Рішення № 82637809, 24.06.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 червня 2019 р. Справа № 903/324/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши справу № 903/324/19

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету, Волинська область, м. Горохів

про стягнення 187 754, 30 грн.

Встановив:Позивач - Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернувся до господарського суду з позовом до Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету про стягнення 187 754, 30 грн. заборгованості, з них: основний борг у сумі 59 021, 67 грн., пені - 65 348, 17 грн., 3% річних - 7 956, 95 грн., та інфляційних втрат - 55 427,51 грн.

Ухвалою суду від 10.05.2019р. постановлено відкрити провадження у справі. Розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами.

Через відділ документального забезпечення та контролю представник відповідача подав суду відзив №01-69/22/19 від 31.05.2019р., в якому просить зменшити розмір пені та стягнути її з Горохівського коледжу ЛНПУ у сумі 1500 грн.

Станом на 24.06.2019р. на адресу суду не надходило заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповіді позивача на відзив відповідача.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – Позивач) та Горохівським коледжем Львівського національного аграрного університету (далі – Відповідач)10.03.2015р. укладено договір №1670/15-БО-2 купівлі-продажу природного газу (далі – Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 323 479, 54 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі – ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але йому не суперечить.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну ді (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший трок оплати товару.

Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що оплата за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору, а саме розрахувався за посталений природний газ у сумі 264 457, 54 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з основного боргу у сумі 59 021, 67 грн., пені у розмірі 65 348, 17 грн., 3% річних у розмірі 7 956, 95 грн. та інфляційних втрат у розмірі 55 427, 51 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойко (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Договором (пунктом 7.2) передбачено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Згідно з приписами ст. 216-2018 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” від 22.11.1996р. (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 65 348, 17грн., згідно ст.230-232, 343 ГК України, ст.1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та п.7.2 Договору підставні та підлягають до задоволення.

Щодо нарахованих позивачем 55 427, 51грн. інфляційних втрат та 7 956, 95грн. 3% річних, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вважає що останні підставні та підлягають до задоволення.

Разом з тим, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Так, в розумінні ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, згідно ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що згідно п.9.3 Договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків, річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Як вбачається з програмно-апаратного забезпечення "Діловодство суду", позивач звернувся до суду 03.05.2019р., відповідно, строк позовної давності за вимогами до відповідача не сплив.

Суд критично оцінює доводи відповідача, що останні не підписували Договір у редакції його п.9.3, адже положення про збільшення строку позовної давності суперечить правам та інтересам Горохівського коледжу ЛНАУ, оскільки в даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався(доказів протилежного суду не подано).

Твердження(зауваження) відповідача щодо самої форми чи комплектності Договору відхиляються судом, оскільки подані позивачем докази відповідають порядку засвідчення копій документів визначеного п.5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003".

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Львівського національного аграрного університету(80381, Львівська обл., Жовківський район, місто Дубляни, вул. Володимира Великого, будинок 1, код ЄДРПОУ 00493735) в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету(45700, Волинська обл., Горохівський район, місто Горохів, вул. Студентська, буд. 8, код ЄДРПОУ ВП: 34387404) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”(01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 187 754, 30 грн. боргу, з них:основний борг у сумі 59 021, 67 грн., пеня у розмірі 65 348, 17 грн., 3% річних у розмірі 7 956, 95 грн. та інфляційних втрат у розмірі 55 427, 51 грн. та 1921 грн. витрат позивача по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

26.06.2019р.

Суддя В. М. Дем`як