Ухвала суду № 82642202, 26.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/540/19

Провадження № 1-кс/520/7728/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі судового засідання Марченко Я.А., за участю адвоката Павел О.Ю., розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі клопотання адвоката Павел О.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018161480002637 від 22.09.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання про арешт майна, СВ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018161480002637 від 22.09.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

В обґрунтування поданого клопотання адвокат зазначає, що 27.06.2018 року ОСОБА_2 , надавши державному реєстратору Комунального підприємства «Департамент державної реєстрації» ОСОБА_3 підроблені документи, незаконно заволодів квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , в результаті чого ОСОБА_4 протиправно позбавлена права власності на вищевказану квартиру та не може реалізувати своє законне право володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

08.11.2018 року ОСОБА_4 звернулась до Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з цивільним позовом з метою відшкодування моральної та майнової шкоди.

З огляду на викладене, на сьогоднішній день достатні підстави вважати, що існує реальна загроза в подальшому незаконному розпорядженні, перереєстрації майнових прав на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на інших осіб, що унеможливить законному власнику володіти, розпоряджатися даним майном та користуватися ним, а тому з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільного позову), стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, заявник звертається до слідчого судді з клопотанням про арешт майна.

Заявник в судовому засіданні вимоги поданого клопотання підтримала у повному обсязі, зазначивши, що в рамках кримінального провадження №12018161480002637 від 22.09.2018 року жодну особу про підозру не повідомлено.

Прокурор в судове засідання не з`явилася, подавши через канцелярію суду заяву про розгляд клопотання за її відсутності.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується телефонограмою.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку заявника, враховуючи положення ч. 1 ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Як вбачається з поданого клопотання, заявник звертається з клопотанням про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову, який ОСОБА_1 було подано 08.11.2018 року до СВ Таїровського ВП Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Між тим, заявником не взято до уваги вимоги ч. 6 ст. 170 КПК України, згідно якої, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Так, до клопотання не долучено доказів, які б свідчили, що в рамках кримінального провадження №12018161480002637 від 22.09.2018 року будь-яку особу повідомлено про підозру, або ж, що в рамках такого кримінального провадження будь-яка особа має статус обвинуваченого, чи є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Крім того, до клопотання не долучено відомостей, які б свідчили, що досудове розслідування в рамках такого кримінального провадження здійснюється відносно юридичної особи.

З огляду на викладене, слідчий суддя приходить до переконання, що подане клопотання є передчасним, на теперішній час правових підстав для накладення арешту майна згідно вимог ч. 6 ст. 170 КПК України у слідчого судді не має, а тому, подане клопотання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання адвоката Павел О.Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018161480002637 від 22.09.2018 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.