Рішення № 82640287, 26.06.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2019 року Справа № 280/1935/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Серебрянниковій О.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 НОМЕР_2 )

до – Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688)

про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі по тексту – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 10486,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, 02.11.2018 я був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу ГУНП в Запорізькій області № 423 о/с від 30.10.2018. Вважаючи, що відповідач безпідставно не здійснив виплату у день звільнення усіх належних йому сум, а саме, грошового забезпечення, визначеного у день звільнення, позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 02.05.2019 позовну заяву залишено без руху та надано 10-ти денний строк на усунення недоліків.

У встановлений Ухвалою суду строк, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін. Судове засідання пртизначено на 13.06.2019 о/об 10 год. 30 хв.

Представник відповідача через канцелярію суду (вх. №22910) надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує, та зазначає, що вимога позивача щодо зобов`язання ГУНП виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період з 02.11.2018 по 30.11.2018 є необгрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України через те, що середнє грошового забезпечення не є коштами, які належать Позивачу від Відповідача, оскільки не є складовими грошового забезпечення поліцейських, які виплачуються в день звільнення. З наведених підстав просить суд відмовити в задоволенні позову.

Від позивача через канцелярію суду (вх. №22162) подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №24307) подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача у письмовому провадженні.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Наказом начальника генерала поліції третього рангу головного управління національної поліції в Запорізькій області від 30.10.2018 №423 о/с майора поліції ОСОБА_1 , заступника командира батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Скіф» ГУНП з 02.11.2018 звільнено зі служби в поліції за п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років складає 20 років 06 місяців 19 днів, виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2018 році у кількості 21 доба.

У зв`язку з тим, що при звільненні позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним розрахунку, а саме: не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, 10.04.2019 позивач звернувся до відповідача з листом про невиплату грошового забезпечення. Листом відповідача від 16.04.2019, №67-Л/05/12-2019 позивачу повідомлено про виплату належного грошового забезпечення відбулася 30.11.2018.

Таким чином, позивач вказує на те, що із вказаною бездіяльністю не згоден, вважає що не нарахування та не виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні є протиправною. Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 Закону України «Про Національну Поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як свідчать встановлені обставини справи, станом на час звільнення позивача з поліції його вислуга років становила 20 років 6 місяців 19 днів, а підставою для звільнення визначено п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), що, виходячи з приписів чинного законодавства, надає йому право на отримання одноразової грошової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, та не заперечується сторонами, позивач звільнений зі служби в поліції 02.11.2018, належне позивачу при звільненні грошове забезпечення було виплачено 30.11.2018.

З листа, відповідача від 16.04.2019 №67-Л/05/12-2019, встановлено наступне:

- сума нарахованого грошового забезпечення з 01.11.2018 до 02.11.2018 включно складала 755,04 гривень;

- сума сплаченого грошового забезпечення за листопад 2018 року - 8 726,61 гривень (в тому числі грошове забезпечення за 2 дні - 755,04 гривень, індексація - 43,57 гривень та компенсація за невикористану в році звільнення відпустку - 7 928,00 гривень);

- дата виплати грошового забезпечення за листопад 2018 року - 30.11.2018;

- сума нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні - 11 325,72 гривень;

- дата виплати одноразової допомоги - 28.11.2018;

- розмір середньомісячного грошового забезпечення за 2 останні місяці перед звільненням - 11 422,14 гривень;

- розмір середньоденного грошового забезпечення - 374,50 гривень.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Кодекс законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, під яким розуміється обовязок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у день звільнення всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти винагороду у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, а також інші компенсаційні та заохочувальні виплати, встановлені вимогами законодавства та колективним договором, право працівника на одержання яких є безумовним і не залежить від поведінки роботодавця та/або працівника. (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Отже, зазначена грошова допомога нерозривно пов`язана з фактом звільнення і є для цілей застосування статей 116 та 117 КЗпПсумою, що належить працівникові від підприємства, установи, організації.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тотожну правову позицію у подібному спорі висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №806/2164/16:

« 40. З урахуванням положень пункту 3 розділу І Порядку [та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС від 06.04.2016] № 260 до складу грошового забезпечення входять, зокрема, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

41. Отож, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і Національна поліція, у структурі якої працював позивач, як роботодавець, і як орган, до відання якого віднесено виплату цієї допомоги, зобов`язане її виплатити.»

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, відповідач допустив протиправні дії щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушив права позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїх рішеннях, зокрема, у справах №806/2164/16 (постанова від 30.01.2019), № 814/2563/16 (постанова від 12.12.2018) неодноразово висловлював позицію, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018 у справі №823/64/16.

У відповідності до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затвердженого наказом МВС України №260 від 06.04.2016 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції фінансовий підрозділ зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм КЗпП України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, (ст.94 Закону України «Про Національну поліцію»).

В даному випадку суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з Національної поліції, зокрема середнього грошового забезпечення при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що станом на день звільнення позивача спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників національної поліції, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосувати норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівника з органів національної поліції.

Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2018 року по справі № 806/1183/16.

Згідно зі пунктами 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Посилання відповідача у відзиві на затримку грошового забезпечення у зв`язку із особливостями централізованого бюджетного фінансування ГУНП та необхідністю здійснення замовлення та отримання коштів від центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України, що потребує певного часу судом до уваги не приймаються, на підставі відсутності належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтвердили вчинення відповідачем дій направлених на своєчасний розрахунок з позивачем і виплату одноразової грошової допомоги у день звільнення.

Отже, доводи викладені у відзиві на позовну заяву відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, суд приходить до висновку, що доводи відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому судом до уваги не приймаються.

Згідно з частин 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи звільнення позивача від сплати судового збору під час звернення до суду із даним позовом, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 НОМЕР_2 ).

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (юридична адреса: 69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29, код ЄДРПОУ 40108688) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, у розмірі 10486 (десять тисяч чотиреста вісімдесят шість) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 26.06.2019.

Суддя Р.В.Сацький