти належності на праві власності члену сім`ї ОСОБА_1 , а саме дружині - ОСОБА_2 , квартири за адресою: АДРЕСА_1 свого підтвердження не знайшли.

Також, ОСОБА_1 надано копії довідок з органів Пенсійного фонду України, відповідно до яких загальна сума пенсійних виплат ОСОБА_1 за 2015 рік становить 91370,21 грн, відповідно до яких ним і вносились відомості до декларації.

Суд оцінює спірні рішення на відповідність вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які є однаково важливими, ієрархічно не підпорядкованими й відповідають міжнародним, передовсім європейським стандартам щодо діяльності публічної адміністрації. Вони можуть і повинні бути застосовані всіма суб`єктами владних повноважень безпосередньо для попереднього аналізу своїх дій і рішень.

Натомість, відповідач не скористався таким механізмом, оскільки рішення № 188, 189 не відповідають критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України. Так, відповідачем не враховані всі обставини, які мали значення для прийняття рішення, не надано позивачу можливості висловити свою позицію та надати відповідні докази, спірні рішення прийняті з порушенням строку, встановлених для перевірки декларацій, що порушує принципи обґрунтованості, розсудливості та забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення, встановлені пунктами 3, 6 та 9,10 частини другої статті 2 КАС України.

При цьому слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Северянін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням викладеного, та з огляду на те, що спірні рішення без дотримання вимог пунктів 3, 6 та 9,10 частини другої статті 2 КАС України, то це є достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності прийнятих рішень. Натомість, суд установив, що оскаржувані рішення не відповідають критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості рішень відповідача як суб`єкта владних повноважень, а отже, є протиправними.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в повному обсязі.

Насамкінець суд зазначає, що приймаючи рішення у справі, суд брав до уваги висновки Європейського Суду щодо справедливого судового рішення, постановлення якого є передумовою дотримання права особи на справедливий суд, гарантованого кожному статтею 6 Конвенції

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем за подання позову сплачений судовий збір в розмірі 1536,80 грн. з урахуванням вказаного необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у сумі 1536,80 грн, що складаються з судового збору, сплаченого позивачем як фізичною особою при поданні позову з розрахунку як за дві вимоги немайнового характеру (1921,00 грн х 0,4 х 2 = 1536,80 грн; 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019 за кожну вимогу).

Керуючись статтями 2, 4, 5, 139, 241-246, 250, 255, 292, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 25.01.2019 № 188 “Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області”.

Визнати протиправним та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 25.01.2019 № 189 “Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , першим заступником прокурора Чернігівської області”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок), сплачений відповідно квитанції від 01.03.2019 № 0.0.1284245019.1.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Сторони можуть одержати копію рішення суду в повному обсязі 25 червня 2019 року після 16:00 год.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції (вул. Василя Сурикова, 3, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 40381452).

Суддя І.І. Соломко