Рішення № 82640723, 20.06.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.001783

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

представника відповідача Несторовича Б.В.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.02.2019 року №Ф-3827-54,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправною та скасування вимоги від 08.02.2019 року №Ф-3827-54.

В обґрунтування позову вказано про те, що 27.03.2019 позивачка одержала вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3827-54 від 08.02.2019, з якою категорично не погоджується, вважає протиправною та такою, що слід скасувати.

Зі змісту оскаржуваної вимоги слідує, що відповідач як на підставу для її складання, посилається на те, що станом на 31.01.2019 за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) на загальну суму 18276,72 грн., разом з тим, встановити на підставі чого сформовано спірну вимогу - неможливо. Твердження відповідача про наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ не ґрунтується на приписах чинного законодавства України.

Ухвалою від 17.04.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 03.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

20.05.2019 за вх. № 17432 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач проти позову заперечує повністю, просив у задоволенні позову відмовити.

Покликався на правомірність оскаржуваної вимоги, зазначив, що така винесена на суму заборгованості з єдиного внеску. На момент формування вимоги позивач мала статус фізичної особи-підприємця, а в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності пільги зі сплати єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Вважає оскаржувану вимогу такою, що винесена у спосіб та порядку, визначеному чинним законодавством, а відтак підлягає залишенню в силі.

28.05.2019 за вх. № 001783 від відповідача надійшли додаткові пояснення. Відповідач вказав, що на дату формування вимоги № Ф-3827-54 від 08.02.2019 платник податку перебувала на загальній системі оподаткування та не перебувала в стані припинення чи ліквідації.

Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.01.2019, заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 18276,72 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн.), за 2018 рік – 9828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн.).

З урахуванням вищевикладеного, ГУ ДФС у Львівській області вважає вимоги викладені в позовній заяві ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

31.05.2019 за вх. № 19052 від позивача надійшли пояснення, відповідно до яких вказала, що жодних перевірок стосовно неї не проводилось. В оскаржуваній вимозі не зазначено обставин щодо наявності акту перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, не подання позивачем звітів про сплату такого податку, не відображено обставин з приводу проведення такої перевірки. Оскаржувана вимога взагалі не містить жодних посилань на підстави його винесення - актів перевірки, рішення, звіти, періоди, тощо.

З позиції позивача, оскаржувана вимога сформована лише на підставі «облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів», тобто первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались. Оформлення вимоги з відображенням в ній окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону

Саме таку правову позицію сформував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.06.2018 р. у справі № 826/16272/13-а, постанові від 27.03.2018 у справі № 816/809/17.

Покликалася на те, що також Верховний Суд вказав, що «дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем» (Постанова ВС від 23.05.2018 у справі № 804/853/14).

При цьому, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 27.02.2018 у справі № 811/2154/13-а «будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними».

Наголосила, що з доданих до відзиву документів не можливо встановити на підставі чого було сформовано вимогу від 08.02.2019.

Відповідачем належним чином не доведено наявності підстав для формування та направлення позивачу спірної вимоги. Просила позов задовольнити.

Позивачка у судове засідання не з`явилася, явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавала.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву, додаткових поясненнях, просив у задоволенні позову відмовити.

Підстав для відкладення розгляду справи відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не встановлено.

Суд заслухав пояснення представника відповідача, з`ясував фактичні обставини та відповідні їм правовідносини та встановив таке.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач була зареєстрованою як фізична особа-підприємець з 23.07.2007 по 29.03.2019. Основним видом діяльності за кодом КВЕД значиться: 52.12.0 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту».

Сторонами не заперечується факт перебування позивача на спрощеній системі оподаткування.

08.02.2019 ГУ ДФС у Львівській області сформовано ОСОБА_2 Марії ОСОБА_3 вимогу № Ф-3827-54 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.01.2019 у сумі 18276,72 грн., відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

29.03.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

Вважаючи вимогу від 08.02.2019 за № Ф-3827-54 протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI, у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин (далі Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, позивач була платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI та повинна був сплачувати у 2017 та 2018 роках єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац 1 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, в редакції із змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06.12.2016 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017).

Законом України № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Зокрема, у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017, це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

За визначенням, наведеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801 -VIII з 01.01.2017 становила 3200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» № 2246-VIII від 07.12.2017.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Абзацом 1 ч. 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі Інструкція № 449).

Так, положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (пункт 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України за № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 07.04.2016 (далі Наказ № 422).

Відповідно до Наказу № 422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Наказ № 422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов`язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов`язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов`язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Судом згідно з даними інтегрованої картки платника встановлено, що позивачем станом на 31.01.2019 існує заборгованість у сумі 18276,72 грн., зокрема, за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн. - термін сплати до 09.02.2018; за І квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. - термін сплати до 19.04.2018; за II квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 19.07.2018; за III квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 19.10.2018; за IV квартал 2018 року у сумі 2 457,18 грн. - термін сплати до 21.01.2019 (а.с.39-40).

Щодо покликань позивача на обов`язок формування оскаржуваної вимоги за результатами документальної перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 19-1.1.2 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України (далі ПК України) контролюючі органи здійснюють функцію контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Податковий контроль система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 61.1 ст. 61 ПК України).

Згідно з ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно з п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

З огляду на викладене, безпідставними є покликання позивача на порушення порядку проведення перевірки, оскільки вимога про сплату боргу була сформована стосовно ОСОБА_1 на підставі даних з інформаційної системи органів доходів і зборів, а не за результатами проведеної перевірки.

Доцільно зауважити, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464).

Таким чином, Законом № 2464 передбачені обов`язкові вимоги, за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю, особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. Позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного внеску протягом 2017-2018 років.

Суд звертає увагу позивача на те, що ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець була наділена не лише правами пов`язаними із здійсненням підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зокрема відповідно до ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже, позивач мав усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону № 2464 зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок.

Суд зважає на покликання позивача на позицію Верховного Суду, викладену у його постановах від 12.06.2018 у постанові № 826/6272/13-а, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 23.05.2018 у справі № 804/853/14, від 27.02.2018 у справі № 811/2154/13-а, разом з тим, зазначає, що такі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у межах цієї справи, оскільки не стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 139 КАС України не підлягають відшкодуванню судові витрати позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Львівській області (ідентифікаційний код: 39462700; м. Львів, вул. Стрийська, 35) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-3827-54 від 08.02.2019, - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 25 червня 2019 року.