Ухвала суду № 82613104, 13.05.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

13.05.2019Справа № 910/12727/16

За заявою Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій

до Фізичної особи-підприємця Вороніної Оксани Миколаївни

за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Міністерство економічного розвитку і торгівлі України

2. Фонд державного майна України

про визнання договору недійсним

в межах справи №910/12727/16

За заявою Приватного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект"

до Державного підприємства "Український державний науково технічний і проектний інститут промислових технологій" (ідентифікаційний код 1369700)

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

при секретар судового засідання Березовська С.В.

представники сторін:

від позивача, Насурлаєва К.Е.;

від відповідача:, Вороніна О.М., Дьоміна С.С.

від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Коваленко О.М.;

від Фонду Державного майна України, Ковтяга О.В.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/12727/16 за заявою Приватного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект" до Державного підприємства "Український державний науково технічний і проектний інститут промислових технологій" (ідентифікаційний код 1369700) про банкрутство.

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій" до Фізичної особи-підприємця Вороніної Оксани Миколаївні про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі, що підлягає продажу на аукціоні від 16.03.2010.

Заява обґрунтована, наявністю підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 16.03.2010, укладеного між Державним підприємством "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій та Вороніною Оксаною Миколаївною, оскільки був укладений всупереч приписам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 прийнято заяву Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій до Вороніної Оксани Миколаївни про визнання недійсним договору до розгляду в межах справи №910/12727/16 за заявою Приватного акціонерного товариства "Український інститут по проектуванню підприємства оборонної промисловості та машинобудування "Укрпромпроект" до Державного підприємства "Український державний науково технічний і проектний інститут промислових технологій" (ідентифікаційний код 1369700) про банкрутство; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку та торгівлі України та Фонд державного майна України та призначено підготовче засідання на 18.02.2019.

21.01.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі.

Розглянувши вказане клопотання, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Як вбачається з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Вороніна Оксана Миколаївна є фізичною особою-підприємцем.

В заяві про закриття провадження у справі, відповідач посилається на те, що Договір купівлі-продажу частини нежилої будівлі, що підлягає продажу на аукціоні від 16.03.2010, укладений між Державним підприємством «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» та Вороніною Оксаною Миколаївною , як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до п. 1, 15 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Таким чином, фізична особа могла звернутися з позовом до господарського суду лише у разі, якщо розгляд такого спору у господарському суді було прямо передбачено Господарським процесуальним кодексом України та відповідним законом.

Аналіз предмета й підстав позову, викладених у позовній заяві, вказує на те, що позов у цій справі позивач пред`явив до відповідача з метою захисту свого права власності на майно, посилаючись неможливість розпоряджатися майном в повній мірі; вказані вимоги ґрунтуються на положеннях глави 26 Розділу І книги третьої ЦК України «Право спільної власності».

Як вбачається з матеріалів справи, право волосності на майно, а саме нежилі приміщення адміністративно-лабораторного корпусу (Літера А), які розташовані за адресою: місто Київ, вул Магнітогорська №1Б (один Б), загальною площею 486,80 кв.м., що складає 11100 (одинадцять сотих) частин від нежилого будинку площею 4 258,50 кв.м., виникло у відповідача внаслідок укладання Договору купівлі-продажу частини нежилої будівлі, що підлягає продажу на аукціоні від 16.03.2010, тобто шляхом приватизації.

Спірне приміщення використовується відповідачем в своїй господарській діяльності, про що зазначає він у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, спір у цій справі виник у правовідносинах із захисту права власності на майно, яке використовується в господарській діяльності.

Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір.

Аналогічна позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 235/4376/15-ц та від 06.06.2018 у справі №910/16713/15.

Відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

04.02.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

14.02.2019 до канцелярії суду від Фонду Державного майна України надійшли пояснення по справі.

18.02.2019 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

Судове засідання, призначене на 18.02.2019, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Яковенко А.В. у відпустці за сімейними обставинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 розгляд справи призначено на 25.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 продовжено строк розгляду справи на 1 місяць та відкладено розгляд справи на 03.04.2019.

Судове засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Яковенко А.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 розгляд справи призначено на 10.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 закрито підготовче провадження за заявою Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій до Вороніної Оксани Миколаївни про визнання недійсним договору, що розглядається в межах справи 910/12727/16 та призначено заяву Державного підприємства "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій до Вороніної Оксани Миколаївни про визнання недійсним договору, що розглядається в межах справи 910/12727/16, до розгляду по суті на 13.05.2019.

В судове засідання 13.05.2019 представник заявника з`явилася, надала пояснення по суті спору, просила суд задовольнити позовні вимоги та визнати недійсним спірний правочин.

Представник відповідача та Вороніна О.М. в судове засідання 13.05.2019 з`явилися, надали пояснення по суті спору, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» та застосувати строки позовної давності.

В судове засідання 13.05.2019 представники третіх осіб з`явилися, надали пояснення по суті спору, просили суд відмовити в задоволенні заяви.

У судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

16.03.2010 між ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» (надалі - Продавець) та Вороніною Оксаною Миколаївною (надалі - Покупець) укладено Договір купівлі-продажу частини нежилої будівлі, що підлягає продажу на аукціоні (надалі - Договір), за змістом якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю індивідуально визначене майно (далі - Об`єкт приватизації) нежилі приміщення адміністративно-лабораторного корпусу (Літера А), які розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Магнітогорська №1Б (один Б), загальною площею 486,80 кв.м., що складає 11/100 (одинадцять сотих) частин від нежилого будинку площею 4 258,50 (чотири тисячі двісті п`ятдесят вісім цілих п`ятдесят сотих) кв.м., яке є державною власністю на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації від 04.03.2010 на підставі наказу Головного управління комунальної власності міста Києва від 04.03.2010 року №203-В, зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 12 березня 2010 року у реєстровій книзі за №202п-190 за реєстровим №9870-П, а Покупець зобов`язується прийняти Об`єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі, та пройти реєстрацію Об`єкта приватизації у бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

Відповідно до п. 1.2 Договору право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення, державної реєстрації цього Договору в порядку передбаченому законодавством та після повної сплати коштів за придбане майно.

Згідно п. 1.4 Договору у результаті продажу на аукціоні вказаний в цьому Договорі Об`єкт приватизації продано за 2 285 000,00 грн., в тому числі ПДВ становить 380 833,33 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з оспоренням позивачем дійсності Договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як на підставу для недійсності спірного договору позивач посилається на те, що, оскільки за Договором було відчужено майно, яке перебувало в державній власності, то продаж такого майна мав здійснюватися з погодженням відповідних державних органів, тобто для того щоб укласти спірний Договір, ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» повинно було звернутися до Міністерства ромислової політики України, а Міністерство після погодження продажу майна Дондом державного майна України мало видати розпорядчий акт, яким надати ДП «УкрНТІ «Промтехнологія» згоду на продаж 11/100 частин від нежилого будинку площею 4 258,50 кв.м.

Нормами ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, що діяла на момент укладання спірного правочину) передбачено, що приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно п.п. 6, 8 Порядку відчуження об`єктів Державної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803, відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб`єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб`єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна, а також про надання згоди на відчуження майна, зазначеного в абзаці дев`ятому пункту 6 цього Порядку, надається Фондом державного майна у формі листа.

На виконання вказаних пунктів Фонд державного майна України звернувся до Міністерства промислової політики України з листом №10-24-9963 від 13.07.2009, відповідно до якого погодив відчуження шляхом продажу виключно на аукціоні нерухомого майна, яке облікову лось на балансі ДП «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій», а саме частину будівлі адміністративно-лабораторного корпусу загальною площею 3 248,9 кв.м., розташовану за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, 1-Б .

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов`язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

В той же час, всупереч вказаним нормам заявник не подав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження того, що договір купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 16.03.2010, укладеного між Державним підприємством "Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій та Вороніною Оксаною Миколаївною, укладений всупереч приписам ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а матеріалами справи спростовується таке твердження заявника.

За таких обставин, позовні вимоги Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 16.03.2010 є неправомірними та необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Стосовно заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що оскільки в задоволення позовних вимог Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» відмовлено, то підстав для застосування строків позовної давності відсутні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ст.ст. 129, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви Державного підприємства «Український державний науково-технічний і проектний інститут промислових технологій» до Вороніної Оксани Миколаївни про визнання недійсним договору, що розглядається в межах справи 910/12727/16.

2. Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складено 25.06.2018

Суддя А.В. Яковенко