Рішення № 8261222, 18.02.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

18.02.2010 справа № 5020-3/021 За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_1 99024)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

(АДРЕСА_2 99810)

(АДРЕСА_3 99011)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача,

Товариства з обмеженою відповідальністю „Перлина Криму”

(вул. Колгоспна, 7, м. Севастополь, 99703)

(вул. Леніна, 33, м. Севастополь, 99011)

про стягнення 22100,20 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФОП ОСОБА_1) ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 07.11.2006;

відповідач (ФОП ОСОБА_2) не зявився; явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив;

третя особа (ТОВ „Перлина Криму”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечила.

Суть спору:

01.02.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Перлина Криму” про стягнення 22100,20 грн., з яких: 21062,50 грн. основний борг, 790,14 грн. збитки від інфляції та 247,56 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем грошових зобовязань щодо оплати вартості поставленого Позивачем товару.

Ухвалою від 02.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначено на 10.02.2010.

Ухвалою від 10.02.2010 здійснено заміну первісного відповідача належним фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2; також до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ „Перлина Криму”; розгляд справи призначено на 18.02.2010.

Відповідач в судове засідання 18.02.2010 не зявився, явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлений заздалегідь та належним чином рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення /арк. с. 28/.

Не скористався відповідач і своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Третя особа явку свого повноважного представника в судове засідання 18.02.2010 також не забезпечила; про дату, час і місце розгляду справи сповіщена належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 27/; письмових пояснень по суті спору не надала.

Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а незявлення відповідача та представника третьої особи не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу в їх відсутність за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення позивача, суд

встановив:

14.08.2009 на підставі накладної №4 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Позивач) поставила фізичній особі-підприємцеві ОСОБА_2 (далі Відповідач) товар на загальну суму 21062,50 грн. /арк. с. 10/.

На оплату Відповідачем отриманого товару Позивачем був виставлений рахунок №4 від 14.08.2009 на суму 21062,50 грн. /арк. с. 9/.

Листом від 14.08.2009 (вих. №24/09) ТОВ „Перлина Криму”, директором якої є ОСОБА_2, гарантувало оплату рахунку №4 від 14.08.2009 в сумі 21062,50 грн. в строк до 05.09.2009 /арк. с. 8/.

19.11.2009 Позивач надіслав ТОВ „Перлина Криму” (третя особа) листа №11 з проханням погасити заборгованість за поставлений товар /арк. с. 11/.

Однак, свої зобовязання по оплаті вартості отриманого товару ані Відповідач, ані третя особа не виконали, що і стало причиною для звернення Позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків та 3% річних.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання Відповідачем зобовязання з оплати поставленого Позивачем товару.

Предметом позову є матеріально-правова вимога фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також трьох процентів річних та інфляційних збитків, у звязку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями) і Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань та відповідальності за порушення зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обвязки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обовязки, аналогічні зобовязанням за договором купівлі-продажу.

Крім того, цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України), а господарські зобовязання безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність (ст. 174 ГК України).

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі накладної №4 від 14.08.2009, в якій визначено найменування товару, його кількість, вартість /арк. с. 10/, Позивач поставив Відповідачу товар систему комплексного очищення води на суму 21062,50 грн. Відповідач прийняв цей товар, що підтверджується його підписом та печаткою, проставленими на накладній, проте оплату не здійснив.

Отже, встановлений судом факт отримання товару Відповідачем, що підтверджено відповідною накладною, є підставою виникнення у Відповідача обовязку сплатити отриманий товар.

Стаття 530 Цивільного кодексу України визначає строки (терміни) виконання зобовязань. Зокрема, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналіз змісту статті 692 Цивільного кодексу України в контексті положень статей 251-253 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що Відповідач був зобовязаний сплатити вартість отриманого від Позивача товару, починаючи з наступного дня після 14.08.2009, тобто 15.08.2009. Враховуючи те, що субота (15.08.2009) зазвичай є вихідним днем, в тому числі і для банків, Відповідач зобовязаний був оплатити товар не пізніше 17.08.2009 (понеділок).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порушення наведених приписів чинного законодавства, Відповідач не сплатив вартість отриманого від Позивача товару ані 17.08.2009, ані пізніше (станом на день прийняття рішення у справі докази погашення заборгованості відсутні).

Так само ТОВ „Перлина Криму”, яке гарантувало оплату рахунку №4 від 14.08.2009 на суму 21062,50 грн. в строк до 05.09.2009, не погасило заборгованість Відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення основного боргу в сумі 21062,50 грн. обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з даним позовом, Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Відповідача інфляційних збитків в розмірі 790,14 грн. та 3% річних 247,56 грн.

Дані вимоги також підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що станом на день прийняття рішення у справі Відповідач свого обовязку щодо оплати за отриманий товар не виконав.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так само згідно з частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування Позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши надані Позивачем розрахунки інфляційних збитків та 3% річних, суд зазначає, що вони здійснені із дотриманням вимог чинного законодавства.

Водночас, в судовому засіданні 18.02.2010 позивач заявив клопотання про вихід судом за межі позовних вимог /арк. с. 40/.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на тривалість цивільного правопорушення, з метою забезпечення максимального захисту прав і законних інтересів позивача, суд вважає можливим задовольнити заявлене клопотання та вийти за межі позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції та 3% річних, перерахувавши їх станом на день прийняття рішення у справі.

За розрахунком суду інфляційні збитки становлять:

21062,50*105,6/100-21062,50=22242,00-21062,50=1179,50 грн., де:

21062,50 грн. сума основного боргу;

100,8*100,9*101,1*100,9*101,8 = 105,6 індекс інфляції за вересень 2009 року січень 2010 року.

Розрахунок 3% річних:

21062,50*3/100/365*166=287,37 грн., де:

21062,50 грн. сума основного боргу;

365 загальна кількість днів у році;

166 дн. кількість днів прострочення (з 05.09.2009 по 17.02.2010).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1179,50 грн. збитки від інфляції; 287,37 грн. 3% річних.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в сумі 22529,37 грн., з яких: 21062,50 грн. основний борг; 1179,50 грн. збитки від інфляції; 287,37 грн. 3% річних.

Суд не приймає до уваги гарантійний лист ТОВ „Перлина Криму” (вих. №24/09 від 14.08.2009) в якості документа, згідно з яким гарант (поручитель) бере на себе певні зобовязання, виходячи з наступного.

Виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Оскільки між сторонами не було досягнуто згоди у відповідній письмовій формі щодо забезпечення виконання основного зобовязання (оплата отриманого товару) гарантією або порукою, позивач не вправі звертатися із вимогою про погашення суми боргу до третьої особи ТОВ „Перлина Криму”.

Суд зазначає, що при подачі позову позивачем неправильно була визначена ціна позову: замість 22100,20 грн. (21062,50+790,14+247,56) позивач зазначив 21062,50 грн.

Водночас, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволені судом в сумі 22529,37 грн., тобто фактично розмір позовних вимог збільшився.

Відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно з підпунктом “а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 №7-93 із позовних заяв майнового характеру, які подаються до господарського суду, розмір держмита складає 1% від суми позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.).

В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову (ч. 2 ст. 46 ГПК України).

Під час звернення до суду позивач сплатив державне мито в сумі 210,63 грн. /арк. с. 6/. Тому недоплачена сума державного мита в розмірі 14,66 грн. (225,29-210,63) підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на останнього судові витрати: державне мито в сумі 225,29 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, 99810; АДРЕСА_3 99011; відомості про ідентифікаційний номер та поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99024; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/р НОМЕР_3 в СФ "Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935) заборгованість в сумі 22529,37 грн. (двадцять дві тисячі пятсот двадцять девять грн. 37 коп.), з яких: 21062,50 грн. основний борг; 1179,50 грн. збитки від інфляції; 287,37 грн. 3% річних, а також державне мито в сумі 225,29 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 99024; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/р НОМЕР_3 в СФ "Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935) на користь Державного бюджету України (Отримувач: Державний бюджет, Ленінський район в м. Севастополі, код ЄДРПОУ 24035598; банк отримувача ГУ ДКУ в м. Севастополі; МФО 824509; п/р 31113095700007; код платежу 22090200) державне мито в розмірі 14,66 грн. (чотирнадцять грн. 66 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

18.02.2010.