Рішення № 82640393, 11.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року 16:45Справа № 280/511/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., за участю секретаря судового засідання Мащенко Д.В.,

представника відповідача Мигаленко І.І.,

розглянув в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

05.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправними дії відповідача, скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-24755-49.

Крім того, просить розглянути справу в порядку загального позовного провадження, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що контролюючий орган безпідставно дійшов правового висновку про те, що він, як фізична особа-підприємець зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), оскільки він здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат та сплачує ЄСВ з даної діяльності. На думку позивача, Закон №2464 та Податковий кодекс України не містять норм, які б регулювали умови та порядок сплати ЄСВ у випадку, якщо фізична особа одночасно є підприємцем та забезпечує себе роботою самостійно, що надає підстави фіскальному органу «свавільно втручатись» у право власності платників єдиного внеску, яке не засноване на законі. Сплата ЄСВ, ним, як фізичною особою-підприємцем та як адвокатом, призведе до подвійного оподаткування, що прямо суперечить принципам податкового законодавства.

Ухвалою суду від 11.02.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №280/511/18, підготовче засідання призначено на 05.03.2019.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.03.2018, відповідно до якого представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що у випадку, якщо фізичні особи-підприємці одночасно провадять незалежну професійну діяльність, то вони сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» як фізична особа-підприємець, залежно від обраної системи оподаткування та як особи, які провадять незалежну професійну діяльність. Натомість позивач сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише як особа, яка проводить незалежну професійну діяльність (адвокат), тому в результаті нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як для фізичної особи-підприємця виник борг (недоїмка) в розмірі 14918,32 грн. Просила відмовити у задоволенні позову.

05.03.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання, погоджене позивачем, про відкладення підготовчого засідання, для надання додаткових пояснень.

Ухвалою суду від 05.03.2019 підготовче засідання відкладено до 25.03.2019.

20.03.2019 позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про хибність тверджень відповідача, викладених у відзиві на позов, тому просив його відхилити, а позовні вимоги задовольнити.

25.03.2019 від представника відповідача надійшло клопотання, погоджене з позивачем, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті.

Також, 25.03.2019 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи витягу з ІКП Балкового Р.Л. за 2018 рік.

Ухвалою суду від 25.03.2019 закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 11.04.2019.

11.04.2019, на підставі ст.250 КАС України, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, 28.05.2009 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ).

28.05.2009 позивача взято на податковий облік до ГУ ДФС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район м. Запоріжжя).

31.03.2011 до Єдиного державного реєстру внесено запис щодо рішення ФОП ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.

23.10.2013 до Єдиного державного реєстру року внесено запис щодо внесення рішення фізичної особи - підприємця про відміну власного рішення щодо припинення підприємницької діяльності (як зазначив представник відповідача у наданому відзиві, до органу ДФС електронна відомість надійшла 24.10.2013).

28.10.2013 внесено заяву (для самозайнятих осіб) за формою 5-ОПП, з ознакою здійснення фізичною особою підприємцем незалежної діяльності, а саме «адвокат».

09.10.2018 внесено заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою 8-ОПП.

09.10.2018 внесено заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ.

Таким чином, з 28.05.2009 по 31.03.2011 та з 23.10.2013 по теперішній час ОСОБА_1 обліковується у ГУ ДФС у Запорізькій області, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, а з 28.10.2013 по 09.10.2018, обліковувався як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю.

На протязі 2014-2017 років ОСОБА_1 звітував та сплачував єдиний внесок згідно діючого законодавства, як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, а як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування, не звітував.

16.11.2018 на адресу позивача від ГУ ДФС у Запорізькій області надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 № Ф-24755-49.

Відповідно до інформації зазначеної в даній вимозі, станом на 31.10.2018, позивач має заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 14918,32 грн.

Як вбачається з витягу з ІКП Балкового Р.Л. за 2018 рік, нарахування єдиного внеску позивачу проведено і як підприємцю, і як адвокату:

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн., як приватному підприємцю, та 2457,18 грн., як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату);

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн., як приватному підприємцю, та 2457,18 грн., як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату);

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн., як приватному підприємцю, та 2457,18 грн., як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату).

Крім цього, 02.05.2018 нараховано за 2017 рік, як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (згідно наданого звіту № 16031 від 02.04.2018 року) зобов`язання на суму 19 044,72 грн.

Таким чином, нараховано за 2017 рік 8448,00 грн. (автоматично, як фізичній особі підприємцю) + 19 044,72 грн. (згідно наданого самостійно особою, яка провадить незалежну професійну діяльність звіту від 02.04.2018 за № 16031) = 27492,72 грн.

Нараховано за 3 картали 2018 року - 2457,18 грн. х 2 х 3= 14743,08 грн. ( і як фізичній особі-підприємцю і як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність).

Сплачено за 2017-2018 роки станом на 09.11.2018 року (на дату формування вимоги) 27 317,18 грн.

Нараховано за 3 картали 2018 року - 2457,18 грн. х 2 х 3= 14743,08 грн.(і як фізичній особі-підприємцю і як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність).

Сплачено за 2017-2018 роки станом на 09.11.2018 (на дату формування вимоги) 27317,18 грн.

Сума боргу зазначена у вимозі № Ф-24755-49 від 09.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) відповідно складає 14 918,32 грн.

Не погодившись з вищевказаною вимогою позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» унормовано, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно пунктів 63.1, 63.2 ст. 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Пунктом 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень ч.4 п. 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.4, п.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, тобто для осіб, що провадять незалежну професійну діяльність встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до п.19 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним питанням, що спонукало позивача звернутися до суду, стало нарахування контролюючим органом ЄСВ за двома підставами, а саме: як фізичній особі - підприємцю, який перебуває на загальній системі оподаткування та як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність з одного і того ж виду діяльності.

Суд зазначає, що позивач є самозайнятою особою та здійснює, як підприємницьку діяльність, так і незалежну професійну діяльність (адвоката).

Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність.

Також, необхідно зазначити, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа. Такий обов`язок контролюючого органу передбачено п.п. 65.4.4 п.65.4 ст. 65 Податкового кодексу України.

Тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Отже, з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст. 178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

До того ж, слід зауважити, що Законом №2464 не передбачений порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

За таких обставин справи, суд вважає, що позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, повинен вести єдиний податковий облік та сплату податків, саме як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності «адвокат».

Також дана позиція суду підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, постановою від 21.01.2016 року у справі №808/7758/13-а, в якій суд дійшов висновку, що особа, яка перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа.

Крім того, відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року. "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того. ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи практику ЄСПЛ, суд вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-24755-49 від 09.11.2018 винесена контролюючим органом є протиправно, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, позивачем не було зазначено які саме дії ГУ ДФС у Запорізькій області він просить визнати протиправними, в зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 №Ф-24755-49, складену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 39396146) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.06.2019.

Суддя Р.В. Кисіль