Ухвала суду № 82613133, 13.05.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

"13" травня 2019 р. Справа № 911/622/19

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М.Грушевського

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро»

про визнання недійсними пунктів договору

за участю представників

позивача: не з`явився;

відповідача: Бохан С.О. – предст. за дов. від 06.09.2018;

встановив:

До господарського суду Київської області звернувся Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. М.Грушевського (далі – позивач, СВК ім. М.Грушевського) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (далі – відповідач, ТОВ «Спектр-Агро»), в якому просить суд визнати недійсними пункти 2.2.1., 7.2. та 7.3. договору поставки № 145/17-ЛВ від 17.08.2017.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що умови спірних пунктів договору порушують принцип справедливості та раніше досягнутих домовленостей. Крім того, штрафні санкції, передбачені умовами оспорюваних пунктів договору, є надмірно великими порівняно з можливими збитками кредитора.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.03.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 08.04.2019.

03.04.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву за вих. № 0104/14-Н від 01.04.2019, у якому, крім іншого, зазначає, що відповідач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за договором поставки № 145/17-ЛВ від 17.08.2017, що підтверджується рішенням суду у справі № 909/90/19. Відповідач вважає, що позивач, заявляючи позов про визнання недійсними пунктів договору, зловживає таким чином процесуальними правами, щоб уникнути відповідальності за прострочення оплати поставленого товару, а також відстрочити сплату заборгованості. У зв`язку з цим у прохальній частині відзиву відповідач заявив про притягнення позивача до відповідальності, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), за зловживання процесуальними правами та зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 35522,88 грн.

22.04.2019 відповідачем через канцелярію суду подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу.

З метою вирішення питань, визначених ч. 2 ст. 182 ГПК України, підготовче засідання неодноразово відкладалось.

10.05.2019 через канцелярію суду від СВК ім. М.Грушевського надійшла заява про відмову від позову, за наслідками розгляду якої позивач просив суд закрити провадження у справі та вирішити питання про повернення з державного бюджету, сплаченого при поданні позовної заяви, судового збору.

В призначене підготовче засідання 13.05.2019 позивач, який належним чином повідомлений про дату судового засідання, не направив свого уповноваженого представника, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заяву позивача про відмову від позову підтримав, крім того просив суд стягнути з позивача на свою користь судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 13522,88 грн.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) – на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 191 ГПК України, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Судом встановлено, що заява про відмову від позову підписана головою СВК ім. М.Грушевського В.Р. Слободяном, повноваження якого, як керівника позивача, підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зі змісту заяви позивача про відмову від позову вбачається, що дана заява не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приписами ч. 3 ст. 191 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Враховуючи наведене, оскільки відмова позивача від позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, заява про відмову від позову підписана уповноваженою особою позивача, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви та закриття провадження у даній справі.

Суд зазначає, що у відповідності до частини третьої статті 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

За приписами ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Судом встановлено, що при поданні позову СВК ім. М.Грушевського сплачено судовий збір в розмірі 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2103 від 05.03.2019.

Таким чином, враховуючи відмову позивача від позову та закриття провадження у справі, суд дійшов висновку щодо повернення 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при подані позову.

Що стосується заяви відповідача про притягнення позивача до відповідальності, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 135 ГПК України, за зловживання процесуальними правами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

За приписами ст. 132 ГПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених ГПК України.

Відповідно до положень ст. 135 ГПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зокрема, у випадку зловживання процесуальними правами. У випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Таким чином, застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й стягнення штрафу, належить до виключної компетенції суду.

Враховуючи обставини справи, зокрема, подання позивачем заяви про відмову від позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про притягнення позивача до відповідальності у вигляді стягнення в дохід державного бюджету штрафу за зловживання процесуальними правами.

Щодо заяви відповідача про зобов`язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 4, 5 ст. 125 ГПК України передбачено, що суд може зобов`язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв`язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо:

1) позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або

2) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 126, частини п`ятої статті 127 та частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Відповідач просив суд зобов`язати позивача внести на депозитний рахунок суду 35522,88 грн. для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат на професійну правничу допомогу.

Необхідність забезпечення витрат на професійну правничу допомогу обґрунтована тим, що, на думку відповідача, позов має явні ознаки завідомо безпідставного та являється зловживанням правом на позов.

На думку суду наявність чи відсутність підстав для задоволення позовних вимог та їх обґрунтованість підлягають встановленню під час розгляду спору по суті.

З урахуванням поданої позивачем заяви про відмову від позову до початку розгляду справи по суті та висновки суду про закриття провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, розглянувши заяву відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13522,88 грн., суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем до матеріалів справи надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 6 від 21.01.2019, укладений між адвокатом Боханом Сергієм Олександровичем та ТОВ «Спектр-Агро» (замовник), відповідно до умов якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язався оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6846/10 від 05.09.2018 підтверджується, що Бохан Сергій Олександрович має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з п. 3.1. договору про надання правової (правничої) допомоги № 6 від 21.01.2019 за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеною додатками до цього договору.

У Додатку № 6 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 6 від 21.01.2019 сторони погодили розмір та порядок оплати праці адвоката.

Виконання робіт щодо надання правничої допомоги за вказаним договором підтверджується актом від 01.04.2019 № 3 здачі-приймання виконаних правових послуг за договором надання правової (правничої) допомоги. Відповідно до переліку наданої правничої допомоги, адвокатом надані замовнику правничі послуги на загальну суму 13522,88 грн. 17.04.2019 адвокатом виставлено ТОВ «Спектр-Агро» рахунок на оплату № 4 за надані послуги професійної правничої допомоги на суму 13522,88 грн.

Платіжним дорученням № 2931 від 17.04.2019 підтверджується оплата ТОВ «Спектр-Агро» витрат адвоката на правничу допомогу згідно рахунку № 4 від 17.04.2019 в розмірі 13522,88 грн.

Пунктом 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що надані відповідачем до господарського суду докази в обгрунтування заяви про покладення на позивача витрат, понесених відповідачем на правову допомогу, є достатніми для задоволення відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Прийняти відмову Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М.Грушевського від позову.

2. Провадження у справі закрити.

3. Повернути Сільськогосподарському виробничому кооперативу ім. М.Грушевського (77042, Івано-Франківська обл., Рогатинський р-н, с. Чесники, код ЄДРПОУ 20536228) з Державного бюджету України 960 (дев`ятсот шістдесят) грн. 50 коп. – 50% судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 2103 від 05.03.2019, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи № 911/622/19.

4. Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М.Грушевського (77042, Івано-Франківська обл., Рогатинський р-н, с. Чесники, код ЄДРПОУ 20536228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 20, код ЄДРПОУ 36348550) 13522 (тринадцять тисяч п`ятсот двадцять дві) грн. 88 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Щоткін