Рішення № 82650013, 18.06.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1064/19

18 червня 2019 року м. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 46718,98 грн. та пені в розмірі 644,69 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 46718,98 грн. та пені в розмірі 644,69 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не працевлаштував у 2018 році одного інваліда згідно нормативу робочих місць, відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», і за вказане незайняте інвалідом місце самостійно не сплатив вчасно адміністративно-господарські санкції в розмірі 46718,98 грн., що потягло за собою нарахування пені у розмірі 644,69 грн. У зв`язку з цим Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувшись до суду із даним позовом, просить стягнути з відповідача вищезазначені суми адміністративно-господарських санкцій та пені в судовому порядку.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року відкрито провадження у справі, та ухвалено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В наведеній ухвалі встановлено строк подання учасникам справи відзиву на позовну заяву та пояснень щодо позову.

Відповідач, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення йому 17.05.2019 року рекомендованого поштового відправлення. Проте відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, тому суд, з урахуванням частини 6 статті 162 КАС України, - вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, - суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-XII (надалі за текстом - Закон №875-XII).

Згідно з положеннями статті 18 Закону України № 875-ХІІ - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону №875-XII.

Відповідно до пункту 1 статті 19 Закону України № 875-ХІІ - для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону N 875-XII - зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті - підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 5 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України "Про затвердження форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"№42 від 10.02.2007 року - було затверджено звіт форми №10-ПІ.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ за 2018 рік, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів - середньооблікова кількість штатних працівників становила 49 осіб, з них:

- середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 1 особа;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 2 особи.

Згідно даного звіту фонд оплати праці штатних працівників становив 2289,23 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 46560,69 грн..

Враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст. 19 Закону №875-XII середньооблікова кількість штатних працівників-інвалідів, які повинні були працювати на підприємстві на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, у 2018 році - становить 2 особи.

Разом з цим, під час розгляду даної справи, суд прийшов до висновку, що відповідач в 2018 році визначену відповідно до закону нормативну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - не забезпечив, та відповідних дій щодо працевлаштування інвалідів та належного інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансії для працевлаштування інваліда - не вчинив.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» №803-XII встановлено, що підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв`язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

З аналізу положень статей 18, 19 Закону №875-XII та статті 20 Закону №803-ХІІ вбачається, що на суб`єктів господарювання покладено обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, законодавець зобов`язує підприємства надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Порядок №70), затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

У відповідності до пункту 2 вказаного Порядку №70, окрім обов`язку подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, - на роботодавців покладено обов`язок подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до пункту 3 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 31.05.2013 року № 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 № 1476), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 вказаного Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 6 цього ж порядку роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Водночас, пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VI визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду та є єдиним документом, визначеним чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання.

Суд встановив, що ФОП ОСОБА_1 протягом 2018 року жодного разу не подавав до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", про що свідчить відповідний лист від 22.04.2019 № 23-02/439.

Зазначене дає підстави для висновку, що нормативу по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідач у 2018 році - не дотримався, визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів - вчасно не створив, та виконання покладеного на нього законом обов`язку щомісячно інформувати центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів - не забезпечив.

Натомість, як встановлено в ході розгляду даної справи, вказані вимоги законодавства відповідачем належним чином та в повному обсязі - не були виконані.

При цьому, будь-які докази, які б підтверджували виконання ФОП ОСОБА_1 встановленого законом обов`язку по працевлаштуванню інвалідів у 2018 році у повному обсязі в матеріалах справи - відсутні. Не надані такі і відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 2 статті 20 Закону № 875-XII - встановлено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

При цьому, частиною 4 цієї ж статті визначено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Також до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Аналогічні положення щодо строку сплати адміністративно-господарських санкцій, визначений до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, закріплені пунктом 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі - 46718,98 грн.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, а саме, із розрахунку заборгованості, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, за незайняте робоче місце для працевлаштування інвалідів, у зв`язку з порушенням терміну сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу на суму несплаченої заборгованості станом на час подачі даного позову до суду нараховано пеню - в розмірі 644,69 грн.

Станом на дату розгляду справи доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач не подав, що є підставою для висновку про несплату вказаних вище сум відповідачем у добровільному порядку.

Згідно з положеннями статті 20 Закону №875-XII - спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Пунктом 4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року №07.2-10/2 передбачено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вже було зазначено вище, судом у ході розгляду даної справи встановлено, що відповідачем у 2018 році - не виконувались вимоги чинного законодавства щодо обов`язкового створення робочих місць для працевлаштування інвалідів - відповідно до встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII нормативу, та щодо подання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів форми № 3-ПН, що, в свою чергу мало наслідком невидання зазначеним центром зайнятості направлень для працевлаштування осіб з інвалідністю до ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, а також враховуючи те, що відповідач не забезпечив виконання встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не надавав, відповідно до встановленого законом порядку, державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інваліда, а також - самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції у строки встановлені Законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги - є обґрунтованими, документально підтвердженими та відповідають чинному законодавству.

Таким чином, - позов підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з ФОП ОСОБА_1 , на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій в розмірі 46718,98 грн. та пені в розмірі 644,69 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в розмірі - 46718,98 грн. (сорок шість тисяч сімсот вісімнадцять гривень 98 копійок) та пеню в розмірі - 644,69 грн. (шістсот сорок чотири гривні 69 копійок), а всього: у сумі - 47363,67 грн. (сорок сім тисяч триста шістдесят три гривні 67 копійок), - шляхом перерахування вказаних коштів за наступними реквізитами: р/р №31218230019316, Казначейство України (ЕАП), МФО - 899998, код одержувача - 37766394, одержувач: УК у Кременецькому районі/Кременецький район/50070000.

Реквізити сторін:

Позивач/Стягувач: Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (адреса: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, код ЄДРПОУ: 14032334);

Відповідач/Боржник: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (адреса: с. Андруга, Кременецький район., Тернопільська область, 47013, код ЄДРПОУ: НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Хрущ В.Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В.Л.