Рішення № 82640061, 24.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2019 р. Справа№200/5775/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (письмового провадження) справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради (вул. Пушкіна, 8, м. Селидове, 85113, ЄДРПОУ 03197428) про визнання протиправним та скасування рішення від 02 травня 2018 року, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2019 року позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 02 травня 2018 року про відмову у призначенні державної допомоги при народженні дитини – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання призначити та виплатити державну допомогу при народженні дитини – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року відкрито провадження по справі та вирішено питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без повідомлення учасників справи. Клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору – задоволено, шляхом відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення у справі. Відповідача зобов`язано надати відзив на позов.

20 травня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.

Розпорядженням від 21 травня 2019 року № 298 повторно автоматично розподілено справу у зв`язку з відсутністю судді Зеленова А.С. та визначено нового головуючого суддю по справі Троянову О.В.

24 травня 2019 року суд прийняв до провадження справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Так, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що отримавши свідоцтво про народження дитини та зареєструвавшись з дитиною як тимчасово переміщена особа, звернулась до відповідача із заявою від 02.05.2018 року щодо призначення державної допомоги при народженні дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач звернулась до відповідача з документами для призначення допомоги при народженні дитини, у відповідності до ЗУ «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», втім, допомогу позивач не отримує. Як вбачається з відповіді відповідача при перевірці фактичного місця проживання зазначеного у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, було встановлено, що позивач, за даною адресою не мешкає, про що було складено Акт обстеження матеріально - побутових умов.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати допомоги при народженні дитини незаконними, протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Крім того, позивачем надано до суду клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, в якому зазначено, що позивач дізналась про відмову у призначенні державної допомоги при народженні дитини тільки 23.10.2018 року, після отримання відповіді-повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради Донецької області від 02.05.2018 року.

Частинами 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши заявлене клопотання суд дійшов висновку про його задоволення.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що 02.04.2018 року позивач звернулася як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини. За результатами проведеної перевірки не підтвердилась достовірність зазначеної в заяві інформації про місце проживання/перебування позивача. 02 травня 2018 року комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат вирішила відмовити позивачу у призначені державної допомоги сім`ям з дітьми.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 16 жовтня 2007 року Калінінським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, та є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданого 22 травня 2017 року Покровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Відповідно до довідок від 02 квітня 2018 року №0000505941 та №0000505967 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач із малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перемістилися за адресою (фактичне місце проживання/перебування): АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом, позивач 02 квітня 2018 року звернулась до відповідача із заявою «Про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг» за №653, форма якої затверджена наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, згідно якої просила призначити їй державну допомогу при народженні дитини.

Посадовими особами відповідача складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за №1391 від 05.04.2018 року про відсутність заявника за фактичною адресою.

10 квітня 2018 року позивачем надано пояснювальну відповідачу з проханням провести повторно обстежити, у зв`язку з тим, що вона була відсутня за місцем проживання за сімейними обставинами.

Посадовими особами відповідача складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за №1304 від 20.04.2018 року про відсутність заявника за фактичною адресою.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27 квітня 2018 року на підставі подання №2148 від 26.04.2018 року управління соціального захисту населення, актів обстеження та інших поданих матеріалів, відмовлено позивачу у призначенні соціальної виплати.

Рішенням управління соціального захисту позивачу відмовлено в призначенні державної допомоги при народжені дитини, згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 02 травня 2018 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач, яка є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання на території України, народивши дитину, протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, та копією свідоцтва про народження дитини.

Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Управління праці та соціального захисту населення Селидівської міської ради від 02 травня 2018 року про відмову у призначені допомоги при народженні, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Суд вважає, що Позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку, що рішення Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради від 02 травня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини за відсутності законних підстав для такої відмови.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради від 02 травня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні державної допомоги при народженні дитини – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Селидовської міської ради (місцезнаходження: вул. Пушкіна, 8, м. Селидове, 85113, ЄДРПОУ 03197428) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) державну допомогу при народженні дитини – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) 24 червня 2019 року. Повний текст судового рішення складено та підписано 24 червня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Троянова