Рішення № 8261429, 11.03.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

11.03.2010 справа № 5020-3/002 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_2

до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

за участю третіх 1.Комунального підприємства

осіб, які не заявляютьСевастопольської міської Ради “Аррікон”

самостійних вимог на(99011, м. Севастополь, вул. Адм. Октябрьського, буд. 8, кв. 2)

предмет спору на2.Севастопольської міської Ради

стороні відповідача:(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, буд. 3)

про визнання відмови протиправною та зобовязання вчинити певні дії,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФОП ОСОБА_1) не зявився;

відповідач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) Сарахман С.О., начальник відділу, довіреність б/н від 01.01.2010;

третя особа (Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради “Аррікон”) Сарахман С.О., начальник відділу ФКМ СМР, довіреність від ФКМ СМР б/н від 01.01.2010, довіреність від КП СМР “Аррікон” № 755 від 30.10.2009;

третя особа (Севастопольська міська Рада) Сарахман С.О., начальник відділу ФКМ СМР, довіреність від ФКМ СМР б/н від 01.01.2010, довіреність від СМР б/н від 25.11.2009.

Суть спору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі відповідач) про визнання відмови противоправною та зобовязання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину пяту статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, яка встановлює строки розгляду заяви про включення до переліку обєктів, що підлягають приватизації. На думку позивача, порушення відповідачем строків розгляду його заяви про включення до переліку обєктів, що підлягають приватизації, зявилось причиною для прийняття відповідачем незаконного рішення про відмову в задоволенні його заяви.

Ухвалою від 14.01.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/002.

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучені Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради “Аррікон” та Севастопольська міська Рада.

В процесі розгляду справи позивач надав заяву про уточнення позовних вимог /арк. с. 40/, відповідно до якої просить суд:

-визнати право на приватизацію будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, шляхом викупу;

-визнати протиправною відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про включення будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, до переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу;

-зобовязати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради підготувати проект рішення міської Ради про включення будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №I та №II та ґанком, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, до переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу та направити його до Севастопольської міської Ради для розгляду та включення будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3, до переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зміна позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд приймає цю заяву до розгляду.

У судових засіданнях 16.02.2010 та 04.03.2010 оголошено перерву.

Відповідач позовні вимоги не визнав; в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України відзив на позов /арк. с. 62-63/.

Зокрема, відповідач з посиланням на статтю 319 Цивільного кодексу України, статті 26, 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в України” вважає, що прийняття рішення про приватизацію обєкта це право власника міської Ради, яке остання реалізує на власний розсуд. Спірне приміщення рішенням Севастопольської міської Ради №1926 від 15.05.2007 „Про внесення змін до рішення міської Ради №359 від 11.12.2002 „Про затвердження переліку обєктів культурної спадщини та обєктів соціально значимих для міста (в тому числі нежитлових приміщень, що ними займаються), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається” внесено до переліку обєктів, які не підлягають приватизації, тому, на думку, відповідача його дії щодо відмови позивачу в приватизації спірного обєкта є законними.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2003 між Державним комунальним підприємством “Аррікон” (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди №179 нерухомого майна, а саме: залізобетонної споруди, корисною площею 38,20 м2; металевого навісу, площею 22,80 м2; прилеглих відкритих бетонних площадок: №1 площею 65,4 м2, №2 площею 61,5 м2, що розташоване за адресою: м. Севастополь, бухта Матюшенко, район причалу „Радіо-горка” (далі Договір оренди №179 /арк. с. 13-14/).

Відповідно до Договору оренди №179 спірне нерухоме майно передане позивачу в оренду за актом приймання-передачі /арк. с. 15/.

Балансова первинна вартість обєкта оренди (за даними балансоутримувача) станом на 01.06.2003 складає 4250,00 грн. (п. 1.2 Договору оренди №179). Балансова залишкова вартість обєкта оренди (за даними балансоутримувача) станом на 01.06.2003 складає 3372,00 грн. (п. 1.3 Договору оренди №179).

Договір №179 діє до 23.06.2006 (п. 7.1 Договору оренди №179).

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди №179 орендар за згодою орендодавця має право здійснювати реконструкцію, розширення, технічне переобладнання орендованого майна.

Наказом начальника Управління майна з питань майна комунальної власності №241 від 07.05.2004 позивачу (орендарю) дозволено за рахунок власних коштів проводити роботи по капітальному ремонту нерухомого майна, що розташоване за адресою: бухта Матюшенко, район причалу „Радіо-горка” /арк. с. 19/.

Наказом начальника Управління майна з питань майна комунальної власності №653 від 21.10.2004 узгоджено обєм невідємних поліпшень в розмірі 2507,93 грн. нерухомого майна, розташованого за адресою: бухта Матюшенко, район причалу „Радіо-горка” /арк. с. 20/. Тобто вартість здійснених позивачем поліпшень орендованого майна перевищує 25% від його залишкової вартості.

У протоколі узгоджень змін до договору оренди №179 від 01.07.2003 (далі протокол) була змінена адреса обєкта оренди, його найменування та склад /арк. с. 65/. Зокрема, відповідно до протоколу обєктом договору оренди №179 від 01.07.2003 є нерухоме майно домоволодіння №41, у складі: будівля магазину (літ. А) з прибудовою (літ. а), загальною площею 61,0 м2; літня площадка I 65,30 м2; літня площадка II 74,90 м2 з ґанком 4,40 м2, що розташоване за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_3. Дане майно було передано орендарю за актом приймання-передачі від 15.02.2005 /арк. с. 66/.

26.06.2006 між Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради “Аррікон” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) був укладений договір оренди №402 нерухомого майна, а саме: домоволодіння №41, у складі: будівля магазину (літ. А) з прибудовою (літ. а), загальною площею 61,0 м2; літня площадка I 65,30 м2; літня площадка II 74,90 м2 з ґанком 4,40 м2, що розташоване за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_3 (далі Договір №402 /арк. с. 21-22/).

Отже, обєктом обох договорів (договору оренди №179 і договору оренди №402) є одне і те ж саме майно.

Договором №402 сторони передбачили, що його дія припиняється, зокрема, у разі приватизації обєкта оренди (п. 7.5 Договору №402).

Листом від 08.06.2005 (вих. №679) Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив позивача, що його заява про включення до переліку обєктів, які підлягають приватизації, зареєстрована та буде розглянута Севастопольською міською Радою при формуванні змін та доповнень до переліку обєктів комунальної власності (в тому числі будівель, приміщень та споруд, що знаходяться в оренді), які підлягають приватизації шляхом продажу шляхом викупу, на аукціоні, по конкурсу /арк. с. 16/.

Листом від 25.12.2006 (вих. №2640) відповідач запросив у позивача довідку балансоутримувача про балансову та остаточну вартість спірного майна та копію діючого договору оренди /арк. с. 17/.

Листом від 11.06.2007 (вих. №1862) відповідач, посилаючись на рішення міської Ради №1926 від 15.05.2007 „Про внесення змін до рішення міської Ради №359 від 11.12.2002 „Про затвердження переліку обєктів культурної спадщини та обєктів соціально значимих для міста (в тому числі нежитлових приміщень, що ними займаються), які відносяться до комунальної власності, приватизація яких не допускається”, повідомив позивача про відмову в задоволенні його заяви про включення спірного майна до переліку обєктів, що підлягають приватизації. Це і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обовязковими до виконання на відповідній території (стаття 144 Конституції України).

Згідно зі статтею 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, рухоме і нерухоме майно, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальна громада безпосередньо або через створений нею орган місцевого самоврядування управляє майном, що перебуває в комунальній власності.

Частиною пятою статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування обєктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Суд також встановив, що відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку обєктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації обєктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до обєктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію обєктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно зі статтею 60 цього Закону доцільність, порядок та умови відчуження обєктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Отже, зі змісту пункту 30 частини 1 статті 26, пункту 6 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що прийняття рішень щодо відчуження комунального майна відповідно до закону, затвердження місцевих програм приватизації, визначення доцільності, порядку та умов відчуження обєктів права комунальної власності належить до виключної компетенції Севастопольської міської ради як власника комунального майна.

Водночас, статтею 4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” унормовано, що продавцями обєктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами. Продавцями обєктів приватизації, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, є органи по управлінню її майном, створювані Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради виступає органом приватизації по обєктах комунальної власності від імені та за дорученням Севастопольської міської Ради відповідно до Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради №339 від 12.11.2002 в редакції рішення Севастопольської міської Ради №2070 від 12.06.2007 /арк. с. 44-48/.

Згідно зі статтею 1 Закону України „Про приватизацію державного майна” приватизація державного майна це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до вказаного Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Частиною четвертою статті 3 Закону України „Про приватизацію державного майна” унормовано, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними та підконтрольними.

За приписами статті 8 Закону України “Про приватизацію державного майна” покупцями обєктів приватизації можуть бути: юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 №1723-III (в редакції від 27.11.2003, далі Програма), а саме п. 51 Програми передбачено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна, орендар одержує право на викуп цього майна, якщо він за згодою орендодавця здійснив за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного обєкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше ніж 25% залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна.

Відповідно до статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки обєктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Включення обєктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців.

Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніше ніж через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:

-особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;

-є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства;

-не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті.

У пункті 7 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/500 від 25.04.2001 підкреслюється, що відмова у приватизації припустима лише з підстав, визначених абзацом другим частини пятої статті 7 Закону про малу приватизацію.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі №1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” положення частини пятої вказаної статті слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобовязаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку обєктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити в приватизації. Недодержання органом приватизації строків розгляду заяви покупця, а також включення підприємства до іншого, ніж запропоновано покупцем, переліку обєктів приватизації, не може розглядатися як відмова у приватизації.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2000 у справі №1-16/2000 щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” зазначено, що положення частин першої, третьої статті 7 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” щодо ініціативи покупців про включення відповідного майна до переліку обєктів, що підлягають приватизації треба розуміти як право покупця пропонувати проведення приватизації конкретного обєкта малої приватизації у вказаний ним спосіб, зокрема шляхом викупу.

Пропозиція покупця щодо способу приватизації підлягає розгляду у визначений законом строк, але вона не є обовязковою для органів, які визначають або затверджують переліки обєктів малої приватизації, за винятком випадків, передбачених статтею 11 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та іншими законами.

Виходячи з того, що спосіб приватизації визначає орган, який затверджує переліки обєктів малої приватизації, положення частини пятої статті 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобовязаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку обєктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

У пункті 7 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/500 від 25.04.2001 зазначено, що у разі ухилення державного органу приватизації від розгляду заяви про приватизацію особа, заяву якої не розглянуто у встановлений законом строк, не позбавлена права звернутись до арбітражного суду з заявою про спонукання державного органу приватизації прийняти належне рішення.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що на той момент, коли орган приватизації відповідно до закону повинен був вирішити питання про приватизацію орендованого обєкта, ніяких обмежень щодо приватизації таких обєктів не існувало, позивач мав право на приватизацію шляхом викупу приміщень, які знаходились у нього в оренді.

Згідно з частиною першою статті 20 Господарського кодексу України, кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

З наведеною нормою кореспондує стаття 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є:

-визнання права;

-примусове виконання обовязку в натурі;

-визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За викладених обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 170,00 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати право фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на приватизацію будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_3, шляхом викупу.

3.Визнати протиправною відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради в задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про включення будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_3, до переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.

4.Зобовязати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради підготувати проект рішення міської Ради про включення будівлі магазину літ. „А” з прибудовою літ. „а”, загальною площею 61 м2, з площадками №та №та ґанком, яке розташоване за адресою: м. Севастополь, АДРЕСА_3, до переліку обєктів, які підлягають приватизації шляхом викупу та направити його до Севастопольської міської Ради для розгляду.

5.Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) державне мито в розмірі 170,00 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

15.03.2010.