Постанова № 82636355, 25.06.2019, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/3677/19

Провадження № 2-а/0274/96/19

РІШЕННЯ

Іменем України

25.06.2019 м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючого судді Хуторної І.Ю.,

з участю секретаря Соломянюк Л.О.,

представників позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ; відповідача ОСОБА_3 ; представників відповідача - адвокатів: Боголюба А.В., Ковальчука А.О., перекладачів: Тарасюка О.В., Левченко ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління ДМС України в Житомирській області, Бердичівського районного відділу Управління ДМС України в Житомирській області до ОСОБА_3 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі території України, -

в с т а н о в и в:

Управління ДМС України в Житомирській області та Бердичівський районний відділ Управління ДМС України в Житомирській області звернулися до суду з позовом ( а.с. 1-8, 37, 20 ) до ОСОБА_3 , у якому просять затримати строком на шість місяців з метою ідентифікації громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні та примусово видворити за межі території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після завершення процедури його ідентифікації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до чинного законодавства, з метою запобігання та протидії нелегальній міграції, УДМС в Житомирській області здійснювались заходи щодо перевірки перебування на території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та забезпечення примусового видворенням за межі території України.

В ході перевірки було встановлено, що громадянин ОСОБА_3 раніше судимий: 17.07.1996 року за ст. 213, ч. 4 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 13.08.1997 року за ст. 141 ч. 3, ст. 142, ч. З, 42 КК України до 7 років та 6 місяців позбавлення волі; 25.1 1.2005 року за ст. 186 ч. 2, 187 ч. 2, 70 КК України до 7років позбавлення волі; 04.12.2013 року Оболонським районним судом м. Києва був засуджений за ст. 187 ч. 2 Кримінального кодексу України, до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. За останньою судимістю засуджений ОСОБА_3 , знаходиться в місцях позбавлення волі з 29.12.2012 року. З 31.07.2014 року відбуває покарання в Державній установі «Бердичівська виправна колонія (№70)». За час відбування покарання характеризується негативно, систематично допускає порушення вимог режиму тримання, за що 21 раз притягувався до дисциплінарної відповідальності. 23.06.2019 року вказаний іноземець звільняється з державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)», де він відбуває покарання.

У засудженого ОСОБА_3 паспортний документ громадянина Російської Федерації, та документи, які б надавали право законно перебувати на території України відсутні, соціально корисні зв`язки, згідно матеріалів особової справи не встановлені.

Тобто, у громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 відсутні підстави та документи, які б надавали право законно перебувати на території України.

Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд та виїзд з України іноземцями та особами без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

ОСОБА_3 до консульських установ чи інших уповноважених органів з метою відновлення документів та легалізації свого становища в Україні не звертався, жодних інших документів не має.

Враховуючи, що у відповідача немає постійного місця проживання, роботи та законних джерел доходів, родинних зв`язків, не має достатнього фінансового забезпечення його проживання в Україні та для виїзду за межі України, порушення ним міграційного законодавства щодо терміну тимчасового перебування на території України, позивачі вважають, що є всі підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення територіального підрозділу ДМС про примусове повернення та рішення суду про його видворення. Про це свідчить грубе порушення чинного законодавства України та неодноразове засудження за тяжкі злочини за статтями КК України, негативні характеристики з установ позбавлення волі, його перебування на території України суперечить національним інтересам України, створює небезпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян та сприяє негативному впливу на «кримінальне середовище» на території України, відсутність в нього документа, що дає право на виїзд з України, можливість законним способом фінансово забезпечити своє перебування на території держави, законні підстави перебування та проживання на території України.

Представник позивачів ОСОБА_1 позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Доповнила, що 21 червня 2019 року Бердичівським РВ УДМС України прийнято рішення про примусове повернення за межі України ОСОБА_3 та зобов`язано покинути територію України в строк до 23 червня 2019 року. Таке рішення ОСОБА_3 не буде виконувати, про що він сам підтвердив в судовому засіданні. Планує залишитися проживати в Україні. Факт порушення міграційного законодавства ОСОБА_3 доведено в судовому засіданні.

Представник позивачів ОСОБА_2 позов підтримала. Доповнила, що вона як керівник Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області не отримувала звернень ОСОБА_3 з приводу виготовлення йому паспортного документа.

Відповідач ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні позову. Пояснив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Аргун Шалійського району, республіки ОСОБА_5 . Громадянства він не має. За паспортним документом він громадянин Радянського союзу. Паспортного документа зразка СРСР він не має, оскільки його знищено. Ще у 1991 році він приїхав до України та тут з того часу проживає. Йому не можна повертатися в Російську федерацію, оскільки його там вважають військовим злочинцем. Йому там загрожує небезпека, оскільки Садулаєви в Російській Федерації вважаються терористами. Його брата катували 13 років за захист свого міста. В Чеченській республіці є його родичі. В Росії він вважається таким, що зник безвісти. Він звертався із заявами про виготовлення документів, однак результату таких звернень немає. Під вартою він перебуває 22 роки. Його родичі два рідні брата та сестра проживають в Чеченській республіці. Він буде проживати у Маріуполі в дружини, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах. У Маріуполі злочинів не вчиняв. Просить його не видворяти з України.

Представник відповідача адвокат Боголюб А.В. позов не визнав, як такий, що заявлений передчасно, оскільки на час звернення з позовом рішення про примусове повернення відповідача ще не виносилося. Рішення про примусове повернення фактично вручене ОСОБА_3 лише 24.06.2019. Готуються документи на оскарження цього рішення. Часу для його добровільного виконання не було надано. Вважає, що не дотримано процедури, встановленої законом для видворення відповідача. Окрім того ОСОБА_3 у Російській федерації загрожуватиме небезпека. В Україні в ОСОБА_3 міцні соціальні зв`язки. ОСОБА_3 вважає, що в`їхавши у 1991 році в Україну законно, має право тут проживати та буде претендувати на отримання громадянства. Окрім того, він буде проживати з цивільною дружиною в м. Маріуполі.

Представник відповідача ОСОБА_6 . позов не визнав, оскільки ОСОБА_3 підтримує міцні соціальні зв`язки. Рішення про примусове повернення від 21.06.2019 фактично вручено ОСОБА_3 24.06.2019. Якщо можливо проголошувалося, то без захисника, без перекладу, у рішенні не заповнені всі графи. Таке рішення слід вважати недопустимим доказом. Окрім того, слід взяти до уваги, що громадська організація – «Спілка воїнів-авганців» поручилася за Садулаєва А.А. ОСОБА_3 має міцні соціальні зв`язки в Україні та не хоче їхати до Російської Федерації, а бажає залишитися в Україні.

Дослідивши письмові докази заслухавши показання свідків, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з його слів з 1991 року перебуває на території України.

Садулаєв ОСОБА_7 чотири рази був засуджений за вчинення умисних злочинів, що доводиться вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04.12.2013 ( а.с. 32-36). 17.07.1996 ОСОБА_3 засуджено за ч. 4 ст. 213 КК України 1960 року до позбавлення волі на строк 3 роки, 13.08.1997 за ст. 141, ч .3 , 142, ч. 3 КК України 1960 року до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, 25.11.2005 за ст. 186 ч. 2, ст. 187 ч. 2 КК України до 7 років позбавлення волі. За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04.12.2013 ОСОБА_3 був засудженим за ч.2 ст. 187 КК України до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, покарання відбув, звільнившись 21 червня 2019 року з ДУ “Бердичівська виправна колонія (№ 70)” ( а.с. 32-36).

Будь-які документи, які дають право на законне проживання в Україні відповідач не оформив та такі документи відсутні. Вказана обставина доводиться вироком Оболонського районного суду м. Києва від 04.12.2013, довідкою з особової справи ОСОБА_3 , рішенням Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області від 21.06.2019, цю обставину визнав ОСОБА_3 .

Таким чином, відповідач перебуває в Україні без достатніх правових підстав.

З характеристики з ДУ “Бердичівська ВК (№70) вбачається, що за час відбування покарання ОСОБА_3 характеризується негативно, допускав стягнення, перебував на профілактичному обліку як “схильний до злісної непокори та дій, що дезорганізують роботу установи” ( а.с. 16-17).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 29 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року передбачено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві".

За положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції".

Правовий статус іноземця та особи без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов`язки, порядок вирішення питань, пов`язаних з їх в`їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI.

Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України від 22 вересня 2011року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( далі Закон) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Частиною 3 статті 3 розділу 1 Закону зазначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 розділу II Закону іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

За положеннями статті 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Таким чином, примусове видворення іноземця за рішенням суду можливе в разі невиконання рішення про примусове повернення іноземця чи особи без громадянства або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Встановлено, що рішенням Бердичівського РВ УДМС України в Житомирській області від 21.06.2019 ОСОБА_3 , громадянина Російської Федерації примусово повернуто за межі України та зобов`язано в строк до 23.06.2019 покинути територію України ( а.с. 40).

Рішення про повернення від 21.06.2019 ОСОБА_3 відмовився отримати, про що свідчать підписи свідків.

Це рішення ОСОБА_3 не виконав та не налаштований виконувати, оскільки має бажання проживати в Маріуполі, твердить, що у Російській Федерації йому загрожує небезпека.

Вказане рішення на час ухвалення рішення чинне та ніким не оскаржене.

На ОСОБА_3 не поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки такого статусу йому не було надано. Доказів З 1996 року до 21 червня 2019 року майже постійно ОСОБА_3 перебував у місцях позбавлення волі за скоєння умисних злочинів на території України.

Підстав для тимчасового проживання, встановлених частинами 4-12 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не виявлено.

Відповідач твердить, що в РФ йому загрожує переслідування за його прізвищем, оскільки його Садулаєвих вважають терористами, військовими злочинцями, та з огляду на те, його брат зазнав такого ж переслідування від влади, за що його катували 13 років.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Також забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Наведений перелік підстав є вичерпний і розширенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У судовому засіданні відповідач не вказав, що він належить до якоїсь громадської чи іншої організації, яка заборонена в РФ і за це він може зазнати катування чи політичного переслідування. Він у судовому засіданні твердить, що не вчиняв злочинів на території РФ у розшуку не перебуває, а значиться як такий, що зник безвісти. Зі слів відповідача, два його брати та сестра проживають на території Чеченської Республіки. Відповідач не пояснив у який бойових діях приймав участь та за що міг би зазнати політичних переслідувань, при тому, що з його слів в Україну приїхав ще у 1991 році та з 1996 року до 21 червня 2019 року майже увесь час перебував у місцях позбавлення волі. Україну не покидав, паспортного документу він не має.

Вказані обставини в їх сукупності доводять, що у суду немає підстав вважати, що відповідачеві загрожує видворення або примусове повернення до країн, де його життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Окрім того, позивачі не просять у позові видворити відповідача саме до Російської Федерації.

З урахуванням того, що відповідач не бажає виконувати рішення компетентного органу України про повернення до країни походження, вимога про примусове видворення Садулаєва ОСОБА_7 за межі України підлягає до задоволення.

Частиною 1 ст.289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, до місцевого загального суду за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, може бути подана позовна заява про затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Частино 11 ст.289 КАС України, передбачено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1110 пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, враховуючи наявність обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_3 в подальшому буде ухилятися від виконання рішення про його примусове видворення, своїми діями грубо порушує вимоги ст.ст. 9, 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», беручи до уваги, що рішення від 21.06.2019 № 7 про примусове повернення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 є чинним та не відповідач його не бажає виконувати, приймаючи до уваги відсутність у відповідача документів на право перебування на території України, та документів, які дають йому право на виїзд за територію України, з огляду на відсутність встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення відповідача, суд доходить висновку про наявність підстав для затримання відповідача з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України на строк 6 місяців для його ідентифікації та примусового видворення з України після процедури ідентифікації.

Затримання відповідача з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та видворення до країни громадянської належності, не буде суперечити п.п."f" п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо клопотання громадської організації “Бердичівська спілка ветеранів афганської війни” від 24.06.2016 про передачу ОСОБА_3 на поруки громадські організації, що суд його не бере до уваги, оскільки в межах цього провадження таке клопотання не має правового значення у межах розгляду цієї справи. Передбачених законом підстав для передачі відповідача на поруки, або внесення ним застави, як засобу забезпечення виконання рішення про примусове видворення, в судовому засіданні не встановлено, з такими вимогами позивачі не зверталися.

Показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 доводиться, що вказані особи поручаються за належну поведінку відповідача на майбутнє, гарантують його забезпечення всім необхідним, його працевлаштуванням. Поряд з тим, їх показання не спростовують порушення ОСОБА_3 міграційного законодавства та наявність законних підстав для видворення відповідача за межі України. Їх показання не доводять переконливо наявність будь-яких загроз для відповідача в Російській Федерації.

Суд не наводить аналізу інших доказів, наявних у справі, як такі, що не впливають на висновки суду.

Доводи представників відповідача про відмову в позову через відсутність рішення про примусове повернення Садулаєва А ОСОБА_11 на час звернення з позовом суд відхиляє, оскільки в судовому засіданні 20.06.2019 відповідач відмовився приймати участь, при тому, що його участь у такій справі є обов`язковою. На час розгляду справи в суді таке рішення було наявне і в судовому засіданні вирішувалося клопотання про прийняття цього рішення як доказу. У будь-якому випадку, судом встановлено той факт, що ОСОБА_3 не має наміру добровільно покидати Україну, тобто виконувати рішення про повернення. Ця обставина є достатньою для ухвалення рішення про видворення іноземця, який не має законних підстав проживати в Україні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача узгоджуються з положеннями чинного законодавства України, отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до п.3 ч. 2 ст. 371 КАС України, суд вважає за можливе звернути рішення до негайного виконання.

На підставі викладеного та керуючись 26, 30, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 2, 5-10, 77, 257-263, 242-243, 246, 271, 272, 288, 289, 371 КАС України, суд

у х в а л и в:

Адміністративний позов Управління ДМС України в Житомирській області, Бердичівського районного відділу Управління ДМС України в Житомирській області до ОСОБА_3 про затримання з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі території України задовольнити.

Затримати строком на шість місяців з метою ідентифікації громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Примусово видворити за межі території України громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після завершення процедури його ідентифікації.

Рішення звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивачі: Управління ДМС України в Житомирській області, вул. Пушкінська 44, м. Житомир, 10008 код ЄДРПОУ 37808497

Бердичівський РВ УДМС України в Житомирській області 13312 м. Бердичів, вул. Героїв України 67

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнений 21 червня 2019 року з ДУ «Житомирська ВК (№70) з прямуванням у м. Маріупіль, Донецької області, вул. Нижні Аджахи, 222.

Суддя: І.Ю. Хуторна