Рішення № 82616483, 22.06.2019, Оболонський районний суд міста Києва

22.06.2019 Справа № 756/4027/19

Унікальний № 756/4027/19

Провадження № 2/756/3795/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

21 червня 2019 року Оболонський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Васалатія К.А.

за участі секретаря Когутко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс», 3 особа - ПАТ «Національний депозитарій України» про стягнення заборгованості за договору оренди нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що нею та ПрАТ «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс» - відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна від 06.11.2014 р.

Як вказує позивач, п. 1.1. Договору передбачено, що Орендодавець - позивач передає, а Орендар - відповідач приймає в строкове платне користування частину приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 (Об`єкт оренди), що знаходиться у приватній власності Орендодавця та підтверджується свідоцтвом про право власності від 08.12.1998 р. виданим Київським БТІ. Юридичною адресою відповідача з 06.11.2014 року і по 07.06.2018 р. була адреса, визначена в Договорі оренди: АДРЕСА_1 .

У відповідності до повідомлення про проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «НВО «Агрокомлекс», розміщеного на сайті Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів було вирішено змінити місцезнаходження ПрАТ «НВО «Агрокомлекс» тільки 07.06.2018 р. Таким чином, (на думку позивача) відповідач фактично користувався приміщенням оренди до дати проведення загальних зборів - до 07.06.2018 року. Крім того, і по сьогоднішній день на мою адресу надходить поштова кореспонденція, адресована відповідачу.

Позивач вказує, що відповідно до п. 3.2 Договору, договірний розмір місячної орендної плати за користування приміщенням на момент укладення Сторонами цього Договору становить 100 грн. П. 3.3 Договору передбачено, що плата за користування Об`єктом оренди сплачується готівкою один раз в квартал.

Однак, за час користування об`єктом оренди та по сьогоднішній день (зі слів позивача), відповідач не сплатив жодного разу орендну плату, а тому позивач вимушений звертатись до суду для захисту свого порушеного права. П. 5.5 Договору встановлений обов`язок Орендаря вносити орендну плату вчасно і у повному обсязі. Строк діє договору визначений п. 9.1 Договору, а саме, даний договір діє з 06.11.2014 р. по 06.10.2017 р.

При цьому, відповідно до пункту 3.6 Договору, орендна плата сплачується Орендарем по день фактичного повернення приміщення.

Таким чином, позивач здійснив розрахунок суми боргу за користування частиною приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за договором оренди нерухомого майна з 06.11.2014 по 31.05.2018 (дата закінченні кварталу), яка підлягає стягненню з відповідача та становить 4300 грн.

Також вказує, що відповідач повинен сплатити на її користь суму пені в розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ, із простроченої суми за кожний день прострочення оплати у сумі 3600 грн., також 3% річних із простроченої суми за кожний день прострочення оплати у розмірі 300,01 грн. та втрати від інфляції у розмірі 1244,98 грн.

При цьому позивач вказує у позові, що їй завдано моральної шкоди, яка виявляється в душевних стражданнях, переживаннях, порушенням звичайного способу життя, внаслідок несплаченої орендної плати зі сторони відповідача, внаслідок постійних і до тепер візитів співробітників Укрпошти та постійної кореспонденції, яка надходить на її адресу для відповідача. Вважає, що така вина відповідача має причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і протиправним діянням, а тому вказує розмір компенсації моральної шкоди, яку слід стягнути з Відповідача на її користь, виходячи із глибини та тривалості душевних страждань, вимог розумності та справедливості, визначає в сумі 5000 грн.

Тому просить суд стягнути із відповідача вищевказану заборгованість, моральну шкоду та судовий збір.

У відповідності до гл. 10 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

Ч. 2 даної статті вказує, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін.

При цьому у відповідності до ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.

Таким чином суд приходить до висновку про доцільність проведення спрощеного позовного провадження у даній справі, так як позовні вимоги позивача не перевищують суму 170000 грн., а також у зв`язку із надходженням від відповідача письмового відзиву.

Суд, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив обставини, що викладені нижче.

Ст. 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як з`ясував суд, згідно з наданою позивачем копією Свідоцтва про право власності на житло від 08.12.1998 р., кв. АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , позивачу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (в рівних долях).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одноособово 06.11.2014 р. уклав як Орендодавець із орендарем - ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» договір оренди, і згідно з п. 1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування частину приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у приватній власності позивача - орендодавця. Даний договір оренди діє з 06.11.2014 р. по 06.10.2017 р., і решта чотири співвласників не є сторонами даного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо існування документу, укладеного між усіма співвласниками вказаної квартири та відповідачем, і який би підтверджував домовленість між позивачем та іншими співвласниками щодо укладення такого документу.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином суд приходить до висновку щодо відсутності у позивача правових підстав для укладення договору оренди від 06.11.2014 р., у зв`язку з відсутністю згоди усіх співвласників вищевказаної квартири та те, представник відповідача стверджує у своєму відзиві, що згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у власності позивача ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 немає, а у матеріалах цивільної справи відсутні будь які докази з боку позивача щодо спростування такої інформації.

З огляду на норми ст. 203, 215 ЦК України, договір оренди є недійсним, оскільки позивач ОСОБА_1 не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення.

У відповідності до ч. 1 ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном, як передбачено ч. 1 ст. 762 ЦК України, з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ч.3 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату, до договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.3 ст. 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як з`ясовано судом, між позивачем та відповідачем акт приймання-передачі об`єкта оренди не складався, тобто так і не відбувся факт передачі об`єкта оренди у користування відповідача на вищевказаний період з 2014 р по 2017 р.

Представник відповідача у своєму відзиві зазначає, що відповідними первинними документами, а саме актами приймання-передачі наданих послуг, які підписуються орендодавцем і орендарем, має підтверджуватися і факт користування Об`єктом оренди.

Так, лист Мінфіну України від 30.05.2016 р. № 31-11410-09-10/15182 вказує на висновок про те, що «для здійснення орендних платежів, як правило, складається Акт виконаних робіт (послуг), який є підставою для розрахунків, порядок яких визначається договором про оренду, ти підписується посадовими особами орендодавця ти орендаря».

Також, Лист ДФС України від 19.01.2016 р. № 919/6/99-99-19-3-02-15 міститься висновок про те, що «первинними документами, що підтверджують факт здійснення платником податку операції з постачання послуг із оренди майна за договором оренди, можуть бути акт приймання-передачі послуг із оренди майна за відповідним договором оренди, який підтверджує факт надання таких послуг; платіжний документ, що підтверджує оплату за послуги із оренди майна».

У відповідності до ст. 813 ЦК України, сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Представник відповідача вказує на те, що представники та співробітники ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» ніколи не використовували Об`єкт оренди для проживання у ньому чи іншого використання, ніколи не перебували у ньому, не приймали ключів від зазначеної квартири, і позивачем не надано жодних доказів в підтвердження зворотного.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підтверджуються у повному обсязі всіма належними, достовірними та достатніми доказами, як того вимагають ст. 77, 79, 80 ЦПК України, в тому відмовляє у стягненні боргу, пені, 3% річних та витрат від інфляції.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Тому вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд враховує роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Таким чином суд приходить до висновку щодо відмови у позовних вимогах ОСОБА_1 щодо стягнення із відповідача моральної шкоди з підстав не надання до суду належних та допустимих доказів на отримання такої шкоди, із урахуванням того, що у позовних вимогах про стягнення грошових коштів судом відмовлено у зв`язку із недоведеністю.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача.

Тому керуючись ст. 22, 23, 509, 526, 530, ст. 610, 623, 626, 628, 629, 638, 639, 759, 762, 773, 780, 810, 815, 1166 ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 діб з дня проголошення.

Суддя К.А. Васалатій