Рішення № 82640842, 10.06.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 р. № 400/1347/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський ,55-е, Миколаїв, 54018

про:визнання протиправним та скасування рішення про відмову від 22.11.2018 року № 131/3, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії ,

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області з вимогами визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні йому пенсії №131/3 від 22.11.2018 року та визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення його пенсії протиправною та зобов`язати Інгульське обєднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 16.08.2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим що він є громадянином України, хоча з 16.07.2001 року виїхав до Ізраїлю на постійне місце проживання. При цьому, маючи вік 70 років, страховий стаж понад 31 рік, враховуючи той факт, що при виїзді за кордон, та на час звернення до суду, позивачу відповідачем не була призначена та виплачена пенсія за віком, на яку він має право відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 07.10.2003 року (далі – Закон України № 1058). 07.10.2009 року Конституційним судом України було прийнято рішення яким визнано положення п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України № 1058 не конституційними, а від так пенсіонерові – громадянину України державні органи ПФУ повинні нараховувати та виплачувати пенсію не залежно де саме фактично проживає громадянин, який досяг пенсійного віку. Позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за віком починаючи з 16.08.2017 року.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, де зазначив, що у 2017 році Позивач звернувся через свого представника до УПФУ з заявою про призначення та виплату йому пенсії, але рішенням від 05.09.2017 року № 76/1 йому було відмовлено в призначенні пенсії, в зв`язку з тим, що заявником не надано документу що засвідчує місце проживання (реєстрації) в Україні. Відповідач зазначає, що особа, яка звертається за призначенням пенсії (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

У 2018 році ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області в якому просив суд зобов`язати Інгульське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.08.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

22.10.2018 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення – про визнання протиправним та скасування Рішення Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.09.2017 року за № 76/1. Зобов`язано Інгульське об`єднане управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2017 на призначення пенсії, відповідно до чинного законодавства та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених по справі.

Рішенням від 22.11.2018 року № 131/3 йому було відмовлено в призначенні пенсії, в зв`язку з тим, що заявником не надано документу що засвідчує місце проживання (реєстрації) в Україні. Відповідач зазначає, що особа, яка звертається за призначенням пенсії (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що посвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що оскільки позивач постійно проживає у Ізраїлі і міжнародного договору між Україною та даною державою не укладено, а законодавством не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в державах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії, то позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому проваджені.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мешкав за адресою: АДРЕСА_2 . Має трудовий стаж 31 рік.

Позивач є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .

16.07.2001 року позивач виїхав на постійне місце проживання до країни Ізраїль, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділені посольства України в державі Ізраїль.

В матеріалах справи міститься рішення Інгульського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 05.09.2017 року № 76/1, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Через те, що останнім не надано відповідачеві документ, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) в Україні.

Вищезазначену відмову у призначені пенсії, позивачем було оскаржено до суду та відповідно до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 814/718/18 - визнано протиправним та скасовано Рішення Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 05.09.2017 року за № 76/1 та зобов`язано Інгульське об`єднане управління пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2017 на призначення пенсії, відповідно до чинного законодавства та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зроблених по справі.

На виконання вимог рішення суду від 22 жовтня 2018 року- відповідачем повторно розглянута заява позивача про призначення пенсії за вислугою років.

22.11.2018 року відповідачем повторно прийнято рішення про відмову в призначені пенсії, через те, що позивачем не надано відповідачеві документ, що засвідчував би місце проживання (реєстрації) в Україні та через те, що між країнами України та Ізраїль відсутні відповідні міжнародні договори, згода на обов`язковість виконання яких надана Верховною Радою.

Також, 28.01.2019 р. представником позивача були надіслані до відповідача додаткові документи - а саме оригінал апосильованої особистої заяви про призначення пенсії за віком, оригінал банківської заяви та нотаріально посвідчені документи необхідні для призначення виплати пенсії позивачу.

11.02.2019 року представником позивача було отримано лист про відмову розглядати надані додаткові документи, так як заява позивача про призначення пенсії уже розглянута.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначені пенсії № 131/3 від 22.11.2018 року та зобов`язати відповідача призначити йому пенсії за віком з 16.08.201 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон України № 1382) встановлено, що особа має право на вільний вибір свого місця проживання, із збереженням усіх конституційних прав, зокрема права на отримання призначеної пенсії незалежно від місця.

Частина 2 ст. 2 Закону України № 1382 передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058), пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадкуах, визначених цим Законом; мінімальна пенсія - це державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 28 цього Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до ст. 8 Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

При цьому, за ч. 1 ст. 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

За ч. 1 ст. 44 Закону №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Отже, Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, позивач, який є громадянином України, але постійно проживає за межами її території, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави щодо належного пенсійного забезпечення.

Відтак, відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні та виплаті пенсії.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У будь-якому випадку згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду, що існують правові підстави не призначати позивачу виплату пенсії.

При цьому, позовна вимога щодо індексації пенсії задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведені, та ч. 2 ст. 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачене щорічне проведення індексації.

Також, задоволенню не підлягає вимога щодо виплати компенсації втрати частини доходів, оскільки така виплата стосується нарахованої, але не виплаченої з вини органу Пенсійного фонду пенсії, а в даному випадку пенсія була не лише не нарахована, а взагалі не призначена.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат, сторони суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №16058 від 24.04.2019 р. з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250638) - задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати рішення Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250638) від 22.11.2018 р. № 131/3 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

3.Зобов`язати Інгульське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250638) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пенсію за віком, починаючи з 16.08.2017 року, у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

4.У задоволенні вимоги про зобов`язання Інгульське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250638) виплатити пенсію з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходу - відмовити.

5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250638) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 384,20 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар