Рішення № 82643621, 03.06.2019, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/2227/18

Провадження № 2/126/176/2019

"03" червня 2019 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Гуцола В. І.

із секретарем Притуляк І.І.

за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача

Савченка С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу загального провадження за позовом ОСОБА_1 до Маньківської сільської ради Бершадського району, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" с. Маньківка, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай),

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачів Маньківської сільської ради Бершадського району, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" с. Маньківка, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай) з тих підстав, що як стверджує, вона з 10.06.1979 року до 31.12.1994 року була членом КСП "Лан" с. Маньківка Бершадського району Вінницької області, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника № 5056, довідками правонаступника КСП "Лан" с. Маньківка - СТОВ "Лан" с. Маньківка №№ 185, 186 від 28.12.2017 року, довідкою Маньківської сільської ради № 201 від 19.06.2018 року. СТОВ "Лан" с. Маньківка є правонаступником КСП "Лан" с. Маньківка, що підтверджується довідкою № 163 від 14.08.2016 року. Коли вона звернулась до Відділу Держгеокадастру у Бершадському районі із заявою про видачу їй сертифікату на право на земельну частку (пай), то з відповіді на її звернення № 0-2-0,27-220/104-18 від 18.06.2018 року дізналась, що її не було включено в список громадян-членів КСП "Лан", який додається до державного акту від 25.02.1994 року на право колективної власності на землю, виданого КСП "Лан" для сільськогосподарського використання відповідно до рішення Маньківської сільської ради народних депутатів від 24.02.1994 року № 15/21. В зв`язку з безпідставним невнесенням до списку осіб до державного акту на право колективної власності на землю вона позбавлена права отримати належну частку земельного паю, а тому змушена звернутись в суд з цим позовом, в якому просить поновити їй строк на звернення до суду з позовом та ухвалити рішення суду, яким визнати за нею право на земельну частку (пай) у розмірі 1,42 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу чи резерву, розташованих на території Маньківської сільської ради Бершадського району.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Козак Ю. в поясненнях на позов зазначає, що зі змісту відповіді Відділу у Бершадському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вбачається, що державний акт на право колективної власності на землю сільськогосподарського підприємства "Лан" видано 25.02.1994 року № 1 для сільськогосподарського використання відповідно до рішення 14 сесії 21 скликання Маньківської сільської ради. ОСОБА_1 не була включена в список громадян-членів КСП, який додається до Державного акта на право колективної власності на землю по Маньківській сільській раді. Аналіз вказаних нормативно-правових актів та роз`яснень Пленуму ВСУ дає підстави для висновку про те, що право колективної власності на землю та право на земельну частку (пай) мають громадяни України, які являлися членами колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Тобто право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: 1) перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу або акціонерного товариства; 2) отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю; 3) включення особи до списку, доданого до цього акта. При цьому слід мати на увазі, що трудова книжка свідчить не про членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, сільськогосподарському кооперативі чи сільськогосподарському акціонерному товаристві, а про наявність трудових відносин з ними. Крім того, статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно матеріалів позовної заяви, 25.02.1994 року КСП "Лан " був виданий державний акт на право колективної власності на землю. Як наслідок у 1995 році було проведено паювання землі КСП "Лан" між її членами та надано дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Наявність запису про трудові відносини з КСП "Лан" не підтверджують членства у такому КСП. Окрім такого запису необхідний ще запис про рік вступу в члени колгоспу ОСОБА_1 . Відсутність вказаної такої дати може свідчити про те, що ОСОБА_1 не була членом КСП "Лан" с. Маньківка, а лише мала трудові відносини з КСП "Лан". Сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки у новоствореному КСП. Відповідно до п.6 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України в редакції 2004 року правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовується до позовів, строк пред`явлення яких установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом. Враховуючи, що паювання земель відбулось в 1995 році, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, до виниклих правовідносини слід застосувати правила та положення ЦК УРСР 1963 року. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 71 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено трирічний строк позовної давності. За загальним правилом, сформульованим у ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Додаткового варто зазначити, що в матеріалах позовної заяви та в додатках до неї відсутні посилання на обставини, які б перешкоджали позивачу своєчасно дізнатися про порушення свого права та обставини, які підтверджували б факт перешкоджання позивачу звернутися з позовом до суду протягом більш ніж 23 роки. З часу передачі колгоспу "Лан" с. Маньківка земель у колективну власність, тобто з часу коли було видано державний акт на право колективної власності на землю з додатком до нього, позивачка мала можливість дізнатись про порушення свого права на отримання земельного паю. Просить розглядати справу за відсутності представника та в позові відмовити.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що про порушення свого права на отримання земельної частки паю взнала в 1990 роках, зверталася до адміністрації колективного підприємства про включення її в списки осіб, котрі мають право на отримання земельного паю, але їй в цьому було відмовлено. До суду не зверталась, оскільки в неї не було адвоката. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача СТОВ "Лан" Савченко С.П. в судовому засіданні просить відмовити в позову в зв`язку з пропуском позивачкою позовної давності. Окрім того, на час розпаювання землі вона не була членом колективного сільськогосподарського підприємства.

Представник відповідача Маньківської сільської ради Бершадського району в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просить розглянути справу в його відсутність.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 з 10.06.1979 року до 31.12.1994 року була членом КСП "Лан" с. Маньківка Бершадського району Вінницької області, що підтверджується трудовою книжкою колгоспника № 5056, довідками правонаступника КСП "Лан" с. Маньківка - СТОВ "Лан" с. Маньківка №№ 185, 186 від 28.12.2017 року, довідкою Маньківської сільської ради № 201 від 19.06.2018 року.

СТОВ "Лан" с. Маньківка є правонаступником КСП "Лан" с. Маньківка, що підтверджується довідкою № 163 від 14.08.2016 року, цього факту ніхто зі сторін не заперечує, він визнається сторонами, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності або добровільності їх визнання.

Згідно довідки СТОВ "Лан" с. Маньківка № 185 від 28.12.2017 року, Державний акт на право колективної власності на землю був виданий КСП "Лан" с. Маньківка 25.02.1994 року на підставі рішення Маньківської сільської ради від 24.02.1994 року № 15/21. ОСОБА_1 не рахується в списках осіб, що мали право на отримання земельної частки (паю). Цих фактів також ніхто не заперечує, він визнається сторонами, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності або добровільності їх визнання..

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

За змістом ст. 6 ЦК УРСР кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

Відповідно до п.1 Указу Президента України за №720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з п.2 цього ж Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року за №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Аналіз вказаного законодавства дає підстави для висновку, що право особі претендувати на отримання земельної частки (паю) дає дві обов`язкові умови: 1) включення до списку членів господарства, що додавався до державного акту на право колективної власності на землю; та 2) приналежність до членів господарства на момент проведення в господарстві паювання земель.

Із перевірених у судовому засіданні доказів, вбачається, що позивачка ОСОБА_1 у визначений законом спосіб не набула права на земельну частку (пай), оскільки не була включена у Список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, який додається до Державного акта на право колективної власності на землю по Маньківській сільській раді від 25.02.1994 року.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні стверджує, що про порушення свого права на отримання земельної частки (паю) вона взнала безпосередньо після паювання землі, але за захистом своїх прав у встановлений законом строк не звернулася без поважних на те причин.

Державний акт на право колективної власності на землю для сільськогосподарського використання по Маньківській сільській раді був виданий 25.02.1994 року відповідно до рішення сесії Маньківської сільської ради народних депутатів від 24.02.1994 року № 15/21.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачка звернулась з вказаним позовом до суду тільки 23.08.2018 року.

Таким чином, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 пропустила без поважних причин трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Враховуючи, що паювання земель в КСП «Лан» с.Маньківка відбулось в 1995 році, тобто до набрання чинності Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, до виниклих правовідносини слід застосувати правила та положення ЦК УРСР 1963 року.

Статтею 71 ЦК УРСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено трирічний строк позовної давності.

За загальним правилом, сформульованим у ст. 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Відповідач СТОВ "Лан" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ГУ Держгеокадастру Вінницької області подали заяви про застосування строків позовної давності при зверненні ОСОБА_1 з зазначеним позовом до суду, вважають однією із підстав відмови їй у позові.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову у позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

На підставі п.п.1,2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 р., ст.ст. 6, 71, 76, 80 ЦК УРСР 1963 р., керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 81, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові ОСОБА_1 до Маньківської сільської ради Бершадського району, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" с. Маньківка, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити із-за пропуску строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до п. 15.5 перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В. І. Гуцол