Рішення № 82624071, 25.06.2019, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/1242/18

Номер провадження 2/341/54/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області, в складі:

головуючого судді - Юсип І. М.

за участі секретарів судових засідань - Король І. Л.,Матейко О.С.

з участю учасників судового процесу:

позивача - ОСОБА_6

представника позивача - Шевчук Н. М.

представника відповідача - Раврика І. Д.

відповідача - ОСОБА_5

представник третьої особи - Джуган В. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Галич цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення місця проживання дітей, суд-

в с т а н о в и в:

24.07.2018 року ОСОБА_6 пред`явила позов до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області і просить суд постановити рішення, яким надати їй дозвіл на виїзд неповнолітніх дітей: сина- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за кордон за межі України в її супровіді без згоди батька з моменту вступу рішення суду у законну силу до 01.09.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 У шлюбі народилося двоє дітей: син - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16 квітня 2015 року Галицьким районним судом винесено рішення, яким розірвано шлюб між нею та відповідачем. Вона одна утримує матеріально двох неповнолітніх дітей, здійснює належний догляд за ними, піклується про них. ОСОБА_5 жодної участі у вихованні та матеріальному підтриманні дітей не приймає, не цікавиться їхнім життям взагалі.

Бажає повезти своїх діток за кордон на море, щоб оздоровилися і відпочили, однак відповідач не погоджується з цим, безпідставно не хоче надати їй нотаріально посвідчений дозвіл на виїзд неповнолітніх дітей у її супроводі, тому і звернулася до суду. Просить суд надати дозвіл на виїзд неповнолітніх дітей за кордон у її супроводі без згоди батька з моменту вступу рішення суду у законну силу до 01 вересня 2019 року. Просила позов задовольнити.

23.11.2018 року ОСОБА_5 подав зустрічну позовну заяву про визначення (зміну) місця проживання дітей, в якій посилається на ті обставини, що діти з моменту розлучення проживали і проживають разом з ним по АДРЕСА_1 , де ходять до школи, однак незважаючи на це, платить ОСОБА_6 аліменти на утримання дітей. Відповідачка завжди на заробітках за кордоном. Вважає, що в інтересах обох дітей доцільно визначити їх місце проживання разом з ним. Адже для них буде психологічною травмою, коли вони перебуватимуть на вихованні у сторонніх людей. Переконаний, що ніхто не буде любити так дітей самовіддано та безмежно як він. Не заперечує щодо спілкування матері з дітьми.

Просить зустрічну позовну заяву задовольнити та визначити місце проживання дітей разом із ним.

Ухвалою суду від 23.11.2019 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов з первинним позовом та об`єднано в одне провадження.

В судовому засіданні - ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги підтримали повністю із підстав, наведених у позовній заяві, просила задовольнити її позов та надати дозвіл на виїзд неповнолітніх дітей для оздоровлення за кордон у її супроводі без згоди батька, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 - відмовити. Зазначила, що після розірвання шлюбу із відповідачем дітей залишено проживати разом із нею. Вона одна утримує їх матеріально, здійснює належний догляд за ними, піклується про них. В той час батько жодної участі у їх вихованні та матеріальному утриманні не приймає. Те, що діти проживають разом з батьком і те, що він ніби то сплачує аліменти в її користь на їх утримання - не правда, адже вони проживають разом із нею, вона одна всіма способами намагається заробити кошти, щоб надати належне матеріальне утримання своїм синам, які потребують належного харчування, засобів гігієни, шкільного приладдя, одягу, ліків, коли діти хворіють. А для того, вона вимушена їздити на тимчасові роботи за кордон. В той же час вихованням дітей за спільною домовленістю займаються її батьки та батьки відповідача. Сам ОСОБА_5 участі у їх вихованні не приймає, не цікавиться їхнім навчанням. Постійних доходів немає, аліменти не сплачує, адже доказів їх сплати - немає жодних, зловживає спиртними напоями та часто сам звертається до неї за матеріальною допомогою, немає належних умов проживання, тому, вважає, що судом визначено місце проживання дітей і в інтересах дітей недоцільно визначити їх місце проживання з батьком. На даний час діти проживають з нею де і надалі будуть проживати.Просить в зустрічному позові - відмовити.

Представник ОСОБА_6 - адвокат Шевчук Н. М. суду пояснила, що після розірвання шлюбу між сторонами, дітей залишено проживати разом із матір`ю. Однак, зважаючи, що батько дітей жодної матеріальної допомоги дітям не надає, зловживає спиртними напоями, ОСОБА_6 змушена їздити на тимчасові заробітки за кордон. В той час з дітьми залишаються її батьки та батьки колишнього чоловіка, яким вона цілком довіряє. Але опікується та матеріально забезпечує синів тільки вона. Бажає дітей оздоровити за межам и України однак дозволу на те не надає батько дітей. В зустрічному позові - відмовити, адже судом визначено місце проживання дітей, є рішення виконавчого комітету Бурштинської міської ради від 31.10.2018 року про те, що доцільно залишити без змін місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто з ОСОБА_6 .

Відповідач (за первісним позовом) та його представник - адвокат Раврик І. Д. позову не визнали та суду пояснили, що дійсно, згідно рішення суду про розірвання шлюбу дітей залишено проживати разом із матір`ю. Однак, діти проживають з батьком та його батьками, які допомагають піклуватися про дітей у АДРЕСА_1 . Тут і в місті навчаються, ходять до школи. Колишня дружина з дітьми спілкується, але перебуває на заробітках в республіці Польща.

ОСОБА_5 належно займається вихованням та опікою дітей: вчить з ним уроки, водить до школи, ходить з синами на футбол, разом відпочивають. Сплачує аліменти в користь дружини на утримання дітей, хоч діти проживають разом із ним. Позов про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька не визнають, посилаючись на те, що не довіряють - ОСОБА_6 , адже вона може не повернути синів в Україну до батька. В заявленому позові не вказано конкретну країну та проміжок часу куди вона збирається їхати з дітьми відпочивати. Рішення Виконавчого комітету Бурштинської міської ради щодо визначення місця проживання малолітніх дітей вважають необґрунтованим та таким, що носить рекомендаційний характер. Тому просять відмовити в задоволенні позову, а зустрічний позов про визначення місця проживання дітей задовольнити,тобто визначити місце проживання неповнолітніх дітей з батьком - ОСОБА_5 .

Представник служби у справах дітей Бурштинської міської ради пояснила, що 31.10.2018 року Виконавчим комітетом Бурштинської міської ради винесено рішення про визначення місця проживання малолітніх дітей - відповідно до якого: вирішено за доцільне залишити без змін місце проживання малолітніх дітей, згідно рішення суду, тобто разом із матір`ю. На засіданні комісії були присутні сторони (бабуся зі сторони мами і дідусь зі сторони батька). Також на засіданні заслуховували думку і молодшого сина з ким бажає проживати, дитина хоче бути з мамою. Під час складання акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї - старший хлопчик розплакався, менший не виходив. Діти забезпечені усім необхідним. Більшу частину вихованням дітей займаються дідусі і бабусі. Не заперечила щодо задоволення позову - ОСОБА_6 та в зустрічному позові ОСОБА_5 просила відмовити.

Суд, вислухавши доводи сторін, представників сторін, представника служби у справах дітей, дослідивши і перевіривши матеріали справи в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.

В шлюбі народилося двоє дітей: син - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 8, 9).

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2015 року шлюб між позивачкою та відповідчем розірвано (згідно поданої копії виписки з рішення), малолітніх дітей залишено проживати із матір`ю - ОСОБА_6 (а.с.10)

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.09.2018 року - 07.09.2018 року зареєстровано шлюб Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області між - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 Прізвище після реєстрації шлюбу у дружини - - ОСОБА_6 (а.с.46).

Цьогоріч, позивачка має намір поїхати з дітьми на море для оздоровлення та відпочинку.

На неодноразові звернення - ОСОБА_6 до ОСОБА_5 з проханням оформити нотаріально посвідчену заяву про надання згоди на тичасовий виїзд дітей за кордон, останній відмовляється надати такий дозвіл.

30.01.2019 року рішенням Виконавчого комітету Бурштинської міської ради № 22 надано дозвіл – ОСОБА_6 дозвіл на тимчасовий виїзд малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за кордон за межі України в її супроводі без згоди батька до 01.09.2019 року (а.с.81).

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для поїздок за кордон, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ.

Згідно ст. 3 зазначеного Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється при пред`явленні одного з документів, вказаних в ст. 2 цього Закону.

Відповідно до п.3, п.4 "Правил перетинання державного кордону громадянами України", затверджених постановою КМ України від 27.01.1995 року №57 - виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, ї фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Крім цього, статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.1, 2 закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані забезпечити дітям умови для достатнього фізичного, духовного та культурного розвитку.

Як зазначено ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

А тому, з врахуванням вищезазначеного і ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, яка встановлює обов`язок приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а також те, що виїзд дітей за кордон на відпочинок та оздоровлення, не порушує прав батька, суд приходить до висновку що позовні вимоги - ОСОБА_6 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей у супроводі матері без згоди батька є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_5 до - ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення місця проживання дітей, суд зазначає наступне.

Згідно копії виписки з рішення Галицького районного суду від 16.04.2015 року - розірвано шлюб між сторонами. Малолітнього сина - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено проживати разом із матір`ю - ОСОБА_6 (а.с.10).

31.10.2018 року рішенням Виконавчого комітету Бурштинської міської ради № 21 вирішено за доцільне залишити без змін місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю - ОСОБА_6 (а.с.82), яке було визначено за рішенням суду від 16.04.2015 року.

Судом встановлено, що діти з часу розірвання шлюбу за домовленістю матері дітей проживали з дідусем та бабусею по лінії батька дітей які ними опікувалися. А також таку участь приймала і бабуся зі сторони матері дітей. На даний час діти проживають з матірю.

Згідно ст. 51 Конституції України, кожному з подружжя гарантовані рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статтей 11, 12 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно вимог ст. ст. 7, 155 СК України дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною 4 ст. 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У відповідності до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" зазначив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Принцип статті 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що випливає як зі змісту статті 141 Сімейного кодексу України, так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки той з батьків дитини у разі визначення місця проживання дитини з другим із батьків не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Судом встановлено що мати дітей бажає щоб вони проживали разом з нею, відповідно до рішення суду, так як і на даний час проживають.

Враховуючи вік малолітніх дітей, які на день ухвалення судового рішення не можуть дати об`єктивної згоди на проживання з одним із батьків самостійно, на даний час діти проживають разом з матір`ю, мають особисту прихильність до неї, за місцем проживання дітей створені всі умови для них, суд приходить до висновку, що на даний час проживання дітей з матір`ю буде відповідати їхнім інтересам, позитивно сприятиме їх розвитку, як психологічному так і фізичному. Тому в зустрічному позові слід відмовити.

Залишення місцем проживання дітей разом з матір`ю не позбавляє батька дітей права брати участь у їх вихованні, утримувати їх та спілкуватися з ними, а мати в свою чергу не повинна чинити батьку будь-яких перешкод в цьому.

На підставі викладеного та керуючись ст. 155, 160, 161 СК України, ст. 313 ЦК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.ст. 258-259, 350,352,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька - задовольнити.

Надати тимчасовий дозвіл ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , номер картки платника податків НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 , уродженці та жительці с. Загір`я-Кукільницьке, Галицького району, Івано-Франківської області, дозвіл на виїзд неповнолітніх дітей: сина, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон, за межі України, до країн Азії та Євросоюзу, Єгипту, Кіпру, Австрії, Болгарії, Туреччини, Польщі, Чехії, Словаччини , Словенії , Хорватії, Чорногорії, Румунії, Угорщини, Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Ізраїлю у її супроводі без згоди батька з моменту вступу рішення суду в законну силу - до 01 вересня 2019 року.

В зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Служба у справах дітей Бурштинської міської ради Івано-Франківської області про визначення місця проживання дітей - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його оголошення.

Особи, які не були присутні під час оголошення рішення, мають право оскаржити рішення протягом тридцяти днів з часу його отримання.

Суддя:І. М. Юсип